Розділ 4: Текіла з присмаком екзистенційної кризи

Falls ich mal kein Geld mehr hab’, was ich mir gut vorstellen kann (Якщо у мене колись закінчаться гроші, що я легко можу уявити)

Fang ich an beim Ordnungsamt, hinder euch am Porsche fahren (Я почну з поліції, яка заборонить тобі їздити на «Порше»)

Mein Portemonnaie lässt die Korken knallen (Мій гаманець зриває корки)

Los, mach es leer und schmeiß es in den Dreck! (Давай, спустош його і кинь у бруд!)

Das Geld mus weg (Гроші мають йти)

Das ganze Geld muss weg (Всі гроші мають піти)

– Marteria, Das Geld muss weg

 

Сіріус проводить багато часу в роздумах протягом наступних кількох днів. Наче всі його ретельно збудовані стіни враз почали руйнуватися з появою Ремуса, який лише озирнувся і посміхнувся, блиснувши своєю ямочкою, мовляв, «а що, як я тебе зруйную?»

Бо саме це він і зробив із Сіріусом.

Сіріус відчуває величезне обурення, незважаючи на те, що він запустив саме той процес, до якого Сіріус прагнув, почавши нове життя. Він просто не очікував, що це буде такий болючий процес.

Ремус багато в чому мав рацію. Сіріус справді регулярно займався самообманом.

Це стосувалося кар’єрних рішень, ставлення до життя і вільного часу, особистого життя.

Сіріус був законослухняним, добропорядним громадянином з престижним Оксфордським дипломом. Він був успішним маркетологом. Сіріус був надійним та врівноваженим і займався тим, чого завжди прагнув. У нього було повноцінне особисте життя. Сіріус був гетеросексуалом, так, однозначно гетеро.

Чи ні?

Тому що він ніколи не почувався більш живим, ніж тоді, сидячи перед залізничними коліями, в місці, де він точно не мав бути. Тому що він ненавидів свою роботу, і все, що з нею пов’язано. Тому що Сіріус ледве функціонував, будучи лише порожньою оболонкою людини, що намагалася вижити, завжди перебуваючи на межі психічного розладу. Тому що Сіріус не мав ні друзів, ні коханої людини, ні родинних зв’язків. Тому що він вважав Ремуса Люпина найгарячішою людиною, яку він коли-небудь зустрічав у своєму житті. Не в плані як модель нижньої білизни, а скоріше як людина з «я трахну твій мозок, а потім трахну тебе» вайбом.

Все його життя було йобаною брехнею.

І Ремус подивився на нього, миттєво розсекретивши його синдром самозванця, можливо, навіть ще за першої їхньої зустрічі. І… Що далі?

Вирішив, що дуже хотів би зблизитися з ним?

Сіріус навіть не був упевнений, що про нього взагалі є що дізнаватися.

Буквально, він був не проти, щоб Сіріус його поцілував?

Сіріус навіть не був упевнений, що йому подобаються хлопці в цьому сенсі. Він ніколи раніше не був з хлопцем. Ну, якщо не рахувати того незграбного мінету, який йому зробив Зак Хізер у роздягальні для лакросу в універі.

Він гадав, що не знайде кращого заняття на вечір, ніж пити пиво у компанії похмурого Сіріуса?

Сіріус навіть не знав, що його до цього спонукало. Ремус був таким енергійним, сповненим життя, таким безтурботним і веселим. Йому не було чим зайнятися, крім як проводити час з таким, як Сіріус? Нащо йому це?

Вирішив, що якщо він забрав куртку Сіріуса, то повинен подбати про купівлю нової для нього?

Сіріус навіть не був упевнений, що це було єдиною причиною цього імпровізованого походу по магазинах. Усе, що робив Ремус просто не вкладалося в його голові. Він був як стихійна сила, неймовірно небезпечна і абсолютно некерована.

Чи це просто Сіріус був нерозторопним?

 

З цих виснажливих роздумів його вириває стукіт у вікно.

Сіріус відриває погляд від чашки і вдивляється в темряву за вікном. Але нічого там не побачив, крім темного, похмурого неба. Може, пташка щось впустила?

Бах.

Знову. Сіріус хмуриться і підводиться з місця, щоб виглянути на вулицю. Коли він відчинив вікно, вологе повітря змусило його трохи здригнутися – дощ лив увесь тиждень, що було звичною справою для Берліна. У чомусь навіть більше, ніж для Лондона.

“Привіт!”

Сіріус стримує бажання потерти очі. Бо там, під його вікном, стоїть Ремус і підкидає в руці камінчик. Він був знову вдягнений у свою безглузду кольорову куртку та прямі джинси, а на його обличчі сяяла фірмова усмішка.

Вони не бачилися більше тижня, відтоді, як Ремус забрав його з роботи на тій ідіотській машині.

“Ремусе?” Сіріус хитає головою і хмуриться. “Що за хуйня?”

“Виходь грати!” радісно кричить Ремус і вдає, ніби кидає в Сіріуса камінчик, який тримає в руці, але впустив його на землю зі сміхом. Як десятирічна дитина, а не двадцятисемирічний чоловік, їй богу.

“Ти серйозно щойно кидав камінці у моє вікно?” запитує Сіріус, ще не зовсім вірячи в це. “У мене є дзвінок. І телефон!”

Ремус мило морщить носа. “Нудно,” скиглить він. “Так значно веселіше! І мені було цікаво, чи докину я так високо.”

“Вочевидь, можеш,” констатує Сіріус і хитає головою, не в силах приховати посмішку.

“Тааак,” каже Ремус і здіймає кулак у переможному жесті. “Успііх! Тепер заткнись і спускайся.”

“Неймовірно,” бурмоче собі під ніс Сіріус і, зачиняючи вікно, йде у передпокій, щоб одягнути нову куртку і черевики. “Просто неймовірно. Довбаний анекдот, а не людина!”

Його серце, схоже, з ним не згодне. Воно б’ється швидше і солодко стискається від думки, що Ремус Люпин ось так раптово з’явився перед його будинком кидаючи камінці у вікно його квартири, як у якомусь американському ромкомі, щоб знову потягнути його бозна-куди.

“Сам я анекдот,” похмуро бурмоче Сіріус, спускаючись сходами. “Просто посміховисько.”

Коли Сіріус виходить з будинку, Ремус все ще стоїть там, де й раніше. Він сонячно посміхається до Сіріуса. “Настав час Sneak Preview,” оголошує він.

Сіріус здіймає брову. “Час чого?”

“Попереднього показу,” пояснює Ремус і розвертається, йдучи в напрямку залізничного вокзалу. “Нужбо, а то запізнимось!”

Сиріус наздоганяє його за мить. Так буде до кінця їхнього життя. Ремус мчить по життю так, наче у нього в дупі горить вічний вогонь, а Сіріус, геть розгублений, намагається не відставати від нього. Може, це й на краще, якщо він перестане сумніватися і просто відпустить себе.

“Що це за попередній показ?” питає Сіріус.

Ремус захоплено бурмоче. “Це кіноподія,” пояснює він. “Один вечір на тиждень показують новий фільм, який ще не вийшов у прокат, але невідомо, що це буде за фільм.”

Оу. Сіріус пару раз кліпає, його губи невпевнено вигинаються у посмішці. Ремус хоче піти з ним у кіно.

“Навіщо дивитися фільм, про який нічого не відомо?” зацікавлено питає Сіріус. Це так схоже на Ремуса – робити подібне.

Ремус натискає кнопку «відчинити» на дверях потяга і пропускає Сіріуса першим. У потязі витає нервозність, що звично для Берліна у вечір вихідного дня. Ще зарано для вечірок, але в повітрі витає певне передчуття, яке відчуває навіть Сіріус.

“Це весело,” очікувано каже Ремус. “Ніхто ще не бачив фільм і це свого роду сюрприз. Як це може бути не цікаво?”

“Що як фільм поганий?” припускає Сіріус. Не тому, що не хоче йти, йому просто цікаво дізнатися, як працює мозок Ремуса.

“З якогось боку це ризик,” Ремус легко погоджується і посміхається йому. Він притуляється до скляної перегородки між входом і кабінкою за ним і дивиться на Сіріуса зверху вниз. “Wer nicht wagt, der nicht gewinnt.”

Це саме він сказав Сіріусу тоді у клубі!

“Що це значить?” запитує Сіріус, відчуваючи, що ось-ось знайде підказку, якої не вистачало весь цей час.

Ремус сміється. “Це значить: «хто не ризикує, той не п’є шампанського».”

“Аа.” Сіріус хоче вдаритись. Ну, звісно.. “Не ризикнеш – не здобудеш?”

“Гадаю?” Ремус трохи стенає плечима. “Це… як ти казав? Образно.”

“Прислів’я,” поправляє Сіріус і посміхається. “Без ризику нудно жити?”

Ремус дивиться на нього пустотливим поглядом. “Точно!” вигукує він. “Так навіть краще!”

Звісно, що так, – з теплотою думає Сіріус. Це, мабуть, життєве кредо Ремуса. Йому дуже пасує.

“І як багато ти готовий віддати задля розваг?” Сіріус піднімає брови, дивлячись на нього з викликом, раптом підхоплений цією хвилею грайливої взаємодії.

На Ремуса це справляє вражаючий ефект, змушуючи його на мить замовкнути. Сіріус не думав, що це взагалі можливо. Він змусив Ремуса Люпина втратити дар мови. Який чудовий день.

Він повільно посміхається і схвально показує пальцем на Сіріуса. “Нарешті! Ти починає ставити правильні питання,” радісно каже він. “Припиняй із цими ‘що це?’, ‘де ми?’, ‘це легально?’ маячня. Оце вже інша справа!”

Сіріус здіймає брову. “Тож?”

Ремус замислено стискає губи. “Допоки це нікому не шкодить, я готовий на все,” зрештою каже він.

І це так само дуже схоже на те, що він зазвичай говорить. Сіріус відверто посміхається йому. “Так і знав.”

“А ти?” питає він у свою чергу. “Чим би ти ризикнув заради розваг?”

Сіріус зітхає і на мить заплющує очі. Приплили нахуй, він ніколи не навчиться, правда? Було доволі очікувано, що Ремус запитає його те саме.

“Гадаю, скоро дізнаємось,” каже він нарешті, а коли розплющує очі, Ремус лагідно усміхається йому.

“Гадаю, так,” легко погоджується він.

 

***

 

“І часто ти ходиш на попередні покази?” запитує Сіріус, коли вони стоять у черзі за квитками.

Черга не надто довга, хоча це великий мережевий кінотеатр, і зараз прайм-тайм – восьма година вечора. Величезний вестибюль, з високою стелею, над якою звисають численні вигадливі люстри. Витає сильний запах попкорну і вчувається легкий аромат цукрової вати – запах прямо з дитинства Сіріуса. Здавалось би, незалежно від країни, але кінотеатри всюди однакові.

“Інколи,” каже Ремус. “Коли маю час. Зазвичай, я працюю по вихідних. Кращі чайові.”

Сіріус розуміюче киває. Він уже здогадався, що Ремус працює по вихідних – хоча нічне життя Берліна вирує кожного дня, на вечори з п’ятниці по неділю все ж таки припадає найбільше розваг. Він посміхається сам до себе, коли в його уяві виринає образ Ремуса, що перебуває абсолютно у своїй стихії за барною стійкою.

Підійшла їхня черга, і Ремус завів розмову з дівчиною за касою, поки Сіріус вивчав розклад на екрані над нею. Показ був англійською мовою з субтитрами, і Сіріусу цікаво, чи це завжди так, чи просто збіг, або насправді це Ремус такий уважний. У будь-якому разі, це приємний бонус.

Коли Сіріус тягнеться за гаманцем, щоб заплатити, Ремус лише відмахується.

“Я можу заплатити за себе,” бурчить Сіріус, коли вони отримавши квитки, йдуть до входу.

“Не сумніваюсь,” погоджується Ремус. “Проте існує традиція, хіба ти не чув про неї? Іменинник платить.”

Сіріус зупиняється й дивиться на усміхненого Ремуса. Ну звісно, сьогодні ж десяте березня! У нього геть вилетіло з голови, що в Ремуса сьогодні день народження.

“Блять,” стогне Сіріус. “І коли ти збирався мені сказати?”

Ремус сміється. “Не переймайся,” легко каже він. “Проте я радо прийму побажання.”

Сіріус зітхає і проводить рукою по волоссю, перш ніж усміхнутися йому. “З днем народження, Ремусе,” щиро каже він. “Бажаю тобі в цьому році більше радості, ніж ти здатен витримати.”

Ремус цокає язиком і киває. “Хороші побажання, дякую,” задоволено дякує він. “Я також не проти, якщо ти заплатиш за снеки.”

“Все, чого забажає іменинник,” насмішкувато каже Сіріус і посміхається, коли Ремус забавно закочує очі. “Твоє бажання для мене закон.”

Ремус сміється, поки вони йдуть до бару. “Мені подобається як це звучить!” каже він. “Тепер скажи, Сіріусе, це справді важливо. Тільки чесно.”

Його поведінка різко змінюється, і Сіріус підозріло дивиться на нього з острахом, очікуючи, що він знову скаже щось, що змусить життя розділитися на «до» та «після».

“Попкорн,” серйозно каже він. “Солодкий чи солоний?”

Сіріус навіть пирхнув, здивований таким невинним питанням. “Що за питання?” глузливо перепитує він. “Звісно солоний.”

Ремус театрально зітхає і хапається за серце. “Зв’язок створений на небесах,” бурмоче він, змушуючи Сіріуса голосно сміятися зі своїх витівок. “Людина з витонченим смаком. Оце я розумію.”

“Хто взагалі їсть солодкий попкорн?” шоковано питає Сіріус.

“Сіріусе, ти не повіриш,” каже Ремус із неприхованим розчарованим в очах. “Все населення Німеччини. Богом клянуся, це жах. Коли ми замовлятимемо, просто уважно дивись на її реакцію.”

Сіріус уважно спостерігає, намагаючись вгледіти бодай якусь ознаку відрази на обличчі жінки за прилавком, поки Ремус з нею розмовляє. Її обличчя залишається абсолютно непроникним.

“Ти бачив це?” змовницьки шепоче Ремус. “Вона засуджує нас.”

“О, звісно,” награно погоджується Сіріус, щоб його повеселити. Його сумнівна спроба не проходить повз Ремуса, бо той кидає на нього веселий погляд і посміхається. “Присягаюсь! Здається, я бачив як вона плюнула у відерце, перш ніж віддати його!”

Ремус голосно сміється, закинувши голову назад, а потім швидко підносить руку до обличчя, щоб заспокоїтися, коли люди стали озиратися на них. Він заплющує очі, і його плечі здригаються від беззвучного сміху.

“Süß,” видушує він зрештою крізь сміх.

Сіріус розмовляє німецькою так собі, але цього достатньо, щоб зрозуміти, що його щойно назвав «милим» Ремус довбаний Люпин. Уособлення грайливого смаку в одязі, чарівних посмішок і зухвалих ямочок. Сіріус навіть не знає, як із цим бути.

Зал досить великий, мабуть, лише на розмір менший за зал для прем’єрних показів, і він переповнений людьми. Ремус мав рацію, вони трохи запізнилися – принаймні, за німецькими мірками. Нескінченна вервечка рекламних роликів перед початком фільму ще навіть не почалася.

Ремус вибрав місця в передній частині, мабуть, тому, що інші вже були зайняті, і Сіріусу довелося сповзти вниз, щоб не задирати голову весь час. Насправді, це дуже розслабляє і, з якогось боку, навіть більше занурює в атмосферу. Хоча, якщо подумати, можливо, Ремус вибрав ці місця навмисне, це було б дуже по-ремусівськи.

“Стривай,” шепоче Сіріус, на якого раптом зійшло прозріння. “У тебе сьогодні день народження. І ти захотів провести його зі мною?! Хіба у тебе нема інших друзів?”

Ремус дивиться на нього, запихаючись величезною жменею попкорну. Сіріус насилу стримує сміх, який же безглуздий вигляд він має.

“У мене є інші друзі,” підтверджує Ремус, проковтнувши попкорн, а потім бере одне зернятко і з усмішкою кидає його в обличчя Сіріусу. “Але я припустив, що ти хотів би провести цей день зі мною.”

Сіріус незворушно дивиться на нього і кидає зернятко назад. Звісно ж, промахується, ледь не влучивши в жінку позаду Ремуса, і миттєво бажає провалитися під землю, коли вона обертається, і в її очах читається обіцянка вбити його, щойно вимкнеться світло. Ремус мусить затулити рота обома руками, щоб подавити істеричний сміх.

“Ти припустив, що я захочу провести з тобою твій день народження?” повторює Сіріус, просто щоб переконатися, що він все правильно зрозумів.

Ремус просто киває, все ще трохи хихикаючи. “Ти хочеш сказати, що не хочеш провести мій день народження зі мною?” І він дується. Він надув губи. Як велика дитина, якою він і є.

Сіріус загалом був байдужим до всіх цих маленьких витівок, якими послуговуються дівчата – хлопати віями, накручувати волосся на палець, розмовляти дитячим голоском, робити щенячі оченята. Він дивиться на театрально округлені очі Ремуса, почуваючись так, ніби йому встромили ніж у серце. Занадто мило. Як він сміє.

“Звісно я хочу,” повільно промовляє він, а потім примружується, дивлячись на це втілення невинності. “Ти намагаєшся виляти від відповіді?”

Він посміхається. “Ви– що? Упс, соррі, не знаю такого слова.” Світло в залі згасає, і важкі штори розсуваються, відкриваючи очам екран. “Диви, фільм починається! Краще сидіти тихо.”

Малий засранець. Сіріус пихкає від сміху, хитаючи головою. А проте, відсутність відповіді – теж відповідь. Ремус точно хотів провести свій день народження саме з Сіріусом. Питання тільки – чому?

 

***

 

“Що ж, оце так,” каже Ремус і потирає очі, коли вони виходять з кінотеатру.

Сіріус дивиться на нього з усмішкою. “Було непогано…”

Ремус сміється і викидає залишки попкорну в найближчий смітник. “Фільм про дівчину, яка хотіла стати легкоатлеткою і потрапити на Олімпійські ігри,” каже він з неприхованим скептицизмом. “І потім… вона стає. Нудно.”

Сіріус пирскає і мусить триматися за руку Ремуса, щоб не впасти від реготу. Ремус дивиться на нього із сумішшю здивування і захоплення в очах, і теж сміється, міцно стискаючи лікоть Сіріуса. “Що?”

“Це була епічна історія про американську мрію, шлях до слави, про труднощі професійного спорту та расизм серед спортсменів,” видавив з себе Сіріус, витираючи очі. “І тобі було нудно? А що тоді цікаво?”

Ремус відпускає його і вони йдуть бічною вуличкою вздовж будівлі кінотеатру. Вони опинилися у бізнес кварталі Берліна, із типово берлінськими глянцевими офісами, впереміш із переповненими людьми барами та модними ресторанами на нижніх поверхах.

“Хмм,” Ремус замислено хмикає. “Уяви, що вона хотіла стати спортсменкою, а потім раптом зрозуміла, що це повна хрінь, і вирішила… Не знаю. Відкрити денний притулок для собак. Оце був би сюжетний поворот, як на мене.”

Сіріус хитає головою і сміється, відчуваючи запаморочення від теплого гомону людей навколо, миготіння міських ліхтарів, міцного плеча Ремуса, яке ледве торкається його, поки вони йдуть. “Ну звісно. Чого я очікував? Ти б так і вчинив.”

Ремус з радісною посмішкою підходить до бару і відчиняє двері перед Сіріусом. “Так! Досі вагаюся, може, мені варто було просто стати доглядальником собак.”

Театрально закотивши очі, Сіріус заходить до бару й роззирається. Заклад виглядає напрочуд маленьким і затишним, як для цього району. Стеля викладена мідними трубами, а стіни оголені, демонструючи грубу цеглу будівлі – дуже індустріальний стиль. Численні світильники зроблені з перероблених рослинних горщиків, з деяких навіть звисають папороті. Ремус помічає невеликий столик біля вікна і швидко займає його, розстібає блискавку своєї барвистої куртки і вмощується на один зі стільців. Сіріус з усмішкою сідає навпроти нього.

“Ще хочеш їсти?”

Ремус кривиться і поплескує себе по животу. “Чорт, ні,” жалібно каже, а потім посміхається. “Але хочу пити. Давай нап’ємось!”

Давно вже Сіріус не пив більше одного коктейлю чи пива, і всі напої, так чи інакше, він отримував з рук Ремуса, але як він може відмовити «імениннику»? Він знизує плечима і бере до рук дерев’яну дощечку, що виконує роль меню бару. Усі коктейлі мають надзвичайно кумедні назви, і жодної з них Сіріус не впізнає, і це теж дуже по-берлінськи.

“І що би ти хотів?”

Ремус лукаво посміхається, його очі спалахують. “Схоже ідеальний вибір на цей вечір – текіла.”

Сіріус кидає на нього недовірливий погляд. “Ні, чорт забирай.”

“Чорт забирай, так!” вигукує Ремус і збуджено барабанить вказівними пальцями по краю столу. “Текіла – це весело.”

З важким зітханням Сіріус відкладає меню і ловить на собі погляд офіціантки, що сидить у протилежному кінці зали. Вона киває і прямує до них. “Гаразд. Текіла, так текіла.”

Ремус закидає голову назад і награно сміється, уявляючи себе лиходієм з діснеївського фільму. Сіріус з усіх сил намагається подавити дурнувату посмішку, що розповзається по його обличчю. Цей хлопець… Повний псих.

“Текіла!” Ремус рішуче замовляє, коли приходить офіціантка.

Вона поблажливо посміхається і дістає ручку. “Скільки?”

Він серйозно дивиться на неї крізь великі лінзи. “Всю,” каже він. “Подайте нам всю текілу.”

Очевидно, Сіріус не єдиний, кому важко встигнути за думками Ремуса, бо дівчина просто завмирає, з панічною посмішкою на обличчі, і дивиться на нього. Сіріус хихикає.

“Просто принесіть…” він пильно дивиться на Ремуса. “По три шоти на кожного.”

Ремус грає бровами. “Для початку.”

“Для початку,” погоджується Сіріус, кидаючи веселий погляд на офіціантку. Вона вдячно киває йому і швидко тікає, певно бажаючи уникнути можливості спілкуватись з Ремусом Люпином. Сіріусу складно її звинувачувати.

“Тож,” каже Ремус, “ким ти хочеш стати, коли виростеш?”

Сіріус пирхає від сміху. “Я уже дорослий.”

Він зовсім не здивований запитанням. Насправді, він скоріше навіть очікував його після обговорення фільму. Мабуть, Сіріус вже здатен передбачати рандомні запитання Ремуса. Можливо, скоро вони перестануть вибивати землю з-під його ніг.

“Справді?” весело питає Ремус. “А коли стають дорослими?”

“Я знаю лише, що ти не дорослий,” каже Сіріус, окидаючи його важким поглядом. Ремус лише щасливо посміхається.

“Ти правий,” він погоджується і показово схрещує пальці. “Може колись!”

“Щасти,” саркастично каже Сіріус, майже впевнений, що це не можливо.

Більше того, це було б дуже прикро. Такі люди, як Ремус, ніколи не повинні ставати нудними і млявими, як Сіріус, вони повинні палати, яскраво і сліпуче, як падаюча зірка. І, може, якомусь нікчемі пощастить стати їхнім свідком і загадати бажання.

Якщо вони у нього є звісно…

“То ким?” заохочує Ремус.

Сіріус закочує очі. “Можливо, відкрию денний притулок для собак, почекай-но.”

Ремус сміється. “Я за! Просто скажи де і коли. Ти займаєшся нудною організаційною тяганиною, я приводжу собак.”

“Це так не працює,” даремно зауважує Сіріус. “До того ж, чого ти такий впевнений? Де ти збираєшся брати собак?”

Ремус здіймає брову, серйозно дивлчись на нього. “Сіріусе, не став питань, на які ти не хочеш знати відповіді.”

“Ясно,” бурмоче Сіріус, роблячи великі очі і піднімає руки на знак поразки. “А ким ти хочеш стати, коли виростеш?”

Він хіхікає, ніби вже був п’яним. “Ох, я не знаю… Може ветеринаром чи космонавтом. Або! Я не знаю точно, що це за професія, проте я так хотів би покерувати одним з цих кранів на будівництві.”

“Ремусе, тобі вже двадцять вісім, ти вже не можеш стати космонавтом.”

Ремус з глузливою посмішкою хитає головою. “Хто сказав? Побачиш, як я вступаю на програму з авіації та космонавтики, і поговоримо десь за десять-двадцять років.” Він імітує рукою телефон і підносить його до вуха. “Ало? Сіріус? Вибач, не можу говорити зараз, займаюся впровадженням нових форм життя на Марсі! Па па!”

Сіріус все ще сміється, коли вже інший офіціант приносить їхні напої. Або це збіг, або Ремус справді відлякав першу дівчину – обидва варіанти цілком вірогідні. До шотів додається тарілка з майстерно нарізаними лаймами і маленька тарілочка з рожевою гімалайською сіллю. Дуже вишукано.

“Ти знаєш як пити текілу?” питає Ремус і облизує місце між великим і вказівним пальцями, щоб насипати на нього солі.

“Так, Ремусе, я може і не бармен, але я вже пив текілу раніше,” бурчить Сіріус, наслідуючи його приклад. Він задається питанням, чи не варто було би помити руки перед тим, як лизати їх, але що ж… Хтось на кшталт Ремуса не переймається такими речами, то чому він має?

“Ні, ні, ні!” Ремус зупиняє його до того, як Сіріус встигає випити перший шот. “Дай я покажу тобі!”

Він бере Сіріуса за руку й обводить її навколо своєї, так що їхні руки сплітаються, а обличчя наближаються один до одного над маленьким столиком. Сіріус уже відчуває легке запаморочення, а він ще навіть не випив жодного ковтка. Може, це була погана ідея…

“Вип’ємо за те, щоб ніколи не дозволяти іншим вказувати нам, що робити,” з блиском в очах видає Ремус. І йому вдається сказати щось таке, що знову вражає Сіріуса до глибини душі.

“Так,” бурмоче він. “Звучить добре.”

Текіла обпікає горло, і Сіріус кривиться від смаку, швидко підхоплюючи шматочок лайма. Настільки характерне поєднання викликає безліч спогадів з університетських часів, коли у нього ще були друзі, з якими можна було напитися.

“Чому текіла?” зацікавлено питає Сіріус.

Ремус бере ще один шматок лайму, бо він, очевидно, ненормальний, і з апетитом відкушує його, навіть не здригнувшись. “Це весело,” каже він, знизуючи плечима. “І ніхто ніколи не приймав поганих рішень, коли текіла була замішана.”

Сіріус посміхається. “Ох, світла, невинна душа,” бурмоче він. “Я майже впевнений, що будь-яке погане рішення, яке я коли-небудь приймав, було прийнято під впливом текіли.”

Ремус сміється із невдалого жарту і вигинає брову. “Постарайся побачити в цьому щось хороше,” пропонує він. “Якщо приймаєш дійсно погане рішення, ти можеш просто випити і забути про це.”

“Це як питання про те, чи справді дерево впало в лісі, якщо його ніхто не почув?” весело питає Сіріус. “Тому що так – впало.”

Ремус хитає головою, раптом втрачаючи всю свою грайливість. “Ти завжди уникаєш приймати рішення через страх ухвалити погане?”

Сіріус зітхає і потирає брову. “Є рішення, а є Рішення,” каже він, наголошуючи це слово другий раз. “Так, я боюсь ухвалити погане Рішення.”

“Знаєш,” Ремус каже, піднімаючи наступну порцію, “іноді відкласти Рішення гірше, ніж прийняти погане.” Він посміхається і піднімає руку, тримаючи текілу. “Без ризику нудно жити!”

“Не втратиш – не здобудеш”, крізь сміх видушує Сіріус, а Ремус ледь не захлинається від шоту.

Сіріус не знає, чим він ризикує, але якщо Ремус і далі так посміхатиметься йому, то він справді може багато чого виграти.

 

***

 

Сіріус ніколи не визнав би цього, і якби спитали, він би вперто заперечував, але фільм, який він дивився з Ремусом, начебто, можливо, трохи надихнув його.

Минуло вже багато часу, але він якось знову задався питанням, чи варто йому знову займатися бігом. У шкільні та університетські роки він багато займався спортом. Спочатку грав у футбол, а потім потрапив до команди з лакросу. А щоб підтримувати форму, бігав майже щодня перед заняттями. Все це припинилося, коли він закінчив навчання і почав вести респектабельний, дорослий спосіб життя. Звичайно, як і будь-яка поважна доросла людина, він звісно мав абонемент у спортзал, але він ніколи не отримував від залу такого задоволення, як від бігу.

Він майже завершив процес оформлення замовлення в інтернет-магазині, де вибрав необхідне спорядження для тренувань, коли зупинився, перш ніж оплатити.

Ремус би не так зробив, думає він. Ремус не став би просто замовляти речі в інтернеті, лежачи у ліжку. Він би пірнув з головою у цю справу в котромусь з магазинів спортивного спорядження, і з палаючими від азарту очима, точно заговорив би із консультантом і обрав би якісь епатажні кросівки зі шнурками, що світяться в темряві, абощо.

Отже, Сіріус закриває браузер, потім закриває ноутбук, вирішуючи саме так і зробити.

Окрім вибору взуття, звісно. Схоже, він потроху випрацьовує свою дивакуватість, якщо похід по магазинах у реальному житті можна так назвати, але він ще не так сильно у це вдарився, щоб виставляти себе на посміховисько у спортивному одязі у стилі вісімдесятих.

Найближчий до його будинку торговельний квартал переповнений післяробочим натовпом, і Сіріус незбагненним чином відчуває піднесення від безперервного потоку мас, хоча раніше це би його безмежно дратувало. Дорогою до крамниці він помічає трьох собак і хихикає, згадуючи безглузді розповіді Ремуса про крадіжку собак для денного собачого притулку. Бо саме це він і мав на увазі. Божевільний.

Він, напевно, принаймні хотів би їх погладити. Сіріус спостерігає за лабрадором, що збуджено крокує потягом, і посміхається. Насправді, його Сіріус теж хотів би погладити. Але він піднімає погляд на власника, на його насуплене обличчя і швидко відвертається. Гаразд, може, не треба. Але колись він набереться сміливості, щоб просто підійти до похмурого німця з милим песиком і попросити його ламаною мовою погладити собаку. Так, це та мета, до якої варто прагнути.

Магазин величезний, і Сіріус почувається трохи розгубленим, аж поки до нього не підходить хлопець у альпіністському спорядженні, запитуючи, чи не потрібна йому допомога. Ого, може, в Берліні зрештою є бодай якийсь сервіс. Яка несподіванка.

“Ви початківець?” запитує хлопець, ведучи Сіріуса через магазин до бігової секції. Його англійська хороша, як у будь-якого німця до тридцяти п’яти років, хоча й трохи кострубата.

“Можна і так сказати,” каже Сіріус із сардонічною посмішкою. “У мене немає жодного спорядження.”

Хлопець серйозно киває. “У нас все є,” впевнено каже він і показує на різні стелажі. “Взуття, одяг, куртки, аксесуари.” Потім показує на скляну вітрину біля каси. “У нас є хороші навушники для бігу. Не випадають. Водонепроникні. Дуже хороші.”

Сіріус на секунду замислюється, а потім киває. Бігати без музики, мабуть, було б нудно, хоча він не пам’ятає, коли востаннє вдягав навушники. Йому ніколи не спадало на думку, що він теж може бути одним з багатьох людей, які ходять вулицями з музикою у вухах замість галасу та метушні міського руху.

“Звучить чудово,” вирішує він.

Хлопець показує великі пільці. “Поміряймо вашу стопу,” каже він тоном, що не лишає місця суперечкам, і вказує на низьку лавку поруч із стелажем зі взуттям. “Присядьте. Розслабтесь. Я про все подбаю.”

“Добре.” Сіріус сміється з абсурдності заяви. “Гаразд, подбайте про мене.”

Він недооцінив почуття гумору асистента, тому що той сміється і трохи закочує очі. “Не фліртую. Лише робота.”

Сіріус кліпає кілька разів і хмуриться. “Ой, ні, перепрошую! Я не це мав на увазі–“

“Все добре,” каже хлопець, знову сміючись, і махає рукою. “Це Берлін. Всім раді. Мій брат теж ґей. З чоловіком виховують двох дітей! Дуже милі.”

Він знову сміється, поки Сіріус здивовано дивиться на нього, і відходить, щоб принести все необхідне для вимірювання.

Сіріус хитає головою і не знає, чи йому було соромно, чи дуже весело. Ремусові це точно здалося б неймовірно смішним. Сіріус легко може уявити його заразливий сміх.

Цей хлопець думає, що Сіріус ґей. Сіріус ґей? Вiн сам так не вважав, ранiше. Але хіба у цьому було б щось дивне? Сіріус завжди був досить відкритий до ідеї стосунків з усіма ґендерами, він просто ніколи не намагався зустрічатися з кимось, окрім дівчат. Може, тому нічого не виходило…

І найбільше питання – чи справді магазин спорттоварів підходяще місце для екзистенційного краху через власну орієтацію?

Однозначно ні, – вирішує Сіріус і посміхається до хлопця, який знову повертається. Думка на потім.