Кімі

Ніч у Макочі була глухою й сирою, але саме така ніч іноді народжує історії, які потім розповідають пошепки. Ліхтарі блимали, ніби намагаючись попередити: сьогодні тут станеться щось важливе. Холодний туман стелився низько, обіймаючи старі будинки, і місто здавалося живим, настороженим.

Умемія Хаджиме йшов повільно, руки в кишенях, думаючи про своє — про Фурін, про втому, про те, що в цьому місті він так і не знайшов нічого, що могло б його зачепити. Аж поки не почув крики. Не панічні — злі, грубі. Крики тих, хто звик брати силою.

П’ятеро хуліганів. І одна дівчина, затиснута між стіною та їхніми тінями.

— Ти диви, яка киця… Розважимось, хлопці? — один із них поставив руку над її головою, нахилившись так близько, ніби вже переміг.

Умемія вже вдихнув, щоб втрутитися, але… щось було не так.

Дівчина не виглядала наляканою. Навпаки — вона стояла так спокійно, ніби це вона загнала їх у пастку. Шкіряна куртка, недбало застебнута. Руки в кишенях. Чорне волосся, зібране в патлатий хвіст. І очі — темні, холодні, небезпечні. Вона дивилася на нападника так, ніби зараз перегризе йому горло.

— Ти так дивишся, ніби щось зможеш протиставити… Блять—Він не встиг договорити. Її удар між ніг був настільки різким, що навіть Умемія відчув фантомний біль. Хуліган склався навпіл, а вона схопила його за голову й вдарила коліном так, що той знепритомнів миттєво. Другий зустрівся обличчям зі стіною — і теж вибув із гри.

Троє, що лишилися, застигли. Один дістав ніж.

— Серйозно? — вона злегка нахилила голову, усміхаючись так, ніби це все її розважає. — Це може погано закінчитись… для тебе.

І саме в цю мить Умемія зрозумів дві речі.

Перше — ця незнайомка  не потребувала його допомоги.

Друге — він ніколи в житті не бачив нікого настільки небезпечного… і настільки прекрасного.

Щось у грудях різко стиснулося, як від удару, але зовсім іншого — теплого, живого. Він ще не знав її імені, не знав, чому вона тут, хто вона така. Але знав одне: ця ніч у Макочі вже змінила його життя.

І він не збирався просто стояти осторонь.

Умемія не став чекати, поки дівчина доб’є останнього. Він вийшов із тіні — спокійно, але так, що троє хуліганів одразу зблідли. Одного погляду вистачило. Вони підхопили своїх товаришів і, спотикаючись, зникли в темряві викрикуючи його ж ім’я.

— А ти сильна, — Умемія тепло посміхнувся, намагаючись не виглядати надто враженим.

— Я знаю, — байдуже кинула вона, навіть не потрудившись змахнути пасмо волосся, що впало на щоку.

— Ти в порядку? — він говорив лагідно, майже обережно. З нею краще було не ризикувати — це він зрозумів одразу.

Дівчина підняла на нього погляд. Короткий, гострий, мов лезо. Оцінила. Зробила висновки.

— Так, все добре. Дякую.

— Радий був допомогти. Я Умемія Хаджиме. Хотів би…

— Не треба.

Вона пройшла повз нього так, ніби він був частиною пейзажу — ліхтарем, сміттєвим баком, тінню. Нічим важливим.

Біля виходу з провулка стояв мотоцикл — темний, важкий, з подряпинами, що виглядали як бойові шрами. Він пасував їй так само, як ця ніч.

Незнайомка накинула шолом, сіла, завела двигун. Рев мотора прорізав тишу, мов виклик.

— Гей! — Умемія зробив крок уперед. — Як тебе звати?

Вона обернула голову лише на секунду. Але цього вистачило, щоб він запам’ятав її погляд.

— Кімі.

І поїхала.

Умемія ще довго стояв, дивлячись у порожнечу провулка, де щойно зникла її тінь. У грудях щось дивно ворухнулося — не страх, не адреналін. Інше. Тепліше.Було в Кімі щось магнітне. Хуліганка, що пахне чоловічими парфумами, носить шкірянку, їздить на мотоциклі й б’ється так, ніби народилася в бійці. Небезпечна. Незалежна. Неймовірна.

— Яка ж вона гарна… — прошепотів він, усміхаючись сам до себе.Мотор розрізав повітря. Кімі мчала вперед, не озираючись. Вітер бив у шолом, холодний і свіжий, а думки плуталися.

Мама буде сваритись… Обіцяла ж, що буду вчасно.І що це за тіп… Мутний якийсь.

Вона згадала його погляд. Спокійний. Теплий. Але під ним — сила. Така, що відчувається інстинктивно.

Сильний. Навіть дуже. Ті тіпи не просто так з’їбались, як дворняги перед вовком.

На губах з’явилася ледь помітна усмішка. Небезпечна, майже хижа.