Вітаю, друже ✨ Мене звати Даниіл і я український фентезі-письменник.

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Дякую тобі та приємного читання ✨ Поширюємо Українську Культуру Разом ✨

Розділ 8

Нова парадигма

— Ні, — разом закричали Єва та Сір Родер.

Єва стрімко підбігла до вікна та зібралася пірнати навздогін за напівельфом, але зупинилася щойно заплигнула на підвіконня та, спрямувавши свій погляд вниз урвистої стіни башти, побачила Ріста. Вона застигла та від здивування закрила рукою рота.

— Фо там?! — крикнув командир та наблизився до помічниці.

Зрадник Ріст летів. Натхненно падав, закривши очі та відмовившись від будь-яких пручань.

— Єво, за ним! — проревів командир з-за плеча дівчини. — Ти не бачиш, що він летить в куфі, там безпелечно хтось його ловить?! Якого біша в цій частині башти не штоять вартові?! — голосив Сір Родер з четвертого поверху кам’яної споруди.

Єва швидко окинула поглядом всі можливі виходи, якими міг скористуватися біглий агент: стіна фортеці, дорога ліворуч та праворуч від башти. Вліво від місця падіння не було сенсу бігти, бо там був головний вхід і, відповідно, велика кількість охорони. Стіна фортеці та правий поворот були опціями для розмірковування, з тією різницею, що на стіні вірогідність бути поміченим — більша. Тим паче, якщо він дійсно був не один, то розтанути в межах території замку було набагато простіше, ніж витрачати дорогоцінний час на видирання високою стіною.

Срібне каре роздувалося ранковим вітром. Окремі завитки заплутували в собі сонячні промінці, створюючи мальовничий градієнт від коренів до кінчиків.

Вона не могла пірнути за ним або спуститися стіною. Хоч це й був найшвидший шлях, але шкіряні обладунки не забезпечували такий самий рівень захисту, як спритності, тому вона буде легкою мішенню для будь-кого, хто був у змові з Рістом. Треба було рухатись. За мить, дівчина переметнулася з підвіконня до вхідних дверей.

— Заховайтеся у запасну кімнату, — крикнула Єва, не відволікаючись від відкриття дерев’яних дверей.

— Він потлібен мені шивим, підтвердь! — крикнув командир услід своїй швидкій охоронниці.

— Прийняла! — вигукнула вона вже з середини протяжного коридору.

Картини на стінах пролітали повз одна за одною, поки агент бігла широким коридором, устеленому шліфованою кам’яною плиткою. За лічені секунди коридор змінився просторими сходами. Єва злетіла на поручні, немов ранковий птах на гілку, чим здивувала сонних вартових, які охороняли спіральний підйом до п’ятого поверху. Вона перекотила ноги великою дугою та, ніби вулична кішка, виконала м’який стрибок на нижні перила. Тут починався спуск з третього поверху на другий парадний, тому сходи були покриті червоним килимом, а стіни викрашені нестійкою фарбою, яку потрібно було постійно оновлювати. Саме цим зараз і займалися працівники головної королівської вежі. Вони повільно виконували свою роботу та спілкувалися, але один з них помітив спритну дівчину та почав шепотом молитися Ютану.

Другий поверх. Перший. Вона ледве не збила горщик з незнайомою високою рослиною, який раніше там не стояв. В її голові час плинув набагато швидше, ніж у сонних підданих, які починали виконувати щоденні задачі та розгулювали яскравими, прикрашеними коридорами. Єві потрібно було вже бути під вікном, але вона не встигала. Треба було змінювати тактику та заходити на перехват.

Головні брами вежі були точно по прямий, в одному сходовому марші від неї, але вона витратить купу часу, якщо почне пояснювати ледачим і дуже занепокоєним вартовим, чому вона поспішає, а ще й потім чекати, поки вони відчинять важкі брами. Занадто довго…

Зіскочивши з майстерних металевих поручнів, вона зупинилася рівно на секунду, щоб сповільнити серцебиття та озирнутися в пошуках додаткових опцій у цьому коридорі. Перелякані та спантеличені ефтани не мали для неї жодної цінності в цей момент. Протяг. З правої частини вежі з найближчих дверей, які були відкриті, тягнулося повітря. Вона метнулася в їх напрямі.

— Дивися, куди преш, — лаявся, захисною реакцією, якийсь напівельф, якого Єва збила на своєму шляху.

Вона забігла всередину кімнати.

— Таким чином, вельмиповажна Дасін, ми повинні почати будівництво сьог… — звертався дорого вдягнений чоловік до гарно вдягненої коренастої дварфійки. — Заради всіх Богів, хто ви? — його слова не влучили в срібноволосу дівчину, яка підбігла до відкритого вікна та, не зупинячись, відштовхнувшись однією ногою від підлоги, зробила розворот тулуба в повітрі і вилетіла з вікна спиною вперед.

В польоті агент зачепилася руками за підвіконня, від чого уся інерція стрибка перейшла в удар обладунками об кам’яну стіну, але це було краще, ніж впасти з десятиметрової висоти. Не звертаючи увагу на неприємне відчуття у грудній клітині та збите дихання, вона поставила ноги на виступаючу зі стіни цеглину. Вправно переплигуючи з виступа на виступ, чіпляючись руками та змінюючи позицію п’ят, Єва опинилася на м’якій землі. Орієнтація. Вона була в ідеальній позиції для перехоплення, тому, перевіривши наявність двох кинджалів на поясі, вона ринула в широкий лівий прохід між баштою та замковою стіною. Нікого. Ні втікачів, ні охоронців. Вона продовжила бігти та перевела очі на стіну, але окрім одного спокійного вартового, не було більше ні душі. Серце завмерло — невже її перехитрили. На роздуми не було часу, треба було діяти. Діяти інтуїцією. Діяти рефлексами. Вона побігла вздовж головної башти, до місця, куди падав Ріст.

— Замах на вбивство! Клич підкріплення! — гукнула вона до безтурботного вартового, який розгулював по стіні, від чого той схаменувся, подивився на стрімку дівчину-агента та почав активно рухатись.

Високі й об’ємні вічнозелені кущі мапасу закривали огляд цієї зони як зі сторони вулиці, так і для оглядачів з вежі чи оборонної стіни, створюючи напівтінь для того, хто хотів би тут заховатися.

Серце Єви зупинилося у грудях, щойно вона підбігла, тримаючи один з кинджалів у лівій руці. Ріст лежав в кущах. Кров починала огортати зелену траву навколо, створюючи жахливий витвір мистецтва. Одна з ніг напівельфа була неприродньо вигнута. Емоції покинули дівчину. Втомлене дихання змінилося на нервове. Вона почала закусувати вуста.

Нікого не було навколо. Вони були удвох, вона була впевнена. Зовсім нікого навколо. Голова захиталася сама собою. Вона не вірила у те, що бачила. Емоції змінювалися одна одною. Безсилля. Єва майже випустила зброю з рук, але рефлекси не дозволили цього зробити. Страх зі скорботою.

Хтось може подумати, що вона в цей момент загубила себе, бо не зможе виконати наказ командира та привести зрадника живим, і буде неправий. Правда ж полягала в тому, що це був її друг, один з небагатьох до кого вона все ще відчувала емоції. А тепер навіть і його…

— Невже я все ще живий, — пролунав крихкий голос нещодавно впевненого Ріста.

Дихання Єви почастішало, вона підійшла ближче.

— Амель, — сказав він, не рухаючись, та відхаркнув кров, — Краще вбий мене. Я нічого тобі не скажу.

— Рісте, — з перехопленим диханням ніжно мовила дівчина.

— Єво? — здивовано запитав напівельф.

— Зараз тут тільки я, — вона намагалася стримувати емоції, але це лише викликало різку зміну інтонацій в її фразах. — Ютан, ні, я… Я покличу медика, ти будеш живий, просто почекай. Будь ласка, не вмирай.

— Ні, — безсильно наказав Ріст. — Я повинен померти зараз, я знаю забагато, щоб вижити. Ти сама знаєш, що буде.

— Тебе будуть катувати, а потім вб’ють, — Єва зібралася з думками та опустилася на коліна перед другом.

Їй доводилося вбивати. Вона звикла до вигляду крові та бачила мертві тіла, але в ті моменти вона нічого не відчувала. А зараз вона не могла дивитися й відвела погляд від Ріста. Їй було фізично боляче. Тремтіння.

— Ти ж сирота. Тобі нічого втрачати. Я не знаю як він може тебе шантажувати, але так більше не можна. Не для того ми стільки років захищаємо це королівство.

Слова Ріста проходили крізь дівчину зі срібним каре та осідали десь вглибині, не чіпляючи свідомість.

— Я не можу тебе вбити, — вона розуміла до чого все йде.

Час зупинився в її голові. Вона хотіла заплакати, але була натренована зупиняти сльози.

— Ти повинна. Це єдиний спосіб мене врятувати.

Дівчина стиснула кинджал в руці.

— Я можу залишити тебе тут, — їй було неймовірно боляче вимовляти кожне слово.

— З днем народження. На жаль, не було можливості сказати це раніше, — напівельф наче не слухав дівчину.

— Сказати, що ти втік і, що треба шукати в іншому напрямі, — дівчина немов не слухала напівельфа, але раптово отямилася. — Що ти сказав?

— Ми загралися в чесність, зраджуючи самим собі, — Ріст був у своїх думках, думках напівмертвого ефтана.

Єва нарешті зібралася з емоціями та почала його слухати. Приголомшуюча невідома дійсність змінилася на зрозуміле планування. Вона почала продумувати як відвести увагу командира від місця падіння.

— Тут! Вона забігла в мапас. — крики вартового та неочікуване шарудіння лат почулося за найближчим поворотом. — Обшукайте усе. Не дайте нікому втекти!

— Зараз! — хрипло наголосив Ріст дивлячись карими очима прямо на подругу.

— Корона. Шана. Довіра, — безвихідно тихо мовила дівчина, щоб її почув лише напівельф.

Чіткий відпрацьований рух. Єва заридала.

Дякую за прочитання, друже ✨

Безкоштовно завантажуй повний текст книги у моєму Телеграм каналі та ділися з друзями 📚

Також слідкуй за новинками, слухай аудіокнигу та підтримуй:

Telegram: https://t.me/danyil_writer

LinkTree: https://linktr.ee/danyil_writer

Donatello: https://donatello.to/danyil_writer

Поширюємо Українську Культуру Разом ✨