Непутящий слуга

– Мерліне, ти можеш хоч раз щось по-людськи зробити?! – гаркнув Артур, коли, зайшовши до своєї кімнати, побачив, що обладунки досі не почищені, ліжко не застелене, а одяг не випраний. Слуга ніби крізь землю провалився. Ранок настав, а Мерлін не прийшов. Принц голосно вилаявся. Так і кортіло вчинити тут ще більший розгардіяш, аби гульвіса Мерлін трохи помучився.

– Добре, – Артур скуйовдив волосся, пройшов уперед і всівся за столом. Він таки діждеться Мерліна і тицьне носом неуважного слугу в цей безлад.

Мерлін таки прийшов, і Артур ледь не накинувся на юнака, бо той виглядав надивовижу розслабленим. Наче в свої покої прийшов. Не помічаючи принца, юнак почав прибирати.

– Мерліне! – озвався Артур, і чарівник аж підскочив. Він впустив тарілки і ті розбилися. – Поясни мені, будь ласка, чому ти спізнився?

Чарівник винувато опустив очі, бо розповісти, що він переслідував чаклуна, який вчора вчинив замах на принца, він не міг.

– Я… заблукав, – бовкнув юнак перше, що спало на думку, – збирав трави для Ґауса і трохи збився зі шляху.

– Поки не прибереш це все, звідси нікуди не підеш, – Артур кинув у слугу зім’ятий одяг і пішов геть, поки Мерлін не сказав ще якоїсь маячні.

На майданчику для тренувань принц був роздратований, тому бився із суперниками трохи жорсткіше, ніж зазвичай.

– От же бісів Мерлін! – скаржився Артур лицарям. – Що за непутящий слуга мені трапився? І де він, до речі?

Поки Мерлін прибіг, Артур встиг тричі його вилаяти, бо мусив сам нести обладунки.

***

– Привіт, Ґвен, – сказав Мерлін, перестрівши подругу в коридорі. Дівчина в жовтій сукні несла букет синіх польових квітів і мрійливо посміхалася. – Ти виглядаєш щасливою. Приємно знати, що у тебе все добре.

– Так, я несу квіти леді Морґані, – відповіла служниця, – сподіваюся, вона зрадіє.

– Морґана завжди радіє твоїй присутності, – відказав чарівник. Ґвеневера всміхнулась і причепила одну з квіток Мерліну на хустину. Той вдячно глянув на неї.

– Мерліне! – почувся грізний голос Артура. Принц роздратовано спостерігав, як слуга зовсім не квапиться виконувати свої обов’язки. – Ти забув, де я живу? Чи знову заблукав?

– Іду, – юнак помахав рукою Ґвеневері, яка стиха мовила “бувай” і пішла у своїх справах. Та вона ще встигла почути, як Артур докоряє Мерліну за те, що той спізнився.

***

– Я чув, ти вельми невдоволений слугою, – заговорив Утер під час вечері з Артуром і Морґаною, – постійно спізнюється, не виконує доручень, кудись зникає.

Морґана, вбрана у зелену сукню з шовку, сховала хитру посмішку за чашею з вином.

– Так, є трохи, – погодився Артур, котрий був зайнятий їжею й не зрозумів, куди хилить батько.

– Тоді варто знайти тобі нового слугу, – сказав король, – не варто було брати невмілого хлопця. Завтра скажеш, що його звільнено.

Артур відклав ложку й замислився. Він скаржився на Мерліна кожному, хто траплявся на шляху, це так. Трохи насміхався, бо бачити розгублене й сердите обличчя було весело. Мерлін погано виконував обов’язки, проте у скрутну хвилину проявляв неабияку відданість Артуру. Молодого принца це дивувало, бо збоку виглядало, ніби Мерлін його ненавидить. Може, цей хлопець вдало прикидався? Відверто кажучи, непокора слуги з самого початку стала тією рисою, якою Мерлін вирізнявся з-поміж усіх. І принцу це подобалося.

– Знаєш, батьку, не варто приймати поспішних рішень, – повільно озвався Артур, – так, Мерлін буває ідіотом і незграбою, та його навички у роботі стають кращими.

Утер зібрався щось сказати, аж тут втрутилася Морґана.

– Артуре, можливо, король має рацію, – м’яко мовила дівчина, дивлячись на зведеного брата невинними очима, – от моя служниця ніколи не дозволяє собі спізнитися чи ослухатись. Подумай, чи треба тобі людина, котра є настільки невмілою і зухвалою.

Морґана насправді хотіла ще послухати, як Артур захищає Мерліна, бо це звучало кумедно.

Принц суворо на неї глянув.

– Мерлін виправиться, – спокійно промовив Артур, насупивши брови, – тим більше, він врятував мене. А такий вчинок заслуговує деякої… поблажливості.

– Добре, – згодився Утер, – хай поки лишається. Подивимось, чи виправдає цей хлопець твої очікування.

Морґана приклала до вуст серветку, знову ховаючи хитру посмішку, а Артур подумки проклинав непутящого Мерліна, через якого Морґана ненав’язливо над ним покепкувала.