БЕЗКІНЕЧНІСТЬ

(Частина арту взята в kanzzzaki)

 

Основна музична тема:

Жадан і Собаки – Листопад

(feat. Юрій Гуржи).

*лунає*

 

Книга Перша: Міжсезоння

 

«Справді. Прийшла весна»,

– японська метафора, що означає

«Квітуче кохання», взята з новели

Kakashi Hiden – Hyōten no Ikazuchi, з-під

пера Хіґашіяма Акіра та Кішімото

Масаші.

Credit: zookomi0124

 

РОЗДІЛ І. Чужинка з-за Хребта Мороку

 

«Він покохав її по весні

Бо її очі мов проліски, проліски», –

MamaRika – Проліски.

*лунає*

 

 

Кінець березня – початок квітня,

коли зацвіла сакура.

 

Глава перша

(Частина арту взята в makibo031226)

Спочатку Какаші відчував себе дещо некомфортно, що залишився без учнів, але швидко забув про це за сотнями цікавих, але на жаль, вже знайомих, сторінок. Кількість місій звісно не зменшилася, але нікого не потрібно було тренувати, тому він собі спокійно йшов на виклик до Цунаде в очікуванні, коли вже отримає, виконає нове завдання та повернеться до читання улюблених любовних романів.

«Що ж, сподіваюся, Джірая буде не лише знущатися над Наруто та жити в спільних гарячих джерелах».

Зайшовши до П’ятої, яка саме сиділа за столом, він побачив там Цуме, але чомусь без Куромару, та незнайому дівчину у дивному одязі, яка навіть не обернулася в його бік, а біля неї вовка (?) з світло-рудою шерстю. Дівчина точно була не тутешньою: чорна сорочка з широкими вишитими рукавами в тон тканини, яка була підперезана широким шкіряним поясом, більш схожим на корсет, судячи із шнурівки; широкі стегна, що занадто вирізнялися на фоні верху, злегка приховувала якась накидка з цупкої тканини з невідомим орнаментом, що ледь доходила до колін, але по-бокам відкривала шкіряні штани, які ховалися в високих чоботах на широкій підошві, на одному боці висіла зброя, схожа на більш закруглену катану, але з коротшою цукою. Та найбільше Какаші здивувала зачіска дівчини, він ніколи не бачив такого чудернацького плетіння з купою дрібних кіс, яке переходило в розпущенні, кольорові локони. Третина волосся від коренів мала шоколадний відтінок, який плавно перетікав у яскраво фіолетовий, а скроні та потилиця були ледь вибриті. Какаші також помітив, що хоч стійка дівчини і виражала впевненість, але вона сильно впивалася нігтями собі в праву руку, стискаючи кулак, в який весь час носом ткнувся вовк.*

♥ ТікТок з характерниками ♥

• Какаші, – звернулася до нього Цунаде, – я рада, що ти таки не забарився на виклик.
• Певно в бабусь тиха година. – відпустила чортенят глава клану Інузука.
• Цікава компанія тут зібралася, яка її ціль?

Какаші порівнявся з жінками, що стояли навпроти Цунаде і незнайомка злегка поглянула на нього. Дивними, чорними візерунками було також прикрашене і її обличчя, хоча очі аж занадто, на думку шінобі, але це не могло не підкреслювати зеленого кольору, трішки сумних, через опущенні кутики, очей незнайомки. Як тільки вона помітила, що він її розглядає, то одразу відвернулася і поглянула назад на Цунаде, стиснувши губи, що верхня стала ще тоншою, але нижня так і залишилася пухкою. Какаші, ледь помітно, мотнув головою та теж продовжив слухати П’яту.

• Ну, майже всі. Знайомся, це Тейваз.
• Просто Тейваз?
• На даний момент. – шкірячись відповіла Какаші Цуме.

Дівчина поглянула на свого вовка і він в цю ж мить вкусив її за долоню, по якій потекла незначна цівка крові.

• Моє прізвище вам нічого не скаже, тому так, прошу просто Тейваз. Хоч в моїй країні, – Тейваз запнулася і вовк знову, вже сильніше вп’явся в її долонь, – прийнято звертатися інакше, але в нинішній ситуації вистачить і простого імені.

Какаші нарешті зрозумів, чому весь цей час не міг відвести погляду від дівчини – у неї не було бандани! Так, не всі ніндзя носили протектори, але на цій дівчині просто все кричало, що вона абсолютно не тутешня.

«Хто ж ця чужинка?».

• П’ята, дозвольте запитати, про яку країну мова?
  – Ти ж чув, – Цунаде встала з-за столу, говорячи, та перейшла ближче до всіх, обпершись об його поверхню, – про Хребет Мороку, який знаходиться за країною Піску та малими країнами, що межують із Землею?
• В легендах. – він навіть не думав, що колись ще почує цю назву. – Кажуть, що за пустелею Смерті є гірський хребет, а за ним кінець світу, в якихось піснях оспівувалося, що там світ богів чи просто потойбіччя, інший світ. Та це все казочки, а перевірити неможливо, адже пустеля настільки безкрая, що навіть жодний шінобі не здатен її подолати.
• Хм, непогано. – зауважила Цуме, крадькома поглянувши на дівчину.
• Це не зовсім так. Інформація, яку ви зараз почуєте, не має вийти за межі цієї кімнати. Насправді, за тими горами є безліч інших країн та народів.

Цуме з Какаші переглянулися, але для Тейваз це було, немов їх погляди – лезо і вони подивились крізь неї.

• Ще до часів Першої світової війни шінобі між нашими світами був укладений договір проклятою кров’ю, що наші країни не матимуть ніяких зв’язків: ні політичних, ні економічних, ні культурних. Більше того, правителі мали зробити так, аби ми забули один про одного, простіше кажучи, вони поділили землю на дві частини. На двоє різних світів. Об’єднаними силами було створено Хребет Мороку та Пустелю Смерті і як відомо, особливо селище Прихованого Піску не було дуже цьому раде, адже це втрата великої території. Також було зроблено все, щоб та частина наших земель таїлася за жахливими легендами.
• В чому була причина?
• Я вже П’ята Хокаґе і хоч ця інформація доступна лише Каґе, – Цунаде задумалася, – тому, можливо, я зараз вчиняю якийсь злочин.
• Посадову халатність? – іронічно припустив Какаші.
• Посадову халатність. – підморгнула Цунаде, клацнувши пальцями, та продовжила. – І хоч ця інформація доступна лише Каґе, та вона щось не дуже вже збереглася в повному вигляді до наших днів. Але припускаю, з того, що мені відомо, це просто занадто різні світи, які, кожен окремо, поглинуті своєю пітьмою. Їх не варто об’єднувати, можливо, колись це спробували зробити і переконалися. Можливо, колись хтось хотів укласти воєнний альянс, що принесло не ті результати на які сподівалися, або було більше воїн, ніж нам відомо зараз. Думаю, припущень досить.
• А може наші предки нарізали світ, як пиріг? На шматочків так вісім, а не два?

Цунаде уявила цю картину занадто буквально, що аж задумалася, потім махнула рукою та сіла назад за стіл.

• Так, от, – мовила далі П’ята, – щодо пирога, тобто, наших світів. Виходить, Листя трішки облажалося…
• Це ще не точно. – зауважила Інузука.
• Точно. – гримнула Цунаде. – Як там не було, але перед нами зараз стоїть людина, яка, як мінімум, просто в курсі світу шінобі і вона щось не дуже схожа на жодну із наших рас.
• Ну, це легко виправити.

Цуме залилася сміхом, на що вовк заричав, але дівчина щось сказала йому на невідомій мові і вовк заспокоївся, продовжуючи моститися носом в її долоню.

• Цуме…

Цунаде холодно подивилася в бік куноїчі.

• Вибачте, П’ята.
• Так от, майже тридцять років тому, Листю довелося ризикнути Кровним прокляттям та відправити невеличку команду в одну із країн за хребтом. Шінобі, із наближених до Третього, вкрав важливий артефакт і ми мали його повернути. – Цунаде під час розповіді постійно поглядувала на шухляду в столі, де зберігалося таке зараз необхідне заспокійливе. – Листя довго шукало його сліди, аж поки всі крихти не вказали за хребет. У нас не було вибору, застосуй він той артефакт на чужих західних землях, то ніхто б від цього не виграв. Так само ми не могли просити офіційного дозволу, це б лише вказало на значний витік інформації щодо договору, отже лише секретна місія маленькою командою і вона булав успішною, жодних слідів, як ми думали.

Цунаде видавила із себе слабку посмішку, перш ніж, після почутого, до неї звернувся Какаші.

• Але ж як вони і ця дівчина подолали пустелю?
  – Лазівки. Вони є завжди, інша справа, звідки ця дівчина про них знає. Ти ж казала, що не належиш до жодного із знатних родів?
• Ні. Під час своїх досліджень, я дізналася, що бабусин рід походить від бічної, але узаконеної вже після, гілки однієї із наших княгинь, великої чаклунки вогню і приборкувачки птахів, але це було занадто давно. Щодо дідуся, то в його роду були могутні характерники, але також і кріпаки, якщо по вашому, то шінобі та семміни. Але я нічого не знала про свого батька. Ця тема була табу в домі, я росла, як байстрючка і мені коштувало великих зусиль змусити маму нарешті відкритися мені. Та і в неї не залишалося вибору, після того, як в мені з’явилася сила, точніше, я і моя сім’я її помітили. Але все, що вона сказала – його ім’я Інузука Чооша…
• Шьоошя. Інузука Шьоошя, – Цуме знову скривилася почувши ім’я дівера, – я ж вже казала.
• А я сказала, що срати я на нього хотіла. – дівчина оскалилася сама на себе, через власну ж нерозважливість, а потім продовжила. – Згадка про велетенського пса і те, що… ШЬООШЯ прийшов з-за хребта, легенди про який у нас збереглися не краще за інші стародавні спадки культури, винищені нашим вічним ворогом. Ну, як одвічним, як жаби квакати перестали.
• Тоді як? – Тейваз і не помітила, коли Какаші опинився так близько біля неї, але вона лише покосилася на нього, не відвертаючи обличчя від Хокаґе. – Мій другий вчитель, що допоміг мені оволодіти водою, землею та шаблею. – дівчина доторкнулася вільною рукою до клинка. – Він був характерником, ще тим, хто застав найбільш славетні часи, ті часи, коли наш світ розділився.
• Отже, ти володієш аж двома стихіями? – запитала Цуме.
• Що означає аж двома стихіями? – щиро здивувалася Тейваз. – Якщо ти здатен підкорити хоча б одну силу природи, отже зможеш і всі інші. Хіба у вас не так?
• Так, – відповіла Цунаде, – у нас є шінобі, які здатні володіти всіма стихіями, але це більше виключення із правил. Одне з них стоїть біля тебе.

Какаші всміхнувся і Тейваз відмітила, як легко читати його емоції навіть під маскою.

• У нас маги, волхви, чаклуни, характерники можуть володіти або силами природи, або черпати з неї силу і створювати щось неприроднє, також є люди, які можуть керувати тваринами та перевертнями, або знахарі, що знають кожну рослину, можуть зцілювати теплом власних рук та багато інших різновидів надприродного, але вони рідко поєднуються в одній людині. Звичайно, такі трапляються, але для цього необхідна або примха долі, або неймовірна праця та час. Я одна з примх. Сила виявилася в мені, коли я випадково влаштувала бурю, але виключно, як потім ми дізналися, лише вдома. – дівчина вперше за цю розмову всміхнулася, хоч і дещо ніяково. – Також, я завжди ладила з птахами і собачими, я б, навіть, сказала, що з останніми я добре знаходила спільну мову . – Тейваз крадькома поглянула на вовка. – Як бачу, собаки це по вашій темі, пані Інузука, ну, а за птахів я завдячую княгині, походження якої криється у північних землях. Ні, ще північніше, ніж ви могли подумати. Ну, а шабля, лук та бойовий танець – до цього здатні всі, варто лише забажати. А тепер я жадаю отримати свій спадок від батька. Думаю, це буде справедливо, враховуючи, що він і дня не витратив, аби хоча б привітатися.

Цуме різко підійшла до дівчини, схопивши її за щелепу так, що та аж відкрилася.

• Не поспішай із висновками.

Фіолетове волосся дівчини в мить набуло багряного відтінку, але вона все так і залишалася спокійною, тому вовк теж не проявляв агресії, а волосся поступово повернуло попередній колір. Цуме відпустила Тейваз і стала на місце.

• Клики слабовиражені, інших ознак я взагалі не бачу, ну, крім паршивого характеру, як я вже і казала, але вона цим дещо схожа на мою доньку, тому мені треба час на прийняття рішення і придумати, як перевірити її слова на правду. Бо якщо вона не бреше, це кидає тінь не лише на саме Листя, а і на Інузука конкретно.

Какаші уважно ловив кожне слово та все ще чекав, в чому полягає його завдання, як нарешті Цунаде вирішила пояснити.

• А поки це рішення приймається в середині клану, мені треба джонін, який приглядить за нашою гостею, бо ми не знаємо, які насправді в неї сили, а наразі в селищі вільним є лише ти. Шікаку теж в Листі, але в нього вже є доручення. До того ж, я наголошую на тому, що дівчина саме гостя, ми не будемо її кидати під варту.

“Хто знає, які дипломатичні конфлікти може принести нам ця зозуля, врешті-решт, в майбутньому. ” – подумки припустила Цунаде.

Почулися кроки з коридору.

• А ось, певно, і він.

До кімнати увійшов глава клану Нара і всі погляди одночасно були направленні до нього.

• Викликали, пані…

Шікаку на якусь мить завмер, зіткнувшись поглядами із чужинкою, а тоді запитав, дещо збентеженим тоном:

• Ста… Станіслава?
• Ні. Це ім’я належить моїй ненці.
• Отже, – Цунаде відкинулася на спинку крісла, – дівчина може й не бреше. Ти ж теж був на тій самій таємній місії, Шікаку?
  – Нііііі, – лиховісно всміхнулася Цуме, не давши відповісти. – Отже, декому пощастило загинути під час нападу тієї гадюки. – жінка стисла кулаки та продовжила. – Я скажу своє рішення ввечері, але мені треба провідати Іноічі, а спершу його дочекатися.
• Шікаку розкажи Какаші, що знаєш, а тоді можеш повертатися до справ. Какаші, почитаєш у ввечері, а зараз, – Цунаде пильно поглянула у вічі свого шінобі, – дівчина під цілковитою твоєю відповідальністю.
• Слухаюся, пані, але дозвольте запитати. – Цунаде кивнула. – Шікаку тоді було років тринадцять, не більше, Шьоошя не був джоніном, то хто ж тоді очолював настільки серйозну місію?

Біле Ікло Листя.

---

*Наведу тут декілька елементів із треду по фф, для більшої наглядності:

  

Глава друга

Чоловіки вели нову знайому торговими вулицями селища і Какаші помітив, поки слухав тезисний звіт Нара про місію минулого, що дівчині незручно через кількість зацікавлених поглядів, які були направлені в її бік через одяг. Хоч Тейваз і намагалася це не показувати, але тіло все одно її видавало.

• Що ж, – завершивши з Какаші, Шікаку нарешті звернувся до дівчини, – бачу, твоя мати так і не послухалася вчителя Сакумо, що до того, аби триматися від Шьоошя подалі.

Тейваз покосилася на вовка, той знову вкусив її за долоню. Какаші зауважив, що свіжих ран не було видно, але на обох руках виднілися ледь помітні шрами від зубів.

• Як і Чооші свого КОМАНДИРА.
• Слушно. – Шікаку всміхнувся, визнаючи поразку та продовжив. – В твоїй країні існувала лише одна Брама, як мені відомо. Ти потрапила через пороги?

• Так. Я довго шукала хоча б щось про ваш світ і мій перший вчитель змилостивився наді мною, хоча напевно, я просто його дістала. І відправив мене до Південного Бугу. Але був нюанс, а мала сподобатися одному старому характернику, що вартовий тієї місцини і якби він погодився мене навчати, якби побачив щось, що змусило б його мені допомогти, я б не лише збільшила свої сили, а й дізналася про те, чого потребувала.
• То бачу, – приєднався до розмови Какаші, всміхаючись, – тобі вдалося справити на нього хороше враження?
• Ну, якщо те, що він мені не дав навіть договорити при першій зустрічі і натравив на мене свого вовка, чим змусив стрибати зі скелі в урочище, то так, мені вдалося.
• Хіба Мамай досі живий? – здивувався Шікаку, що аж зупинився. – Інші слова влучніше його й не опишуть!
• Більше ні. – тінь миттєво пробігла обличчям дівчини. – Мамай пережив стільки воєн, щоб знову зустрітися на полі з, – Тейваз не знала, яке слово підібрати, братом вона ту країну давно не хотіла називати, але це єдине, що найкраще передавало цю одвічну боротьбу за волю, – тим, хто мав би бути другом.
• Війни, – Шікаку жестом запропонував продовжити прогулянку далі, – це, видно, те, що залишиться назавжди спільним для будь-яких світів. Він встиг таки знайти нового Вартового? Мамай казав, що таких дітей майже не народжується вже.
• Це була моя остання йому обіцянка. Я не мала покидати країну, поки не знайду його, точніше її – вартову, лише після він таки пішов на лінію фронту. Хоча, я не могла навіть подумати, що такий, як він загине там. Розумієте, важко пояснити, але наша війна не має статусу війни, її масштабів і… Я не знаю чи я маю права вдаватися в деталі.

 

Какаші ніяк словесно не відреагував на почуте, просто відвернувся, він мав, що сказати, але вирішив промовчати, а от Шікаку розуміюче кивнув.

• Отже, це і пояснює, чому ти лише зараз прийшла шукати батька?

Тейваз закотила очі.

• Чхала я на такого батька. Мені треба лише мій спадок та, можливо, в мене тут хтось є: сестра, брат, … дідусь. – дівчина потупилася в землю, накривши долонею годинника на лівій руці, а чоловіки переглянулися, вирішивши мовчати без Цуме. – Але так, Ви праві, я витратила десять років, з моменту виявлення сили, на навчання, виконання обіцянок та дорогу сюди.
• Слухай, – озвався Какаші, – може зайдемо перекусимо, погодуємо твого вовка, поки він всю кров з тебе не випив?

Шікаку вдарив себе по лобі, а дівчина засміялася і нарешті без краплі якогось ніяковіння.

• Він не п’є мою кров, він навпаки, типу, дає мені свою слину чи щось таке. Вона, до речі, – Тейваз підняла руку та провела по тильному боці долоні, – і заживляє прекрасно.
• Як мило. – не знаючи, як реагувати, пробурмотів Какаші, а потім до нього нарешті дійшло.
• По обличчю бачу, що ти теж нарешті зрозумів.
• Так, але і ні.

Тейваз чомусь досі було з цього смішно, але вона вирішила змилостивитись та пояснити, присівши біля вовка й чухаючи його за вухами.

• Це Самуїакі.
• А більше схожий на Акібаре. – спробував пожартувати Какаші, беручи до уваги окрас звіра.

Вовк заричав, але дівчина у відповідь знову лише засміялася та заспокоїла свого пухнастого друга.

• Лише, – Тейваз поглянула на ніндзя в масці, – якщо ви йому сподобаєтеся.

Самуїакі заскавчав, погоджуючись та ліг на землю, а дівчина продовжила, гладити вовка, думаючи, що ж він таке задумав.

• Я вашої мови і близько не знаю, а він мій перекладач. Точніше, ми спростили процес. До речі, він походить від виводка, що зробив пес Чооші. Тобто, обидва погуляли на славу. Звідти і походить його ім’я.
• Тобто, він знає мову нашого світа, бо однієї крові з псами клану Інузука?

Тейваз дещо забарилася із відповіддю, поглянувши спочатку по-черзі на чоловік.

• Так, ваша мова передалася йому з молоком матері… чи бабусі, якщо точніше.

Какаші зупинився біля лавки з раменом:

• Що ж, прошу, але платиш за всіх ти Шікаку, ну, за провалену місію.
• Приймаю.

Тейваз хотіла було щось заперечити, але потім згадала, що місцевої валюти в неї взагалі-то немає, тому все що їй залишалося – це або мовчки погодитися, або ще трішки походити голодною.

«Ну, – підсумувала дівчина, – голодною мене мало хто витримає, а справити враження ще доведеться. І якось пройти той тест…»

• Дя…кую. – дещо невпевнено проказала дівчина, привіталася із кухарем та сіла між чоловіками.

Вовк ліг під їхніми ногами.

• Ну, – озвався Какаші, – схоже за пухнастого таки заплачу я.
• Ну, слава всім богам!

Доволі занизьким голосом вигукнув вовк, сідаючи на задні лапи біля Какаші, поки той, як і Шікаку, ледь втрималися на своїх стільцях.

• А я думав, що я знову, через її дурні, скромні принципи залишуся голодним.
• Я б поділилася. – Тейваз, аж посиніла від сорому, туплячись в стіл. – Ти ж знаєш.
• Що мені ота твоя половина?! Я взагалі попереджав тебе, щоб по дорозі сюди допомагала людям не за дякую та їжу, а за гроші. Жінко, скільки ото тебе ще вчити?
• Самуїакі, замовкни… Якого ти саме зараз так розпатякався?
• Нііі. – самовдоволено протягнув вовк. – Через хвилинку ти замовкнеш, якщо я знову не вкушу тебе.
• А тобі це чим допоможе, в нас рідна мова то спільна.
• Гав, блядь.
• То він в тебе теж розмовляє?
• На жаль.
• Раз, два, три… – поскалився Самуїакі.
• Він просто мовчав весь цей час, ну, я і вирішив, що вовк позбавлений вміння говорити. Тому це трішки було неочікувано.
• Ага. – погодився Шікаку.
• Козаки, насолоджуйтеся вашими макаронами в тиші. Вона вас вже не розуміє.
• Коза-хто? – перепитав Какаші.
• МАКАРОНАМИ?! – обурився Теучі.
• Самуїакі… – просичала Тейваз і протягнула до нього руку, але не обертаюсь.
• Давай, вовче, – Шікаку підморгнув Самуїакі, – прояви милосердя.

Вовк добряче вп’явся в долоню Тейваз, що та ледь стрималася, аби не зойкнути і в цей момент якраз подали рамен.

• Смачного. – всміхнувся кухар. – А, до речі, хто наша гостя?

Шікаку з Какаші переглянулися та поглянули на Тейваз.

• Мандрівна письменниця. – поспішила відповісти дівчина. – Ходжу від селища до селища в пошуку натхнення.
• І що, теж пишеш збоченні романи для пенсіонерок? – запитав Теучі.
• Га? Чому одразу збочені? Я…
• Пенсіонерок? – перебив Какаші. – Що означає для пенсіонерок, пане Теучі?
• Ну, хоч те, що вони збоченні ти визнаєш. – Шікаку всміхався тільки так.
• Це важко заперечити. Але там не лише це, там пригоди, подвиги, щире, чисте кохання, а також ще раз подвиги. Вікове обмеження там взагалі може через жорстокість.
• Може, але всі ми їх читали. – Теучі з Шікаку дали один одному п’ять. – Особливо про нове чисте кохання героя в кожній наступній книжці.

 

• Клуб пенсіонерів якийсь… – пробурмотів Какаші собі під носа та прийнявся за лапшу.

Тейваз розгублено поглянула на вовка, який вже давно осушив тарілку.

• Що? Тут я тобі, жінко, не помічник. Сходи до бібліотеки. Але спершу поїж, а то ти станеш ще більш бісячою.

Тейваз аж розпирало від бажання поглянути про які книжки мова, але вона так і не наважившись запитати, теж розпочала трапезу.

• Як ви сказали, рамен? – закінчивши, ледь не із швидкістю вовка, звернулася дівчина до кухаря. – Він просто неймовірний, пане Теучі. Я навіть уявити собі не могла…
• Ех, – чоловік обперся ліктями об стіл та нахилився до гості, – хотів би я, щоб такими закоханими очима дивилася через почуття до мене, а не до моєї стряпанини.
• Ну, не знаю, – одізвався Самуїакі, який знову лежав поміж ніг, – молоденьке, свіженьке ягнятко краще все ж буде.
• Це те, – Тейваз з повними очима обурення поглянула на спокійну морду свого друга, – ягнятко, через крадіжку якого мене ледь заміж не видали. Казала тобі, ніяких вибриків в горах!
• Ну, не видали ж.
• Лише тому, що я перемогла сина власника в поєдинку, але ой, ну, і в копійку це нам влетіло, твоє молоденьке, свіженьке, а головне ЧУЖЕ ягнятко.
• Козаки, моліться, щоб вона провалила тест на батьківство, а то цю зануду вам доведеться довго терпіти.
• Та хто такі, ці ваші козаки? – запитав вдруге Какаші.
• Ну, якщо характерники – це щось схоже з вашими шінобі, то козаки будуть, як самураї.
• Тоді, – втрутився Шікаку, – логічніше буде звертатися до нас «характерники»?
• Бачу, – Самуїакі переліг з-під стільців ближче до дороги, спиною до лавки, – ви знайдете з нею спільну мову.
• Я колись таки пущу тебе на хутро та м’ясо.
• Ага, – байдуже озвався вовк, – спершу доведеться вивчити тисячі ієрогліфів. Хай щастить.

Тейваз, випадково, на видиху, зламала палички для їжі.

• Що ж, – покінчивши з раменом, почав було Шікаку, – я розповів все, що було необхідним, тому прошу мене вибачити, мені вже час. Ще раз дякую, пане Теучі, як завжди смачно.

Чоловік розплатився та пішов геть.

• То, куди мене ще дозволено водити?

Какаші задумався, адже до вечора було багато часу, а він абсолютно не підходив для подібних ролей, і Тейваз помітила його занепокоєння.

• Можливо, – вирішила вона допомогти, – тут десь є неподалік річка? Мене розважати не потрібно, не напрягайся. Я годинами можу просидіти споглядаючи хвилі, тим часом, ти собі захватиш оті ваші збочені романи і розслабишся. Ну, а об’єкт, тобто я, буду під твоїм наглядом.
• Ти не об’єкт, не під вартою, ти гостя.
• Ну, типу.

Дівчина всміхнулася, встаючи, а Какаші подякував кухарю та повів Тейваз з Самуїакі до водойми.

• А ти справді письменниця чи просто викрутилася із ситуації? – запитав шінобі, коли вони вже сиділи на берегу, роблячи «жабок», а вовк вирішив скупатися.
• В дитинстві думала, що зможу стати, тому так, просто викрутилась із ситуації.

На цих словах дівчина вперше кинула криво камінь, не зробивши ні стрибка, що Какаші вирішив не продовжувати цю тему.

• П’ять : один. Ти продула майже в суху.

Какаші задоволено всміхнувся, а Тейваз перекривила його пантомімою.

• І щодо п’яти, то ти можеш утворювати всі п’ять стихій?
• П’ять?
• Вогонь, вітер, блискавка, земля та вода, як основні. У вас інша класифікація?
• Чотири. Блискавка не виділяється. Також існує міфічна стихія ефіру, але це лише казочки. Та я не казала, що володію стихіями, я можу керувати силами природи.
• Різниця?
• Блискавкою, наприклад. Вулканом, градом, та чим завгодно, головне, щоб під руку потрапило.
• Так, стоп! – Какаші вже починало ставати цікаво. – Що означає, під руку?
• Ну, як можна керувати блискавкою при такій ясній погоді? – дівчина вказала в бік небокраю, не відводячи очей від шінобі.
• Ось так.

Какаші підняв руку та утворив маленькі розряди між пальцями. Тейваз в цю ж мить втратила дар мовлення.

• Не може бути… У вас всі так на це здатні?!
• Як мінімум, одна стихія точно вийде, якщо постараєшся.

Тейваз досі була ошелешена і дещо збуджена. Перед нею відкривалася можливість здобути неймовірну силу, яку ніхто не має за Хребтом, як їй було відомо.

• Деякі сильні характерники та волхви здатні викликати непогоду, але для цього необхідний неймовірний запас власної життєдайної сили, бо ти будеш черпати її не з природи, а навпаки, віддавати в навколишнє, та і триває це не довго. Тобто, ти мусиш точно знати, що ризик виправданий. Звичайно, є ще Режим Бога, але він заборонений і не просто так, але створювати з нічого… Це… Це просто неймовірно.
• Ну, не з нічого, ми це черпаємо якраз із чакри, тобто з того, що ти, по ходу, назвала внутрішньою життєдайною силою. Це теж не вічний процес, але швидкість вичерпання чакри залежить напряму від сили техніки, яку ти використовуєш та вмінь ніндзя контролювати чакру. Ну, і її природного запасу від народження.

На емоціях дівчина кинулася до Какаші, що той аж завалився на лікті.

• Ти можеш мене навчити?!
• А може спершу злізеш?

Тейваз в одну мить зашарілася та відскочила від чоловіка подалі, ледь не впавши в річку, але змогла втримати рівновагу.

• Вибач…те…

Дівчина лише зараз помітила, якою не вихованою була, що чомусь із самого початку «тикала» цьому шінобі в масці і лише йому, як змогла згадати.

• Я маю сумніви, що можу тебе навчати, але, думаю, ніяким порушенням не буде хоча б просто дещо перевірити. Ходімо.

Какаші кивнув в бік селища, дівчина покликала вовка, який обурившись, обтрусив всю воду з шерсті на них, та гуртом пішли назад до Листя.

• Куди Ви, – шінобі у відповідь похитав заперечно головою, – ти нас ведеш?
• Ми гуляємо, розслабся.

Вони дійшли до Академії Ніндзя, як зачитав вивіску Тейваз Самуїакі, і Какаші ледь не попросив дівчину зачекати біля входу, але вчасно одумався і повів її за собою. Врешті-решт, що секретного чужинка може побачити в коридорах школи? Цим часом Какаші зловив якогось малого, щось йому прошепотів та знову звернувся до Тейваз.

• Ходімо на внутрішнє подвір’я.
• Мене чекає контрольна?
• Перевіримо твою стихію.

В Тейваз запалали очі від передчуття, що неможливо було не помітити. Вийшовши на подвір’я, їх вже наздогнав той хлопчик, дав Какаші пару квадратиків паперу та зник.

• Просто візьми між пальцями та сконцентруйся на папері.
• І що? – Тейваз зробила, як сказали. – На ньому має проявитися текст?
• Зосередься.

Дівчина видихнула і намагалася сконцентруватися, але хвилини бігли, а нічого не відбувалося.

• Ну, – озвався вовк, – я не здивований.
• Замовкни. – похнюпившись, гаркнула Тейваз.
• А що мало статися?
• Папір мусив або згоріти, або намокнути, розірватися, згнити чи пом’ятися.
• Ну, – знизала плечима Тейваз, – значить від батька мені передалися лише клики, і ті слабовиражені. – дівчина копнула каміння під ногами та направилася назад до будівлі, з ціллю повернутися на річку. – Міг хоча б здохнути трішки пізніше.
• Кажу ж, моліться, аби вона провалила тест.

Ніндзя з Самуїакі поспішили за Тейваз, але коли вийшли на парадний вхід, то побачили її вже разом із Шікаку.

• Іноічі повернувся раніше. Я вас шукав, П’ята вже чекає.

Тейваз рефлекторно перелякано поглянула на вовка, а той ткнувся в неї носом та проказав:

• Просто вір в себе, дівчинко.

Тейваз спробувала посміхнутися, але це вийшло доволі паршиво.

***

   Шікаку відкрив двері до Хокаґе та пропустив уперед Тейваз з Самуїакі, чоловіки зайшли після. Дівчина ще на ходу помітила, що крім Цуме та Цунаде, в кабінеті з’явилися нові обличчя: чоловік з довгим білявим волоссям, велетенський пес з пов’язкою на оці та молода дівчина із трьома собаками.

• Знайомся, Тейваз, – Цунаде вказала на чоловіка, – це пан Яманака і він проникне в тебе, аби перевірити твої слова на дійсність.
• Перепрошую?

Цунаде на хвилинку задумалася над сказаним і ледь стримала сміх, поки Іноічі не зміг приховати сильного рум’янцю.

• Проникне в твою свідомість.
• Але…

Почала було дівчина, саме проходячи повз Цуме, як цієї миті вовк зустрівся поглядом з Куромару, і в одну мить вожак кинувся на Самуїакі, притиснувши його до підлоги, перед цим сильно вкусивши за шию, та шкірячись проричав.

 

• Його треба стратити! Він шпигун.
• Ні!

Тейваз хотіла було кинутися до друга і відігнати Куромару, але Какаші моментально її схопив, затиснувши руки за спиною та притискаючи кунай до шиї, не даючи навіть рипнутися зайвий раз.

• Ні! – не переставала кричати дівчина, поки інші, крім Інузука, ще не розуміли, що відбувається. – Він нічого не зробив!

Самуїакі розумів, що попався, тому просто лежав спокійно, аби не погіршувати становище та не відводив очей від Куромару.

• Цуме, – грізно мовила Цунаде, – поясни.
• Вожак псів Інузука практично сенсор, ну, типу, для своїх псів. Підозрюю, Куромару зчитав якусь його техніку. Її навіть не потрібно застосовувати в цей момент, аби Куромару зміг її виявити, головне, щоб пес, в нашому випадку вовк, був з однієї стаї. І виходить, не лише дівка з нашого клану.
• Цей чужинець здатен через кров зчитати всю свідомість та пам’ять будь-якої живої істоти. – вожак все ще тримав Самуїакі під собою. – Думаю, ці двоє прибули сюди шпигувати.

 Волосся Тейваз набуло глибокого синього кольору, а обличчя стало, мов камінь.

• Не правда. – просичала Тейваз, покосившись спочатку на Какаші, а потім на кунай. – Я сказала, чому ми тут. І відпустіть мого вовка.
• Ти не в тому становищі, аби щось зараз вимагати. – крижаним тоном відповіла Цунаде.
• Як мінімум, він має мене повторно вкусити, щоб ви могли продовжити мене допитувати. Я ж казала Вам, пані П’ята, яким чином спілкуюся з вами, прибувши із-за Хребта Мороку.

Здавалося, що в кімнаті аж похолоднішало.

• Що ж, Какаші, Куромару, відпустіть їх. Врешті-решт, нас більше.

Шінобі з вожаком послухалися, а Цунаде відкинулася на спинку крісла, але жилки на її обличчі видавали, що вона все так і залишилася напруженою.

• Ну, і як виявилося, Тейваз абсолютно безпорадна в ясну погоду.
• Чуєш, – дівчина в півголови обернулася до Какаші, спопеляючи його поглядом, – Ґульчатай, якщо тут зараз і не має блискавки чи вогню, то не забувай, що повітрям ти дихаєш весь час і, інколи, вітер буває смертоносним.
• Ти зараз погрожуєш моєму шінобі в моїй же присутності?

• Ви можете до мене ставитися, як до злодійки, байстрючки чи жебрачки, що прийшла просити до вас милостиню, але ви зачепили мого друга, а такого я не пробачаю. Хай горить цей спадок чорним вогнем, якщо така ваша гостинність. Ми йдемо.
• Тейваз? Що ти твориш? – обурився Самуїакі, вкусивши дівчину, але та навіть не поглянула на нього.
• Ти забулася, – Цунаде наклонилася трішки вперед, – гостею ти була до того моменту, як приховала техніку свого вовка. Твій статус в цьому селищі змінився і нікуди ти не підеш.
• А ви і не розпитували про вовка, то де ж я приховала? Чи може до вас в лікарню зверталися покусані люди? То коли я не так вам віддячила і чим саме?
• Я не маю бажання втручатися, – вперше за цей час озвався Іноічі, – але може ми просто вирішимо все тут і зараз?
• Як ви збираєтеся мене перевірити, заглянувши в спогади? Може мені мама збрехала? Добре, Самуїакі і справді від пса Чо… Шьоошя, але як ви перевірите саме мене?

Какаші взагалі не зрозумів, навіщо Тейваз сама ж проти себе зробила хід.

• А для цього тут Шікаку, як свідок подій, та Хана, – Цунаде кивнула в бік дівчини із трьома собаками, – як твоя кузина, у вас спільна кров. Все інше – справа пана Яманака.
• Але, – втрутилася Цуме, – це експеримент. Невідомо чи він принесе хоча б якийсь результат.
• Тобто, – голос Тейваз став колишнім, а волосся фіолетовим, – якщо нічого не вийде, то все, я дарма подолала такий шлях?
• Я побачила достатньо. Але поговоримо про це, якщо таки не вийде. – Цуме перевела погляд з Тейваз на Яманака. – Іноічі?

Глава клану Яманака став перед столом Цунаде.

• Шікаку, Тейваз та Хана, прошу, присядьте біля мене. Тейваз переді мною, а ви спиною до мене.

Коли вони виконали прохання, Яманака взяв спочатку один сенсорний шлем та одягнув його на Тейваз, а тоді підключив до нього другий шлем, який одягнув вже на себе, а долоні поклав на чоло Хани та Шікаку.

• Прошу всіх розслабитися та помовчати.
• Все буде добре, дівчинко.

Промовив Самуїакі, але Тейваз вже майже не розчула його, її голова сильно запекла, і через це, майже, було неможливо сконцентруватися, але вона намагалася з усіх сил. Минала хвилина за хвилиною гробової тиші, Цунаде з Какаші вже почали ловити ґав, близнючки Хани лежали біля Цуме, посапуючи, а ось вовк Тейваз не відводив від неї очей, натомість пес Цуме не відводив свого пильного погляду із Самуїакі.

Раптово кімнату пронизав крик: Шікаку із Ханою схопилися за голову, припавши до підлоги, а Іноічі з Тейваз синхронно поскидати з себе шлеми.

 

• Що трапилося?

Цунаде схопилася на ноги і всі оточили постраждалих.

• Пробачте, П’ята, – дещо перелякано, Яманака поглянув на Цунаде, – здається, я припустився серйозної помилки.

 

Тейваз з-під лоба поглянула на вовка і легенько усміхнулася самим кутиком губ, щоб ніхто інший не помітив, а тоді розгублено перевела погляд з Цунаде на Іноічі, зупинивши його на Шікаку.

• Що тепер з нами буде? Нас стратять?

 

Глава третя

• Іноічі, що ти хочеш цим сказати? – Цунаде проігнорувала слова Тейваз, пройшовши повз неї впритул до Яманака.

Цуме з Какаші насторожено, але мовчки спостерігали та чекали пояснень.

• Я не знаю, як це сталося, але коли я вже досяг необхідної мені точки, сталася зворотня реакція в неймовірному прискорені.

Цунаде починала закіпати і це неможливо було не помітити.

• Здається, – втрутився Шікаку, – Тейваз змогла проникнути в наші свідомості і…
• І??! – Цунаде вривався терпець.
• І дівчина отримала всі, абсолютно всі, знання, які мали ми троє. – нарешті закінчив Іноічі. – Точніше сказати, всю нашу пам’ять.

В одну мить всі погляди були направлені на чужинку, а Цунаде, прокашлявшись, через пересохле горло, пішла та з гуркотом впала на своє крісло.

• Тобто, – жінка почала нервово йорзати долонями по бильцям, – ви хочете сказати, що ця дівчина, яка і так сама по собі є неприпустимим прецедентом, доказом, як лажануло Листя, можливою передумовою для невідомого, за розміром, конфлікту з прихованим світом, і, в першу чергу, ЧУЖИНКОЮ, зараз знає все, що і Голова Групи Аналізу Розвідувального корпусу Листя та Голова Джонінів, наш головний мозок?
• Вибачте.

Іноічі зараз вперше, ледь не за все життя, жалкував, що його стихією є не Земля, щоб він міг собі спокійно провалитися крізь неї. Цунаде в розпачі відкинулася на спинку крісла, закрила очі і, не помиляючись, відкрила необхідну шухлядку, дістала колбу з саке, чашу, не підглядаючи навіть, налила собі два рази під ряд та осушила за один ковток.

• Але, – знову обережно озвався Іноічі, – з однією поправкою: Тейваз таки однієї крові із Інузука Ханою, тобто секрети Листя все ж не вийшли за його межі.

Цунаде миттєво відкрила очі і майже спопелила чоловіка поглядом. Іншої відповіді Іноічі і не потребував. В цей момент, Самуїакі болюче вкусив Тейваз за руку, чим змусив її діяти.

• Я б не сказала, що я зрозуміла та запам’ятала все, що побачила. Це було неможливо, немов переді мною хтось із швидкістю світла перегорнув сотні тисяч сторінок. Скоріше, я просто вловила, – дівчина на хвильку задумалася, як правильно сформулювати думку, – певну атмосферу селища і окремі кадри, деякі з озвучкою, але це крапля в морі.

Хокаґе навіть не поглянула на Тейваз, лише випила третю чашу саке і знову відкинулася на спину.

• Так, дівчина не бреше. Ми всі бачили те саме, що і вона.
• Тобто ще і Хана. Чудово.
• І Шьоошя справді знав про вагітність тієї жінки? – запитала Цуме у Іноічі.
• Так.
• Пані П’ята, – Цуме стала перед Цунаде, – у нас самці своїх щенят не кидають. Це непохитний закон природи: захищати ослаблену самку та ще беззахисний виводок. І я б зараз з радістю, знову, що не секрет, вибила б весь дух із мого недолугого дівера, але прибічники тієї гадюки, на жаль, це вже зробили до мене. Але я прошу права залишитися цій дитині в Схованому Листі і стати його частиною, якщо, звісно, вона не проти. – жінка поглянула спочатку на Цунаде, а потім і на Тейваз.
• І якщо вона залишиться, – доєднався до розмови Шікаку, – то і секрети Листя залишаться в його межах.
• Ага, – іронічно пирхнула Цунаде, – відступники – то ж міфічні істоти, в нас таких не буває. Ну, подумаєш, деякі взагалі і самі відступниками стають, і до себе нових переманюють.
• Пробачте, – Тейваз не була впевнена чи все зрозуміла правильно, – що ви маєте на увазі під «залишитися в Листі»?
• Секрети Листя мають навічно залишатися в Листі, а тим паче не перетинати Хребет.

Дівчина здавалася спокійною, але Какаші помітив, як поодинокі пасма то набували червоного кольору, то знову ставали фіолетовими.

• Я ж пояснила, що нічого особливого я не усвідомила. Та і який зиск моєму світові від ваших таємниць?
• Володіння інформацією завжди недооцінюють. Я не бажаю бути однією із таких. І наприклад, хто такий Наруто і де він зараз?
• Джінчурікі дев’ятихвостого біджу, який подорожує разом з доволі огидним дідом. – очі Тейваз стали по п’ять копійок. – А, ой… Я б спитала, хто такі біджу, але чомусь знаю.

• А я б спитала, хто із вас трьох вважає Джіраю огидним?! – хмільній Цунаде було не просто стримувати сміх. Вона одночасно наче і обурилася від почутого, але і не могла не погоджуватися.

Всі в кімнаті переглянулися, Цуме пирхнула, а Тейваз прикусила язика, аж раптом її осінило:

• Стоп! Вам 51?!!!
• Кажеш окремі кадри та атмосферу лише вловила? – Цунаде, занепокоєно хитаючи головою, знову закрила очі.
• Це не єдина умова. Я вже говорила щодо тебе із старійшинами нашого клану, якщо ти таки все ж виявишся Інузука, і хоч, тут я з ними абсолютно не погоджуюся, але глава клану може вирішувати далеко не все самостійно. Із приємного, від Шьооші залишився невеликий статок і він твій у будь-якому випадку, хоч будинок дівер винаймав, а власний давно пропив…
• Мамо! – перебила Хана з повним обурення тоном.

 

• Добре, – Цуме закотила очі, – не пропив, просто продав, вважаючи його завеликим для одного холостяка, та любив добре погуляти, але ці речі не взаємопов’язані. Так підходить, улюблениця дядечка? – з єхидністю запитала мати у доньки.

Хана просто відвернулася.

• Також, якщо бажаєш, визнання тебе, як доньки Шьооші буде офіційним і ти носитимеш його прізвище та герб нашого клану. Але щодо умови, якщо ти хочеш аби тебе навчили особливим технікам Інузука, а не просто прийняли до сім’ї, то мусиш довести, що ти справді готова бути частиною нас. І навіть, якщо вирішиш повернутися додому, після отримання спадку… – Цуме всміхнулася. – Ну, не беремо до уваги нові обставини. – та продовжила знову серйозно. – Ми будемо впевнені, що ти захищатимеш клан.

Какаші розсміявся та одразу вибачився за нестримані емоції. Здавалося, лише він зрозумів про що мова, та і воно не дивно.

• Як? Кровна клятва? Угода з дияволом? Одна нирка? – Тейваз намагалася сховати розгубленість за сарказмом.
• Дитина.

Запала тиша, яку за хвилину порушила лише Цунаде, що саме відсьорбнула саке. Хокаґе навіть трішки забула про проблему, настільки їй став цікавим поворот подій.

• Ееее? – нарешті озвалася Тейваз. – Що?
• Ти маєш обрати собі чоловіка з нашого клану із тих, хто погодиться, якщо погодиться, побратися з ним, народити дитину і щоб не було далі, дитина залишиться в клані.

У всіх людей, крім Какаші, очі повилазили з орбіт.

• Шиво, Шиво… – пробурмотіла Тейваз собі під ніс.

• Таааак, – в голосі Цуме відчувалися нотки сорому, співчуття та незручності, – я знаю, це така застаріла дурня, але ми не роздаємо наші техніки кому попало. В принципі, ці старі маразматики і прізвище тобі не хотіла давати, але це вже геть нахабство.
• Як я бачу, – сказав Какаші, – вони абсолютно не змінилися.
• І все ніяк не спочинуть. – пирхнула Цуме. – Але, як не крути, в тебе все одно непогані собаки, тут ти не можеш заперечити, а, Хатаке? – жінка підморгнула ніндзя в масці.
• Доволі логічна умова. – промовив Самуїакі.
• Дурня. – обурилася Хана. – Абсолютна дурня.
• А якщо я безплідна чи не знайдеться холостяк, то все? Пішла я до чорта? Я навіть мовчу про ймовірність, так само, як і мій батько, залишити свою дитину на чужині.

Цунаде встала та обперлася долонями об стіл, ознак сп’яніння немов і не було на її обличчі, лише втома та серйозність.

• Так, годі.
• Хана та Іноічі, ви вільні. Тейваз, походи, помилуйся ще нашими краєвидами, а потім я викличу тебе. Какаші, твоя роль не змінилася, навіть, поки що, посилилася. Цуме, Шікаку, ви залиштеся, нам треба обговорити все наново, враховуючі те, що сталося.

Коли вони виходили, то Тейваз поглянула на Хану, але та, що їй було не притаманно, кардинально зашарілася та відвела погляд. Тейваз цього вже не побачила, але її кузина всміхалася.

Глава четверта

Какаші з Тейваз та Самуїакі повернулися до річки, але вся легкість їхнього спілкування розвіялася ще в кабінеті Хокаґе. Напруга, що тепер витала в повітрі довкола них, відчувалася немов на доторк. Ніндзя відійшов до дерева та дістав книжку, періодично поглядаючи в бік річки, а Тейваз роззулася і просто туди-сюди ходила мілиною. Купатися у вовка теж пропав настрій, тому він ліг, поклавши голову на лапи, та мовчки слідкував самими лише очима за подругою.

Насправді, Тейваз зараз хотіла виключно одного: виплеснути всю свою злість за допомогою хвиль, – але з останніх сил ще трималася. Вона завжди змушувала себе контролювати емоції, нікому і нічому не шкодити, а тим паче при свідках, але в цьому світі вона ж немов живе заново? Та чи є вона новою людиною? Чи може хоча б тут собі дозволити трішки відпустити себе? Зняти ці кайдани? Нарешті бути собою справжньою? Поки Тейваз все глибше поринала в роздуми, вона так само і заходила все далі на глибину, аж поки просто не впала на спину та не зникнула під водою.

Какаші підірвався, але вовк, піднявши до нього голову, промовив байдужим тоном:

• Це норма. Заспокойся.
• Але я її не бачу, а це вже не дуже норма.
• А, ти про нагляд. – Самуїакі знову поклав голову на лапи та поглянув на річку. – Зараз побачиш. Аж не віриться.

Майже цієї ж миті, велетенський вирій води піднявся в небо, а тоді розділився на дві хвилі, які розбилися по сторонам вздовж гирла. Річка на пару метрів вийшла з берегів, через що вовк вилаявся та переліг вище. В епіцентрі, розвівши руками, долонями доверху, стояла Тейваз по пояс у воді та важко дихаючи.

• Ненав… – лише встигла прокричати характерниця, поки знову не пірнула.
• Все. – сумно пробурмотів Самуїакі. – Кіна не буде, а я вже був понадіявся. Таки вспокоїла себе. Як завжди. Нудота. Кажи їй, не кажи, все одно, вічно тримає емоції під замком, поки не зірветься. Я лише раз став свідком її зриву, і, о, Господи, краще тобі того не бачити. Хоча, і такий маленький вибушочок для неї рідкість, видно щось змусило її трішки розслабитися.
• Дисонансу в своїх словах не відчуваєш?
• Не плутай зрив та навмисний виплеск емоцій.
• Я не про це. Ти кажеш, що вона розслабилася, але при цьому щось не схоже і вона взагалі збирається випливати?
• Ну, не риба ж. А щодо першого, довго пояснювати, якщо не розумієш. Та і нащо воно тобі?
• Ти маєш рацію. Ні для чого.

Відповів Какаші, уважно споглядаючи поверхню водойми, аж поки, нарешті, не показалася голова Тейваз.

• Що у тебе тут відбувається, Какаші? – позаду ніндзя з’явився Ґай та Рок Лі. – Ми тут тренувалися неподалік, як побачили на горизонті стовп із води.

 

«Цунаде нічого не роз’яснила, але, якщо клан і так, і так погодився визнати чужинку, то певно вона вже не є секретом? Щось та можна розповісти, як мінімум Ґаю?» – зважував «за» та «проти» Какаші в своїй голові. Тим часом, з  обличчям обличчя, до них нарешті вийшла Тейваз, поглянула на новоприбулих, кивнула та плюхнулася біля вовка, головою йому на спину.

• Ніжніше, жінко. Я вже не молодий.
• Пф.

Тейваз лише перевернулася на бік, спиною до хлопців, але потім раптово підскочила та підбігла до Ґая:

• Давайте змагання!
• Га? – одночасно вигукнули Какаші з Лі.

 

• Давай вгадаю, – розгублено, але вже з азартом в очах, запитав Ґай, – я і тебе забув?
• Не той випадок. – заспокоїв його Какаші, поплескуючи по плечу, а потім звернувся до Тейваз. – А ти там добре свої діо-фільми передивилася, ти впевнена, що хочеш з ним битися?
• А з яких пір ти почав переживати за мене?
• Ну, в принципі, з переламаними кінцівками ти мені лише полегшиш завдання, вперед.

Какаші, здаючись, підняв руки та відступив від них на декілька кроків назад.

• Те, що я не можу ось так, – дівчина перекривила його пообідній жест пальцями, – викликати блискавку чи не пройшла твій величний тест клаптиком паперу, не означає, що я абсолютно безпомічний сквиб.
• Хто?
• Я навчалася в кращого вчителя наших древніх бойових танців, що нічим не гірше за ваше тайджутсу.
• Бойовий танець? – очі Ґая запалали вогнем. – Я в справі!
• Робіть, що хочете.

 

Какаші повернувся під дерево.

• Стоп! То ти теж не можеш використовувати нінджутсу та ґенджутсу? – втрутився в розмову Лі.
• Хм, – Тейваз задумалася, – точно! Це може бути саме воно! Малий, ти геній, а не лише маєш чарівні очі!

Дівчина подарувала йому посмішку, а Лі просто залився фарбою та розплився.

• Ну, що? – Тейваз стала в стійку. – До якого рахунку?

Какаші накрив обличчя книжкою і щось прогарчав собі під ніс.

• Здається, я починаю тебе пригадувати!

Ґай і собі прийняв бойову позу, яка відрізнялася від стійки дівчини: його плечі були опущені, як і руки, а її навпаки – піднятими.

• Неможливо.
• Може й так, але ти мені вже подобаєшся. До трьох?
• Оманливе враження. – Самуїакі переліг до Какаші. – Ей, Товстобровику, ти б краще відійшов.
• Собака, яка розмовля… – Лі випав. – І теж прикопалася до моїх брів.
• Сам ти собака. Я вовк.
• Ой, – Лі зніяковів, – вибачте. – договорив хлопець, коли вже теж сів під деревом.

Суперники злегка поклонилися один одному і розпочали поєдинок. Спочатку все йшло цілком звично, удар за ударом, напад, блок, напад, оборона, але потім їх сутичка ставала все більш агресивною, хоча, звісно, ніхто з них і не збирався битися на повну силу. Чим довше вони билися, тим більше Тейваз підносилася духом, а Ґай входив у азарт. Лі весь час щось вигукував, хоча суперники і не чули його, настільки захопилися, а от Какаші з Самуїакі, мовчки, не відводили очей від цього дійства.

 

Вовк поглянув на шінобі в масці і помітив, що той, так само, як і він, немов злегка напружений.

«З чого б це? Та і чого мені якось не спокійно?» – подумалося Самуїакі.

• Ні, – лише трішки захекано почав розмову Ґай, – я б точно тебе не забув.
• Вважатиму за комплімент. – уривчасто відповіла, шкірячись, Тейваз. – Думаю, це знак, що можна грати на повну.

 

На останніх словах, дівчина відштовхнулася від землі, крутнулася, опинившись збоку супротивника та:

• Бойовий елемент Танець Метелиці!

Тейваз і справді почала походити на хуртовину, але її швидкість виявилася не достатньою.

• Техніка Сильного Кулака!

Шінобі відбив атаку характерниці і вона полетіла спиною по воді, аж поки її не зупинив берег по той бік, перед цим перетворившись у неглибокий рів.

• 1:0! Юху! – Ґай викинув на радощах кулака в небо.

• Вчителю Ґай…? – Лі вперше не радів перемозі свого наставника. До хлопця дійшло все найпершим. – Так не має бути.
• Давай, незнайомко, повертайся! Досить відпочивати!

Але Тейваз не підводилася, вона навіть не рухалася, наскільки це можна було помітити з цього берега.

• Тейваз!!!

Вовк першим кинувся до неї вплав, лише потім його прикладу послідували Лі з Какаші і нарешті сам Ґай, але через нінджутсу, а саме вмінню ходити по воді, ніндзя опинилися там першими.

Какаші, коли побачив всю картину зблизька, просто завмер в кроці від пораненої, зі сповненими очима жаху та важко дихаючи. Лі з Ґаєм одразу кинулися до характерниці, перевіряючи чи вона жива і просячи відкрити очі.

• Лі, – крикнув Ґай, – негайно біжи за медиками!
• Так не мало бути…
• НЕГАЙНО!

Лі послухався і цієї ж миті з усіх сил чкурнув в бік селища.

• Як таке могло статися, Майто? – Какаші нарешті теж присів біля Тейваз, але очі досі були переляканими. – Та цей бій на рівні ґенінів був. Як?
• Хто вона? – єдине, що у відповідь проказав Ґай.
• То, – Тейваз відкрила очі та спробувала заговорити, але натомість, з кожним словом випльовувала лише купу крові, – ви і таке можете? А я думала примарилося.

Дівчина спробувала засміятися, але дарма. Лише знову харкнула кров’ю та відчула, наскільки в неї важкі повіки.

• Не розмовляй, будь ласка.

Какаші схопив її за руку і в цю ж мить їх наздогнав Самуїакі.

• Тейваз! Тейваз! Дівчинко. – Вовк метушився довкола подруги, але не міг знайти жодного серйозно зовнішнього поранення, аби допомогти їй. – Ні, ні. Цього я і боявся. Я нічого не зроблю зі внутрішніми ушкодженнями.
• Та забий… он кажуть…
• Тейваз, прошу…
• … що бій мала і дитина… – на цей раз крові було більше, а кашель довшим, – пережити.
• ТА ЗАМОВКНИ ТИ!

Тейваз слабо посміхнулася і її немов манило в сон, як ніколи раніше.

• Ні, ні, ні, ні, ні! – Какаші стис її руку. – Очі ми не закриваємо.
• Чому ти не сказав, що вона звичайна людина, Какаші?

Страх та розпач почали наступати і на свідомість Ґая.

• Бо вона не звичайна…
• А чому тоді реагує на ушкодження, як людина без чакри?

Шінобі в масці винувато поглянув на друга, розуміючи, що Ґай не здатен легко пережити вбивство невинного, та навіть причетних… Перед очима замиготіли спогади з часів в Анбу і він відвернувся.

• Бо я ідіот.

Какаші згадав тест з папірцем на задньому подвір’ї Академії і зрозумів, що можливо справа була не в схильності до природного перетворення, а у відсутності чакри взагалі. Чому він вирішив, що те, що чужинка називала життєдайною енергією – і є її чакрою?

• Тейваз! – вовк почав злизувати кров з її обличчя. – Тобі не можна тут помирати! Дівчинко…
• Спершу ти, … старий.
• Так! Зараз! Ти знаєш, що мусиш зробити, хай вони допоможуть тобі в цьому, поки не стало запізно. Негайно!

Дівчина посміхнулася та з теплотою поглянула на вовка.

• Спершу, та не … сьогодні.
• Те…

Какаші знов хотів її насварити за розмови, але очі дівчини закрилися, а голова впала на бік і шінобі так і застиг з відкритим ротом, стискаючи її долоню.

 

Глава п’ята

Хіната, ледве перебираючи ногами, але неймовірно щаслива, якраз поверталася додому, повз лікарню, після вранішнього тренування з Неджі, як її окликав Какаші.

• Хей, Хінато!
• А?

 

Дівча зупинилося та почало озиратися довкола, шукаючи звідки пролунав знайомий голос.

• Зверху!

Хіната підняла очі і побачила вчителя, що сидів, спустивши одну ногу донизу, іншу зігнувши в коліні, на карнизі між другим та третім поверхами лікарні. Він помахав, посміхнувся та стрибнув до неї.

• Вчителю Какаші? Доброго ранку.
• Хінато, чи не могла б ти мені в дечому допомогти?
• Я? Вам? Так, звісно. Але чим?
• Дякую. – Какаші знову посміхнувся, злегка нахиливши голову. – Можеш поглянути на одну мою знайому?

Він вказав рукою на передостаннє вікно третього поверху, а Хіната, дещо розгублено, кивнула на знак згоди і вони зайшли до будівлі. Біля палати Какаші застав Цунаде з Шікаку за розмовою, більше схожою на перешіптування, але встиг вловити останні фрази.

• Це може зіграти нам на руку.
• Я думала, вона тобі подобається.

 

• Так, але Сховане Листя понад усе.
• Какаші? – викрикнула Цунаде, дещо зависоким для неї голосом, коли помітила його. – І пані Х’юґо?

Хінаті здалося, що їх немов на гарячому застукали, що вона навіть встигла подумати про роман між П’ятою та батьком Шікамару, але швидко прогнала ці поганські думки від себе як подалі.

• Я чув, що Тейваз вже прийшла до тями?
• Так. Операцію завершили ще до півночі і вона не спить, з моменту, як закінчилася дія наркозу. Біля неї зараз Хана і вся пухнаста компанія.
• Ви не проти, якщо ми з Хінатою дещо перевіримо?
• Так, ми теж про це думали. Давайте зайдемо.

Какаші нахилився, прошепотів дещо Хінаті на вухо, вона кивнула, тоді Какаші випрямився, відкрив двері та пропустив дівча першим до палати. Біля ліжка навпроти дверей, сиділа, заснувши, Хана, десь звідти виднілися і троє хвостів трійнят, з іншого боку сидів Самуїакі, поклавши голову біля подруги, яка помірно перебирала його шерсть між пальців. Тейваз одразу поглянула на двері, приклавши палець до вуст, а потім знову відвернулася в бік вікна. Розплетене волосся миттю закрило половину її обличчя, але Какаші встиг помітити, що агресивного гриму більше не було, тому дівчина здавалася, в порівнянні із собою вчорашньою, доволі беззахисною чи, ліпше сказати, якоюсь ніжною, добрішою, а бліда шкіра та відсутність чорних тіней ще більше підкреслювали чи то смуток, чи то втому зелених очей, які тепер не здавалися такими яскравими, взагалі.

• Знайомся, це Хіната і її родина здатна бачити чакру людини. Ти не проти, якщо вона подивиться і на твою?

Тейваз проковтнула смішок, аби не розбудити Хану, просто лише пирхнувши у відповідь.

• І що, клан Х’юґо такий обдарований, що навіть зможе побачити того, чого не існує? – характерниця не обернулася, говорячи це. – Вперед.

Хіната застосувала б’якуґан і одразу ж трішки відскочила, прикриваючи рота.

• Як так?
• Що таке, Хінато?

Цунаде підійшла до дівчинки, а Шікаку так і залишився підпирати двері.

• А у вас багато варіантів? – Какаші помітив, наскільки награною була ця байдужість в голосі Тейваз.
• Чакра дуже дивна.

Тейваз різко розвернулася до всіх, її рот аж привідкрився.

• В мене є чакра?
• Так, але вона інакша. У всіх шінобі чакра тече тілом, немов кров, а у Вас вона вся сконцентрована в сонячному сплетінні, схожа на сферу із десятками чи сотнями орбіт, але потік присутній, точніше рух.

Джоніни переглянулися між собою. Какаші помітив, як Цунаде заперечно похитала головою до Шікаку, знизуючи плечима.

• Тепер ясно, чому вона ледь не померла від звичайної бійки.
• Так і від одного кунаю в печінку померти можна. – озвався Шікаку. – Хоч і на першій же місії.
• Слабовиражені клики… – пробубніла собі під ніс Тейваз та знову розвернулася до вікна.
• А от у вовка така чакра, як і зазвичай.
• Хто б сумнівався.
• Стоп. – Какаші виник, немов з-під землі, перед повним відчаю обличчям дівчини, що Тейваз аж відсунулась трішки далі, а він так і продовжив сидіти біля ліжка на присідках. – Ти в силах зараз скласти будь-яку свою печатку?
• Печатку? А… Характерники не складають печаток. Деякі волхви та маги використовують знаки або замовляння, жезли або що, але нам то не потрібно. Та і це було б доволі незручно в бою. Ну знаєш, там коня вести, а там шаблею голову московиту зносити, ще і печатки складати? По-факту, тобі потрібно просто подумати, добре сконцентруватися над тим, що ти хочеш зробити, але ця концентрація має бути ІДЕАЛЬНОЮ, тому, все ж, певні жести допомагають. Але вони можуть бути, які хочеш, головне, щоб це пов’язувало твоє духовне, з твоїм фізичним, та духовним і фізичним навколишнього, якщо ти не здатен робити все виключно подумки. Наприклад, я хочу відкрити двері за допомогою повітря, то я просто візьму рукою, ніби, спочатку зачерпну повітря до себе від дверей, – паралельно характерниця все показувала, – а потім різко штовхну цей потік повітря в двері.

Всі машинально поглянули на вхід, крім Хінати, яка єдина нічого тут не розуміла і від цього одночасно відчувала себе і вкрай незручно, і дещо особливою, що її посвятили в щось невідоме. Але з дверима нічого не сталося.

• О, боги, – Тейваз закотила очі, – я просто зараз поясню, я не концентрувалася. Деяким і зачерпати не потрібно, вистачить самого поштовху. Кожен сам знаходить свій шлях. Хоча, я чула, що перші характерники, що пішли від волхвів, таки мали конкретну систему рухів, слів, артефактів, знаків, печаток, якщо хочете, назвіть це так, але це все довершувалося наступними поколіннями, аби в першу чергу, козак залишався воїном, а вже потім чаклуном.
• Що ж, в цьому є сенс. – Шікаку підійшов ближче до Цунаде. – Наші печатки працюють за цією ж логікою, вони полегшують перетворення свідомістю чакри в силу, а от той же шарінґан Учіх можна віднести до довершеного володіння чакрою.
• То я все ж повторю своє запитання, Тейваз, ти зараз здатна зробити хоча б щось незначне?
• Сонце, – із саркастичним тоном мовила характерниця, – я була здатна змити тебе хвилею, навіть коли лежала в харкотинні із власної крові.

Какаші посміхнувся непомітно для всіх, бо зауважив сам собі, що до Тейваз повертається піднесений настрій.

• Що ж, – Какаші підвівся та сів на підвіконня, – Хінато, будь ласка, подивись на чакру ще раз, але під час виконання техніки.

Коли дівчинка кивнула, Тейваз почала ніби знову зачерпувати повітря від дверей, тому всі поглянули на них, але в останню мить, іншою рукою, підняла воду із склянки та опустила її на голову шінобі в масці. Палату заполонив сміх та собачий гавкіт, через що нарешті прокинулася Хана.

• Ну, – Какаші запустив пальці у волосся та провів долонею назад, струшуючи воду, – голову можна сьогодні не мити. Що там, Хінато?
• На декілька секунд чакра пані Тейваз, – дівчинка на хвилинку замовкла, бігаючи очима по обличчям людей, очікуючи якогось знаку, чи правильно вона розчула ім’я. Какаші, всміхаючись кивнув і Хіната продовжила, – перетворилася у довершену сферу, збільшилася у розмірах, стала яскравішою і немов вибухнула, але не зникла, а натомість розтеклася по тілу, чим стала ідентичною нашій, та майже одразу все повернулося, як було до цього.
• Як я і підозрював. – шінобі зіскочив із підвіконня та підійшов до Хінати, поклавши долоні їй на плечі. – Дякую, ти дуже нам допомогла. Вибач, що затримав тебе. Можеш йти.
• Ви не затримали мене, я рада, що змогла стати корисною вам. Але чому Ви самі не поглянули на її чакру? Якщо, звісно, можна дізнатися.
• Я бачив лише незначне світіння усього тіла, ледь помітне, але яке трішки виходило за його межі. Не знаю чому так. А все ж таки, у баченні чакри, шарінґан програє б’якуґану.

 

Дівчинка сором’язливо посміхнулася, подякувала за відповідь, попрощалася з кожним на ім’я та побігла додому.

• Мабуть, – Какаші звернувся до Цунаде та Шікаку, – варто було її попросити нічого нікому не розповідати?
• А вона і не буде. – відповіла П’ята. – Хіната доволі розумна та відповідальна, як на свої роки, і не пускатиме пліток, навіть на дріб’язкові теми.
• Важко не погодитися.
• А я б не відмовилася, щоб мені щось розповіли.
• Менше спати треба. – нарешті, хоча б пару слів, промовив Самуїакі.

Цунаде вийшла на центр кімнати.

• Тейваз, я допоможу тобі перепрограмувати чакру, щоб підняти рівень витривалості твого тіла до рівня тіла шінобі. Надалі, тебе чекають тренування основних джутсу, зараз не йде мови про сімейні техніки Інузука, і якщо… – Цунаде зробила глибокий вдих-видих, – ні, ніяких якщо. І коли ти засвоїш їх, то муситимеш довести свою вірність Листю.
• Ви справді мене навчатимете, навіть ще сумніваючись у моїй щирості?

 

Характерницю переповнювали суперечливі емоції, з одного боку вона жадала стрибати від радості, мов маленька дитина, але з іншого Тейваз не розуміла чому, як, де логіка і це змушувало накручувати себе, не давало повірити в білу смугу і насолоджуватися нею, особливо тут і зараз.

• Так, Цунаде, ми справді це зробимо?
• Не поспішай радіти. – П’ята проігнорувала запитання Шікаку і продовжила розмовляти з Тейваз. – Освоїти тобі все це краще за найкоротший термін, бо скоро ми відправлятимемо тебе на місії.
• Ловити кота? – в один голос запитали Какаші з Ханою.
• Ні, на місії високих рівнів.
• А нащо ви вчора її оперували, якщо вирішили таки вбити? – Какаші не міг приховати свого обурення, як і Хана.
• Та який в неї взагалі рівень, ви хоч знаєте? Генін, чунін? Га!?

 

• Я все ще в цій кімнаті. Я не дитина і багато місій пережила вдома!
• Ага, а дружню бійку з ніндзя ледь не не пережила.
• Зараз би ще склянку водички.
• Ми вже виявили причину, – Шікаку пильно подивився в очі Какаші, – завдяки тобі, не забув? І пані Хокаґе, за допомогою своїх технік, вирішить все, якщо таки вважає це вірним рішенням.
• Але ж, – задумливо почала Хана, – ви ж це не зараз придумали? А ще вчора?

Цунаде поглянула на Шікаку та відповіла:

• Ми ж не знали про специфіку її тіла. А ці місії, небезпечні місії, покажуть чи готова Тейваз ризикувати своїм життям заради селища і що головніше, чи вважатиме вона це селище своїм, чи можна їй довірити берегти його таємниці.
• А що мені завадить вивчити і повернутися додому?

«Вона знову ходить проти себе???».

• Базові техніки. Повір, скуштувавши шматочок ти захочеш поласувати і цілим тортом. Крім того, якщо за ці роки ти вирішиш втекти, будеш вважатися злочинницею і ти навіть не встигнеш дійти до найближчої Брами, як тебе схоплять Анбу з наказом вбити на місці.
• А як же неминучий політичний скандал?
• За цей весь час, що ти у нас, ти жодного зайвого слова не сказала про сім’ю, також ти явно була націлена тут оселитися надовго і щодо умов Інузука, тебе саме ультиматум розізлив, а не можливість пустити у Листі коріння, з чого ми робимо висновки: або твоєї сім’ї вже немає, або у вас не дуже близькі стосунки і ти або не бажаєш підпускати їх до себе, або щоб вберегти нічого їм не кажеш. Тому, чи хтось взагалі знає, що ти тут, крім Вартового, який має берегти таємниці кордону заради миру?
• Це лише ваші припущення на основі слабкого психоаналізу за пару днів.
• Так. – Цунаде всміхнулася та присіла на сусіднє ліжко. – Ти права, але не забувай, що не лише ти, – посмішка зникла, – побувала в чужих головах, а й твою добре прошманали.
• Крито. Отже, з цього моменту я абсолютно вільна на території Листя?
• Навіть країни Вогню і куди доходитимуть твої місії. Від тепер ти або Інузука Тейваз із селища, Схованого в Листі, або мрець. Податки ми не витрачатимемо на твоє довічне утримання у в’язниці.
• І скільки триватиме випробувальний термін?
• До трьох років. Як тільки я закінчую навчати своїх учениць, а в селище повертається Наруто, який стовідсотково прийде якраз в цей термін, щоб робити мені нерви своєю біганиною за майже мертвим другом, ти стаєш вже просто абсолютно вільною і в праві повернутися додому.
• Або надалі залишатимешся шінобі Схованого Листа. – додав Шікаку.
• В чому підвох? Я ж і хотіла саме цього: навчитися новим технікам, а місії – це найкращі тренування.
• Ти не виживеш. – заключив Какаші. – Тобі і року не прожити. В цьому суть.

Тейваз зціпила зуби. Вона хотіла саркастично подякувати за непрохану оцінку її здібностей, але в чомусь Какаші був правий, бо зараз все проти неї. Тейваз усвідомлювала, що чакра може не змінитися і тоді навіть простий суперник ставатиме для неї неймовірно сильним, що вже казати про справді могутніх шінобі?

• Отже, – натомість проказала характерниця, – такий мій шлях.

Хана хотіла було щось заперечити, але цілковито розуміла емоції та рішення своєї кузини. Вона б пішла тією ж дорогою.

• Ще одне, – продовжила Цунаде, – не розповсюджуйтеся про те, що відомо Тейваз, тобто, що сталося під час експерименту. Якщо інформація дійде до Данзо, то нашу нову жительку уб’ють цієї ж миті.
• А є різниця?
• Шанс вижити, Какаші. – процідила, крізь зуби, Цунаде.
• Коли почнемо тренування?

Шінобі в масці здалося, що Тейваз абсолютно плювати на ризик смерті, та ні, на те, що все більше схоже саме на вирок, а не на пропозицію.

«І якого вона зараз радісніша, ніж була зранку? Що в неї в голові? Чи просто забракло розуму все зрозуміти?».

• Дай мені час посидіти в бібліотеці, щоб спочатку придумати, що робити з чакрою, а якщо все пройде успішно, тоді і одужуватимеш швидше, і почнеш тренуватися з Какаші.

Погляд шінобі в масці став немов кам’яним.

• Це наказ, пані Хокаґе?
• Це прохання, обґрунтоване твоєю завантаженістю та шансами зробити із неї чудового бійця за короткі терміни.
• Тоді я відмовляюся. – Самуїакі аж підняв голову. – Як я розумію, моя місія тут вже повністю виконана, тому вибачте мене і дозвольте піти, на мене ще чекає трішки бюрократії. Та і не бажаю я й надалі няньчитися з цією чужинкою, і, тим паче, знову відмовлятися від більшості місій на користь дитячого садка, ніколи від цього не був в захваті. Хоч, звичайно, вона вже давно не дитина, та це лише підкреслює даремність затії, бо що вона здатна освоїти в такому віці? Як спиною копати окопи? Я не хочу вже витрачати на неї свій час та нізащо не буду її тренувати.

Закінчивши свою, неочікувану для всіх, тираду, Какаші направився на вихід, а в палаті запала гробова тиша. Величезна образа та, хоч Тейваз того і не хотіла визнавати, зерно правди сильно стисло груди характерниці, а очі запекли вогнем, але вона втримала всі емоції при собі, хоч розуміла, що на обличчі зараз точно написано більше, ніж хотілося б.

• Я її тренуватиму. Для цього завжди знайдеться в мене час. Тим паче, в якомусь сенсі, Тейваз тут через мене.

Тільки-но Какаші відкрив двері, як ледь не врізався в Ґая, що стояв з кошиком фруктів на порозі. Шінобі в масці опустив голову собі на груди та поплескав друга по плечу, примовляючи:

• Ну, хай щастить в роботі з майбутнім трупом в угоду Хокаґе. – відсунув Ґая та пішов на вихід з лікарні, але біля сходів його наздогнав Шікаку.
• Що ти верзеш? Ні, ти справді ніколи не любив бути вчителем, але відколи ти собі дозволяєш так розмовляти з Цунаде?
• Я не люблю, коли своїх же людей відправляють на забій.
• Будь-яка місія високого рангу є ризиковою для життя.
• Не коли це умисно.

Шікаку дійсно був здивований.

• Є різниця, коли заради виконання місії ти можеш загинути, і коли твоя місія полягає в тому, щоб загинути. На це ж ви розраховуєте з П’ятою, що та чужинка, – Какаші вказав рукою в бік палати, – просто забере ваші таємниці із собою на той світ і все, ніякої проблеми?
• А по твоєму, – Шікаку вривався терпець, його геть не радували такі підозри, особливо, коли вони були правдивими, але він перейшов на півтона нижче – краще хай її прикінчить Данзо? Чи хай ми абсолютно незнайомій дівчині просто так довіримося? Так, я знав її маму і вона дуже нам допомагала, як і вся її родина. Вони поставилися до чужинців, як до рідних, не видали нас, але це не означає, що можна просто так ризикувати. А таким чином ми і переконаємося, і захистимо Листя, і в Тейваз буде шанс.
• Чому за чужу помилку має розплачуватися інша людина?
• Бо в світі є не лише справедливість, а й обов’язок.
• То чому ж ви її захотіли спершу навчити, а не одразу послати на загнання?
• А як би ти вчинив, будучи Хокаґе?

 

• Тому я ніколи і не хотів бути Хокаґе і ніколи ним не стану. Я не хочу обирати між більшим та меншим злом, між справедливістю та обов’язком, між захистом невинних, друзів та селища.
• То навчай її, підніми шанси на виживання. Все ж вона не дитина, так в неї не має стільки часу, щоб досягти того, що і шінобі, які ходять на небезпечні місії все життя, які вчаться цього з малечку, але при цьому Тейваз і так вже готовий воїн, просто не пристосована ПОКИ ЩО до нашого світу. То навчай її.
• То накажіть. Власного бажання проводити з нею свій час я не маю, як вже і сказав.

Какаші пішов, а Шікаку важко видихнув.

«Що ж, тепер я точно вважаю себе монстром», пронеслося його думками, поки він повертався до палати.

Відкривши двері, чоловік одразу побачив дивну картину, як Ґай сидів на підлозі, обіймаючи вовка, який з усієї сили намагався вирватися, та плакав, просячи пробачення у Тейваз. Тим часом сама ж характерниця сиділа, обпершись спиною об подушку, з кошиком фруктів на колінах, тримаючи грушу біля відкритого роту, із шокованими очима та не рухалася, здавалося, що навіть не дихає, а Хана з Цунаде намагалися відтягнути шінобі від Самуїакі.

• Я б сказав, що це норма, – звернувся Шікаку до Тейваз, – але мені не хочеться. А що я пропустив?

Всі, коли почули чоловіка, нарешті заспокоїлися, навіть вовк перестав видиратися.

• Пані Хокаґе сказала, що Ґай не зможе мене тренувати, через кількість місій, для яких досі не вистачає шінобі і чомусь він сприйняв це занадто драматично, немов винен тепер мені цілий статок. – Тейваз нарешті куснула грушу. – Ну, а Самуїакі вигрібає замість мене, бо Ґай боїться до мене навіть доторкнутися.
• І тепер у нас невеличкі проблеми. Якщо ми не знайдемо вчителя, то я не знаю, як мені її всунути між навчанням Сакури та постом Каґе. Какаші був єдиним більш-менш вільним джоніном, але наказати я йому не можу, бо я чисто заберу в нього і так короткі вихідні між місіями. Це має бути його вибір. Його рішення.

Тейваз просто намагалася заїсти відчай фруктами.

• А чому саме джонін? Необхідно ж навчити просто базовим технікам, печаткам? Я думаю, чуніна вистачить.
• Так, – підтвердив Шікаку, – Хана права.
• Але і їх чисельність у нас зараз скоротилася. Дійсно талановиті і так пропадають на місіях на одному рівні з джонінами.
• Привіт. Чим ми з братом не підходимо? Тим паче, це вже питання честі сім’ї.
• А про заміжжя ти забула?
• Так ми не будемо вчити Тейваз нашим особливим технікам, лише основам, познайомимо зі зброєю шінобі і все таке, лише щодо теорії… – Хана сумно видихнула. – Тут, що я, що брат далеко не любителі науки, але розберемося.
• В мене є також чудове рішення. Тейваз, як щодо того, аби жити з моєю родиною? Так я зможу віддячити твоїм мамі за гостинність. – «І трішки придушити совість». – Крім того, я таки частіше буваю в селищі, бо роботи і тут вистачає, але вечорами коли я, а коли син, ми зможемо тобі допомагати.
• А не логічніше, щоб Тейваз жила з нами?
• Пожалій брата, він і так не знає, куди від своїх королев подітися. То що, Тейваз?
• А дружина, син проти не будуть?
• Не будуть. Якщо забажаєш, то хоч на весь термін.

Тейваз було досить не зручно від такої пропозиції, але насправді їй дуже хотілося на неї пристати.

• Дякую. Справді дякую вам всім!

Характерниця посміхнулася від усього серця, а Шікаку з дівчатами відповів їй тим самим, хоч потім чоловік і обмінявся незручними поглядами із Цунаде. Вони знали, що вчиняють правильно, але чомусь відчували незначну провину та почувалися брехунами.

 

Глава шоста

Поки характерниця лежала в лікарні, до неї кожної вільної хвилини навідувалася Хана, навіть пару разів приводила брата разом з Акамару, щоб познайомитися і вони одразу знайшли спільну мову, подружилися, так би мовити, як зауважила Хана, на підґрунті спільних підколів та абсолютно дурних жартів. На третій день завітала Цунаде, вперше спробувавши змінити чакру, але безуспішно, також ще раз приходив Ґай, але цього разу з Рок Лі, які не дали Тейваз знову занепасти духом. Також періодично почала навідуватися пані Нара з домашніми смаколиками, нарікаючи на лікарняну їжу та кулінарні вміння Цуме. Тейваз здалося, що вона сподобалася дружині Шікаку, тому стала менше переживати стосовно чи не буде вона їм заважати, і чи точно його сім’я не проти чужинки під своїм дахом.

Вже пішов другий тиждень перебування характерниці в Листі, і майже весь цей час Тейваз бачила лише лікарняні стіни довкола себе, але тут в дверях палати з’явилася дівчинка з волоссям такого самого ніжного кольору, як і вишневий цвіт надворі, що одразу кинулося в очі пацієнтки.

• Привіт, я Сакура.
• Воно і не дивно.
• Що? – дівчинка махнула рукою. – Ай, не важливо! Мене до Вас прислала пані Цунаде, вона чекає нас в підвалі лікарні.
• В підвалі? – запитала Тейваз, поки одягала штани та взувала чоботи.
• Там старі лабораторії та частина медичної бібліотеки, а ще багато вільного місця і головне, гробова тиша.
• А морг теж там?
• Не настільки гробова.

Сакура, помітивши, що Тейваз вже повністю одягнута, схопила її за руку і потягнула кудись коридором.

• Зажди, я хотіла спершу якусь записку залишити вовкові.
• Він в тебе читає? – навіть не думаючи зупинятися, запитала дівчинка. – Тоді цей вовк розумніший за більшість моїх однокласників, а отже сам розбереться.

 

• Та зажди ти! – Тейваз намагалася зупинити нестримну Сакуру, хоча б на хвильку. – Я не розберусь!
• Ге? – нарешті дівчинка перестала волокти характерницю. – А! Точно! Я геть забула! Пані ж Цунаде розповідала. – Сакура винувато всміхнулася. – Добре, я зараз попрошу медсестер передати вовкові, де ми будемо і щоб одразу йшов до нас.

Тейваз хотіла щось відповісти, але зрозуміла, що тепер, все, що їй залишалося – це лише посміхатися від незручності.

«Де ж тебе ноги носять, Самуїакі, дідько!?».

В лабораторії на них вже чекала Цунаде та Шідзуне.

• Тейваз, – почала П’ята, – це Шідзуне і вона мені сьогодні допомагатиме. Я дещо придумала.

Сакура заперечно похитала головою.

• Її вовка немає.
• Як вчасно…

Цунаде випала, але саме цієї миті з’явився захеканий Самуїакі.

• Вибачте, – вовк вкусив подругу за ногу, бо її руки були складені на грудях, – просто в Інузука такі чудові самочки!
• Чого?? – здивувалася Тейваз, потираючи стегно.
• Добре-добре, ти занадто гарна мене знаєш, щоб повестися на пристойну відмовку.
• Пристойну? – в один голос запитали дівчата.
• Не самочки, а Акамару, Кіба та Шіно. Господи, як ми чудово провели час! І відчуваю знову себе таким молодим, а свого життя без жартів того малого Інузука вже і не уявляю.
• Він назвав маячну Кіби жартами? – подавилася сміхом Сакура.

 

• А мої жарти ти терпіти не можеш, хоч вони такі самі. – Тейваз свердлила друга очима.
• Мрій. До речі, щодо Шіно, тобі теж треба познайомитися і з цим малим. Обов’язково.
• Мені нутро підказує, прямо кричить, що ти щось недоговорюєш.

Самуїакі лише махнув перед подругою хвостом, та сів неподалік.

• Так, перейдемо до справи. Тейваз, сядь, будь ласка, переді мною. – Цунаде вказала на стілець. – До речі, як твій сон?
• Все так само паршиво, але сьогодні заснула до світанку. Все ж таки, рекорд.
• Тоді тримай. – жінка передала пару невеликих флаконів Тейваз, коли та вже сиділа. – Ці ліки я сама розробила, по крапель 12 після заходу.
• Дякую, Вам П’ята. – характерниця сховала ліки в сумку на стегні.
• Дванадцять.
• Ага.
• Дванадцять. – Цунаде натисла на плечі Тейваз.
• Та, Боже, добре, добре.
• От, – втрутилася Шідзуне, – якби можна було б ще щось зробити з твоїм пухнастиком.
• Жінко, – обурено озвався Самуїакі, – прояви трішки пошани до старших. Який я тобі пухнастик? І не треба зі мною нічого робити.
• Але якби можна було перетворити твої біологічні дані в вакцину, це б допомогло Тейваз з мовою.
• А що, навчання поза законом?
• Сука… – ображено поглянула на друга характерниця.
• Ну, взагалі-то, ні.

Цунаде важко видихнула та стисла вуста, а тоді мовила:

• Тейваз, все, що від тебе треба – це просто весь час контролюй стихію. В цей момент Шідзуне допомагатиме тобі підтримувати форму чакри, а я мушу її закріпити в такому стані назавжди. Раніше не виходило, бо я намагалася не лише перепрограмувати, а одночасно її витягти, так би мовити, з центру та утримувати, а в дві пари рук все буде простіше. До речі, це була ідея Сакури. Їй ще вчитися та вчитися, але вона схоплює все на льоту і має чудові аналітичні здібності.

 

Тейваз помітила, наскільки Цунаде пишається свою молодою ученицею, а Сакура, яка в цей момент хотіла тріумфально прийняти похвалу, насправді настільки зашарілася, через такі рідкісні, а головне щирі, слова в її бік, що не змогла цього добре приховати.

• А чому саме Ви її навчаєте?
• Медичним технікам. Це дуже складні нінджутсу, які потребують ідеального контролю чакри і неймовірну кількість знань з анатомії, ботаніки та інших сфер науки, а головне велику кількість часу, наполегливості та відданої праці. Навіть за пару років їх не освоїти і це при умові вже досконалого володіння чакрою.
• Також, – продовжила Шідзуне, – медиками-ніндзя найчастіше стають жінки, через наше вроджене вміння думати та добре робити одночасно декілька речей, що обов’язково, коли ти знаходишся в самому епіцентрі бою, а в твоїх руках не лише твоє життя і тобі потрібно не просто нападати чи захищатися.
• Звучить, як виклик.
• Що, – дещо зверхньо поцікавилася Цунаде, – захотіла спробувати замість бойових технік, за короткий термін освоїти медичні?
• А чому замість? Думаєте я не здатна вивчати декілька абсолютно різних видів джутсу?
• По-перше, – П’ята вийшла поперед характерниці, щоб дивитися їй в очі, і прийняла позу, в якій склала руки на грудях та виставила ліву ногу вбік, перекинувши вагу на праву, – так. Точніше, шінобі, який бажає стати медиком мусить присвяти весь свій вільний час виключно лише теорії та практиці довкола конкретних знань, аби з нього дійсно вийшло щось путнє. По-друге, коли ти володієш агресивними техніками, то в тебе є спокуса використовувати їх, допомагати своїм товаришам зупинити ворога, витрачаючи свою чакру, яку мусиш зберігати для порятунку життів. Звісно, медик має вміти захистити себе і коли треба, відбити атаку ворога, але одне із головних правил ніндзя-медиків: не йти на передову. Отже, шінобі має зробити вибір: присвятити себе порятунку чи захисту чужих житів. Стати щитом для своїх товаришів чи їх мечем.
• Це ще одна із причин, – відгукнулася Сакура, – чому так мало чоловіків серед медиків, адже, звичайно, є виключення, чоловіча гордість, впевненість у власній силі занадто крихкі і можуть раптово луснути, якщо вони не кинуться стрімголов першими в атаку, не покажуть всім всю свою могутність і часто зверхньо ставляться до лікарів, вважаючи їх беззахисною аптечкою, не здатною за себе постояти.
• А впевненість жінок не залежить від думки інших, від того, як вони виглядають в очах оточуючих. Більшість з нас, коли справді мають силу і знають про це, коли не вважають себе гіршими за чоловіків, то і не бажають нікому нічого доводити. – закінчила невеличку спільну лекцію вже Шідзуне.

Тейваз кілька секунд обдумувала почуте і зрозуміла, що має, що сказати, не зважаючи на протиріччя, що вирувала в її душі, але натомість вирішила всміхнутися та лаконічно відповісти:

• Довірюся вашому досвіду в даній галузі, тому, думаю, ви абсолютно праві щодо необхідної кількості часу для навчання, а щодо мене, то я обожнюю саме холодну зброю.

Цунаде мовчки поглянула на дівчину пронизливим поглядом, а потім теж злегка посміхнулася та повернулася їй за спину.

• Що ж, приступимо.

Цього разу все пройшло успішно, хоч і зайняло не одну годину, але, по завершенню, Тейваз себе відчула так, немов їй розв’язали крила, які від народження були сховані в тугий корсет і сковані кайданами.

• Це неймовірно… – своєю мовою прошепотіла характерниця.

Цунаде, Шідзуне та Тейваз все ніяк не могли відхекатися, тримаючись хто за що, аби втримати рівновагу, а піт так і норовився затопити їм очі. Натомість Сакура нарешті відлипла від сувоїв та конспектів.

• Це таки зайняло набагато більше часу, ніж ми думали. – зауважили Шідзуне, коли вже змогла випростатися та вільно говорити.

Самуїакі підійшов до подруги, що саме сиділа, спершись долонями об коліна, та спершу лизнув її обличчя, намагаючись повернути до тями і лише потім обережно вкусив.

• Що ж, – Цунаде підійшла до Тейваз, поклавши руку їй на плече, – з цією чакрою ти одужаєш за лічені дні, тому готуйся, сьогодні тебе випишемо, а післязавтра віддамо таки на потіху нашим сенсеям.
• Ура!

Дівчина на радощах, аж підстрибнула, виставивши кулак догори.

 

• До речі, – П’ята стала перед Тейваз, а в її очах зчитувався холод, – я забула тобі розповісти про деякі нюанси служби жінок-шінобі.
• Але ж, – втрутилася Сакура, – в нашому селищі це давно не є обов’язковим і виключно на добровільних основах? Ходять чутки, що лише в Корені досі наказ є наказом для куноїчі.
• Так, – Цунаде дещо опустила погляд, – але зараз труднощі з кількістю ніндзя, а от місій менше не стало, тому… Така робота все ще добровільна, але кожен мусить знати всю ситуацію, аби прийняти найкраще рішення. Мені б не хотілося давити на наших жінок, та вибору я маю не багато, місія понад усе і гроші зараз потрібні як ніколи, для відбудови селища та допомозі сім’ям загиблих.
• Здається, я зрозуміла про що ви та і дещо бачила в спогадах Хани…
• Так, – продовжила Цунаде, – жінки-ніндзя мають бути не лише хорошими шінобі, але й обізнаними в певних сферах життя, наприклад, володіти знаннями щодо мистецтва ікебани, танців, флірту…
• Сексу. – перебила Тейваз. – Не треба пояснень чи виправдань, я це прекрасно розумію. Шінобі має бути не лише воїном, а і шпигуном, вміти втертися в довіру, а куноїчі ще і пробратися туди, куди чоловікові шлях закритий. Та і такі методи допомагають виконати місію дійсно таємно і без вбивств, якщо вони будуть загрожувати політичному скандалу чи конфлікту між селищами.
• Я бачу, ти маєш певний досвід?
• Це не важливо. – Самуїакі пильно поглянув на подругу, на його серці відчувалася важкість. – Секс для мене – це просто секс, нічого особливого, нічого сокровенного, а якщо він здатен допомогти досягти успіху в місії, отже хоч якась користь з нього та з’явиться. А от захист мене дійсно цікавить.
• Ти готова брати в таких місіях участь?

Всі, крім Шідзуне та Самуїакі, дійсно здивувалися почутому.

• Кажу ж, хоч якась та користь з нього буде.
• Тоді, Сакура розповість тобі про певні настоянки і де їх брати, вони допомагають не лише з небажаною вагітністю та захищають від захворювань, а й покращують здоров’я жінки. Я колись визвалася змінити їх формулу саме для цього, бо стара навпаки змушувала ще більше страждати жінок щомісяця, але в мене не сильно виходило, поки мені не допоміг … друг по команді. – Цунаде на мить стисла вуста. – Тому, з тих пір, я рекомендую вживати їх всім куноїчі на регулярній основі, як тільки починає йти кров.