6. Переслідуючи тінь.

Шрам зі Стрелком стояли біля четвертого енергоблоку. Смугаста труба виднілася за кілька десятків метрів, лічильник Гейгера тріщав, і від такої величезної дози випромінювання не захищали навіть позичені костюми вчених. Було страшно. Небо здавалося важким, як і серця двох втомлених людей.

Біля паркану, що захищав периметр колись робочої станції біля міста атомників, знаходилося місце поховання. У ряд, щільно один до одного, тут навіки залишилися закопаними люди, які попрощалися з життям зарано. Земля над їхніми тілами лягла вологим горбом.

– Чому ми тут?  – Шрам вловив шепіт, що ледве перебив тріск пристрою, мабуть, Стрелок не хотів приходити сюди, слідуючи за ним.

– Це те, з чим ми обидва зіштовхнулися.

Якоїсь миті стало по-справжньому страшно, неприємний холод пробіг по спині та плечах.

Тріск лунав нестерпно гучний, здавалося, що прилад ось-ось розірветься.

– Я не збираюся тут знаходитися, – було видно, що Стрелку смерті людей стоять упоперек горла, він хотів піти, розвернувся і попрямував у протилежний бік. І коли він опинився біля Шрама, той, боляче схопивши його за передпліччя – після такого точно залишаться синці – повернув сталкера і, прикладаючи силу, штовхнув до могил.

– Дивись! – він вийшов з себе. –  Це була колись сильна команда, похована під саркофагом навіки. Це живі люди, які пожертвували життям через розбіжності з тобою.

Причин сумніватися у Стрелка не було – Шрам говорив про «Чисте Небо».

– Вони закопані в землю, прямо як бездомні пси, – тон, яким було вимовлено фразу, говорив більше, ніж слова. Після Другого Надвикиду, Шрам, прокинувшись серед трупів, ховав тіла людей, які стали йому друзями, але не було часу на гідне поховання. З іншого боку – обійшлося без слізних прощань.

– Навіщо ти це робиш? – Стрелок спробував вирватися з хватки, тому ще сильніше вивернув руку, але Шрам тримав міцно.

Він пам’ятав їхню зустріч перед Викидом, який ніхто не міг передбачити, а отже, неможливо було вгадати й стільки раптових смертей. Образа підступила до горла і почала відбирати таке потрібне йому повітря. У той момент Шрам подумав про те, що не має права на ці почуття, проте його з’їдала найглибша самотність.

– Ти – не єдиний, хто втратив друзів, так що досить звинувачувати в усьому мене, – Шрам точно відкинув його до місця, де земля була покладена дрібним камінням, що захищала могили, через що Стрелок, спіткнувшись, упав прямо на них. Після удару об металевий хрест із куточка рота потекли теплі краплі. – Та дивись же ти!

Він усе не міг сказати головне, ніби від сказаних слів йому стане неймовірно важко, незважаючи на те, що провина і так лежала на його плечах непідйомним тягарем. Всіма силами він намагався показати, наскільки йому було шкода, але слова так і застрягли, не вирвалися головним сенсом – Пробач мені за Клика.

Грім ударив сильно, і пройшовся землею з таким гуркотом, що обірвав сон.

Гул після нього стояв кілька секунд, розкочувався по всій території Армійських Складів.

Прохолода приміщення повертала у реальність. Що за нісенітниця? Звичайно, він би так не вчинив із Стрелком. Вся ця ідеологія «Чистого Неба» після стількох втрат зараз виглядала такою безглуздою. Єдине, що не давало йому спокою – слова, що застигли на губах, «Пробач мені за Клика». Можливо, якби тільки Стрелок почув від нього цю фразу у потрібний час, не став би так відштовхувати.

З іншого боку, одними словами не обійтися, адже він все ще прокручував у голові те, що Стрелок випалив при останній зустрічі у Доктора. Але чи мало, що можна сказати зі злості.

Найомник закурив. Один легкий рух за іншим – і попіл злетів із сигарети в бляшанку.

***

Світало. Шрам займався чищенням зброї, відкинувшись на купу бетонних плит. Розведене поруч вогнище потріскувало, і це заспокоювало.

Стіни навколо бази Волі і озброєні люди – частина того незначного, що значно збільшувало шанси будь-якого сталкера перечекати ніч, але до світанку він почав відчувати, що потребує кількох годин самотності.

З боку Рудого лісу в променях сонця, що сходило, він помітив постать кульгаючої людини. Його легко було сплутати зі звичайним зомбі, і Шрам міг би проігнорувати чергового бідолаху, та тільки постать трималася руками за поранену ногу.

Одного разу він також був майже смертельно поранений, і якби не допомога Стрелка, можливо, вони б більше не зустрілися. Поспіхом склавши речі в рюкзак, він підійшов до людини, що ледве тримається на ногах, – перед ним стояв стікаючий кров’ю Лісник.

Шрам негайно допоміг старому підвестися і, перемістивши частину його ваги на себе, попрямував до військової бази. Лісникові надали допомогу, а ближче до світанку наступного дня він прийшов до тями. Найомник, що весь цей час чергував біля його кушетки, простяг йому флягу з водою.

– Що з тобою трапилося?

– Я потрапив під вплив Зони. Якоїсь миті в голові різко загуло, а потім я біль відчув, і мені не по собі стало: з рани, що два роки тому затяглася і з того часу мене не турбувала, потекла кров. Зона зараз змінюється.

Світло від налобного ліхтаря швидко перемістилося від одного краю стіни до іншого – за вікном, перевіряючи периметр, ходив черговий.

– Коли я зустрів Стрілка, він говорив про артефакт «Індикатор», переданий йому з Янтаря, – Шрам говорив, обережно підбираючи слова. Лісник був його давнім знайомим, але все-таки ось так розкрити всю відому йому інформацію про Стрелка він не міг собі дозволити. Деякі речі він вважав за краще залишити строго між ними. – Цей артефакт допомагає вибратися з небезпечних ділянок та швидше знайти укриття.

– Я знаю, це я знайшов його поряд з Рудим Лісом. Таких артефактів я раніше не зустрічав, а тому відніс ученим, але потім виявилося, що це була непоправна помилка.

– Про що ти говориш?

– Доктор, – Лісник поспішав, намагався розповісти якнайбільше, чому дихання його збилося, голос охрип, – це він мені все розповів. Мій старий друг. Стрелку не можна виходити на зв’язок із вченими.

Все це було схоже на маячню, через що Шраму довелося витягувати кожну крихту інформації.

– Чому? – стримувати роздратування було важко, враховуючи, що плутані розповіді Лісника не говорили йому ні про що.

Вирішивши нарешті, що найкоротша відстань між двома точками – пряма, Лісник випалив з таким розпачем, наче робив незворотню помилку:

– Коли Стрелок знищив О-Сознание, своїми діями він викликав критичні зміни у Зоні. Від цього Зона стала неконтрольованою, а тому й наслідками є непередбачуваними. Вчені, помітивши це, тепер мають намір взяти її під контроль, а Стрелка знищити, аж надто він їм плани поламав, а групу їх веде молодий хлопець, і прізвище у нього поширене, чи Кругов, чи то…

– Круглов? – Шрам різко перебив розповідь Лісника. Те, що він говорив, абсолютно не відповідало відношенню сталкера до вчених. Принаймні з того боку, з якого він їх знав.

– Саме так.

Від почутого у Шрама запоморочилося у голові, а думки були схожі на заплутану нитку – Круглов завжди знав, що Стрелка тягне на північ, тож і не сумнівався, що той візьметься за викриття чергової таємниці Зони. Це все одно що підлити олію в багаття, що згасає. Але якою ціною стане йому це дослідження.

Зміни, що гублять життя одна за одною, були викликані ще півроку тому. У тому, що Круглов передав Шраму неправдиві дослідження, сумнівів більше не було. Шрам попрощався з Лісником, пояснивши, що має піти негайно. Будь-яка бездіяльність могла коштувати життя Стрелка.

***

Стіни атомної електростанції були місцем, з якого хотілося втекти, але Стрелок вкотре повторював собі, що ідея знайти відповіді – проблема, що лежить повністю на його плечах.

Стрелок дістав із рюкзака паперову карту, на якій сам колись давно залишив нотатки про небезпечні чи досліджені місця. Він подумки подякував собі за те, що ще до втрати пам’яті здогадався залишити тут хоч якусь інформацію, а потім сховав карту в сховищі групи.

У такі моменти він намагався не думати про товаришів, що пішли з життя, бо щоразу повторювати собі «З ними було б простіше» вже не було сил. Людина не здатна пережити втрату, якщо нагадуватиме собі про неї день у день. Втрата була величезною, але займатися самознищенням було найгіршим з рішень.

Він не знав, чого саме треба побоюватися, а якщо колись і здогадувався, то задовго до втрати пам’яті. У будь-якому разі, страх не відпускав, а непроглядна темрява ніби згустилася наприкінці коридору.

– Стрелок?! – знайомий голос пролунав із сусідньої кімнати, але було темно, і щоб роздивитися чоловіка, що стояв у дверях, йому знадобився ліхтар. – Ти мав загинути до цього моменту!

Світло розрізало темряву – і Стрелок не повірив побаченому – перед ним стояв Круглов.

– Ані руш! – він направив на сталкера пістолет.

Стрелок ще раз сфокусував погляд на чоловікові, що стоїть навпроти, не до кінця усвідомлюючи, що перед ним його товариш.

– Ти чого, друже? – фраза звучала наївно, хоч і була призначена пробратися йому в саме серце. Перша думка Стрелка – перед ним не той учений, а якщо фізичне тіло і належить йому, то розум – точно ні. Проте слова друга розбили його останні надії, наче куля, що влетіла у скло.

Чому, до біса, артефакт не подіяв? Де це непорозуміння Зони? Зміни, які ти так відчайдушно намагався пояснити, мали вбити тебе!

Пазл у голові не складався. Спершу Стрелок спробував виправдати Круглова, все-таки місяці дружби так просто не перекреслиш, потім до нього прокралася думка, що вчений зазнав шантажу, і все, що відбувається тут і зараз, – спроба вченого врятувати своє життя, підставивши іншого. Єдиним способом визначити це було питання:

– Тоді навіщо ти мені дав «Індикатор»?

Серце стукало так швидко й голосно, що все, чим була заповнена тиша, були глухі удари. Це питання було останньою зачіпкою та останньою надією.

– Ти так нічого й не зрозумів. «Індикатор» виводить із небезпечного середовища, але один із його побічних ефектів – здатність накопичувати радіацію, таким чином іонізуюче випромінювання вбиває тебе, поки ти цього не помічаєш. Що ж до Шраму… з його пошкодженою викидами нервовою системою йому легше перенести дію атмосферного тиску, а не переривати його. Через це він вигоряє ще швидше.

І тут Стрелок усвідомив, що для Круглова це було ідеальним способом вбивства. Чим ближче до Центру, тим сильніший негативний вплив артефакту на організм. Таким чином він помер би від променевої хвороби, а руки Круглова залишилися би чистими. Зрештою, хто б звинувачував вченого за спробу знайти відповіді?

– А коли я дізнався, що Шрам тепер заодно з тобою, треба було його прибрати. Тому й довелося направити його до Центру.

Це ще більше загострило почуття незахищеності. Він подивився вченому в очі і відчув, як гаряча грудка в горлі ставала все більшою – все-таки усвідомлення того, що ти став відкинутим і покинутим тим, кому довіряв, почало розривати зсередини і відгукуватися пекучим болем, і прийняття нової реальності – важкий і болючий процес.

Слова і дії Круглова шокували і викликали те саме почуття, яке відчуває жертва обставин і злих намірів, але незважаючи на раптовість атаки, він швидко взяв себе до рук. Стрелок підняв автомат, але було пізно – чоловік, який колись був йому другом (а чи дійсно другом?), направив на нього ПМм і вистрілив.

Тієї миті Стрелок бачив, як тряслися руки у Круглова від тяжкості пістолета. А потім різкий біль заповнив собою все, відібрав можливість дихати, чути і бачити.

***

Залізниця рівною смугою тяглася вздовж лісу. Шрам ступив на колію, на черевику залишився рудий пил – іржа.

Він відкрив КПК і звірив свої припущення з карткою – до Прип’яті звідси кілометр. Він ще не знав, що скаже Стрелку при зустрічі, не знав, як пояснить правду, не знав, як зможе цю правду довести. Можливо, Стрелок навіть слухати його не стане.

Зустріч з Лісником не входила у його плани, а отже відстрочила  похід до Центру Зони, але якби не він, Шрам ніколи б не дізнався справжню причину, через яку Круглов відправив Стрелка на вірну смерть. Слова Лісника залягли глибоко у свідомості і тепер не було сенсу всіма силами вдавати, що нічого не сталося. Якщо Стрелок встиг дістатися ЧАЕС, то може постраждати, якщо ні – Шраму варто перехопити його на шляху туди і попередити про можливі наслідки.

Стрелку він відправив кілька повідомлень, на які не отримав відповіді. А це означало, що Стрелок або не повірив його словам (це розумно, адже хто він такий, щоб дбати про безпеку Стрелка), або його найгірші здогади були підтверджені, і Стрелок вже біля Прип’яті, а значить електронні прилади виведені з ладу.

З-за рогу старого вагона з’явилася людина. Шрам не повірив своїм очам.

Стрелок зупинився за кілька метрів, не звертаючи уваги на дюжину електр, що розповзлися по всій території. Однією рукою він притримував автомат, що ось-ось злетить з плечей, другою притискав кілька шарів бинта в районі щелепи.

Першою думкою Шрама було запитати, що сталося, але навпроти він побачив абсолютно порожній, що не виражає нічого (крім, мабуть, слабко помітного розчарування) погляд. Найомник підійшов і легко взяв руку Стрелка своєю, акуратно відвів її убік, прибираючи бинт. Тканина виявилася наскрізь просякнута кров’ю.

Стрелок виглядав майже мертвим, Шрам не впізнав у ньому людину. Куля обпекла кут нижньої щелепи і застигла на ній червоною смужкою. Кістка була роздроблена, щелепа – майже нерухома, і все, що Стрелок міг робити, – видавлювати з себе звуки, що віддалено нагадували слова. Говорити він міг тепер лише зчепивши зуби.

– Все це була велика брехня, у Центрі нічого немає. В мене стріляв Круглов.

Звук тканини бинта, що рветься, заглушив слова, які ледь-ледь вимовляв сталкер. Шрам зупиняв кров. Скільки тепер днів Стрелку доведеться провести, ковтаючи знеболювальні та антибіотики, він і уявити не міг. На нього було боляче дивитися, і справа навіть не в тому, що Стрелок одного разу кинув усі сили на врятування життя Шрама. Найомник знав, що не може залишити його в такому стані. Йому стало ніяково від того, що низка обставин зламали людину: роль зіграла не тільки смерть друзів. Остаточним цвяхом у труну стала зрада того, кому він довіряв і на кого до останнього сподівався. І він чудово розумів, що незворотність помилки мучить Стрелка найбільше. Тепер йому доведеться визнати, що як раніше вже ніколи не буде.