Частина 1

— А-Сюй, куди ж ти так поспішаєш? — Вень Кесін широко посміхнувся та задав питання абсолютно безтурботним голосом. Він йшов швидко та майже наздогнав Чжоу Цзишу, хоч той і робив усе, або відірватись від нього. Не відмовляючи собі в задоволенні, Кесін торкнувся чужого плеча, аби затримати чоловіка. Легкий дотик майже вмить став більш вимогливим, Цзишу довелось трохи уповільнити темп ходьби.

Дорога до садиби Чотирьох Сезонів була неблизькою. Декілька днів вони йшли майже без зупинок, перекидаючись між собою лише двома чи трьома загальними фразами та реченнями. Після всіх подій, що стались у печері винахідника-лялькаря, повноцінної розмови поки не відбулось. Не кажучи вже про те, що наодинці вони теж не залишались. І саме цей факт неймовірно засмучував Вень Кесіна. З цим точно потрібно було щось робити. Дарма чи що він стільки часу так старався за них двох?

— Я за тобою просто не встигаю, а якщо ти так продовжиш, то… — чоловік різко замовчав, відчувши комок у горлі. Довгі і тонкі пальці торкнулись місця трохи нижче сонячного сплетіння.

— То що? — Чжоу Цзишу кинув на нього короткий і вже чимось незадоволений погляд. Кесін все ще мовчав, а задавати одне і те саме питання двічі чоловік не звик. — Поки мені цікава твоя відповідь, ти можеш сказати, — за черговою дещо різкою фразою він приховав наростаюче хвилювання.

Його співрозмовник зблід і трохи відсахнувся назад. Кесін намагався швидко привести себе в порядок, і вже хотів знову відкрити рота, аби вразити об’єкт своєї симпатії черговою не такою вже і смішною і не найрозумнішою фразою. Проте він зайшовся в сильному кашлі. Від різкого болю він зігнувся та відвернувся від Цзишу і жестом попросив не наближатись до себе.

— Ага, ще чого, так я тебе і послухав, — ігноруючи його протести, Чжоу Цзишу підійшов ближче.

Після всієї правди, що вилізла назовні у домі лялькаря, вони хоч і намагались вдавати, що нічого не змінилось між ними, кожен з них розумів — вони більше не просто непогані знайомі, які випадково йшли в одному напрямі. Невидима лінія була пройдена, Чжоу Цзишу не знав, що відчувати зараз. Вень Кесін увірвався в його життя як вихор і залишив по собі цілий калейдоскоп почуттів. Спочатку він відчував роздратування та злість від того, як безцеремонно Кесін вів себе з ним, як говорив та діяв. Потім була цікавість та бажання дізнатись цього чоловіка ближче. І він собі не відмовив. Проте коли хвилювання за життя здавалось б чужої людини почало викликати в ньому неконтрольовану тривогу та паніку, а разом з тим і дивний шлейф суму, він відступив назад.

Це було занадто.

І дуже невчасно.

Чжоу Цзишу не мав ніякого бажання думати та аналізувати власні вчинки, він відмовлявся загадувати на майбутнє і не допускав думки про те, щоб жалкувати про що-небудь. Це могло б усе зіпсувати.

 — Іди сюди і не пручайся, — Цзишу притягнув до себе чоловіка, утримуючи його на ногах. — Ти поранений? — його голос затремтів проти волі. Помітивши сліди крові на пальцях Кесіна, він довго вдивлявся в його обличчя. У куточках губ співрозмовника зібралась кров. — Внутрішня кровотеча?

 — Ні-ні, все гаразд, я в нормі, — він відкашлявся ще кілька разів, перш ніж зміг повернути голосу природній тембр. Слідом вгамував і тремтіння в усьому тілі. Шумно втягуючи повітря через ніс, Кесін міцно стиснув кулак, а потім сховав його у довгому рукаві.

 — Не бреши мені, — не дивлячись на його пронизливо-холодний голос, ні погляд, ні обличчя Кесіна не змінилось. Він виглядав так само як і раніше, ніби в нього ніколи не було турбот та переживань.

 — Ти ображаєш мене, А-Сюй, я завжди був з тобою чесний, — чоловік демонстративно надув губи, але все-таки відсторонився від нього. Значить, щось приховував. Цзишу не відступив. Скориставшись заминкою, він піймав співрозмовника за зап’ясток. Двома пальцями він швидко перевірив його потоки ці та меридіани. З останніми все було в порядку, перші ж якраз ставали спокійнішими.

 — Якщо ти хочеш відпочити, то попереду місто. Це не проблема, можемо не поспішати, — пальці перемістились на передпліччя. Перевірка все ще тривала, і Кесін лиш тихо зітхнув.

 — Тільки якщо відпочивати ми будемо разом. В одній кімнаті, — він зробив крок вперед, намагаючись цим збентежити Цзишу, а заодно і переключити його увагу на те, що на його думку, було куди важливішим. Не варто було думати про те, що сталось. Цього вже не можна було змінити, а ось те, що їх чекало попереду…

 — Не мрій. Хоч я нікуди не можу від тебе подітись, не значить, що я буду тобі потурати, — він розвернувся і спеціально зробив три кроки вперед. Вдавав, ніби знову зібрався ігнорувати Вень Кесіна, а по факту ж всі його почуття загострились, і він зовсім непомітно продовжував спостерігати за своїм співрозмовником. Таким чином хотів зрозуміти, що сталось з чоловіком. І чи було це серйозно.

Те, як кілька закривавлених пелюсток, що їх до цього так сильно стискав у кулаку Вень Кесін, впали на землю, Цзишу теж бачив.

І що це була за чортівня?