Розділ 3

“When everything`s made to be broken

I just want you to know who I am”

Драко уважно вдивлявся у літери одного з літніх новинних випусків «Щоденного віщуна». Те, що він збирається зробити, можливо, буде найгіршим рішенням у його житті. Якби ще пів року тому він дізнався, що сидітиме у сумнівах з цього приводу…

Він обережно підкреслював друковані літери на шматку паперу.

А, може, це й єдине хороше рішення, просто Мелфой не до нього готовий. Його лякали радикальні зміни, на які він йшов, коли викладав з вирізаних літер слова на чистому аркуші, але ще більше його лякала ймовірність, що нічого не зміниться.

Батько вчив його, що потрібно обирати бік, переможця. І Драко користувався цією порадою не так, як розраховував Луціус.

Він із відразою кривився, виливаючи клей на папір. Маглівський метод, але це було необхідністю заради власної безпеки.

***

— Ні, я не розумію, — закотив очі Рон. — Ми не можемо знайти і натяку на причини цих викрадень вже цілу вічність! Вже субота, а ми почали говорити про це минулого вівторка.

— Ну ці викрадення призупинились, — промовив Поттер, спершись плечем на стіну закинутого жіночого туалету, який було вирішено вважати все ж безпечнішим місцем для таємних розмов. — Жертв дві і їхні випадки зовсім однакові. Відштовхуємось від кількості. Для чого можуть бути потрібні два сквіба? Можливо, колись таке вже було?

— Три, — поправила Герміона. — Сьогодні викрали жінку. Я сама ще не бачила новину, але чула, як про це говорили.

— Краще б викрали Філча, — пробурчав Рон, і Гаррі з Герміоною багатозначно промовчали.

Вони були згодні, але не були впевнені, що справді зраділи б його зникненню через смертежерів. Краще б він просто пішов на пенсію.

— Я вже ознайомилась з чотирма книгами про ритуали, — сумно сказала дівчина. — Там немає зовсім нічого. Вже не знаю, де копати. У історичних книгах з нашої бібліотеки жодної згадки про схожі події. Я прочитала їх всі ще два роки тому. Ох!

Герміона різко відскочила від стіни, коли прозора рука, пройшла крізь її голову.

Плаксива Мірта дивилась на неї зверхньо, вилітаючи зі стіни, а потім перевела тепліший погляд на Гаррі.

— Я давно не бачила вас, — вона схлипнула. — Думала ви не прийдете більше.

— Як бачиш, прийшли, — відповів Гаррі, трохи розчарований тим, що їхню розмову перервали.

Все ж, це місце належить Мірті. Жодних причин просити її не слухати немає.

— А у мене дещо є для вас, — сказала вона, підлітаючи ближче до Гаррі й невагомо ткнула йому пальчиком у груди. — Для тебе.

Хлопець відступив на пів кроку. Герміона досі не відійшла від появи примари і була близька до того, щоб почати скрипіти зубами від злості. Мірті вона не подобалась, а Мірта через це не подобалась їй.

— Гаразд, — ввічливо усміхнувся хлопець, поправляючи окуляри, і трохи виставляючи вперед себе руку, наче вона змогла б зупинити Мірту, яка вийшла до них зі стіни. — Ти знаєш щось про ці викрадення?

Він говорив спокійно і трохи невпевнено — дівчина могла розплакатись і тоді спершу потрібно буде заспокоювати її, а відповідь хотілося отримати все ж без зайвих проблем.

— Якщо прийдеш завтра поговорити зі мною — розкажу, — вона усміхнулась.

— Домовились.

Рон зітхнув, Герміона закотила очі.

— Не знаю нічого про ці ваші викрадення, — промовила привид.

— Тоді якого ти… — почала Герміона, але Мірта продовжила.

— Та маю для тебе лист. Третя кабінка. Лежить на кришці унітаза. Мені не подобається, коли його закривають, тож я плакала всю ніч і весь ранок, — вона сумно вказала на двері, про які йшла мова. — Там.

Гаррі невпевнено рушив до кабінки.

— А хто залишив?

— Не знаю, — стиснула плечима дівчина. — Я так давно не бачила їх, — вона схлипнула і була перебита Роном, у спробі відволікти її від сумних думок.

— А якого кольору була сова?

— Коричнева, — миттєво заспокоїлась Мірта. — Маленька зовсім. Я пам’ятаю їх більшими.

— Ми не дізнаємось від кого це тільки за описом сови, — задумано зауважила Герміона, спостерігаючи за тим, як Гаррі крутить у руках невеличкий конверт. — Якщо хочеш приховати свою особистіть — легко змінити забарвлення та розмір сови. Достатньо просто гарно знати трансфігурацію.

— І справді, — кивнув Рон, якому це навіть на думку не спадало. — Мірто, а чому б тобі не вийти й не подивитись на сов, якщо ти так за ними скучила?

Герміна штовхула його ліктем.

— Я вже давно не виходила з цього місця, — відповіла примара, якій, схоже, полестила цікавість до її персони. — Трохи страшно. Останній раз був…

Герміона, залишила Рона із Міртою та рушила до Гаррі. Хлопець якраз витягнув звідти аркуш паперу та спантеличено дивився на нього.

— Що там?

— Безглуздя, — Поттер простягнув аркуш подрузі.

Тепер Гаррі дивився на Герміону, яка спантеличено дивилась на аркуш.

— Там більше нічого не було? — уточнила вона, кивнувши на конверт в руках хлопця.

— Нічого.

Рожевий аркуш із відбитком поцілунку та обведеним в кривувате сердечко іменем “Гаррі Поттер”.

— Часто таке отримуєш? — навіщось спитала Герміона.

— Сьогодні вперше. Зазвичай мені зізнавались більш прямолінійно. І не залишали свої зізнання на кришці унітаза, — відповів Гаррі.

— Ні, це не зізнання, — із сумнівом промовила дівчина, витягуючи паличку. — Люмос.

Вона просвічувала аркуш, обертаючи його то одним, то іншим боком. Магія, що була накладена на папір, не змінила його повністю. Він був неправильно перетворений.

— Нокс, — вдоволено промовила вона і світло на кінчику палички потухло, вона радісно підняла очі на Поттера. — Це трансфігурація. Дивись. Фініте Інкантатем.

Аркуш у її руках тепер був білим і необережним. Ні про яку помаду чи сердечки не було і мови. Гаррі протягнув руку і забрав з рук дівчини записку. Усі літери були вирізані з газети, викладені та наче залиті клеєм.

Вони вдвох схилились над запискою. Сенсу у написаному не проглядалось. Рон вже матеріалізувався поруч, а зверху нависла Плаксива Мірта. 

На затверділому від кількості сухого клею аркуші перший рядок, складений з вирізаних літер, гласив “чотирнадцять/п’ять вверх, три ліворуч”.

— Чотирнадцять, п’ять вверх і три ліворуч? — перепитала вголос Герміона.

— Більше скажу, — нервово посміхнувся Рон. — Дев’ять, десять вниз, тридцять сім праворуч.

— І фото символу смертежерів з одного з тих випусків, що ти мені передала в бібліотеці, — промовив Гаррі.

Вони дивились на чотири рядки із перерахунком цифр і напрямків. Вони дивились на напис під вклеєним рухливим фото “17 останнє” і на підпис, наче написаний від руки “Незалежний І.”. Вони дивились і відчували, що тримають у руках ключ від чогось дуже важливого, але не мають жодної здогадки, де можуть знаходитись двері.

Забутий учнями туалет Мірти вони залишили небагатослівно. Гаррі сховав записку під мантію. На обличчях всієї трійці було трохи напруження і готовність. Ця загадка виглядала загадково, і це робило її цікавим викликом. Хто, як не Ґрифіндор візьметься за таку задачу заради блага інших?

Вони були натхненними, вони були впевнені у своїй майбутній перемозі. Щоправда, недовго. Вже за два дні вони лише обмінювалися втомленими поглядами.. Більше не було чим. Герміона виглядала особливо засмученою. Вона б приділила більше часу розгадці підказки, але майже кожен день від самого ранку і до самого вечора був зайнятий навчанням.

Гаррі якось зашвидко опинився у тупику, і його друзі також. Рон стверджував, що ніколи не відчував особистої неприязні то Ісааків, Ібрагімів й Ігорів, але тепер підозрює кожного з них у спробі зламати їм мозок. Всі втрьох вони це відчували, поки думали хто такий «Незалежний І».

Сьогодні Поттер намагався розшифрувати написане за алфавітом, а вчора була спроба прочитати записку, наче карту. Хлопець йшов від дверей туалету Плаксивої Мірти чотирнадцять кроків прямо, а потім мав би робити п’ять кроків вверх, але сходам Гоґвартсу ніхто про це не повідомив. 

Думка про зашифровану записку, не давала йому спокою.

Після уроків Рон був атакований Джинні, а Герміона зникла на черговому факультативі, і Гаррі залишився один. Тепер доводилось обирати між багатогодинним розгляданням записки під плащем невидимкою в кімнаті та спробою вивітрити усі ці теорії з голови прогулянкою на самоті. Вибір був простим, тож він просто йшов територією школи туди, куди вели ноги.

Ця прогулянка вже почала здаватись нескінченною. Він зупинився й роззирнувся навколо, лише коли зрозумів, що вже втретє проходить повз стежку, якою ходить до Геґріда. Десь таким самим був його прогрес із розшифровкою — він намотував кола.

Має бути інший шлях. Інший хід. Хід думок. Треба десь повернути не туди, куди він ходить зазвичай.

Його погляд зупинився на силуеті неподалік. Хтось з учнів сидів спиною до нього на розстеленій на землі підстилці. Майже повністю людину закривав масивний стовбур дерева. І Гаррі рушив туди. 

Світле волосся, бліда шкіра, зелена підкладка на капюшоні мантії. Точно.

Минула їхня комунікація пронеслась яскравим спогадом у його голові. У пам’яті досі залишився сумнів Драко, коли Гаррі простягав йому руку. 

Гаррі підійшов до підстилки ближче, спеціально рухаючись достатньо голосно, щоб бути поміченим раніше, ніж заговорить.

— То і як воно? — почав він з-за спини Мелфоя, дивлячись не на співрозмовника, а на найближчу до його очей гілку дерева, під яким той сидів.

Драко не був радий порушенню його ледве знайденого спокою, та все ж підняв голову на Гаррі, коли той заговорив. Він очікував почути кого завгодно, але аж ніяк не цей голос. Книга, яку він тримав в руках, була залишена відкритою, але написане прикрите широким рукавом мантії.

— Я маю на увазі, — імпровізуючи, продовжував Гаррі, — навчатись на Слизерині.

З вуст Мелфоя мимоволі зірвався саркастичний смішок.

— Поттере, спілкування із Візлі має на тебе дегенеративний вплив, — глузливо вимовив він, і Гаррі трохи нахмурився, почувши небажаний коментар у бік друга. — Я тут вже не перший рік.

Шкода, що Поттер вже придумав собі давати Драко шанс, бо вже зараз захотілось геть відкинути цю ідею. Та якщо слизеринець той, яким і був, то зовсім скоро буде можливість відповісти йому на це. Проте не зараз.

Гаррі спокійно опустився на підстилку навпроти хлопця, наче той сам запросив його сісти.

— Я взагалі-то справді з питанням, — тепер він дивився вже на самого Драко, а не на далеке дерево. — Намагаюсь зрушити думки з місця.

— Це ж треба, — слизеринець говорив із награним здивуванням, — експериментуєш із роботою розумового процесу? Давно стартував?

— Якби тобі хтось сказав би,  — говорив Гаррі, наче не помітивши спроби образити, — “Драко, ти маєш прочитати цілу книгу, але вона написана числами”, — хлопець говорив абсолютні дурниці з абсолютно серйозним обличчям і добре це розумів. — Типу вся книга геть зашифрована…

— Нісенітниця. Навіщо шифрувати цілу книгу? — спитав Мелфой, і закрив книгу, що тримав у руках, ховаючи її під мантію.

Тепер його увага повністю була сфокусована на Гаррі. Сам Гаррі не міг повірити, що Драко досі тут сидить і слухає зовсім дурне питання.

— Хто знає, — знизав плечима Поттер, відкидаючи пальцями в’юнке волосся, що вже лізло йому в очі, трохи в бік. — Можливо, там написано щось цікаве.

— Що, наприклад? — у питанні чулась критичність, але зовсім не було холоду.

— Наприклад… — так далеко ця розмова продумана не була. — Гаразд. Кілька сторінок. Ціла книга це справді забагато.

— Я тобі про це і кажу. То про що ця вигадана книга?

— Збірник казок.

— Не люблю казки.

— Добре, тоді там… — Гаррі задумався, Мелфой терпляче чекав. — Можливо, якісь могутні заборонені закляття?

— Ну… — Драко усім видом показував, що це досі недостатньо цікава книга. — Нехай.

— То де б ти шукав ключ до шифру? — нарешті абсолютно прямо спитав Гаррі, але майже одразу додав імпровізоване зм’якшувальне пояснення: — Ми говорили про те, які були б підходи у різних факультетів, до розв’язання цієї задачі, але Слизерин важко передбачити.

На обличчі Мелфоя проскочила легка іронічна посмішка.

— Хочуть, щоб я прочитав — докладуть хоча б натяк на те, де шукати ключ.

— А якщо не докладуть? 

— Тоді залишать випадково, — Драко відповідав загалом спокійно, але виглядав напруженим. — Завжди є ланцюжок, який веде до розгадки. Шукати можу я, чи хтось за моєю вказівкою, якщо вистачить звилин. Та скоріш за все розгадка прямо перед носом.

Гаррі зітхнув. Ні, це неможливо. Ніхто не залишив йому нічого.

Доклали б до цього шматка паперу ще хоч щось, можна було б зрозуміти, але комплектація листа не вражала: аркуш у дурному конверті типу тих, де бібліотекарка Ірма Пінс зберігала їхні картки.

Раптово перехопило подих. Ось воно. Тут Гаррі ще не шукав. Весь час відповідь могла бути прямо під носом.

— Значить слизеринець просто пошукав би відповідь неподалік, — задумливо констатував Поттер, підіймаючись з підстилки. 

— Ні, — криво усміхнувся Драко. — Слизеринець би обережно спитав поради у когось, хто знає, — він повільно схилив голову на бік. — Так щоб той, у кого питають не зрозумів, що слизеринець має цінну книгу на руках. 

— Я не маю книги, — майже чесно розвів рукам Гаррі.

— Звісно, — майже довірливо погодився Драко.

— Ну гаразд, — хлопчик, що вижив, потягнувся, знову стоячи на ногах. — Тоді до зустрічі?

Драко не відповів. Він витягнув з-під мантії книгу і розгорнув там, де зупинився, щойно Поттер повернувся до нього спиною.