Частина перша | 8:15

Вітя стояв за барною стійкою, його рухи були відточені до автоматизму. Кожне зернятко кави, кожна крапля молока потрапляла на своє місце, створюючи справжній шедевр. Раптом двері відчинились, і в кав’ярню увійшов він – Ілля Ковтун. Вітя відразу його впізнав. Красивий, спортивний, з променистою посмішкою, він був справжнім уособленням успіху.

– Доброго ранку, – привітно посміхнувся Ілля. Серце Віті завмерло. Він ніколи не був фанатом ОІ, але Ілля справив на нього незабутнє враження…

– Ви часто тут буваєте? – запитав Вітя, намагаючись розпочати розмову.
– Іноді, коли буваю в цьому районі, – відповів Ілля.
Вітя ще не знав, що така несподівана зустріч може бути доленосною. Потрохи спілкуючись руки Віктора робили то пінку для капучино, то стискали гущу від зерен кави, яка ледь не висипалась із тремтячих рук.

– Ваша кава просто неймовірна, – промовив Ковтун, позираючи на чашку, а потім на баристу.
Розмова тривала, і Вітя дізнався, що Ілля любить не тільки спорт, а й подорожі, книги, та навіть трошки Євробачення. Вони говорили багато, забувши про те, що в черзі стоїть черга людей.

Коли Ілля віддав свою чашку, він подякував Віті і сказав, що радий був познайомитися. Він не лишив чайових, але лишив найголовніше – іскру між ними двома, та цілу ферму метеликів в животі Віті, який не міг повірити в те, що сталось … З ким я говорив?… Це справді був Ілля?… Той самий?… А я нічого зайвого не наговорив?….— думки Віті заполонили весь простір, і вони не покидали його впродовж всієї зміни.

Дні минали один за одним, а в серці Віті все ще було відлуння того першого знайомства з Іллею. Ілля став для нього чимось на зразок ритуалу, щоденного свята. Кожного ранку о 8:15 двері кав’ярні відчинялися, і в них заходив він – спортивний, посміхнений, з обтягуючою майкою, пропитаною запахом поту й парфуму з вишнею та тютюном, із незмінним замовленням капучино. Вітя вже знав, як Ілля любить свою каву: трохи менше молока, більше пінки і обов’язково з корицею, яку Віктор до знайомства з Іллею не любив. І кожен раз, готуючи цей напій, Вітя відчував, як його серце пропускає удар, і кожен раз цей удар був сильнішим, палкішим, болючішим.