Футаба

Колись матір була поруч

Колись ми жили щасливо

Колись я посміхалася їй

Колись матір мене любила.

Родилася я, незнаючи як

Бо тата не знала з народження

Тож жили ми тільки у двох

Як матір і донька.

Життя було не багатим,

Мати працювала науковцем.

Та ми не сумували,

У двох непогано жили.

І був із нам іноді,

Дядько Соджіро

Мамин друг,

Що незграбно залицявся до неї

І пригощав постійно карі.

Та в день той все різко змінилось

Неждано-негадано, зникла посмішка

А через кілька годин

Її збила машина.

Плач за нею був нестерпний,

Коли її усі проводжали

Я хотіла за нею піти

Та Соджіро не дав.

Люди у костюмах принесли лист.

Її передсмертні слова,

Написала вона, що у смерті її

Винна лише я.

Колись матір була поруч

Колись я жила щасливо.

Колись я посміхалася їй

Колись матір мене любила.

Зайшли люди до будинку,

Обшукали кімнату мами,

Зібрали якісь документи,

І безслідно зникли.

Забрав мене до себе брат матері,

Знущався з мене як умів,

У його домі я не людина

Я лише домашня тваринка.

Підлога стала ліжком,

Їжа стала огризками,

Ванни ніхто не давав

Замість посмішок – суцільні образи.

Всі винили мене у смерті мами,

Бо а як же, вона ж сама написала.

Постійно чую голоси про себе,

Як убивцю своєї матері.

Соджіро, почувши це,

У свої 40 осивів,

Забрав мене від злого дядька

І втік зі мною подалі з міста.

Соджіро став мені сім’єю

Піклувався за мною як умів,

Водив мене по психологах

І хотів зібрати до школи.

Та нікого слухать не хотіла,

Кожному психологу дулю тулила,

А до школи йти я не хотіла

У голові була лише думка одна:

Мамо, що я зробила не так?

Чому ти пішла від мене?

Як я тебе розізлила?

Будь-ласка, вибач за усе,

Тільки повернися благаю!

Колись матір була поруч

Колись я посміхалася їй

Колись матір мене любила

Та чи дійсно ми жили щасливо?

Минали місяці і роки,

Далі будинку я не ступала,

Змирився з цим і Соджіро,

Даючи мені дім і їжу.

Вина за матір тліла нещадно

Як я могла так підвести матір?

Я ненавиджу себе за те,

Що з нею зробила.

Краще б мені не народжуватися,

Краще б я не жила,

Краще б у той злощасний день,

Померла б я, не вона.

Будинок став пірамідою

Моя кімната – саркофагом.

Коли ж уже нарешті

Я отримаю покарання

За злочин якому нема прощення?

Світ на зовні тим часом бурлить.

Люди потерпають від нервових зривів.

І на перехресті цих процесів стоять вони –

Фантомні злодії.

Фантомні злодії міняють людей.

Відвертих покидьків суспільства

Змушують зізнаватися у всьому

Роблячи їм “соціальну страту”.

Та чим же я від них гірша?

Чим же я не створила зло?

Я змушу їх змінити ще одного злочинця

На ім’я Футаба Сакура.

Колись мати була поруч.

Колись я посміхалася їй

Матір мене ніколи не любила

І щаслива не була.

До них йти не наважлилася,

Та я вже знала хто вони,

Дяка прослушці у Лебланці –

Яким Соджіро володів,

Знаю я того, хто ними керує.

Та яке ж моє здивування

Що він сам злочинцем був

і строк у тюрмі мав катать,

Та присудили йому перевиховання.

Жив він у Лебланку,

Мав дивного кота.

Він про щось з ним говорив

Про метаверс і серця.

Все ж, подібна у нас з ним доля.

Обидва злочинця,

Що хочуть покарати

Усіх злих на цій планеті.

То вирішила з ним зв’язатися.

Написала їм як “Алібаба”

Кажу змінити моє серце,

Інакше пошкодує вся їх зграя.

Поліція їх шукає всюди

Не можуть ніяк знайти,

А прослушка у лебланку

Будуть мені за докази.

Погрози спрацювали.

Вони згодилися.

Тепер залишилося чекати

Коли дійде до мене час страти.

Колись мати була поруч.

Колись я посміхалася їй.

Коли прийде час моєї страти

Вона нарешті стане щасливою.

Пройшло два тижні з тих пір.

Час страти все ще не підійшов.

Натомість ці фантоми

Почали лізти до мене.

Навіть в один з днів

Прокралися до мене додому.

Побачила я їх випадково,

Злякалася і втікла від них у кімнату.

Кажуть про допомогу,

Про те що сталося,

Що повірити не можуть

У те що я вбивця мати.

Але не треба мені допомога!

Я шукаю не допомоги

Я шукаю страти тої,

Яка власною дурістю вбила мати!

Приговір вже винесений.

Апеляція не підлягає.

Просто зробіть вже те,

Заради чого я до вас прийшла.

Прийшли до мене ще раз.

Сказали відкрити двері,

Інакше страта моя

Так і не станеться.

Відкрила я двері

Заховавшись у шафі

Фантоми увійшли

І розказали за все.

Про мій когнітивний світ.

Те як вони дісталися його.

Як роблять зміну серця.

Розказали про метаверс

І навігатор.

Вони бачили усе –

Мої бажання, мої спотворення

Мою мати.

Усі мої переживання.

Вони не можуть повірити

Що моя мати була хорошою,

Не можуть повірити ні мені,

Ні Соджіро.

Кажуть мені, що час настав.

Вони допоможуть мені

Позбутися жалю

І зроблять мені омріяну страту.

Просунули у шафу картку.

Вона була від “Фантомних злодіїв”.

Я вчинила тяжкий гріх, писали вони,

І ось тепер фантомні злодії

Мене нарешті стратять.

Та на мить глянула в телефон

Побачила Мета-апп.

Той самий, яким страчують

Фантоми злодіїв!

Воно мене змінить?

Невже нарешті моя стата буде?

Я йду у Метаверс

щоб нарешті відповісти за гріхи!

Колись мати була поруч.

Колись я посміхалася їй.

Прийшов мій час страти.

Сподіваюся Мамо, ти будеш щаслива.

Опинилася у середині піраміди

Невідомо де і коли

І перед мною стоїть дівчина

Не аби хто а друга я!

Мала вбрання єгипитян

і на голові мала змію

Я питаю її хто ти

Вона каже що вона друга я.

Стала показувати картини

Схожі на пірамідні нариси.

Питає вона у мене,

Чи я пам’ятаю їх.

Перше я згадала, і друге також

Були вони про те

Як мати померла

І як мені принесли звітку.

Третє згадувать не хотіла

Та друга я наполягла.

Згадала одну зі сварок з мамою

Де замість мене вона обрала роботу.

Мала я хотіла на відпочинок

Та у мами була робота

Я образилася на неї за те,

Що та обрала доробити справи.

Я була жахливою донькою!

Мати старалася заради нас обох!

А я була така дурна

Ставила себе вище понад все!

Та друга я продовжила давити

Казала згадувати далі

З тої злощасної сварки

Незадовго до її загину.

І тут згадую я

Не кричала вона тоді на мене

Лише тепло посміхнувшись,

Пообіцяла після справ,

Кудись разом поїхати.

Але ж вона ненавидить мене!

Вона не може мене любити!

Чому вона пішла на повідку

Такої егоїстки як я?

Мій мозок кипить,

Я не витримую!

Де тут правда, де брехня

Чому мати така була добра?

Пішла друга я зі словами

“Спогади твої це…”,

І розчинилася в повітрі,

Кинувши мене з одними роздумами.

Колись мати була поруч.

Колись я посміхалася їй.

Колись вона посміхалася мені

Але чому?

В іншій частині піраміди чувся гуркіт.

Побігла туди – а там битва

Фантомні злодії проти

Грифона з головою матері!

І тут я впала на коліна

І я стала чути голоси

“Убивця” “Ти її доввела”

“Убивця”

“Ти винна у моїй смерті!”.

І цей грифон кричав мені,

Що я причина її бід усіх.

Що народження моє це помилка,

І краще б мене ніколи не існувало.

Підбігла до мене одна з фантомів,

Прикривала мене від злого грифона,

Щось зрозумівши з мого белькотіння

І сказала: хіба вона тебе ображала?

Соджіро нам розповів.

Вона турбовалася за тебе понад усе

Виховала сама що є змоги

То чому ти думаєш що вона

Твоєї смерті скорої бажає?

Лист що принесли люди в костюмах…

І тут з’явилася друга я

І спитала в мене питання:

Чи дійсно вона це могла написати?

І в голову неначе стрільнуло…

Пазли усі зійшлися.

Матір ніколи мене не зневажала

А цей лист це суцільна брехня.

Матір працювала у науці.

Зробила велике відкриття.

Та злі люди побачили у них

Можливість творити неймовірне зло.

Мою матір вбили.

Її дослідження викрали.

І Злим людям здалося мало,

Вони усе повісили на мене.

Колись матір була поруч

Колись ми жили щасливо,

Колись вона посміхалася мені,

Але все обірвало зло людей.

Моїй злості небувало меж.

Цей грифон – фальшивка

Не моя ти мати!

Я знищу цю підробку

Що ганьбить світле її ім’я!

І залунав голос у голові

“Контракт украдено…

Я є ти, ти є я,

Заборонену правду викрито

Жодна ілюзія,

Жодна брехня тебе не оманить”

Над головою з’явилося НЛО

вилізли з нього зміїні хвости

забрали вони до себе

І стала я її пілотом.

Розібравшись з нею,

Стала я до битви

У пліч опліч з фантоми

Перемогти фальшиву матір.

Бій був жорстоким.

“Матір” що сили намагалася

Вивести мене з себе

І вбити літаючи за мною.

Та я не промах

І друзі нові не слабаки,

Нашими разом силами,

Перемогли цю фальшивку!

Колись матір була поруч

Колись ми жили щасливо

Колись я посміхалася їй

І ніколи моєї смерті не бажала.

Закінчилася битва.

Саркофаг зруйнований.

Піраміда впала.

Я повернулася назад до кімнати

І заснула на кілька днів.

Довго ходили колами

Фантоми і Соджіро,

Переймалися за мене так

Як моя справжня матір.

Та оклигала я зі сну

І фантоми усе розповіли

Про той світ де ми були

І за грифона що літав навколо.

“Когнітивний світ” казали вони.

Формує світ дикий,

Людських бажань і спотворень.

У якому вони у безвиході живуть.

Однак, викравши скарб

Той що спотворення генерує,

Можна людину

Позбавити її спотворених бажань.

Саме це досліджувала моя мати.

Саме через це його і викрали.

Через нього можна дуже просто

Підкорювать і вбивать людей.

Саме так мою матір вбили.

Саме так я стала самотня.

Ніколи не пробачу чим потворам

Всі свої страждання

Що через них пережила.

Я стану фантомною злодійкою.

Разом зі своїми товаришами

Ми знайдемо тих покидьків,

Що прирекли мене на страждання,

Що вбили мою матір

Що людьми маніпулюють як фігурами.

Ми приведемо їх,

До кінця їхніх злодіянь

І проведемо їх за руку

До Їх соціального ешафоту!

Колись матір була поруч

Колись ми жили щасливо

Колись я посміхалася їй

І матір мене завжди любила.

Не бійся мамо,

Зі мною все в порядку.

Соджіро мене оберігає,

І нових друзів я знайшла.

Ми зустрінемось не скоро,

Та обіцяю я тобі,

Я не повірю більше тій брехні

Що люди товдичили мені.

Я не бігтиму від проблем,

Я знайду їм рішення.

Бо тепер я не одна

Я тепер – фантомний злодій!