Розділ I: Нібито ми вже десь зустрічалися

Тихий вечір. З-під горизонту ледве виглядають тьмяні промінчики сонця. На лавці сидів блондин, одягнений весь в чорне, котрий виглядав дуже втомлено. Він дивися вдалину, бо звідси можна побачити гарний вид. Видно, що той, хто сюди приходить, мав гарне почуття краси.

Тим часом недалеко відчувався тихий тембр шагов, які, здається, наближалися до одиноко-сидячого хлопця.

– Привіт, не бачив тебе тут раніше. – мовляв парубок-брюнет з усмішкою, водночас сідаючи на лавку, зацікавлено дивлячись на нього.

– Ми навіть не знайомі, до чого ці формальності? – сказав блондин, навіть не дивлячись на хлопця. Здається, його не дуже тішило те, що його спокій взяв й порушив якийсь дивний хлопак. На його обличчі з’явились дрібні морщинки від похмурених брів.

– Знайомі, чи ні, це не так важливо. Сказати пару слів незнайомцю, навіть якщо це не принесе тобі користі, не так вже й складно. – кажучи це, він легко посміхнувся, на що блондин тільки закотив свої голубі очі, які було видно навіть через помітну темряву на вулиці.

– Взагалі то, – продовжував він, кладучи руку собі на груди та повертаючись до хлопця. – Це місце моє! Це я завжди сюди приходжу, щоб так само побути на самоті як і ти зараз, коли вже так темно на дворі. Рідко кого тут зустрінеш, а особливо в такий час. Не страшно тобі? – казав зеленоокий з єхидною усмішкою.

– Ну, тоді бувай, дивний незнайомець. – кажучи це, встав він з лавки клядучи руки в кармани. Він встиг зробити тільки крок, як “дивний незнайомець” сказав:

– Як тебе звати хоч?

– Не думаю, що ти заслуговуєш знати моє ім’я.

– В любому випадку, – каже він, поки той не пішов. – Я Юічіро Амане, можна просто Юу. Я часто тут поряд знаходжусь, так що можеш приходити, поспілкуємось.

Блондин застиг від такої відповіді, чомусь це викликало в нього ледве помітну усмішку. Юу вже не очікував відповіді від парубка, зрозумівши його настрій. Але, неочікувано для них обох через деякий сказав він, зітхнувши:

– Хааа… Гаразд, так і бути. Я Мікаела, Мікаела я. Тобі краще запам’ятати це ім’я. – навіть не озираючись, мовляв він.

– О… Ну тоді до наступної зустрічі, Міка? – В нього в очах був помітний блиск, але через те, що Мікаела стояв спиной до нього, побачити цього не міг. Амане сам не дуже зрозумів, чому так зрадів. Йому цей хлопець здався досить таки… цікавим? Хоча це трохи дивно, бо він, здається, не сильно відрізнявся від інших. Однак зовнішність його було складно не помітити. Особливо погляд Амане зачепив його блакитні очі… такі чисті та прекрасні, як море. Вони контрастували з його характером та стилем, що робило їхню динаміку ще більш приваблівашою. Юу завжди чомусь любив заглядати в очі людям, але на жаль вже було темно, так що достатньо добре подивитися він не мав можливості.

Мікаела на прозвисько “Міка” впав ступор. Здавалося б те, що хтось його посмів так назвати, виводило його з себе, але він стримався та нічого не сказав на це.

– Ну… – повернувся він до нього. – Можливо. – на його вустах заграла якась недобра посмішка, але здається його співрозмовник так нічого й не помітив. Після своїх слів, блондин пішов спокійним шагом, зникаючи десь посеред вулиць та тісно побудованих одне біля одного.

★★★

Дивлячись в точку посеред різноманітних будівель, куди пішов блакитноокий, Юічіро поклав ноги на лавку і обняв свої коліна. Він сидів так нерухомо. Амане вже й забув, навіщо прийшов сюди.

Він завжди приходив сюди, ніби підсумовуючи свій день. Що було погано, а що добре. Він, так би мовити, розповідав сам собі як пройшов день, хоча друзі в нього були, і досить так багато. Це ще почалося давно, він навіть й не міг згадати перший раз.

Але, насправді, була ще одна причина по котрій він приходив сюди так часто. Юу наче… намагався тут щось знайти. Він справді не мог знайти цьому пояснень. Він не знав, чи це якась річ, чи людина. Просто слідкував за своїм серцем, як робив це завжди.

– Міка… – пробурчав він собі під ніс. – Мені все здається, що ми вже десь зустрічалися… але от тільки де? Чи в мене вже якісь галлюцинації? – зітхнувши, поклав він голову на свої коліна.

Вирішивши, що зараз думати про це немає ніякого сенсу, він несвідомо провалився в сон.