Частина 2

— Щось ти сьогодні так мало говориш, — Чжоу Цзишу сів навпроти Вень Кесіна і подивився на нього з-під лоба. Вони розмістились на невеликій галявині біля широкої та стрімкої річки і якраз збирались перекусити: вечеря була вже готова.

— Ох, А-Сюй, а ти сумуєш за моїм голосом? — Кесін заговорив бадьоро та розправив плечі. Він якраз збирався пересісти ближче до чоловіка, але вчасно зупинився. Його ноги підкосились, але він зреагував швидко — ніби нічого не сталось, Кесін почав опахувати себе віялом.

Проте Цзишу все помітив. Цей рух співрозмовника був млявим та невпевненим. Чоловік похитнувся, хоч і майже вдало приховав цей факт. А зараз в нього вистачало наглості робити вигляд, що все добре. Більш того, він навіть хотів повернутись до свого улюбленого заняття — професійного дуркування.

— Не сподівайся навіть, — він вперся спиною в стовбур дерева і всього на мить прикрив очі. — Ченлін, — Цзишу прикрикнув на свого учня. — Тренування біля води, негайно, — він звучав суворо. Його зовсім не цікавило, що хлопець навіть не доїв. Навіть не думаючи сперечатись, Ченлін швидко встав і зробивши поклон, попрямував в сторону каменистого берега. Він поняття не мав, що саме означало «тренування біля води», але чітко знав, що ніяких додаткових питань він не поставить. Тому згодом почав відпрацьовувати удари ногами по найближчим кущам.

— Та дай дитині відпочити, ти і так зовсім вимотав його, — Вень Кесин посміхнувся. — Не хотів би я бути твоїм учнем, — він навіть не торкнувся їжі. Від вина, що йому запропонував Цзишу, також відмовився.

— Що з тобою сталось? — Цзишу намагався виглядати розслабленим, хоч від тривоги все всередині похололо.

— А що зі мною могло статись? — відповідаючи на запитання запитанням, він тихо хмикнув.

— Ти ж не з тих, хто буде приховувати від мене якусь глобальну катастрофу, щоб я не нервував зайвий раз? — він дивився йому прямо в очі. Кесін миттєво став серйозніше. На його гарному обличчі більше не було тієї натягнутої посмішки. Його брови з’їхали до перенісся, він щось довго обмірковував. Зовсім не спішив продовжувати розмову.

Серце Цзишу пропустило удар.

Цей погляд йому був добре знайомий.

Так виглядала приреченість.

Він несвідомо стиснув кулаки до хрусту.

— Я такий самий як ти, — Вень Кесін знову ухилився від прямої відповіді. — Ти і сам частенько вважав, що міг справитись з усім без допомоги інших, хіба ні? — в грудях неймовірно запекло. Він вже вкотре за останні дні торкнувся власного сонячного сплетіння, намагався заспокоїтись та вплинути на біль, розігнавши духовні потоки. Його руки затремтіли сильніше.

— І це було не найрозумніше моє рішення, — він, не замислюючись, кинувся до Кесіна. На щоках чоловіка заграв нездоровий рум’янець, а його дихання почастішало. За декілька хвилин він неприродно зблід і на його шкірі виступив холодний піт. Губи Кесіна стали зовсім тонкими, але він все ще намагався зробити вигляд, що йому було не боляче. Цзишу тримав його під лікоть, не даючи впасти.

— А-Сюй, як думаєш, краще шкодувати про те, що зроблено чи ні? — він раз за разом стримував сильний кашель, що просто-таки роздирав горло. Навіть дихати через ніс було важко.

— Я не знаю, — Цзишу жестом наказав Чжан Ченліну залишатись на місці і не заважати. Він підхопив Кесіна та в два стрибки вони опинились біля води. Стараючись не зробити боляче чоловіку своїми різкими рухами, він допоміг йому вмитись. І в той же час, коли в воду впали перші краплі червоної крові, Чжоу Цзишу відчув неприємний холод, що пройшовся по його спині. Він ніяк не міг заспокоїти свою душу, а це вже було проблемою. — Що з тобою? — більше не було ніякого сенсу робити вигляд, що йому було все одно. Не ховаючись за маскою, чоловік торкнувся чужої щоки і ніжно провів по ній до самого підборіддя. В цей короткий жест хотів вкласти всю турботу, на яку він, скалічений та покинутий, був здатний.

Кесін не встиг подякувати, він зайшовся в сильному кашлі та відвернувся від нього. Вода знову забарвилась в червоний всього на декілька секунд — швидкі води розбавили її, та на мілководді залишилось декілька пелюстко жовтої лілії. Цзишу зовсім повільно підвів погляд. В долоні Кесіна теж були закривавлені квіти та ще маленькі нерозкриті бутони.

— Це неможливо, — Цзишу сильніше впився пальцями в плечі чоловіка та повернув його до себе. І від побаченою картини він замер.

Білки очей Вень Кесіна були червоними, його грудина здіймалась часто, а по підборіддю стікала тонка цівка крові. Він не витримав прямого погляду Цзишу, соромлячись того, що сталось.jjjВони мовчали якийсь час, перед тим як Чжоу Цзишу нарешті міг тихо сказати одне-єдине слово:

— Ідіот, — фраза прозвучала голосом, повним суму та туги. Цзишу в один момент відчув, ніби сили покинули його, а загнані у меридіани цвяхи дали про себе знати тупим болем. — Ти не збирався нічого мені розказувати, — він не запитував, скоріше констатував факт.

— Я ж казав, — голос Кесіна був сиплим. Кожен звук давався йому дуже важко. — Я завжди невчасно, — хоч він і сумнівався, але все одно взяв Цзишу за руку, а потім переплів їх пальці. І якщо раніше цей рух дратував і злив чоловіка, то зараз він відповів на нього, дозволив цю близькість. — Зате ми тепер разом з тобо…

— Не смій, — він обірвав його на півслові. Навіть думати не збирався про їх однакові перспективи. — Нам потрібно дістатись до Чотирьох Сезонів якнайшвидше, — він старався звучати впевнено та непохитно. — Я знайду спосіб тебе вилікувати, — ці слова сказав не лише для Кесіна, а і для того, щоб заспокоїти самого себе.

Чжоу Цзишу, насправді, ніколи не боявся смерті. Правда, власної. Та доля мала збочене почуття гумору. Вона заставила його пережити чужі смерті, що лягли на його плечі та душу важким тягарем, який тільки те і робив, що доводив йому його власну нікчемність.

 — Насправді, спосіб уже є, — він тихо хмикнув. Кесін абсолютно не був проти того, щоб залишитись в колі міцних рук Цзишу, навпроти, навіть вмостився зручніше. Відчувши наростаючу втому, чоловік навіть дозволив собі опустити голову на плече співрозмовника. Цзишу не протестував. — Я полежу так лише хвилинку, добре? — він прикрив очі та замовчав. Його дихання поступово вирівнялось — йому стало легше. Та тривога Цзишу не зникла. Навпаки, вона розросталась все більше і більше, власне серцебиття все ще було прискореним.

Як цей Вень Кесін посмів у нього закохатись? Звідки в нього знайшлось стільки наглості та відчаю? До останнього, Цзишу всі його реакції списував на легку та дивну вдачу, на характері, та хоч на розташування зірок на небі. Бо так було набагато краще. Для них обох. А тепер…

Лікування, про яке говорив Кесін було неймовірно тупим, у чомусь романтичним і нереальним, таким, яке не піддавалось логіці та здоровому глузду. Про нього складали такі ж фантастичні легенди. І в цю маячню чоловік відмовлявся вірити!

Хвороба ханахакі боялася взаємного кохання. Яка нісенітниця! Хто взагалі міг до цього додуматись? Ну, що за жарти!

Від злості пальці Цзишу впились ще сильніше в шкіру Кесіна. Той незадоволено щось прошепотів, втім, очей не розплющив. І добре, бо якби відкрив, то б він…він…

Чжоу Цзишу глибоко вдихнув. Він ніяк не міг подарувати Кесіну взаємне кохання. Не тому, що його серце було черствим. І навіть не тому, що він був не здатний на будь-які почуття. Скільки б він іноді не робив вигляд, що в душі не залишилось нічого, він знав — його полум’я ще горіло.

Причина була в іншому. Він був однією ногою в могилі. І дати надію на щось зараз, означало б забрати потім набагато більше. Він не мав ніякого морального права чинити так з чоловіком. Та й і з самим собою теж, чорт забирай!

Але і залишити все так як зараз він теж не міг…

Питання, що йому задавав Кесін трохи раніше гучно пролунало в голові.

Що ж було краще: шкодувати про те, що було зроблено чи ні?