Про Вересень

Про Вересень 

Ніхто не знає чи існує місто насправді, принаймні всі хто відправляється на пошуки легендарної пустельної перлини або повертались з небаченим тепловим ударом після якого могли оговтуватися місяцями марячи що вони блукають вулицями вересня, або не повертались взагалі. Можливо це просто пришелепкуваті діди поширили легенду про місто яку придумали діди їхніх дідів і надихають тепер дітей байками про нечувані дива. Та і припущення це звучить найправдоподібніше. Життя в пустелі не настільки цікаве як може здаватися читачу з далеких земель який її не бачив. І сама природа людини завжди воліє до міту та вигадки. Зрештою ви б самі тішили себе в періоди “кочування” тим що можливо натрапите на настільки фантастичне місто що ваша нерозбещена однотипними пейзажами пустки уява навіть не зможе намалювати його. А коли вигадки підкріплені вірою всієї вашої спільноти та родини — гріх не марити про ті потаємні дива. Хтось навіть вважає місто живим створінням яке буцім то приходить на поміч кочовикам у найскладніші часи. Та повертає заблукавших мандрівників назад на великий шлях. Як в такому випадку бути пілігримам що йшли з конкретним наміром відшукати місто Вересень залишається відкритим питанням. Взагалі про Вересень як про справжнє місто важко говорити. ця “місцина” обросла такою кількістю легенд та чуток що знайти в цьому океані хоч один адекватний факт те саме що шукати Землю неозброєним оком на карті чужого всесвіту. Тобто для освіченої людини не складе труднощів зрозуміти що це вигадка. Вигадка для освіченої людини, але не для кочовиків. Зрештою їм теж треба в щось вірити.
Незадовго до написання цієї роботи один місцевий розбишака пустив чутку що буцім то, вересень цілком реальне місто і що жителі цілодобово ведуть радіоефір місцевих новин та музики яка по словах хлопчини викликала своєю красою огиду до традиційного горлового співу настільки що він радше “залив би собі вуха бджолиним воском”. Згодом молодик почав проводити сеанси “єднання з вереснем” як він їх називав у себе в шатрі звісно не за безплатно. Один Бог бачить що там відбувалося, але враження це справило на всіх. Чутки розліталися як гарячі пиріжки навіть у найвіддаленіших комунах де дітей вигодовували “смаженим піском” (місцеві вважають що це корисно для травлення) так от навіть там у найстаріших бабів головною темою для обговорення був цей диво-хлопець на якого по їхнім словам “зійшла” благодать з вересня і що містяни поміж сотень тисяч кочовиків обрали саме його своїм посланцем. Хлопця швидко зробили “людиною епохи”. Правителі якщо їх можна так назвати запрошували його на приймання та спільні полювання. В той час це було дуже іміджево, вважалося що хлопець несе нескінченну мудрість спільнотам в яких побував. Описували його “світлошкірим чоловіком з жіночим голосом” як згодом виявилося не було ніякого “жіночого голосу” малий приписав це собі для створення такої собі незвичайної аури. Однак люд радо підхоплював чутки про незвичайного посланця Вересня та роздував їх до таких масштабів що деяким подіям епохи інтернету можна тільки позмагатися з тим легким психозом котрий викликав хлопак.
Так от якось учені з постійного поселення Піски з населенням на момент написання близько 11 тис. душ. Все ж вирішили перевірити ці чутки та відправили свою людину до хлопця який на той момент незле піднявся та почав жити у власному помешканні осторонь від сім’ї що в тих краях вважається неабияким багатством. У помешканні кожен вівторок рівно о 13:00 влаштовувалися збори на яких буцім то і слухали радіопередачі з Вересня на “радіо з заклеєним табло”. Так от та дівчина котру послали на (добровільних засадах) пройти декілька сотень кілометрів по хоч і відносно безпечні та все ж неймовірно жаркі пустелі з примарними перспективами знайти декілька джерел води. Хоч ще з дитинства вона відзначалася хорошою витривалістю та пристосованістю до місцевих умов. Все ж видно доля розпорядилась інакше та дівчина на півдорозі провалилась у неглибокий рівчак та як потім виявилося порвала собі сухожи́лок та настільки що він потім так нормально і не відновився — либонь ще досі кульгає. Так от після цього, за її словами, вона пролежала коло того рівчака десь добу чи дві. Та мабуть, там би й сконала якби не добрий мандрівник що якраз йшов з міста де жив той диво-хлопчина, окрилений зустріччю з самим вісником вересня та думкою що володіє чимось цілком таємним та доступним тільки обраним спочатку і не помітив напівдохлу дівчину що лежала під кущами тим самим не даючи собі всохнутися остаточно. Однак як сказано вище юнак був людиною небайдужою — одразу схаменувся та виникнув з думок про таїнства вересня та повернувся до справ більш насущних. З довгої дороги він і сам майже виснажив свої припаси та все ж напоїв дівчину яка, здавалось уже була в лімбі, однак по показаннях хлопця випивши води одразу ожила. Та нервово почала змушувати його донести її до міста диво-юнака. Однак після годинного пояснення все ж заспокоїлась та почала натомість вимагати детальної розповіді про те що бентежило найбільше, що ж там Вересень такого транслює ексклюзивно для свого гінця. Не з пустими руками все ж повертатися.
З його слів стало відомо що трансляція по “радіо з заклеєним табло” виявилася набором слів “невідомого поки нам значення котре ще варто буде розтлумачити” зробивши розумне лице додав від себе що мова трансляції дуже схожа на так звану “румунську” а коли дівчина спитала його про нашумівші пісні вересня котрі були найпалкішою темою обговорення що поділяла кочовиків на модних “чулих” і немодних “нечулих”.
Хлопець лише знизав плечима скрививши своє трохи дурне лице у найрозумнішій гримасі яку тільки міг вичавити.