Загадка

Примітка: Діалоги Тартальї спеціально написані неправильно.

---

Пройшов уже місяць з прибуття Одинадцятого Провісника у небезпечну Країну Блискавок. Хлопець уже встиг зустрітися з Мандрівницею і навіть виходити з нею на нечасті прогулянки.

Іназума відрізнялася від спокійного і розміреного Ліюе , який був під стать своєму засновнику, різнилася країна й від вільного Мондштадту, де не потрібно було на будь-яких чих мати при собі офіційний дозвіл у паперовому вигляді та з широким, розгонистим підписом голови якоїсь із трьох комісій у ньому. Країна Вічності була схожа на його батьківщину – така ж на вигляд неприступна і навіть холодна, де тебе намагається вбити буквально все – починаючи від електрокристалів і до самого повітря, яке ніби складається з розрядів. Навіває спогади про колюче-морозне повітря Сніжної. Але це так здається на перший погляд. Коли ж ти живеш у такому середовищі, то починаєш розуміти природу: без цього місцева флора і фауна просто б не змогла вижити; люди, які звикли від народження боротися за своє виживання, не були б такими сильними і самостійними, готовими до будь-яким напастям.

Цього разу Тарталья знову блукав лісами з Люмін, цього разу вона наполягла на спілкуванні з ним. Але був маленький нюанс – лисиці Іназуми , яких місцеві величають кіцуне, люди вірять, що ці звірята – великі могутні духи, за деякими легендами та міфами вони здатні не тільки насилати галюцинації та ілюзії, змінювати свою подобу та інших істот, а ще навіть керують часом та простором. «Нісенітниця» – думав Тарталья. «А хай йому грець, Ґоро мав рацію, Яе Міко – страшна жінка» – не погодилася Мандрівниця. Повертаючись до нашої проблеми, ці істоти були повністю позбавлені страху і що жахливіше – вважали Чайлда за свого. Вони ходили хвостиком за ним, часто збивалися в групки і валили хлопчину на м’яку траву, терлися об худі щоки, лизали руки в рукавицях, лащились. Не уникнув цієї долі Тарталья і зараз.

— Завжди знала, що ти маєш щось від лисів, — зауважила Люмін , байдуже спостерігаючи за знущаннями над юнаком.

— Я такий самий хитрий? — Засміявся, намагався особливо зухвалу лисячу морду відіпхати від свого обличчя.

— Аніскілечки, — спростувала Мандрівниця, прикривши рота тонкою долонею. Не намагалася врятувати Тарталлю від звіриної напасті. — ти така ж дурненька тварина, як і вони.

— Яка ти груба.

— Тільки з тобою. — Розвела руками.

Юнака така заява, зрозуміло, образила. Не те, щоб його хвилювала чужа думка, але дуже турбували думки його сім’ї, Чжунлі та Люмін щодо себе. Зрештою, вони були його найближчими людьми та єдиними друзями.

Тарталья відмахнувся від лисиць, боляче штовхнувши одну з них. Та, жалібно запищавши втекла геть. Чайлд уже було встав обтруситися, але його погляд зачепився за рожевоволосу жінку, що недавно з’явилася. Довгі, майже кролячі, пірсинговані вуха лежали на її маківці. На голові красувалася якась подоба корони, видаючи її приналежність до впливових людей Іназуми.

— Мені хтось нашептав на вушко, що ви ображаєте маленьких. — Жриця примружилася, а рукою торкнулася своєї щоки. І в цей момент Тарталья зрозумів – він попав. — І не соромно?

Рожева кіцуне лише провела своїм пильним поглядом розгубленого юнака, крутнулась на підборах і зникла за великим деревом сакури.

— Твоя подрýжка? — спитав Тарталья, не до кінця усвідомлюючи, що це зараз було, спостерігаючи за довгим волоссям жриці. Дівчина кивнула йому у відповідь. — Дивакувата якась.

— Ти навіть не уявляєш, — кинула Люмін, а перед очима з’явився образ пані Хіни.

***

— Хороша ти моя, прошу тебе, заспокойся. Хочеш, зроблю тобі м’ятний чай із мелісою? — Чжунлі з пикою абсолютної незворушності крутився навколо рудого юнака… Застереження. Рудої дівчини. Вона ж, у свою чергу, готова була рвати і метати.

З Тартальйой відбулися дикі метаморфози, крім загальної зміни статі, змінився і його зовнішній вигляд: коротке волосся у вічному безладді перетворилося на довжелезне хвилясте, але воно було все таким же неслухняним, чоловічі груди перетворилися на акуратні жіночі, не великі, але й не маленькі, талія стала помітнішою. Навіть одяг зазнав змін: довгий піджак став набагато вільнішим і закривався лише на один ґудзик на рівні грудей, оголюючи ніжний живіт, штани зовсім змінилися до невпізнанності, ставши при цьому пишною мініспідницею. Похідні чорні чоботи були трохи вищі колін.

— Ти зараз знущаєшся, да?! — вигукував Чайлд. Через звернення його голос став трохи вищим. — Те, шо я виглядаю як… Так, не означає, шо й мозги у мене як у баби! Я все ще пацан. Пацан!

— Жінки. — виправив Архонт свого друга. — І ти такий же проникливий, мій друже. — хмикнув Володар Каменю, цим підтвердив своє цькування, підійшовши трохи ближче, поклав руку дівчині на плече в знак підтримки. — Так, гаразд. Розкажи мені, коли це сталося? Що ти робив до перетворення? Розкажи мені все-все і свої думки чому так сталося.

— Кажу ж тобі в тисячний раз. Я реально просто прокинувся в тебе уже таким! Навіть одяг став таким, і я не кажу про те, що там теж усе по-іншому, — не заспокоювався Провісник, показуючи двома долонями нижче за живіт. — між іншим, чому, я тобі все це розповідаю, ти сам усе бачив! — для більшого ефекту він взмахнув руками.

— Я говорю про те, що можливо ти чіпав якісь механізми, може, тебе отруїли або навіть прокляли. Нічого з цього не пам’ятаєш? — припустив Чжунлі. — Також не виключено, що ти натрапив на отруйний сміхотун, чий пилок може спровокувати таке. Такі рослини люблять жартувати над людьми різними способами. Наскільки мені відомо, в Іназумі такі ростуть. – Чоловік підпер пальцями підборіддя замислюючись.

— Не чіпав я нічого і їв переважно те, що сам приготував. — розвів руками, трішки охолонувши. — Та й взагалі, мене не дуже цікавить, чому це сталося, я хочу знати, як все повернути назад.

Моракс притягнув тепер-уже-дівчину до себе за талію, ніжно обійняв, погладжуючи довге густе волосся вільною рукою. Вони такі ж м’які і неслухняні, як і сам хлопчик.

— Час лікує, — «краткость — сестра таланта», — так можна описати в деякі моменти Гео Архонта, але Тарталья вважає, що його обранець використовує цю аксіому не тоді, коли потрібно. Помітивши явне роздратування і нерозуміння перетвореного Чжунлі зглянувся над ним, пояснивши: — я, навіть твоя Цариця, вже особисто випробували таке на собі через одну мою стару знайому. Ефект триватиме день-два, не більше. Хоча, якщо чесно, Кріо Архонту видніше, вона в цьому розбирається більше за мене.

Тарталья помітно заспокоївся, дихання стало спокійним, але він продовжував дрібно тремтіти, неначе осиковий лист. Як же він тепер на вулицю вийде? Чайлд закопався сильніше в груди Чжунлі, вдихаючи його солодкий заколисуючий запах шовковиці. Теплі руки Моракса – відчувалися наче нагріте каміння, сильніше притиснули до себе, він сподівався підтримати в такій нестандартній ситуації.

— Все повернеться на свої місця, мій маленький. — шепотів йому заспокійливі слова. Напевно, це неймовірно складно прийняти свою незаплановану зміну статі. Особливо таким консервативним вихідцям із Сніжної. Чжунлі пам’ятав, наскільки довго намагався довести йому, що нічого забороненого у їхніх стосунках немає, його з Провісників за таке не виженуть. Благо хоч на чужу думку Чайлду начхати і проблемою менше. — Чуєш? А зараз давай ми разом поп’ємо м’ятний чай, так і бути, з варенням або медом, і просто проведемо прекрасно час? Якщо будеш гарною дівчинкою, то розповім деякі свої історії через які я до сих пір червонію, щоб ти не думав, що єдиний такий, іде?

Тарталья, подумавши, зважував всі «за» і «проти», все-таки остаточно розслабився. Його неймовірно радував той факт, що це ненадовго, а поки що можна використовувати новий досвід у своїх корисливих цілях. Чайлд не був би собою, якби не спробував втілити свою випадкову думку.

Дівочі руки потягнулися до чоловічої талії, спускалися нижче, поки не знайшли міцні округлі сідниці, сильно їх стиснувши.

— Я бачу, що тобі вже полегшало, — Чжунлі стиснув Тарталлю ще сильніше, майже до хрускоту кісток, і закрутив її у своїх обіймах.

Провісниця ж, у свою чергу, торкалася своїми губами відкритої ділянки шиї.

***

— По-постривай , — Тарталья подавилася щойно випитим ароматним чаєм від нового відкриття. — Ти справді вважав себе Гео слаймом , коли тобі було близько п’ятисот років?

— У той час я познайомився з Богинею Пилу, — Моракс зробив ковток чаю, що обпалює, при цьому сильно скривився — пити цей неймовірний напій у перемішку з медом — блюзнірство. Він відставив піалу на край кухонного столу. — і я був відомий як жорстокий тиран, а вона… Навчила співчувати живим істотам, — Архонт смакував слово «вона». Ґуйчжун явно займала особливе місце у його серці. — говорила бути ближчою до інших. Я не придумав нічого кращого, ніж стрибати по галявинах, як слизень , і харчуватися квіточками, як цилінь . — щоки чоловіка зашарілися від сорому.

Чайлд залився дзвінким сміхом. І багато таких історій було? Тарталья уявила собі гігантського ящура, що стрибає по луках із квіточкою в лапці. А як злякалися тоді люди! Спочатку він вимагає собі жертвопринесення, а потім раптом записується у вегани та слизні . Справді, зміна статі Чайлда на кілька днів ніщо в порівнянні з неймовірними пригодами Гео Архонта.

— Хах , ще ось що згадав, — Володар Каменю посміхнувся, згадуючи події. — Ти ж знаєш, що єдина істота здатна мене вивести на яскраві емоції, крім тебе, зрозуміло, є Барбатос . І я грішив одним дільцем – метав у нього величезні, довгасті скелі.

— Це не смішна історія. — зауважила Тарталья.

— Перебивати старших некрасиво. — хмикнув Чжунлі. — Про що це я… Кидав у Анемо Архонта скелі. А цей вертихвіст від них увертався, при цьому увертався настільки майстерно і юрко, що я не помічав, як до кінця нашої «битви» весь простір був усіяний у кам’яних пенісах… От дурень, навіщо я кидав у нього довгі списи?

Дівчина знову засміялася, а разом із нею і Чжунлі. Приємно було трохи розслабити атмосферу та й саму ситуацію в цілому.

— Знаєш, що я згадав? — витираючи сльозинки, заговорила Чайлд. — Я коли тільки вступив на службу у Фатуї , то місцеві авторитети мені дали таке завдання: «Летиш ти з планером; праворуч море гівна, ліворуч – ліс членів. Куди приземлишся?» Це випадково не на реальних подіях ґрунтується? — ще сильніше засміялася руда бестія, згадуючи червону юшку з носа Боріньки й крики товаришів по службі. Відповідь такі запитання Тарталья знала: Скірк частенько його дражнила питаннями на кшталт: «вилкою в глаз чи в жопу раз». Досі згадує як його задниця пекельно горіла від ременя жінки за відповідь, що вона чомусь не одноока.

— Аякс, — Моракс рідко переходив на його справжнє ім’я. Зазвичай, таким чином він змушував юнака слухати уважно. — будь ласка, давай не будемо про випорожнення та подібне, якщо взагалі, то хоча б не за їжею.

Їхні руки сплелися на столі, чай остигав, а Чайлд, здається, звик до свого становища.

Так вони за розмовами і провели час, що залишився до заходу медового сонця Ліюе . Але в їхніх стосунках ніколи не занудьгуєш. Зазвичай мирну атмосферу порушував Тарталья, але цього разу досяг успіху і Чжунлі.

— Тобто ти хочеш… Мене в тілі баби? — цього й боялася Провісниця. Тарталья дуже боялася, що Моракс не прийме його у такій формі. Або навпаки – йому настільки сподобається нова зовнішність, що хлопця-Чайлда він більше бачити не захоче.

— Дівчини. Баба це у вас на лаві сидить і розпускає плітки. — поправив його Архонт. — Боги, у Сніжній усі так неповажно ставляться до цієї статі чи тільки ти такий особливий? — Моракс потер перенісся.

— Дівчина — це нормальна людина, яка народилася такою, а я — баба. Я буквально замкнений у цьому тілі! Та я сам собі огидний, не розумію, як ти ще й можеш хотіти зайнятися зі мною цим . — тут Володар Каменю посміхнувся. Скільки вони вже не були у стосунках, а Тарталья продовжує соромитись усієї цієї теми. «У Сніжній сексу немає!» — Так, здається, там кажуть? До чого ж його хлопчик дівчинка була кумедною.

— Я просто хочу, щоб до тебе дійшло, що ти прекрасний будь-яким, не бачу кращого способу показати, наскільки ти, навіть будучи в іншому тілі, чудовий. Я ж бачу, що тебе це гризе. Нехай цей досвід і ненадовго, але я хочу, щоб ти в такій ситуації насолоджувався життям. — Моракс знову притягнув до себе дівчину, поправив її чуб і акуратно торкнувся губами її чола. Від такого жесту вона почервоніла. — До того ж, чи знав ти, що від процесу, — так і бути, Гео Архонт гратиме за його правилами, не називаючи те, про що він говорить. — жінки отримують набагато більше задоволення? Це з пов’язано з тим, що нервових закінчень…

— О Цариця! Завалися. Завалися. Завалися! — запротестувала Чайлд, нервово притискаючись до підставлених грудей. — Я знаю це! Не треба мені годинні лекції на таку тему влаштовувати, прошу!

Добре, на емоції її вивели. Тарталья ніколи не перериває і не перебиває Чжунлі, але це тільки в тому випадку, якщо їй не ніяково. Моракс ніжно плекав її, зарився довгими пальцями в руде хвилясте волосся. Від цих дій дівчина заспокоїлася, заплющивши очі.

— Це означає «так»? — про всяк випадок перепитав Чжунлі. Зазвичай вони розуміли один одного без слів, та чого таїти, Моракс брав те, що вважав своїм і без перепитувань, але цей випадок особливий – не хотілося нашкодити своєму… Своїй подрузі. І все ж таки, така різка зміна образу не може не лякати.

Відповіддю були чужі жіночі руки на пружньому заду Архонта. Ось воно як… Долоні відверто лапали сідниці, все-таки, це була одна з улюблених прелюдій Тартальї. Пальці зачепилися за шкіряний ремінь Володаря Каменю. Чайлд любив починати все швидко, не дбаючи про те, де це чи як.

— Стривай, я просто зобов’язаний зробити тобі приємно правильно. Ми ж не хочемо це робити на кухонному столі, де трапезуємо, чи на брудній підлозі? — Знову повторює Моракс . І так було щоразу. У пориві пристрасті Чайлду було, м’яко кажучи, фіолетово, де це зробити. Чжунлі ж був іншої думки. Йому подобалося розтягувати задоволення на максимум, робити це повільно і змушуючи Чайлда побіситися. Ох, він готовий віддати все за такий щирий та яскравий букет емоцій. Спостерігати за тим, як його ніс мило смикався, а на очах виступали сльозинки від надлишку почуттів, вологі вії трохи тремтіли, а рот відкритий у німому стогоні. Його ліва нога під кінець трохи підіймалася і тремтіла. Звичайно ж, крім цього, не обходилося і без стусанів з його ж боку: у такий спосіб він підганяв Моракса і натякав, що настав час припинити ставитися до нього, як до порцелянової чашечки.

З цими словами юнака підхопили на сильні руки і понесли в спальню. Від несподіванки Тарталья навіть пискнула і лише сильніше притулилася до чоловіка. Внизу живота гаряче потягнуло, а долоні спітніли від передчуття. Її тут не було надто довго, щоб відмовляти собі у цьому задоволенні.

Вона й не помітила, як відчинилися важкі двері до їхньої спальні в напівтемряві. Руду бестію акуратно поклали на м’яке ліжко. Моракс рачки підповзав до Тартальї, нависаючи, а той, густо червоніючи, закривався. Дівчина вся стиснулася і була лише одним великим грудочком нервів.

— Та-ак, — мовив Моракс , погладжуючи руки Чайлда. — Не було, не було і знову ти замовчуєш про свої переживання?

Дивитися на тремтячу дівчину було нестерпно боляче, настільки, що Чжунлі відчував на собі його тривогу.

— Послухай, ми ж уже рік разом, — як доказ, Володар Каменю поцілував відкриту ділянку обличчя Тартальї. — переступили через мою брехню, малу-помалу, але подолали твою сором’язливість у нашому нечастому, але не менш яскравому сексуальному житті. Ти трохи, але почав мені довіряти і ділитися своїми думками, показувати, що й тобі буває сумно, що тебе можна зачепити. — другою рукою він зачісував пишне руде волосся. — Але ти знову від мене щось приховуєш. Любий, розкажи, що гризе твою душу і стане легше.

— Ти ніколи не мовчиш, коли треба? — пролунав хрип знизу. — Чому ти все ще зволікаєш?

— Нехай ми і… Любимо грати в «поганого Архонта, який бере норовливого бранця», — крива нервова посмішка прикрасила обличчя брюнета. — але по-справжньому тебе ґвалтувати я ніколи не хотів, мій рідний. Розкажи, що сталося? Це пов’язано з твоєю зміною образу, я правий?

На це Предвісниця притулилася дужче до рук Архонта. Той не знав, як його заспокоїти, все ж таки, розуміння людської душі ще не повністю до нього прийшло. Чжунлі не хотів багато говорити, але розумів: треба. Він сам це запропонував, він хотів допомогти.

— Ти, напевно, зараз думаєш, що мені ти у вигляді дівчини подобаєшся набагато більше, адже так? — пішов кивок. — Боїшся, що я тебе кину і знайду іншу руду красуню, яка зможе розворушити і забезпечувати такого діда, як я? У якій би личині ти не був, ти від мене так просто не відвертишся, чуєш? Та й іншого тебе просто не знайти. Цим-то людські створіння й унікальні, ви існуєте в єдиному екземплярі.

— Хіба тобі подобається… Ну… Хіба воно підходить мені взагалі? — незвично чути зляканий шепіт від Тартальї, котрий завжди любив бути в центрі уваги і влаштовувати показну браваду. — Це тіло… Воно виглядає слабким. Тут навіть немає і натяку на те, що я пережив, у скільких битвах брав участь! — голос усе зростав. — І… Воно взагалі якесь негарне: цицьки маленькі, жопи як не було, так і немає, навіть ребра видно, волосся довге і неслухняне! Дякую, що лице особливо не постраждало.

Моракс усміхається і милується тим, як Чайлд себе чіпав у різних місцях, намагаючись показати свою правоту. Ось тільки Чжунлі так не вважав. Йому взагалі було трохи все одно на зовнішність обранця, аби він був щасливий.

— Я не знав, що тобі подобаються дівчата з пишними формами, — зауважив Архонт. — Але ти мені подобаєшся таким, яким є. Дівчиною, хлопцем, та навіть твариною. Я не відвернуся від тебе тільки через якийсь нещасний випадок.

Володар Каменю не знайшов нічого кращого, ніж погладити свого обранця, а потім зняти з нього сірий піджак. Бордова сорочка також надовго не затрималася. Погляду відкрилися акуратні груди, приховані чорним тонким ліфчиком, у центрі, між чашечок, пришитий чималий білий бант. Виглядало незвично. Хіба є такі моделі? Щось тут було нечисто… Але сам ліфчик просвічувався і рожеві соски були видні крізь мереживо. Цікаво, спідня білизна теж була подібного плану?

Тарталья відразу ж затулила руками груди, густо червоніючи. Вона не може більше витримати цього пильного погляду! Моракс не наполягає та відстав від цієї частини тіла.

— Ти тільки подивися на себе, — Чжунлі провів долонею по плоскому животі, а Тарталья намагався приховати свій напад сміху від лоскоту. — Неймовірний, гарний. Якби міг – зобразив би таку картину на полотні. Навіть повністю змінивши вигляд, ти все ще залишаєшся собою.

— Я ніколи не хотів бути дівчинкою. — Чайлд прибрав руки, розкинувшись у позі зірки. — Мені дуже важко прийняти це, навіть знаючи, що скоро воно пройде.

— Знаю і тому, хочу принести тобі задоволення, допомогти полюбити своє тіло, хоч би яким воно було. — Чжунлі припав лагідними поцілунками-метеликами до худого обличчя Чайлда, переходячи на гострі вилиці.

— У безодню цю всю нісенітницю, — випалив обернений, агресивно стукнувши кулаком об матрац. — я на зло Селестії спокійно житиму ці два бісові дні в такому тілі. Як я збираюся змусити богів переді мною на колінах стояти і п’яти лизати, якщо мене виводить із ладу щось подібне?

— Ну, як мінімум, один колишній бог готовий опуститися на коліна перед тобою.  —підморгнув Чжунлі. Його полегшенню не було меж, коли побачив рідну нахабну усмішку на обличчі Чайлда.

Вирішивши злегка почекати з ліфчиком, він припав до коротенької спідниці. М-да, те, що створило з Тартальйой таке, явно не має смаку. Тепер вона була лише в одній білизні. Трусики були такими ж дивними, але тому не менш красивими. Чорне мереживо було щільніше, ніж на бюстгалтері і тому воно приховувало сокровенне місце, великий кремовий бантик розташувався посередині.

— Переставай зволікати, бо мені вже ніяково, — захихотіла Чайлд. Різка зміна емоцій – це її головна фішка.

Чжунлі у відповідь лише зітхнув. Він саме цього й домагався – більш розкутого Чайлда, який не хвилюється щодо тимчасового перетворення на дівчину, але також Моракс ніколи не любив поспішати. «Поспішиш людей насмішиш» — так казав Володар Каменю колись Сяо .

Чжунлі огладив сильні стегна, худі боки. Молочна шкіра сніжного¹ приємно контрастувала з ледь засмаглою від безжального сонця Ліюе Рекса Ляпіса. Повільними, але впевненими рухами він піднімався до грудей. Дівчина вже сама направляла його долоні туди, куди треба. Разом вони трохи зжали груди.

— Дивно, я думав, що жінкам по кайфу таке. — пробурмотіла Тарталья.

— Ти коли-небудь бачив жінку, яка прямо-таки скидає свій ліфчик, щоб її торкнулися? — насмішкувато підняв брову Моракс . Такі кумедні розмови були невід’ємною частиною їхнього життя, навіть статевого.

— Я не бачив ексгібіціоністів у принципі. — зізнався Чайлд, маючи намір приховати свій відступ за шпилькою.

— Туше. — Поступився Чжунлі, вже і забувши початкову мету своєї попередньої репліки.

Руки Архонта, перш ніж зняти білизну, що залишилася на Тартальї, окреслювали різні візерунки, перераховували ребра, спускалися до такого улюбленого Мораксом м’якого живота. На цьому моменті Чайлд зігнувся пополам, стримуючи свій високий сміх і крихти-сльозинки.

— Ти ж знаєш, що я боюсь лоскоту! — викрикнула Чайлд, голосно запищавши. Вона не боялася нічого та нікого. Нічого і нікого, крім лоскоту і прочуханки від Скірк.

Моракс , посміхнувшись, прибрав руки і просто милувався своїм… Своєю дорогою. Кам’яне серце пустило тріщину після смерті Ґуйчжун і розбилося, вщент побачивши Тарталлю. Як тільки він помітив його фотографію в інформаційній папці, серед інших таких же, він зрозумів, це його скарб. Коли Цариця запитувала, хто б йому підійшов для місії та ролі пішака, Моракс не гаючи ні секунди відповів – він. Ось тільки Володар Каменю не знав, що пішаки на дошці життя виявляться значно впливовішими і набагато важливішими за самого короля. Чайлд і сам себе порівнює з пішаком. Він розуміє цю гру, а тому, якось увечері за настільною битвою він сказав: «Знаєш чому пєшки б’ють навскоса? — під здивований погляд Чжунлі він продовжив: — Тому що, якщо вона битиме прямо — побачить у чужому такому ж обличчі своє знеможене і відразу зрозуміє, що вона лише розхідний матеріал, королю її ні грама не жаль. — а потім пошепки (але Архонт, маючи чудовий слух усе почув) додав: — Ось тому я й надягаю маску під час бою». Вже зараз Бог Війни може ще й доповнити: «Побачивши в чужому такому ж обличчі своє – пішак більше не схилятиметься перед королем. Король подастся у смерди».

Чжунлі, втративши контроль над людським тілом, темною, татуйованою золотом, рукою тільки й гладив стегна дівчини, маючи намір її хоч трохи заспокоїти. Так тривало, поки Тарталья сама не потяглася за поцілунком Архонта. Наче перед голодним вовком шматком м’яса помахали, Чжунлі накинувся на Чайлда під його заливистий сміх. Здається, дехто вже й забув про свою проблему. Цього Моракс і добивався. Пальці відтягли резинку мереживних трусиків, прослизнув усередину. Спочатку легкі погладжування, а потім уже й до підготовки. Чайлд часу не втрачала і однією рукою щось шукала. Десь у великих подушках вона відкрила заповітний флакон з маслом шовковиці. І чому Мораксу так подобається цей нудотно-солодкий запах? Чжунлі забрав із тонких рук густу рідину. Вона повільно стікала по вузлуватих золотих пальцях Володаря Каменю. Вони швидко і спритно прослизнули всередину дівчини. Тарталья здивовано зітхнула: зовсім не боляче, і це не так страшно, як вона думала. Від цього вона навіть затамувала подих у німому стогоні.

— Я можу продовжувати? — поцікавився Чжунлі. Не дуже хотілося повертатись до того, з чого вони починали. Відповіддю був кивок.

Моракс рухав пальцями. Намагався повільно, щоб потім Тартальї не було дискомфортно. Все ж таки, Архонт дуже любив Чайлда, і турбота про нього теж входила до цього поняття. А сама Провісниця вигиналася тільки від самих пальців, у голові пусто, а дихання збилося. Пара рухів і вона вже заспокоюється на м’яких подушках. Чжунлі здивований. Зазвичай його обранець так швидко не здавався. Хоча зараз у його дорогоцінного все інше. І тіло, можливо, ще й чутливість. Володар Каменю прибрав свою руку, щоб самому вже роздягнутися і повільно увійти. Тарталья протяжно замичала, але незадоволеною, начебто, не виглядала. Втомленими руками потяглася до шиї, і Чжунлі послухав, уже маючи намір зацілувати запалі щоки, як раптом його дівчина вскрикнула. Це налякало їх обох.

— Точно все гаразд? Мені слід припинити? — червона, мов стиглий захмарний перчик, затуляла свій рот. — Сонце моє, міняємо позу. — Не чекаючи відповіді Чжунлі ліг на спину.

Відкинувши голову на подушки біля узголів’я і притримуючи стегна дівчини, щоб вона ненароком різко не осідлала чоловіка, цим роблячи собі гірше, Моракс спостерігав за Тартальйой.

— Чому ми різко помінялися місцями? — дивувалася вона. — Ні тобі, ні мені не подобається «наїзник» і подібні йому.

— Доведеться. Так ти зможеш контролювати процес, а також вибирати темп і кут, які тобі до вподоби, а я буду підлаштовуватися. — вже передбачаючи наступне питання про домінантну позицію в ліжку Чжунлі відповів раніше за Провісницю: — Цього разу все для тебе. Не хочу якось випадково нашкодити тобі. Я радий, що ти забув про цю… Незвичайну проблему, але не забуваймо, що в такому тілі ти вперше і відчуваєш все інакше.

Глибоко зітхнувши, Тарталья спробував опуститись, що супроводилося протяжним стоном. Було дуже незвично. Чайлд завжди до цього був у приймаючій позиції (просто тому, що Чжунлі не погоджувався на інше. Втім, їм це й підходило), готовий присягнутися, що те, що він відчуває зараз – кардинально не йде з тим, що він відчував у своєму тілі. Однією рукою дівчина сперлася на торс Моракса , а друга опинилася на лобку. Аякс не знала як правильно і що робити, але пальці самі почали гладити його, приносячи ще більше задоволення. Потім дівчина різко піднялася і також різко опустилася, супроводивши все болючим шипінням.

— Золотко, не треба так різко все робити, — доводячи своє чоловік повільно підняв стегна Предвісниці і також плавно їх опустив. Від такого у Чайлда навіть щелепа відвисла. — спочатку ми звикнемо до розмірів та рухів, а потім прискоримося. — І ще низка дрібних поштовхів, які особливо не відрізнялися від колишніх.

Зрештою, Моракс все одно залишився ведучим у їхньому становищі і задавав темп. Не сказати, що Тартальї не подобалося. Він любитель дикої злучки і всього того, за що б його в Сніжній вигнали з дому, але не дивлячись на це, турбота з боку Чжунлі навіть у такій нестандартній ситуації збуджувала сильніше за вологі фантазії. Тарталлю збуджували милі прізвиська, на кшталт «сонечко» з вуст Володаря Каменю, його збуджували ніжні нотки в голосі Архонта і дбайливий дотик когтистих лап дракона. Чайлд міг би годинами розповідати, що його заводить в обраному і ніяк не назве щось одне. Хоча ні. Його збуджує весь Чжунлі, а не якась одна його частина.

Думаючи про все це, Тарталья знову розслабляється, цього разу на грудях чоловіка, і тонко стогне. Чайлдові стало настільки соромно, що він знайшов сили, щоб закрити тобі рота. Сльози текли струмком, вона не знає, що робити. Ні, під час оргазму юнак часто плакав, але щоб так сильно й одразу… Що ж з ним зробило це прокляття?

— Ну, рідний, тобі ж було добре? — намагався заспокоїти Чжунлі. Зазвичай він цілував солоні доріжки, але зараз не думав, що це доречно. — Тобі не боляче? Мені припинити?

— Т-ти… — голос охрип і його ледь чутно стало. — можеш хоч раз помов… Чать … Тоді, коли ц-ц-це треба? — у грубій формі висловитись дівчина, але це лише тому, що вона зараз на межі, щоб вимкнутись.

Незважаючи на уривки фраз і заїкання загалом, Архонт все чудово зрозумів, за що й нагородив Тарталлю смачним ляпасом. Чайлда ніби крижаною водою на Водохреще обкотили.

— Я так дивлюсь, дехто вже страх розгубив? — жартома погрожував Чжунлі. Тепер він може вже повернутися до їхніх старих ігор, не боячись зробити щось не так.

Володар Каменю поклав дівчину на живіт, а сам навис зверху. Він міцно до неї притулився і обіймав, але рухи були набагато грубіші та хаотичніші, більш розгонисті. Тарталья скулила і вигукувала його ім’я, хотіла зробити хоч щось у відповідь, але цього не дозволяла ні поза, ні те, що його міцно стиснули з усіх боків. Помітивши звивання Чайлда, Моракс відповів на це:

— Сьогодні я сам все зроблю, відпочивай та насолоджуйся.

Чжунлі цілував її вилиці, щоки, переходив на шию; все аби Тарталья зрозумів, що його люблять будь-яким. Чайлда підкидало і трусило. Потім рука чоловіка зникла і опинилася на сідницях дівчини.

— Що ти збираєшся… Робити?.. — на видиху спитала, але тут же прийшло усвідомлення.

Слизький від лубриканта палець проштовхнутись усередину, і тепер Тарталья була заповнена скрізь. Рухатися Мораксу було важко, але це точно того варте. Чайлд уткнулася в подушку і тихо сопіла. Вона намагалася підсаджувати стегнами, але всі спроби швидко припинялися грубими поштовхами Чжунлі.

— Так… Туго. — Проскулила Чайлд. Тарталья раніше чув від товаришів по службі, що перший раз у дівчат обов’язково болючий і з кров’ю, і він дякував усім Богам і Архонтам за те, що народився хлопцем. Ось тільки доля вирішила посміятися над ним. До речі, про кров. Тарталья про це ще запитає.

Чоловік знову повернувся у свою колишню позу – обхопивши руками таке ніжне тільце і вирішив не стримуватись. Руки обхоплювали дівочі груди, сам він нескінченно цілував Тарталлю куди тільки міг дотягнутися, тихенько муркочучи чи порикуючи – це знаменник швидкого кінця. Втім, Аякс і сам на межі. Знову.

Чоловік дрібно тремтить і сильно кусає десь у районі передпліччя чи шиї, відновлюючи свою мітку, що встигла трохи зажити за час відрядження його ненаглядного в Іназуму , але не зійти. Здається, там уже лишився шрам. Якось Чжунлі пояснював, що це він не може контролювати, і так роблять усі дракони. Особливо, якщо вони ще були альфами в зграї. На відміну від деяких анатомічних відмінностей інстинкти приховати не вдавалося.

***

— У кожної жінки все по-різному. — відповів Володар Каменю за своєю чашечкою Лунцзин², сидячи на краю ліжка. — Кров чи біль можуть бути, а можуть і не бути. З пльовою так само. У тих, хто займається верховою їздою, може пошкодитися. А ще не завжди при першому статевому акті вона ушкоджується. Вона має властивість розтягуватися. Усе дуже неоднозначно. А ти знав, що в Сумеру її навчилися відновлювати?

Тарталья тим часом сонно дивився у вікно і все думав. Чекайте. А він випадково не… Не завагітніє? Вони ж учора не використовували засоби захисту. Потрібно щось із цим робити. До чого терміново. Він не збирався бути матусею, та й навіть так, він чисто не зможе ростити дитину через свою роботу. Аборт не варіант, у Сніжній це заборонено і взагалі є гріхом.

Дівчина схопилася за голову. Мало того, що втратила цноту, не будучи при цьому одружена, так ще й дитину зробити примудрилася! Вона – ганьба для її сім’ї.

— Щось тебе за душу бере, сонце моє. Поділися зі мною. — відклавши на тумбу піалу, Моракс наблизився до Чайлда, вкритої ковдрою. Чоловік трохи відкинув шматочок, щоб бачити її обличчя.

Вона мовчала.

Звичайно, це не подобається Володарю Каменю.

— За моїми плечима тисячоліття досвіду. Я допоможу всім, чим зможу. Ти ж мене знаєш. — Запустив руку в м’які неслухняні пасма дівчинки.

— Я… Я… Я боюся, що завагітнію. І я чекати більше не хочу, я хочу своє тіло зараз! — Тарталья ще більше заплющила очі. — Не подумай… Це мені сподобалося, було просто «вау», — Чжунлі посміхнувся на таке. Вони разом майже два роки, пройшли через багато чого, але Чайлд все продовжує бентежити тема сексу, хоча в ліжку сором’язливість майже відсутня. Йому ніколи не зрозуміти мешканців Сніжної. — але ж я з тілом дівчини. Я не хочу всього того, що їх нагородила природа. А ще я чув, що вони щомісяця кровоточать і їм тоді вже зовсім не солодко. У нас у цей період дівчат вважають брудними. Не хочу цього!

— Ти ж розумієш, що все, що ти перерахував, є звичайною справою і це не соромно і вже тим більше не, як ти висловився, брудно? Що природно, то не надприродно. — сказав Моракс, але легше від цього Тартальї не ставало. Як не крути, а всередині він продовжував залишатися простодушним хлопцем. Якби він був навіть з народження дівчиною, яка різко змінила стать не з власної волі – було б усе те саме, Рекс Ляпіс впевнений. Чжунлі зітхнув. — Збирайся. Вирушаємо до Цариці. Вона колись страждала сильніше від Барбатоса і ще однієї такої, ніж я. Кріо Архонт більш обізнана у цьому питанні.

---

Примітка

Друга частина: https://fanfic.com.ua/fanfic/%d0%b2%d1%96%d0%b4%d0%bf%d0%be%d0%b2%d1%96%d0%b4%d1%8c/

Картиночка: http://d.zaix.ru/t7gI.png