4. Як смієш ти?

– Просто спробуй прийняти це, добре? – він намагався говорити якомога спокійніше. Турбота друга була приємна, але, коли чуєш одне й те саме щодня, це дратує.

Стрелок спробував підвестися, прислухався до власних відчуттів, але відразу відчув пекучий біль від навантаження. У свідомість проник страх, викликаний розумінням, що таке кулі, що прорізають шкіру.

– Я мав був бути обережнішим, як я міг не подумати про це? Я не бажав тобі зла, я лише думав, що цього разу всі разом ми впораємося, – Привид, схоже, остаточно марив однією ідеєю – він страшенно винен. – Ти ж віриш мені, так?

Стрелку і без слів і довгого жалю було зрозуміло, що Привид потопає у своїй провині, до того ж настільки сильно, що став виглядати як власна смерть. Це він розгледів у його погляді, у втомлених, змучених очах. Він пам’ятав, як, навіть практично непритомний, чув як кулі розпорювали густе і напружене повітря – «Моноліт» наздогнав їх. Тоді Стрелок ще не знав, але це був останній раз, коли вони всі були настільки близькі до розгадки.

Плече нило від болю та швів, що красиво перетинали шкіру. Стрелок перейшов від найслабших до найсильніших знеболювальних за один день, що сильно не сподобалося Доктору, але якщо біль був таким нестерпним, він мав усі права заглушити його будь-якими способами, тому склянка з водою і тонка пластинка таблеток завжди лежали на тумбочці.

Привид пробув біля його кушетки доти, доки сонце не торкнулося дахів. Здавалося, ніби розмови з товаришами допомагали Стрелку, і тому він пропускав прийоми їжі, про що сам собі клявся не забувати.

 – Не залишай мене, гаразд? –  попросив Стрелок, засинаючи.

– Гаразд, – пообіцяв Привид, хоч слова й вирвалися напівзадушеним хрипом.

Наступного дня вони з Кликом, залишивши Стрелка одного, пішли до Центру. На ранок Стрелок був лютий і сердився на них занадто сильно, і йому навіть у голову не прокралася думка, що Клика він у своєму житті більше не побачить.

Залишений сталкером ПДА Шрам виявив на кухні. У будинку висіла тиша, і вона буквально розривала слух. Після черги нескінченного головного болю Доктор вмовив Стрелка на півгодинну прогулянку, і той би нізащо не погодився виходити без потреби, якби не було так самотньо в чотирьох стінах, які нагадували чисте божевілля.

Рухи – кожен – завдавали Шраму дискомфорту і болю, і коли він приземлився на дерев’яну лаву біля столу, його потривожив звук оповіщення і екран, що спалахнув. В очі кинулося повідомлення від Круглова: «Є матеріали про артефакт, що наразі вивчається. Місце – занедбана бензоколонка, що у Темній Долині, я буду там рівно за добу з групою вчених. Дорога сюди небезпечна зараз, тож будь обережний».

Найомник раптом відчув мерзенну образу від ситуації. Круглов, мабуть, доводиться Стрелку непоганим товаришем, і останній, у свою чергу, вирушить до нього як тільки побачить лист, хоча сам на ногах ледве стоїть і часто прокидається вночі, тільки перевірити, чи не стікає кров’ю найомник. У такому стані йому не варто чекати нічого хорошого, йдучи так далеко. Перша думка, що спала на думку – видалити повідомлення і ніколи не згадувати про нього, але Шрам швидко її відкинув. Тим не менш, Стрелок має право дізнатися про інформацію, що хоче йому передати вчений. Друга думка – піти до Круглова самому, наодинці, все ж таки, у нього непоганий бойовий досвід і він, ймовірно, витримає такий довгий шлях. Адже витримає, правда?

Цю думку він відкидати не став, покладаючись на знання та розважливість.

Повідомлення він видалив, відправивши вченому сповіщення зі свого ПДА:

«Буду один. Зустрінемось за добу. Стрелку ні слова».

У дорогу він узяв пачку антибіотиків (на випадок, якщо піде зараження) та артефакт «Душа», що збільшує загальну швидкість відновлення організму. Досить рідкісна й унікальна річ у Зоні, яка, до речі, стала в нагоді під час нічлігу в холодному будинку біля лісосмуги. Тоді він спав, вдихаючи пил разом із повітрям і холод, що проходить крізь дошки від підмерзлої з ночі землі.

На світанку він продовжив шлях, кульгаючи, поки погляд не зачепився за яскраві помаранчеві комбінезони вчених.

– Найомник Шрам? Що зі Стрелком? Я отримав твоє повідомлення. З ним все гаразд? Дідько! Можливо, він не був готовий до проведення експерименту, моя дослідницька група визначила, що Центр Зони породжує зміни, а ти ж знаєш, що його завжди тягло до розкриття таємниць Зони та…

– Він в порядку.

Круглов говорив надто швидко, мабуть, перебуваючи в паніці, і глибоко переживав усі можливі наслідки. Коли він побачив спокій Шрама, переляк пройшов. Тоді він поділився новинами про експеримент і пояснив причастя до цього Стрелка. Шрам, у свою чергу, навів достатньо аргументів, чому саме він, а не сталкер, знаходиться тут, і вчений їх прийняв.

– Словом, хоча наукові експедиції ще не вирушали на північ, я думаю, ми зробимо ривок до створення повної теорії виникнення аномалії в Центрі та її дії на площу діаметром понад тридцять кілометрів. Будь ласка, передай Стрелку ці папки.

– Передам, – Шрам зайшовся кашлем і схопився за голову, – Прокляття. Як запобігти дії аномалії на організм?

– У нас немає відповіді на це питання, ми лише можемо визначити безпечні ділянки. Іди за нами, – Круглов махнув рукою і обернувся, – Шрам?

У Шрама був десяток причин забратися з цього місця подалі, але кров, що густими краплями просочувалася крізь светр, говорила про сильні болі і неможливість навіть стояти на ногах.

Ділянка шкіри, де знаходилося недавнє поранення, горіла, ніби до неї притулили розжарений метал.

– Шрам, якщо в тебе є рани, ти мав попередити нас до того, як приходити сюди. Кров буде витікати швидше, ніж зазвичай, ось, затисніть і постарайся пройти хоча б пару сотень метрів, – Круглов вручив йому бинт, змочений розчином зі слабким неприємним запахом, і затиснув рану.

***

За словами Доктора, зміни в атмосферному тиску спостерігаються за кілометр від його будинку, однак і там є незначними. Чому при аномальних спотвореннях ця частина боліт залишається недоторканою, одній тільки Зоні відомо.

Після того, як Стрелок виявив записку, що рівним почерком сповіщала «Повернуся через два дні», він почав відчувати незрозумілу тривожність. Якось його вже так кидали, через що тяжкість залягла в грудях могильною плитою. Чому Шрам пішов один, а головне – чи добре він почував себе, чи втримають тугі пов’язки кров, що витікає з глибокої рани? Від чергової думки стало ніяково, але досвід, залишений за плечима, стверджував, що в стані стресу справі не допоможеш, і йому варто від цього абстрагуватися, піти якнайдалі.

Круглов, мабуть, давно чекає на нього з хоч якимись результатами досліджень, але чи знає він, що довелося пережити самому Стрелку, вирушаючи на допомогу науці? Як би там не було, він відійшов уже далеко від дому Доктора, і настав час збирати дані. В окрузі було незрозуміло тихо, тільки вітер кружляв листя, створюючи ілюзію аномалії. Стрелок вибрав периметр, в межах якого він вимірював тиск, і вже надвечір був побудований графік, на якому за допомогою анероїду були зафіксовані піки стрибків тиску в певний час. Поки що було важко говорити про якусь закономірність, але він знав точно – Індикатор завжди вказує на безпечні ділянки.

Збираючи дані наступного дня, Стрелок лише підтвердив експеримент. Артефакт пройшов перевірку.

Але головним відкриттям, що сталкер для себе виявив, був той факт, що робота рятує, і як багато він розуміє, коли не кидається з головою у власне горе.

Ніч опускалася безжально. Коли Стрелок повернувся до будинку, він відчув приємне тепло, що огортає тіло. На кухні штори були закриті, через що теплі фарби заходу сонця немов розлилися по тонкій тканині. На плиті кип’ятилася вода у ще старому радянському чайнику, у передпокої висів знайомий плащ, що пахнув холодом і землею. Шрам повернувся.

Страх і тривога, що важким тягарем лежали на плечах, раптово випарувалися, залишаючи лише відчуття нелюдської втоми. У кімнаті, виділеній йому Доктором, Стрелок залишив зібрані матеріали і до неможливості важкий рюкзак, скинув куртку комбінезону. А повернувшись на кухню, він побачив Шрама.

– Замерз? – найомник затримав на ньому погляд, розливаючи гарячий напій.

За вікнами було чути рідкісні пориви вітру і стукіт гілок дерев об скло.

– Так, – він сів на лаву, ближче до вікна. – Де ти був? – і тут же подумки вліпив собі ляпас: з якого часу його це цікавить?

– Нам є що обговорити. Але спочатку поїж.

Ультиматум спрацював – і Стрелок здався. Він прийняв до рук гарячу металеву чашку і відчув, як поступово зігрівається. Це було схоже на справжнє умиротворення, і про що б не збирався поговорити з ним Шрам, це буде потім.

Так він думав до певного часу.

Коли Шрам потягнувся за ще одною чашкою, тонка футболка оголила шкіру на ребрах, те саме місце, куди його поранили ще в покинутому будинку в лісі. Тоді Стрелок врятував його, надав допомогу, хоч і причина залишити його вмирати була повністю обґрунтована.

З глибокої рани почала текти кров, було помітно, наскільки сильно розійшлися шви.

– Що це? – сталкер одразу підвівся з лавки і смикнув тканину вгору, ще більше оголюючи шкіру. Він згадав, як, намагаючись врятувати Шраму життя, затискав рану бинтами, що так і пропускали кров. Коли закінчилися матеріали для перев’язки, він затискав глибокі поранення руками та бруднив долоні. Здавалося, що червоний колір назавжди застиг на його пальцях, і він відчував його досі.

– Послухай, у цьому немає нічого серйозного, затягнеться.

– Куди ти ходив? Адже з тобою щось трапилося, – він торкнувся рани, намагаючись зрозуміти складність ситуації, і знову вона – в’язка рідина на його руках.

– Та ні…

– Не бреши мені! – брехня, яка була абсолютно недоречною і так явно помітною, виводила з себе.

Шраму довелося розповісти. Ось так, без підготовки і прямо в обличчя, без невдалих спроб пом’якшити розмову і ті речі, що він збирався сказати. Це було важко, зважаючи на те, що Стрелок робив усе, щоб він не загинув, намагався залишити бодай якусь надію на швидке одужання. І зараз це руйнувалося під кожним сказаним Шрамом словом. Він не мав ризикувати своїм життям, не мав потрапляти в ситуацію, з якої виходу вже не буде, не мав іти, не попередивши, куди.

І він абсолютно точно розумів, що за порятунком його життя стоїть величезна низка непорозуміння, взаємної ненависті та злості. Якщо сталкер не залишив його на вірну смерть, значить на те була причина, і вирушати на загибель – навіть заради нього – не варто було.

Але як він міг поставити його життя під загрозу?

У Стрелка ж ком став серед горла, власний одяг почав душити, в кімнаті стало занадто тісно. Найомник не повинен був іти туди один. Не такою ціною.

Стрелок кинувся до дверей і вийшов надвір, ковтаючи повітря.

На землю давно опустилася прохолода, але він би все одно не наважився піти в тепло, боявся власних думок, і вже краще, якщо все, що його так і хвилюватиме – тільки холод, що обдає плечі та спину. Після кількох хвилин, проведених на самоті, він помітив, якою білою і неживою стала шкіра на його руках від нещадного холоду, а губи, мабуть, зовсім посиніли.

За спиною відчинилися двері, дерев’яна підлога прогнулась під важкими черевиками.

– Повернися до будинку, – Шрам опустився поряд із ним.

– Я… – він сховав обличчя в долонях, таких холодних, що цей холод можна було відчути кістками. – Мені так легше.

Шрам тільки тяжко видихнув і дістав пачку цигарок – розмова обіцяла бути довгою. Стрелок потер долоні об тканину штанів, пальці були зовсім крижаними. Він підняв погляд на Шрама і зазначив, що у світлі запальнички його сірі очі здаються чорними, а риси обличчя надто гострими. І те, як Шрам втягує щоки, коли затягується димом, яке видовище…

– Ти втомився, – Стрелок видихнув, розуміючи, що весь цей час затримував подих. – Не дозволяй мені затримувати тебе.

– Я хочу, щоб ти зрозумів, чому я вчинив саме так, – випустив дим у прохолодну темряву. – Дай бодай примарний шанс цій ідеї.

– Ті, хто колись і могли йти на ризик заради мене, давно мертві, і один із них – завдяки тобі.

Шрам затримав дим у легенях на надто довгі секунди. Слова, мабуть, різали болючіше від ножа. Стрелок знав, що після цього більше не мав права розраховувати на підтримку Шрама, але так хоча б ще одна людина не постраждає від його власної слабкості, божевілля та необачності.

– Круглов підготував для тебе матеріали, вони лежать на кухні, – з цими словами Шрам, кинувши цигарку під ноги, пішов геть, зачинивши вхідні двері, залишаючи Стрелка наодинці із самим собою.

«Пробач мені, я такий ідіот».