Я боюся
від Shadekey***
Чімін
***
Чімін лежить нерухомо в темноті і дивиться в стелю. Зліва від нього, закутавшись в одіяло, спить Чонгук. Вони дивилися разом фільм, а потім Чімін залишився у молодшого на ніч. Спочатку вони трохи цілувалися, потім обнімалися, а зараз настав час заснути, тільки от Чімін не може.
Він відчуває себе якось дивно. Але не тому, що він знаходиться в чужій кімнаті. Не тому, що він в ліжку не сам. І не тому що саме з мужчиною. Просто Чіміну здається дивним те, що нічого в цій ситуації не видається йому дивним. За своє життя він часто засинав з кимось в ліжку. Спочатку з мамою, потім з братом, затім з друзями, а під кінець з учасниками групи. Ніколи при цьому він не відчував себе незручно чи погано, але з Чонгуком він взагалі не мав жодного дискомфорту. Виникало відчуття немов він завжди чекав цієї миті, немов так було задумано і для Чіміна це були дійсно дивним та новим.
Чімін повертає голову вліво і дивиться на Чонгука. Як таке можливо? Як з того хлопчиська з великими круглими очима міг вирости такий впевнений в собі та сильний мужчина? Як низький, наляканий та худий підліток став широкоплечим, статним та безстрашним красенем? Чімін цього не розуміє. Або точніше не так. Він це розуміє, але ще не до кінця вірить. Йому здається, що ці дві різні версії Чонгука існують незалежно один від одного в його голові. Кожний в своєму окремому всесвіті. Кожний герой свого роману. Тільки якщо так подумати, то кожен із них був особливим для Чіміна і так чи інакше врятував йому життя. Чімін їм вдячний. Він ніколи не забуде допомогу та підтримку кожного з них.
Чімін згадує як вони з Чонгуком зустрілися вперше. Розові щоки, спітнілі долоні, стомлений вид. У Чонгука тоді тільки закінчився урок танців і єдине, чого молодший хотів це їсти та спати. Саме тому їх перша зустріч тривала не більше трьох хвилин, але за цей час Чімін встиг пізнати та зрозуміти Чонгука згори до долини. А побачив Чімін у Чонгуці як не дивно але самого себе. Тільки от не тому що вони були схожі чи поділяли один життєвий досвід, а тому що Чонгук був дзеркалом. Прозорим, твердим і правдивим дзеркалом, яке завжди показувало те, що відчувало та думало. Чімін Чонгуку не сподобався. Це було видно як білий день. І як віг міг? Насправді Чімін сам собі не особо та й подобався.
На жаль він приїхав в Сеул з великою купою проблем. В голові, в серці, в душі. Чімін це знав і він це бачив в Чонгуці. Чонгук показував йому всі його проблеми, неточності та погрішності. Це досить образливо, але це правда. Чонгукові слова, Чонгуковий вираз обличчя, Чонгукова відсторонність та Чонгуковий ігнор – кращі детектори брехні для Чіміна. “Чи був я сьогодні відкритим та правдивим? Чи зміг показати себе справжнього? Чи дозволив собі просто бути собою?”. Подивися на Чонгука і зразу все стане ясним.
Насправді Чонгук приносив Чіміну дуже багато болі, але Чімін не міг на нього за це ображатися. Чонгук це компас, яким Чімін не вмів користуватися. Чонгук це правда, яку Чімін не хотів бачити. Чонгук це ніж, який Чімін направляв собі в груди. За таке не ображаються. Від такого біжать якомога дальше.
Тільки от Чімін не біг. Як мінімум не з початку. Перші місяці він як якийсь божевільний тільки те й робив, що ліз до молодшого намагаючись завоювати його прихильність. Чімін хотів все вирішити максимально просто та без шуму. Немов Чонгук і правда був рішенням всіх його проблем. Немов повага Чонгука якимось магічним способом мала зцілити його душу і покращити його стан. Але на жаль це так не працює. Немає сенсу тримати лікарство в руках, коли його треба приймати всередину. Немає сенсу намагатися сподобатися Чонгуку, якщо він сам себе майже не сприймав.
Нарешті зрозумівши це Чімін відпустив Чонгука. Він не хотів бачити в очах молодшого свою низькість. Не хотів замічати відсутність прогресу.Не хотів докучати та нервувати Чонгука. Чімін пішов. Як можна дальше та як найдовше.
Але не пройшло і декількох місяців як доля сам притягнула їх назад один до одного. Одного вечора Техьон прибіг до Чіміна весь на нервах шепочучи тільки одне слово : “Чонгук”. Чімін одразу ж зрозумів, що він не хоче вмішуватися в це все. Спочатку він вважав це просто катастрофічною ідеєю. У нього було стільки питань. Він не розумів, що сталося, чому Ві сам не міг допомогти Чонгуку, чому він прийшов саме до нього. Але як би так не було, Чіміну було зрозуміло, що молодшому була потрібна допомога і він мусить наважився щось з цим зробити. Їх спільна історія, їх сварки та недорозуміння – не причина залишатися в стороні. Йому не залишалося нічого іншого, крім як на всіх парах побігти до Чонгука думаючи тільки про одне: “Щоб там не було, ти сильний Чонгук, ти справишся. Тільки дочекайся мене”.
І от якось так, неочікувано для них обох, вони знову приклеїлися один до одного. Чімін обіцяв собі більше ніколи не лізти в життя молодшого, але на жаль йому прийшлося викинути свої слова на вітер. Він знову мусив надокучати, нервувати та не відпускати Чонгука із виду. Та цього разу все було заради молодшого. Все що відбувалося, всі слова і вчинки Чіміна були тільки для Чонгука. Молодший мав прийти до тями. Чонгук мав викарабкатися з тої петлі і Чімін всім серцем та душею підтримував його забувши про себе та свої проблеми.
Саме тому Чімін був в такому неймовірному шоці, коли Чонгук вперше назвав його хьоном. Все, що він робив, всі його старання та бажання, були направлені тільки на Чонгука, але в кінці кінців саме він получив найбільший подарунок. Напевно в цьому і криється істина. Ми стаємо краще не коли думаємо про себе, а коли піклуємося про своїх ближніх.
І знову ж таки саме тому Чімін був так спустошений, коли молодший вдруге почав віддалятися від нього. Чімін справді повірив, що Чонгук побачив його справжнього та прийняв його таким як він є. Але ця ситуація… Холод та уникання зі сторони молодшого кричали йому в спину, що він нічого не вартий. Що справжній Чімін дорівнює нулю. І він знову це зробив. Чімін знову переключився тільки на себе, забувши про Чонгука та незамічаючи що з ним відбувається.
Коли ж правда про закоханість Чонгука відкрилася, Чіміна рознесло на друзки. Він не очікував. Тут немає сенсу грати в ігри, притворятися, ховатися чи перебільшувати, тому що він дійсно цього не очікував і абсолютно не знав що з цим робити. Але цього разу Чонгук прийшов йому на поміч. Він запропонував, він настояв, Чімін пообіцяв. Це було так дивно – майже не приймати участі в рішеннях, які стосувалися його подальшого життя, але Чімін дозволив цьому всьому статися. Після всього що між ними відбулося Чонгук був достойний того, щоб Чімін повірив йому та довірив свою долю йому в руки.
Саме тому вони і опинилися тут. В кімнаті Чонгука, в його ліжку, з порозовівшими від поцілунків губами. Спочатку, коли Чімін кликав Чонгука на побачення, він дуже переживав, чи він дійсно зможе відпустити їх минуле, забути про те, що Чонгук був закоханий у нього от уже більше року і ставитися до нього як до рівного. На щастя у нього це вийшло. Чімін не знав яким богам він мав дякувати, але це був факт – йому вдалося подивитися на Чонгука зовсім іншими очима і почати будувати з ним зовсім інше, спільне майбутнє.
Яке, так чисто до слова, було прекрасним. Чімін навіть сам не міг повірити, що після стількох років невневненості, пошуків себе та секретності, він зможе так легко відкритися іншій людині. Це все – їх зустрічі, Чонгукові очі та вчинки, підтримка та чистосердечність – хвилювали Чіміна до мурашок та заставляли вірити в чудеса. Все здавалося казкою і все було до неможливості прекрасним.
Але на жаль чим більше ти починаєш чимось дорожити, тим сильніше боїшся бути недостойним цього. Чімін пройшов всіма стадіями розвитку цих відносин. Спочатку був шок і ступор, потім трепет і хвилювання, затім флірт і одкровення, а під кінець вернулось те, з чого це все і починалося – зі страхів та переживань. Він стрибнув занадто глибоко в ці відносини і йому відкрилися всі його підводні камені. І самий великий з них повільно, але впевнено вбиває його.
– Чонгука? – шепоче Чімін. Це так по-дурному. Він хоче знати відповідь на своє питання, але водночас боїться задати його в голос. Саме тому він шепоче. Тому він робить це поки молодший спить.
– Так, – Чонгук відкриває очі та дивиться на нього. Очі молодшого не сонні, в них немає туману дрімоти, тому Чімін робить висновок, що скоріш за все Чонгук теж не міг заснути.
– Я хотів тебе дещо запитати, – все так же шепотом говорить Чімін. Він хоче і одночасно не хоче знати правду. З однієї сторони чим бистріше тим краще, але з другої – навіщо знати правду, якщо вона принесе тільки розчарування та біль?
Чонгук піднімається і нависає над ним підпершись об лікоть правої руки. Він настільки сильно змінився. Чімін ще раз водить очима по знайомим лініям обличчя. Тепер воно більш гостре, виразне, впевнене. Очі – вдумливі та розумні. А тіло… Величезне. Чімін пам’ятає як колись він міг легко вз’яти тіло молодшого в замок. Тепер же це йому ніяким боком не вдасться. Чонгук став міцною скалою з кришталевою душею. Льодовик… Ось ким став молодший. З виду великий та недосяжний, а в середині чистий та неймовірно цінний.
– Я…- Чімін замовкає. Як він може задати питання якщо від відповіді так багато чого залежить? Може таки краще промовчати? Можливо краще продовжувати себе обманювати? Але це не той шлях, який він собі вибрав. – Я тебе не розчарував?
– Ти про що, хьон? – Чонгук хмуриться і нахиляється ближче до Чонгука. Чімін бачить як його питання стало справжньою несподіванкою для молодшого. Чімін не хоче робити йому боляче, але іншого варіанта немає. Якщо вони живуть в брехні, то краще це зупинити тут і зараз.
– Ти мене так довго чекав… Дав мені можливість стати собою. Дотягнутися до своєї мрії…Але можливо ти чекав, що я стану кимось інше? Кимось набагато кращим?..А можливо той Чімін, в якого ти закохався, був ліпшим за мене? Можливо ти сумуєш за ним і хочеш його назад? – Чімін розуміє як по-дурному це все звучить. “Новий Я”. “Старий Я”. Але таке життя. Існують сотні різних “Я”, які в різний час володіли та розвивалися в одному і тому ж самому тілі. Зі старим Чіміном у нього дуже багато спільного. Чімін йому вдячний і він його любить, але це вже не він, теперішній він уже не такий, але саме той Чімін завоював серце Чонгука. “Старе Я” мало щось таке, через що в нього закохався Чонгук. Чімін не знає, що саме він втратив і наскільки це щось було важливе. Він не знає, лежачи в ліжку з ним, чи не думає Чонгук про минуле.
Чімін зі страхом піднімає очі на Чонгука і дивиться йому прямо в вічі. Він так боїться побачити так сум за минулим, розчарування в теперішньому, страх з майбутнього. Він боїться побачити такі емоції на обличчі молодшого. Він не хоче ненавидіти своє минуле, не хоче конкурувати з ним, але й не хоче віддавати йому Чонгука.
Але лице Чонгука виглядає здивовано та налякано водночас і його очі швидко бігать по обличчю старшого. Затім Чонгук заспокоюється і починає вільною рукою легенько гладити шию старшого. Чімін сильно переживає. Це питання насправді дуже важливе і Чіміну насправді потрібна чиста правда.
– Хьон, не кажи так, – ніжно відповідає Чонгук. Його збентежені очі дивляться Чіміну прямо в душу, але Чімін вперто мовчить. Він повинен почути відповідь.- Так, ти змінився, але… Я не бачу цих змін, хьон. Те, що завжди було всередині тебе, до чого я тягнувся і чим захоплювався, тепер ззовні – вільне, живе та процвітаюче…Це все. В цьому і є єдина різниця. – Чонгук замовкає. Його рука зупиняється і він починає гладити старшого тільки великим пальцем. – Для мене нічого не змінилося. Ти і далі прекрасний, хьон.
Чімін з полегшенням видихає. Можна би було придратися до цієї відповіді. Можна було додумати дуже багато різних доповнень до слів Чонгука, перекрутити його відповідь, чи просто не повірити йому, але Чімін не збирається нічого з цього всього робити. Він занадто багато плакав на цій землі та занадто сильно довіряв Чонгуку, щоб так вчинити з собою. Тому Чімін бере ці слова молодшого і кладе їх в своє серце викидуючи весь лишній бруд та непотріб. Він закриває очі, і відчуває як Чонгук ніжно цілує його. Чімін гладить його спину і віддається цьому моменту на повну. Він тоне в цій ніжності і не дозволить нікому себе з неї витягти.
Затім Чонгук перериває поцілунок і з ласкою дивиться на нього. Чімін кладе руку йому на серце. Йому подобається слухати серцебиття молодшого. Чімін дозволяє їм трохи розслабитися в тишині, а потім відповідає на пронизливий погляд Чонгука.
– Дякую тобі, Чонгук. Я хочу щоб ти знав, як сильно я тобі вдячний за все…Ти не раз допомагав мені навіть не підозрюючи про це… Я цього ніколи не забуду, Чонгука. Ніколи.
Чонгук з трепетом та захопленням слухає кожне його слово. Чімін це бачить та відчуває серцем. Він навіть не може описати ті відчуття, які розцвітають у нього в душі через це.
Чонгук накриває своєю рукою руку Чіміна на своєму серці.
– У мене до тебе ті ж самі почуття, хьон, – шепоче Чонгук.
Чімін розглядає його намагаючись запам’ятатися кожну деталь, яка робить з Чонгука Чонгука. Не зрозуміло чому, але цей момент здається йому надзвичайно важливим і якщо можна так сказати доленосним в його житті. Він не хоче ні про що забути. Він хоче запам’ятати Чонгука, як людину, яка подарувала йому цей безцінний спогад.
– Не називай мене хьон, – зненацька виривається у Чіміна. Це взагалі не те, про що він думав, але ця думка сама появилася в голові Чіміна. Він більше не хоче щоб Чонгук називав його хьон. Це вже давно не те, що між нами.
– Добре, тоді як тебе називати? – ніжно питає Чонгук.
– Не знаю, – задумавшись відповідає Чімін. – Є якась ідея?
– Чіміна, – через хвилину роздумів ніжно та лагідно, тягнучи кожну букву відповідає Чонгук.
– Чому? – посміхаючись питає Чімін.
– А хіба треба пояснювати? – сміючись відповідає Чонгук.Трішки заспокоївшись він знову починає говорити. – Мені здається, що в цьому є щось ласкаве, інтимне та особисте водночас.
– Мені подобається, – посміхаючись шепоче Чімін. Йому до мурашок по тілі подобається. – А як ти хочеш щоб я тебе називав?
– Мені все одно, – спокійно відповідає Чонгук. – Просто говори зі мною. Клич мене до себе. Це все що мені потрібно.
Чімін ще дужче посміхається Чонгуку і втягує його в новий поцілунок. Потім він лягає на правий бік, а Чонгук, зарившись носом в його волосся, обнімає його за талію.
– Чіміна, – шепоче Чонгук.
Чімін продовжує посміхатися і зі спокійною душею засинає. Перед тим як його душа відправляється в країну снів, в його голові формується остання логічна думка: “Він зводить мене з розуму. Чонгук зводить мене з розуму.”
***
Чонгук
***
Глибока ніч. Вони з Чіміном знову в Чонгуковій спальні. Вони знову дивляться фільм. Вони знову удвох. Все як завжди, але все далеко не як завжди. Чонгук відчуває як енергія між ними поміняла свою інтенсивність. Після тієї нічної розмови зі старшим їх відносини перейшли на новий рівень. Рівень, з яким Чонгук взагалі не знайомий і який лякає його до смерті. Чімін веде себе з ним інакше. Більш впевнено та відкрито. Більш швидко та інтенсивно. А от Чонгук…Чонгук боїться.
Він бачить наскільки сильно його правдива і відкрита відповідь заспокоїла та запевнила старшого, але він такою впевненістю ще похвалитися не міг. Як би не було сумно це визнавати, але Чонгука досі мучать сумніви та страхи і на відміну від старшого, Чонгукове таємне питання ще досі під замком. У Чонгука іще немає сміливості його задати. Він поки не знайшов в поведінці старшого точної та вичерпної відповіді. Він боїться помилитися.
Адже щось між ними та й відбувається. Вони вже на тридцятій хвилині фільму, але Чонгук взагалі не має найменшого поняття про що він. Сюжет фільму зараз абсолютно не важлий і на нього ніхто не звертає уваги. Замість того вони удвох тяжко дихають, весь час крутяться, вертяться, поправляють щось і головне мовчать. Чімін навіть не намагається притворятися, що він дивитися на екран монітора. Чонгук це замічає, але він абсолютно не знає що з цим робити.
Він не готовий. Він не може дозволити собі проявити хоча б якусь ініціативу, зробити перший крок чи погратися з долею. Йому встидно в цьому признатися, але він безсоромно поклав відповідальність за подальший хід подій на тендітні Чімінові плечі. На жаль старшому самому прийдеться йти в сторону Чонгука, тому що Чонгук не зможе цього зробити. Це його страх і він боїться не так відмови, як причини цієї відмови.
Саме тому вони продовжують просто лежати дивлячись на стелю. Тому між ними літають блискавки, але тільки підпалюють шкіру. Тому нічого не відбувається, хоча вони обоє задихаються повітрям, яке пропитане їх бажанням. Чонгука це злить. Цей невикористаний потенціал, ці втрачені можливості, ці нездійсненні мрій. Та поворухнутися він не може. Страхи прикували його до одного місця.
Несподівано різко Чімін натискає на кнопку паузи зупиняючи на мить рух цілої галактики. Чонгук миттєво обертається до старшого і бачить як Чімін спокійно та невимушено піднімається на коліна і знімає з себе домашню футболку. В Чонгука перехоплює дихання. Він починає перелякано водити очима по обличчю старшого шукаючи відповідей. Чонгук в шоці. Тут навіть не треба інших зайвих слів. Це явно не те на що він розраховував сьогодні вночі.
Проте старший продовжує безсоромно мовчати немов нічого особливого не відбувається. Чонгук намагається зрозуміти сенс та мету дій Чіміна, але наткнувшись на абсолютно пусте обличчя, йому нічого не залишилося крім як піддаватися своїм гріхам і подивитися на торс старшого. Ці декілька секунд відбулися занадто швидко. Думки, які сама свідомість ховала від Чонгука протягом останніх декількох тижнів, матеріалізувалися на очах і прийняли подобу оголеного Чіміна у всій красі. Плавні, красиві лінії Чімінової фігури. Маняща та блискуча шкіра. Чуттєвість та сила. Навіщо Бог створив Чіміна саме таким? Яким грішником мав бути Чонгук в минулому житті, щоб находитися на відстані витягнутої руки від такого Чіміна?
– Зробиш мені масаж? – вириває його із думок Чімін.
Чонгук знову піднімає очі на старшого. Все, чого він так сильно хотів і чого так боявся, зараз відбувається наяву. Він міг би відмовитись. Міг би попробувати вернутися в ту безпечну зону, в якій вони вже були, але на жаль він знає що це неможливо. Вони з Чіміном можуть піти вперед або закінчити ці стосунки раз і назавжди, але тільки не вернутися назад. Для них це вже неможливо і тому Чонгуку так сумно. Він як і колись боїться майбутнього, і він би з радістю залишився зі старшим в цих перших днях, між цими першими побаченнями. В безпеці. До безкінечності.
– Так, звісно, – тихо відповідає Чонгук тому що на жаль це неможливо.
Чімін легенько посміхається, а потім повертається і лягає животом на ліжко підклавши руки собі під голову. Недовго думаючи Чонгук бере з тумбочки своє любиме масло для масажу і розтирає його між долонями, щоб трохи відтягнути час.Він ще раз повільно роздивляється напівголого Чіміна в своєму ліжку і його покривають мурашки. Останнім часом Чімін часто залишається у нього на ніч, але вони завжди повністю одягнуті. Так, вони цілуються, довго, ніжно, грайливо, але руки завжди тримають при собі. Ніхто з них ще не рішався переступити цю границю. Вони не говорили про це і не домовлялися. Все просто так склалося. Але здається як мінімум один із них готовий перетнути цю межу.
Чонгук не може довго відкладати цей перший офіційний дотик до старшого, тому починає активно думати, куди саме йому приміститися. Самий безпечний варіант – це звісно сісти біля Чіміна, але Чонгук не має права так вчинити. Він не планував, щоб все зайшло так далеко сьогодні, але якщо грати в ці ігри, то треба ризикувати всім чим тільки можна. Чонгук акуратно присідає на ноги Чіміна, переносячи свою вагу на свої коліна, щоб не завдати жодного дискомфорту старшому, і миттєво завмирає. Він тримає руки в кулаках, розуміючи що він морально не готовий доторкнутися до старшого. Якщо він це зробить, то вороття назад уже не буде і все зміниться раз і назавжди. Але він таки знаходить в собі сміливість ризикнути всім і торкається ніжної шкіри спини старшого.
Навіть не зрозумівши що сталося, Чонгук миттєво починає робити старшому масаж. Він намагається згадати техніки, яких його навчив їх масажист, і переключитися на спогади замість того щоб проживати все те, що відбувалося в реальності. В кімнаті повисає гробова тишина і чутно тільки їх подихи. Старший лежить нерухомо перед ним дозволяючи Чонгуку робити з собою все що заманеться. Довгі вії старшого легко тремтять і він тяжко дихає. Його шкіра незрозуміло чому покривається мурашками. Чонгуку хочеться приручити кожну із них.
Чонгук різко зупиняється. Він так дійсно більше не може. Він не може більше тікати від реальності, переключатися на сторонні думки, не замічати, що відбувається насправді. Він повинен все відпустити. Відпустити себе.
Затримавши подих Чонгук повільно проводить двома пальцями вздовж хребта Чіміна. Потім поклавши обидві руки на тазові кістки старшого, Чонгук починає ніжно тягнути пальці вгору вимальовуючи дивні лінії на тілі старшого. Він так хоче відчити як це – доторкатися до Чіміна. Чонгук – там, в тому моменті, і Чімін – поряд з ним. Він хоче дозволити собі це пережити в повній мірі. Адже шкіра старшого – така мягка, ніжна, та шовкова. Карамельна засмага тягне до себе і виникає непобориме бажання попробувати старшого на смак. Дрібні чорні родимки хочеться порахувати і залишити поцілунок на кожній із них.
Чонгук прикушує губу. Таких емоцій у нього ще ніколи не було. Шкіра старшого така тепла та приємна на дотик. Чонгуку так подобається водити по ній своїми руками. Він відчуває як з кожною секундою його рухи стають все більш впевненішими та гарячими від бажання. Заборонені сни та реальність змішуються і вже тяжко розрізнити, що можна собі дозволити, а де треба зупинитися. Чонгук не хоче зупинятися.
Смішно, як переживши щось один раз, тобі здається що більше без цього ти не проживеш і дня. Саме так себе зараз відчував Чонгук. Він не знає що з ним буде якщо у нього заберуть це все. Нічого серйозного ще між ними не відбулося. Це така маленька крупиця інтима порівняно з тим, що могло би бути і чого він так бажав, але Чонгук уже відчуває себе на сьомому небі від щастя.
Як грім серед ясно неба старший різко відкриває очі і починає підніматися на руках. Чонгук налякано відскакує від нього боячись, що зробив щось не так, чи зайшов занадто далеко, чи навпаки стримував себе занадто сильно. Як він міг так облажатися? Він же не зробив старшому неприємно?
– Дякую, – дивлячись йому в очі та тяжко дихаючи говорить Чімін. – Хочеш теж масаж? Я можу тобі теж зробити, – вневнено, але при цьому якось ніяково питається Чімін. Старший дивиться на нього не відриваючи очей, а Чонгук починає повільно, але впевнено тонути в них. Колись він бачив в Чімінових очах тільки тепло, доброту та підтримку. Тепер там були вибухи, яких Чонгук не то що боявся, він біг до них. Він біг до Чіміна.
Взагалі не задумуючись він згідно хитає голово. До нього майже не доходять його думки, логічні висновки чи образи реальності. Він діє по енерції та згідно покликів своїх тваринних предків. Сьогодні цей голод обов’язково утихомирить. Сьогодні його тіло дочекається дурману спокуси. Сьогодні він пізнає те, що ховалося за занавісом недосяжних мрій.
Чімін легко киває йому і Чонгуку не залишається нічого іншого крім як потягнутися руками до своєї футболку. Ще пару років тому йому було дуже соромно роздягнутися перед Чіміном. Йому було встидно за себе і за свою фізичну форму. Зараз він регулярно займається спортом, стежить за собою, слідкує за своїм харчуванням, але це абсолютно не мішає йому як і колись нервувати. По зовсім інши причинам. Переживаючи про зовсім інші речі. Пройшло стільки часу, а погляд Чіміна не залишає його байдужим.
Він швидко знімає футболку та кидає її на підлогу. Чонгук не дозволяє собі подивитися в сторону Чіміна, а зразу же приймає ту ж саму позу, що Чімін до цього. Він закриває очі і чує як Чімін спочатку встає з ліжка шукаючи ту саму олію, а потім так само зігріває долоні, щоб Чонгуку не було холодно. Щодо цього Чімін може взагалі не турбуватися. Чонгуку здається, що його тіло гаряче як лава і він переживає чи не обпече він старшого, коли той до нього доторкнеться.
Затім Чімін знову вертається до ліжка і Чонгук завмирає, поки Чімін намагається знайти для себе найбільш зручне положення. В результаті Чімін сідає так же само як і Чонгук перед цим і між ними повисає небезпечна тишина. Чонгукові емоції зашкалюють. Напевно таки треба все зупинити. Буде краще, якщо він негайно підніметься і попросить старшого попробувати масаж в інший раз.
Тільки от наступний раз наступає в ту ж секунду. Чімін кладе свої руки йому на лопатки дозволяючи їм обом привикнути до нових відчуттів. У Чонгука перехоплює дихання. Зрозуміло, що раніше вони вже доторкалися один до одного. Звісно, що вони бачили один одного без одягу. Ясно, що вони уже робили масаж один одному. Тільки зараз все не так. Вони знаходяться зовсім в інших відносинах і буденні речі перестають бути просто буденними. Все має зовсім інше значення та значущість.
Чімін починає повільно робити Чонгуку масаж. Вони обоє це добре вміють. У них за плечима купу майстер класів та не одна відпрацьована година, але ця – сама важка. Як мінімум для Чонгука. Він не знає куди себе діти. Руки старшого вимогливі та ніжні одночасно. Він майже не торкається Чонгука, але залишає на ньому глибокі сліди. Вони в приємній спокійній обстановці, але Чонгук не може дихати. Масаж повинен був його розслабити, але він тільки сильніше напрягається. Він починає нервово ковтати повітр’я та пальцями неконтрольовано стискати подушку. Невже так відчуває себе людина, яка наближається до небес?
Чімін різко зупиняється. Чонгук губиться боячись, що він зробив щось не так і Чімін більше не хоче продовжувати. Але потім він відчуває на своїй шиї гаряче повітря, а затім солодкий поцілунок. Чонгук нервово видихає та сильніше прикушує губу. Чімін не дозволяє йому прийти до тями і кладе свою руку йому на талію намагаючись протиснутися ближче до живота. Чонгук не до кінця розуміє, що Чімін задумав, але він по-тихеньку піднімається на ліктях, щоб трішки відірватися від ліжка. Старший користується моментом та повзе рукою дальше поки його долоня повністю не опиняється на животі Чонгука.
Чонгуковий прес горить. Він намагається заспокоїтися, почати рівномірно дихати, але він не може. Чімін повільно тягне свою руку вниз заповзаючи під ризинку його спортивних штанів. Чонгук різко холодіє. Якщо не тепер, то коли саме час це все зупинити? Можливо не варто заходити дальше? Але Чімін явно так не думає і його пальці доторкаються нижньої білизни Чонгука.
Чонгук голосно дихає навіть не замічаючи такі ж тяжкі вдихи та видихи над ним. Він ледве тримається. Коли вони збиралися дивитися фільм, він навіть не думав, що все може закінчитися саме так. Але все завжди відбувається ось так, не правда ж? Чімін ще трохи рухається рукою дальше під нижню білизну легенько царапаючи шкіру Чонгука нігтями. Чонгук не витримує і з його губ зривається тихий стогін. Ніколи в житті він не відчував нічого подібного. Ніколи.
Чімін різко забирає свою руку і падає на ліжко біля Чонгука. Вони обоє тяжко дихають. Їх очі закриті. Їм обом потрібен час, щоб знов прийти до себе і знову почати думати ясно та раціонально.
Незрозуміло скільки часу проходить, коли Чонгук нарешті відкриває очі. Він знову повністю лежить на животі і дивиться на старшого. Торс Чіміна повільно піднімається і опускається, і він не кліпаючи роздивляється стелю. “Про що ти думає, Чіміна? Ти ж не жалієш, правда?”
– Я думаю нам пора зробити наступний крок в наших стосунках. Гадаю, ми обоє уже до цього готові, – хриплим голосом говорить Чімін.
Чонгук мовчить. Тільки що він пережив неймовірні відчуття, але минулі страхи миттєво вертаються до нього. Він занадто сильно поспішив. Як він тепер має сказати старшому що неготовий? Що не може піти на такий крок, тому що боїться наслідків? Боїться того, що Чімін може все зрозуміти або підтвердити для себе?
Чімін повертається до нього. Він сканує його, але Чонгук ніяк не може рішитися щось сказати йому.
– Ти не хочеш? – зі страхом в голосі питає Чімін.
Чонгук закриває очі. Він не хоче засмучувати старшого. Це саме останнє про що він бажає, але сказати правду надзвичайно тяжко. Він відриває очі і дивиться на Чіміна. Старший виглядає наляканим, стривоженим та невпевненим.
– Це не так, я просто…- Чонгук не може бачити Чіміна таким. Він повинен піти на цей ризик, тому що по-іншому ніяк. – Я боюся, що ти до сих пір підсвідомо бачиш в мені молодшого. Ти не давав мені причин так думати, чесно, але я все одне цього боюся…Ти про мене дбав стільки часу… Допомагав мені, підтримував мене, бачив мене в мої найгірші дні. А я..Я хочу бути бажаним для тебе. Хочу теж бути твоєю опорою та підтримкою. Хочу бути твоїм хлопцем. По справжньому!..Саме тому я так боюся йти далі. Боюся цього важливого та серйозного кроку, бо можливо завдяки ньому ти зрозумієш ким я є для тебе насправді – молодшим, братом чи ще гірше дитиною.
Чімін декілька секунд дивиться на нього, а потім лягає біля нього на бік. Він кладе свою руку на спину Чонгука і починає ніжно гладити його. Чонгук не відриваючи очей спостерігає за кожним його рухом. Йому страшно. Страшно навіть уявити, що це все правда. Що самий в цей момент до старшого доходить, як все є на справді, ким Чонгук для нього являється насправді.
– Я не бачу в тобі молодшого. Не бачу брата. і тим більше не бачу дитини. – впевнено говорить Чімін. Він підносить свою руку до обличчя Чонгука і проводить великим пальцем по його нижній губі. – Я хочу тебе, Чонгук. Як партнера, як хлопця, як собі рівного…Дуже хочу.
Чонгукові очі розширяються. Можливо це по-дурному, але він дійно цього всього боявся. Після того як Чімін його беріг, про нього турбувався, його підтримував та направляв, Чонгук сильно переживав, чи не залишиться він для Чіміна тим молодшим, якому вічно потрібна допомога. Цього він допустити не міг. Або Чімін дивиться на нього як на достойну для себе людину або краще нехай не дивиться взагалі.
Але здається його страхи, як і страхи старшого, були марні. Якщо так подумати, то вони з Чіміном обоє весь цей час боялися одного й того ж самого – що їм ніколи не залишити минуле в минулому. Добре, що їх страхи були таки даремні.
Чонгук миттєво піднімається і накриває губи старшого своїми. Цей поцілунок не такий як всі інші. Минулі були ніжні, повільні, обережні. Тепер вони цілують пристрасно, нестримано і вимогливо. Вони кусають губи і старанно зализують рани. Чімін царапає йому спину та руки постонуючи в поцілунок. Чонгук уважно вивчає пальцями м’язи торсу та пресу старшого. Вони не хочуть зупинятися. Вони би з радістю перейшли на новий етап в ту ж секунду.
Чонгук відривається від губ Чіміна і дивиться на нього. Він не може сказати старшому це прямо. Він не дозволить собі поставити старшого в незручне становище, але подумати про це він має право. “Я люблю тебе, Чіміна. Люблю ще сильніше чим раніше”.
Вибачаюся. що так довго, але вересень був якийсь тяжкий. Взагалі не могла написати і слова.
Залишилось 2 розділи.
Дуже хочу швидше їх написати, але не знаю як вийде. Вони довгі, а в кінці жовтня йду у відпустку. Тому думаю раніше листопада дальшого розділу не буде.
Не можу повірити, що пишу цей фанфік більше року. Оригінальний план був не такий))) але головне дописати)
Буду чекати вашої думки
Dat’s… crazyyyyyy…..
Ви, авторе, не можете повірити, що вже аж рік, а я не можу повірити, що так швидко. Перейшла свого часу ща вашим посиланням, подумала
м, а може воно того варте? І опинилася у гігантській rabbit hole💜💜
Я знаю, що за два розділи можна конкретно познущатися із персонажів, ну, але буду надіятися, ви цього не зробите👀
У будь якому випадку, удачної відпустки🫶