Заведу кота

До того, щоб завести кота, його підштовхнула слушна думка, що кіт точно не зрадить, не натворить дурниць, не втече від проблем, а заодно і від тебе в придачу, хоча до того здавалось, що ви друзі… а може навіть й більше.

Кляті вагання про «більше» досі не давали спокою Фен Сіню. І коли він заварював чай, згадуючи кожен світлий момент до падіння у прірву, і коли ще до світанку прокидався збиратись на ненависну роботу, і коли по дорозі додому (якщо зйомну квартиру можна назвати домом) змучено старався не існувати, тупо дивлячись у запилючене скло трамваю. Одним словом — завжди. Завжди він думав про те, про що думати було категорично заборонено. 

— Доброго дня, — невпевнено почав хлопець, у горлі пересохло. — Це я…

— Так-так, Фен Сінь, слухаю. Щось сталось? — почувся заклопотаний голос по той бік екрану. Неочікуваний дзвінок очевидно схвилював жінку, в її уяві в ту ж секунду промайнули найгірші сценарії з можливих на кшталт затоплених сусідів чи раптової пожежі.

Зв’язок був поганий, неприємне булькання поміх зажовувало закінчення слів. Якби Фен Сінь вірив у долю, то ось він, знак: сам всесвіт натякає, що це не найкраща ідея. Як точно кинув би йому Му Цін: «Не парся, в тебе й так ніколи не було хороших ідей». 

— Скоріше ні, —  сказав і в ту ж мить пожалкував, що вирвались саме ці слова. 

«Придурок», — десь на периферії прозвучав примарний голос Му Ціна. Якщо закрити очі, можна було б відчути його незриму присутність: ось він сидить на підвіконні, підперши голову руками, і уважно спостерігає за розмовою, не забуваючи критикувати кожне слово та дію. Хитає ногою, настукує нею нервовий ритм. Промені сонця спадають на його волосся, плутаючись в акуратно заплетених в косу пасмах; простий домашній одяг охайно випрасуваний та сидить на тілі наче брендове вбрання, а вітер з прочиненої, бо йому постійно гаряче, квартирки невимушено ворушить фіранкою, яка безперестанно зачіпає його спину. Все так, як буквально тиждень назад, як завжди раніше. Тому заплющувати очі не хотілось (кого він в біса намагається обманути? Себе?).

— Точно ні, не тривожтесь, — Фен Сінь спробував додати в інтонації трохи рішучості, якої насправді ні на грам не відчував. — Лише хотів спитати, при в’їзді ми чомусь оминули цю тему… Як ви ставитесь до домашніх тварин? 

Час на маленькій кухоньці однокімнатної квартири, яку вони раніше ділили на трьох, завмер. Здавалось, що навіть противний годинник нарешті перестав тікати, вловивши всю напругу моменту. Фен Сінь мимовільно затримав дихання, очікуючи свій вирок. Серце бухало десь в горлі, пульс помітно пришвидшився, наче позаду були не секунди очікування, а натужний марафонний забіг.  

Але страшне поки не прозвучало. Натомість господарка квартири недовірливо поцікавилась: 

— Собаку? 

— Ні. Кицьку.

Фен Сінь відраховував поштовхи серця до чергового свого провалу, мовчання пані господарки мучило його, спалюючи останні нервові закінчення. Довго. Потім він згадуватиме, що вирішувала вона дуже довго, хоча в реальності не пройшло і хвилини. 

— Ну то нехай, — нарешті трохи скупо прозвучав голос з того кінця, але Фен Сінь не звернув увагу на таку дрібницю. Тіло пробило зарядом полегшення, щоки гарячково почервоніли. — Та дивись мені, прийду і перевірю, щоб чисто було!

Ще декілька ввічливих питань після — як там справи? Сусіди не шумлять? Минулі квартиранти завжди на них скаржились, — і дзвінок завершився. Фен Сінь, випліскуючи пережиті емоції, кинув нещасну мобілку на кухонний диван, а сам тихенько сповз по стінці вниз. Захотілось курити, але останню цигарку він спалив ще вчора під чергові безрадісні роздуми про «більше». 

— Чуєш? «Нехай». 

Котятко, до того поважно обслідуюче свої нові володіння, наче зрозуміло, про що йде мова, і задоволено м’явкнуло. Його ясні янтарні очі пару раз блимнули, уважно розглядаючи прикрий стан Фен Сіня. Потім маленькі лапки впевнено потупотіли до свого нового татуся. 

Що робити в разі відмови, Фен Сінь думати не хотів. Набридливий внутрішній голос, який переконливо звучав точнісінько як Му Цін, цього разу вийшло заткнути, слухати його вже не було сил.

Кіт точно не дорікне тобі у наївності — найбільше, що він зможе, це подивитись на тебе своїми великими очима та невдоволено прикусити за пальця, а ти вже трактуй собі його погляд як хочеш. І можеш бути певним, що там не знайдеш застряглого в голові «вибач, нам більше не по дорозі».

Котя потерлось об ногу, просячи ласки. Шерсть шовковиста, м’яка, одна радість не поспішаючи перебирати її між пальцями. 

… і знову чи то спогад, чи видіння. Яскрава картина вечора: тьмяне жовте світло, лампочка ледве справляється зі своїм завданням, змучені вони після тяжкого, сповненого праці дня. Фен Сінь, витрачаючи останній свій ресурс, намагається перед сном почитати книжку, але слова розбігаються, абзаци ніяк не хочуть складатись в осмислений текст. А у Му Ціна заплуталось щось у волоссі, він вже хвилин десять силується впоратись самостійно, але насправді тільки бідкається та погіршує ситуацію. Сє Лянь на кухні, і обидва знають, що коли той готує, краще його не турбувати, тому вихід тільки один. Му Цін так і не зміг виразно попросити про допомогу, але Фен Сінь, усміхаючись і з задоволенням спостерігаючи за всіма рівнями досади на обличчі друга, взявся за діло. Волосся у нього оксамитове, приємне на дотик — з’явилось недоречне бажання кожного вечора отак розчісувати його, пропускати крізь пальці локони і насолоджуватись, відчувати оту гагатового кольору м’якість. Нутрощі стягнуло від цієї інтимної близькості, а соромні думки заставили кінчики вух почервоніти. Якби не внутрішній роздрай, Фен Сінь можливо б і помітив, що Му Цін в той момент виглядав не менш схвильованим.

Кошеня почало гратись, несерйозно прикушуючи шкіру, дряпаючись та копаючись. Від маленького тільця йшло тепло. Його присутність поруч допомогла впоратись зі спогадами, які майже з кінематографічною чіткістю транслювали перед очима картини недалекого минулого.

Сє Ляню він вже потім придумає, що сказати. Фен Сінь, чесно кажучи, був не надто впевнений, що той взагалі помітить нового співмешканця — настільки друг занурився у власні переживання. Це теж не додавало оптимізму і навіть злило. Складалось враження, що йому байдуже на те, як вчинив Му Цін. Що нікому у всіх світах не було діла до того, що Фен Сінь відчував себе зрадженим. 

Ім’я. Малечі точно треба було ім’я, але позбутись спокуси назвати його так, щоб потім кожного разу з мукою промовляти кличку вголос (наприклад, Ціном), було важко, тому це питання Фен Сінь вирішив відкласти до ментально кращих часів. Якщо вони взагалі колись настануть. 

Вечоріло, а Сє Лянь все ще не повернувся, не читав повідомлення та ігнорував дзвінки. Самотність заповнювала простір, обіймаючи Фен Сіня, занурюючи його в глибини самоаналізу та рефлексії. Так потрібних зараз цигарок не було, сил йти за ними — теж. 

Він ніколи б не подумав, що відсутність когось (когось конкретного) буде настільки різко сприйматись, відчайдушно сильно бити по внутрішнім орієнтирам. Фен Сіню сумно це усвідомлювати, але одного щирого «вибач» було б достатньо, щоб відбудувати зруйновані вщент мости. Але це саме «вибач» не прозвучить, і він це знає. 

Тишу кімнати розбиватиме тільки сонне муркотіння. 

До того, щоб завести кота, Фен Сіня підштовхнула слушна думка, що кіт точно не зрадить, не натворить дурниць, не втече від проблем. Але чомусь його ніхто не попередив, що порожнечу в душі кіт закрити не зможе. Навіть своїми чудовими м’якенькими лапками. 

Від авторки: та, це все частково songfic на пісню «Заведу кота», чудова пісня, всім раджу. Мені чомусь вона зразу засосціювалась саме з Фен Сінем, от схожий він мені на людину, яку вдома чекає багато котиків. І якщо вам таки хочеться хеппі енду, то ось цю мою роботу напевно можна вважати дуже віддаленим продовженням описаних подій: https://cutt.ly/lFl9IgW