Ти так і будеш там стояти?

***
– Розкажи мені про своє тату, хьон, – просить Чіміна Чонгук.
Чімін посміхається.
– А я все чекав, коли ти запитаєш.
Чімін з Чонгуком їдуть разом в машині. Пів години тому в них закінчилась фотозйомка і тепер вони вертаються додому. За вікнами темно. На годиннику майже пів третя ночі. Після їх першого побачення пройшли три тижні. За цей час дуже багато чого відбулося, але ще більше того, що так і не відбулося. У них майже не було вільного часу. Робота – дім, дім – робота. Але вони старалися. Старалися знаходити години, хвилини, секунди, миті, щоб побути разом та порозвивати свої стосунки не дивлячись ні на що. Вони дійсно старалися ставати ближче, дорожче, тепліше один для одного. Старалися відкриватися, довірятися, бути слабкими і бути справжніми. Як от зараз.
– Nevermind, – шепоче Чімін і торкається місця з татуїровкою рукою. – Пам’ятаєш я колись казав тобі, що хочу набити те про що забуваю, але не хочу забути? – Чімін переводить свій погляд на Чонгука. Чонгук згідно киває. Він пам’ятає все. Кожне слово Чіміна. – Це воно. Це моє Nevermind.
– Тату дійсно дуже красиве, хьон, – чесно виливає душу Чонгук. Він ще не готовий признатися старшому в тому скільки раз він уже думав про цю татуїровку і наскільки приголомшеним він був, коли Чімін її вперше їм показав.
– Дякую,- ще раз посміхається Чімін. Він переводить свій погляд на вікно. Вираз його обличчя поступово міняється. Старший стає сумнішим та більш зосередженим. – Насправді це було досить експресивне рішення… Пам’ятаю, це сталося після твого першого зізнання. Я блукав вулицями міста взагалі не розуміючи що відбувається і що мені робити з своїм життям далі. Я пообіцяв тобі змінитися, стати собою і думати тільки про себе, але я уже не знав як бути дальше. Я роками пробував відпустити свої нав’язливі ідеї, перестати йти за чужими ідеали та викинути свій страх з осудження, але я так нікуди з цим і не дійшов. Тоді я був так в собі розчарований, Чонгук. Я відчував себе таким маленьким і безпорадним. Мені здавалося, що навколо мене була тільки пітьма, люди-гіганти і мої нездійснені мрії…Мені було так страшно. Я відчував себе таким розгубленим. – обличчя Чіміна переповнюється болем. Чонгук бачить, як старшому тяжко згадувати минуле. Чонгук його розуміє. Його серце розривається від думок, через що все мусив пройти старший, щоб просто полюбити себе та дозволити собі бути справжнім. Як сумно те, що в світі ярких прожекторів і усміхнених облич з моніторів, кожен другий боротися за те, щоб прийняти себе тим, ким він є насправді. Це сумно. Це надзвичайно сумно. – Але потім, – продовжує Чімін, – в моїх навушниках почала грати пісня Юнгі хьона “Nevermind” і я просто… просто вхопився за це слово як за рятувальний жилет. Я сконцентрувався на ньому і дозволив йому зв’язати всі мої думки разом та звільнити мене від них. – Чімін замовкає, Чонгук покірно чекає його. – По своїй суті слово “Nevermind” не має якогось конкретного значення і можливо я вклав в нього зовсім інший сенс чим той, що описав в своїй пісні хьон, але я це відчуваю саме так. Коли ти лежиш на самому дні своєї свідомості, ти починаєш ясно бачити не тільки пітьму, яка огортає тебе, але і джерело світла. Наскільки малим воно б не було, наскільки далеко воно б не світило. В повній пітьмі ти бачиш його чітко і ясно і ти йдеш до нього не дивлячись ні на що… І я дозволив собі дійти до свого світла, Чонгук. Я дозволив собі зрозуміти, що є найголовнішим в моєму житті. Моє світло це не що інше як мої друзі, сім’я, події в житті, думки, слова, мрії, бажання, все що я люблю і ціню більш за все на світі… А після цього мені залишилось тільки їх поєднати разом, і дати цьому всьому ім’я Nevermind та повісити замком на своєму серці.Через годину я вже був дома. Через тиждень Nevermind вже була на моїх ребрах.
Чонгук тягнеться за рукою старшого і переплітає їх пальці. Вони ще досить сором’язливі один з одним. Ніхто з них ще точно не знає як себе вести і в якому темпі їм треба рухатися, але в цей момент жест Чонгука є як ніколи потрібним та умісним. Чонгук тримає Чіміна за руку, бо не хоче його відпускати, бо хоче підтримати, бо хоче показати наскільки він ним пишається та розуміє його.
Чімін повертається до нього обличчям і посміхаються. Вони декілька хвилин мовчать.
– Ну а ти? Що ти вирішив? – питає Чімін.
Чонгук відкидається на спинку крісла і як старший декілька хвилин тому назад теж переводить свій погляд на темноту ночі.
– Не знаю…Для мене нічого не змінилося. Я все ще дуже сильно хочу набити те що люблю, але не знаю чи маю на це право.
– Маєш, – Чімін лагідно гладить великим пальцем його долоню. Чонгук вертається поглядом до нього. – Якщо любиш, то вже маєш право. Любов і віра – для хоробрих. Не бійся їх показувати. Ніколи.
Чонгук посміхається і трохи сильніше стискає руку старшого в своїй.
– Ти підеш зі мною, хьон? Коли я рішусь? – з надією в голосі питається Чонгук. Коли він раніше думав про тату, то бачив в своїх снах тільки себе та майстра. Більше нікого. Але тепер він хоче щоб старший був там з ним. Тримав його за руку. Давав свою силу, впевненість та тепло. Чонгук хоче, щоб під час такої важливої події в його житті, був присутній Чімін. Він хоче завжди бачити Чіміна поряд з собою.
– Звісно, – відповідає Чімін.
– Дякую, хьон, – з вдячністю в голосі шепоче Чонгук не відпускаючи руки Чіміна.
***
– Хьон, ти колись думав про те, що будеш зустрічатися з хлопцем? – питає Чонгук.
Вони з Чіміном йдуть по біговій доріжці. У кожного з них уже по 10 кілометрів спокійного бігу за плечима, а в переді не один тренажер. Їм би відпочити, але Чонгук не може. Чим довше вони зустрічаються, тим більше питань виникає в його голові. Важливих питань. Більш приземлених та простих питань. Але в простоті немає нічого поганого. Вона ховає за собою основи всього життя. Без міцної основи не буде каркасу, а саме цього хоче Чонгук. Впевненості та стійкості. Майбутнього.
– Якщо чесно, то я навіть ніколи не задумувався про це, – напевно після декількасекундної паузи відповідає Чімін. Потім старший замовкає на декілька хвилин. – В Бусані мені подобалися декілька дівчат і я ходив з ними на пару побачень. Тоді я навіть не думав про щось інше, – задумано відповідає Чімін, – Але життя в Сеулі багато чого поміняло в моїх поглядах. Відносини з іншими людьми.Відношення до себе… Після всього, що нам прийшлося пройти і з якими людьми нам довелося спіткнутися, думаю, що хочу жити просто вільним і радісним життям. Не знаю чи робить це мене бі чи пансексуалом, мені все одно. Я просто хочу бути щасливою людиною, яка робить такою ж щасливою іншу людину.
Чонгук видихає. Відповідь старшого зрозуміла, логічна і чесно кажучи, то вона залишає Чонгука повністю задоволеним. Особисто про себе він думає таким же самим способом, але дещо його таки не відпускає.
– І є хтось на приміті? Кого б ти хотів робити щасливим? – Чонгук миттєво розуміє, яку велику помилку він щойно зробив. Занадто рано. Занадто ризиковано. Вони тільки почали розуміти один одного. Тільки почали відкриватися і дійсно приймати той факт, що вони таки зустрічаються. Не можна в такий момент задавати такі питання. Просто не можна.
Чімін розглядає його декілька секунд, а потім повертається головою вперед.
– Чи хочу я зробити когось щасливим? Так, така людина в мене є. – спокійно відповідає Чімін. Чонгуковий слух загострюється. – Він вищий за мене, з темним волоссям і красивим обличчям. Він дуже добрий та всіма любимий. На нього можна покластися, я повністью довіряю йому і якщо так подумати, то його з легкістю можна назвати ідеалом, – Чімін на секунду замовкає. Чонгук незрозуміло чому прикушує губу від переживання. Він не хоче ні на що надіятися, але все одно чекає. – І ім’я його починається на “Те” а закінчується на “хьон”.
Чімін грайливо посміхається і повертається до Чонгука очікуючи реакції. Чонгук ж блискавично повертає голову вперед і червоніє. Він не хоче признавати наскільки сильно він чекав іншої відповіді, але він сам винний. Такі запитання не задаються на перших тижнях. Чімін взагалі молодець, що спромігся перевести це в жарт і не створювати лишньої незручної ситуації. Чонгук не хотів нічого між ними ускладнювати, просто позволив собі занадто сильно розмріятися, от і все. Це тупо. А ще більш тупо те, що йому боляче.
Між ними повисає тишина. Чонгук не знає що сказати.
– Я жартую, – шепоче Чімін. Його майже не чути, але Чонгук все одно ловить кожне його слово.- Насправді, у мене на приміті є дехто інший. Він не ідеальний, таких не буває, але я дуже щасливий з ним.
Чонгук не відповідає. Він не повертається до старшого. Він чудом не забуває як треба ходити і продовжує йти по доріжці. Він не розуміє. Він не знає, як іменно Чіміну вдається так сильно руйнувати його при цьому дозволяючи залишатися настільки живим.
***
Чімін з Чонгуком сидять на підлозі прислонившись спинами до ліжка. Тільки що вони подивилися фільм жахів, після якого волосся стало дибки у них обох. Вся річ в тому, що цей ужастік мав сенс. І спонсором їх сьогоднішньої безсонної ночі являється як не дивно Страх. Але не той, що біжить за тобою з ножем чи лякає клоунськими масками, а той що сидить всередині тебе і вбиває тебе твоїми ж руками.
– Чого ти боїшся, Чонгука? – тихо питається Чімін.
– Багато хто каже, що я безстрашний, – відповідає Чонгук.
– Але це ж не так, – шепоче Чімін.
– Так, це не так, – сумно констатує факт Чонгук. – Насправді у мене багато страхів, але найбільше мене лякають ті, які не зникають а тільки міцніють з роками. – Чонгук знову зупиняється. Йому не хочеться продовжувати, але з іншої сторони, якщо не з Чіміном про таке говорити, то з ким тоді? – Я боюся всіх підвести. Стільки людей вклало в мене стільки своїх надій та сподівань. Вони бачать в мені стільки можливостей та умінь…Я не впевнений чи зможу реалізувати ці фантазії, втілити в життя їхні сни, рівнятися чи навіть перевершити їхні уявлення…Але з іншої сторони, хіба я маю право сказати цьому всьому ні і просто так це все відпустити? Адже я сам хочу бути краще. Хочу бути таким, яким вони мене бачать, яким відчувають… Але також я хочу бути просто собою. Знайти спокій в цій бурі, встояти між двох вогнів…Вибач, хьон. Я не впевнений чи зміг я правильно описати тобі свої почуття…Просто, розумієш хьон, мої бажання та страхи – вони занадто величезні, щоб хтось міг вижити з ними. Вони занадто особисті, щоб з ними міг вижити я.
Чонгук замовкає. Вони мали дивитися комедію. Це був вибір старшого, але Чонгук настояв. Йому було дуже цікаво. Він не передбачав ніякої біди. Тепер він за це розплачується гіркими та сумними думками.
– А якщо хтось буде поряд з тобою, це допоможе тобі вистояти? Допоможе вижити і не відпускати життя? – шепоче Чімін.
Чонгук повертається до старшого. Старший дивиться на нього співчутливим, але й ласкавим поглядом. Чонгук хоче все робити сам. Чонгук хоче мати сили нести свою ношу самому, але іноді страхи таки перемагають і людина починає потребувати щось інше, щоб впоратися з усім. Або когось іншого.
– Так.
Чімін бере його руку в свою.
– Тоді дозволь мені бути поряд з тобою.
Чонгук нічого не відповідає. Він кладе свою голову на плече старшого, закриває очі та сильніше стискає руку старшого. Зараз він не хоче ні про що думати. Він відпускає все та дозволяє Чіміну міцно-міцно тримати його.
***
На годиннику майже десята вечора. Офіс. BTS цілий день готувалися до наступного легендарного виступу. О пів на восьму у хьонів закінчилась витримка. Всі пішли додому. Залишились тільки Чонгук та Чімін.
Чонгук нервується. Він уже майже годину знову і знову повторює той же самий уривок із пісні. Він наспівує собі під ніс ті ж самі рядки приспіву намагаючись згармонізувати свій голос з рухами, а рухи з виразом лиця, але нічого не виходить. Його рухи надто повільні порівняно з експресією на обличчі. Слова не попадають в такт з тілом та емоціями.
Чонгук стомився від кількості разів скільки він уже повторює ті ж самі 20 секунд. Початок. Виконання. Кінець. Тяжкий видих. Початок і так до нескінченості. Але це коло розривається, коли він розуміє, що Чіміна, який весь час танцював біля нього, уже не має поряд.
Він зупиняється і роздивляється навкруги. Чімін стоїть декілька метрів від нього прислонившись до стіни і спостерігає за ним. Чонгук намагається заспокоїти дихання після танцю і дивиться у відповідь на Чіміна. Він не розуміє, що відбувається. Чому старший зупинився і пронизує його поглядом.
Затім Чімін посміхається і робить всім відомий і характерний звук “Хммм”.
– Що сталося, хьон? – питає Чонгук.
– НІчого, – спокійно відповідає Чімін. – Просто радію, що я таки виявився правим.
– На рахунок чого? – нічого не розуміючи знову питається Чонгук.
– На рахунок тебе. Яким неперевершеним артистом ти станеш.
Чонгук завмирає. В одну секунду цього всього стає занадто багато для його тендітної психіки. Ще пару тижнів тому у нього нічого цього не було. Ні стосунків зі старшим, ні спільних хвилин, ні надій на майбтнє. Просто порожнеча. А тепер оце все… Вони разом. В одній малій кімнатці. В статусі хлопця один одному. І ці слова старшого… Такі його зізнання та тон з якими він їх говорить…Це занадто і емоції нереальності та неможливості поглинають Чонгука з головою.
– Не говори так, хьон. Моє серце починає занадто сильно битися та колотися в грудях, – ледь шепоче Чонгук. Він відчуває це – як серце намагається звільнитися від надокучливої клітки з кісток. На жаль його внутрішньому органу все одно чи готовий Чонгук сприймати такі слова старшого або чи хоча б вірить він в те, що відбувається. Воно просто хоче назовні, хоче ближче до Чіміна. Хоче не зупинятися, а битися та колотитися дальше.
– Ну нехай і б’ється, – спокійно відповідає Чімін. Він не збирається відступати, а Чонгук повністю готовий йому програти.
– А якщо воно не витримає і я помру? – майже чутно питається Чонгук.
– Ти правий. – трохи подумавши відповідає Чімін. – Я не можу дозволити тобі померти… Ти мені потрібен. Прямо зараз.
Чімін замовкає, а Чонгук…Чонгук взагалі не розуміє, що відбувається. Між ними появляється якась недосказаність, якась дивна енергія і вона його лякає. Він відчуває молекули пекучої лави та сонячних променів, які літають навкруги та створюють вогняний буревій з епіцентром між ними. Чонгуку стає занадто жарко та душно, і він більше не відчуває кисню на своєму язиці. Інстинкти кричать йому, що треба бігти, треба рятуватися як можна швидше, але Чонгук на жаль не збирається їх слухати.
Адже Чімін дивиться на нього так… Так, як Чонгук ніколи навіть не смів собі уявити. Не смів навіть помріяти в порожній та темній кімнаті. Чонгук ніколи не дозволяв своїм фантазіям щодо старшого зайти надто далеко, відчуватися надто реально. Він завжди себе зупиняв. Завжди наказував собі припинити і винирнути з глубокої лисячої нори. У них з Чіміном ніколи не мало бути майбутнього. Він не мав права його собі уявляти. Він не міг про нього думати.
І добре що він цього ніколи не робив, тому що жодні фантазії ніколи б і на кілометр не наблизилися до того, що відбувається між ними в ту секунду. Чімін сверлить його очима фліртуючи, вичікуючи, запрошуючи ближче до себе. Старший стоїть гордо, солідно, знаючи чого він хоче і бажаючи, щоб все як найшвидше відбулося. Він був впевнений в собі. Все навкруги було просякнуте його енергією, грацією, сміливістю та добротою. Все навкруги належало йому, і в ту секунду крім нього більше нікого не існувало на цій землі. Для Чонгука існував тільки він.
І Чонгук так сильно хоче побігти до нього. Він відчуває це. Без слів старшого. Без лишніх жестів чи змахів віями. Чонгук знає, що між ними зараз відбувається. Що цілий всесвіт хоче від них побачити та відчути. Але якщо він все зрозумів неправильно? Якщо це просто така легковажна мить, яка після себе залишить тільки смуток та докори сумління? Можливо цю енергію відчуває тільки він? Можливо це все тільки в його голові?
– Ти так і будеш там стояти? – вириває його з думок Чімін.
Чонгук наказує собі заспокоїтися. Чонгук хоче перевести розмову в іншу сторону та ще раз оцінити ситуацію. Чонгук вмовляє себе, що воно того не варте. Але по-правді кажучи це все брехня. Чонгук зривається з місця і підбігає до Чіміна. Він притягує старшого за талію до себе і пристрасно цілує. Чімін миттєво відповідає на поцілунок.
Чонгук не знає, що робить. Його веде вперед природа, бажання та сам Чімін. Чонгук притискає старшого до стіни і відчуває як Чімін сам тягнеться до нього назустріч. Пальці старшого путаються в його волоссі і він періодично тягне їх через надлишок емоції та брак самоконтролю. Спітнілий одяг приліпає один до одного і Чонгук стримує себе щоб не залізти Чіміну під футболку. Вони тяжко дихають і навіть немов трохи тремтять, але Чонгук відчуває як ніхто з них не збирається зупинятися. Чонгук втрачає зв’язок з реальністю. Всі його внутрішні демони вилізають назовні і радіють всьому, що відбувається. Чонгук ніколи не мріяв про таке, але до смерті бажав цього. Цей поцілунок. Ці незрозумілі, дурманні відчуття. Цей новий світ, який відкривається перед очима.
Чонгук не знає як перепрацювати цю інформацію. Він цілується з Чіміном. Чімін тягне його все ближче до себе. У Чонугка не було заготовленого плану як діяти дальше. У нього навіть не має емоцій з цього приводу. Він просто насолоджується. Немов вперше, але в той же час востаннє, він відпускає себе в вільний політ. Нехай іде до біса недосконалість світу. Зникніть всі проблеми. Найдіться відповіді на всі питання. “Я тут. Прямо зараз. Разом з Чіміном”. Чонгук ще сильніше жмурить очі та обнімає Чіміна. Чімін пристає на носочки і кусає Чонгука за нижню губу. Чонгук тяжко видихає. Вони знову поринають в глубокий поцілунок.
Незрозуміло скільки часу проходить, коли вони нарешті відриваються губами один від одного. Серце Чонгука стукає здається прямо в його горлі і він продовжує дуже швидко дихати. Потім він відчуває як Чімін кладе свою голову йому на плече. Чонгук вдизає фруктовий аромат Чіміна і тає всередині. Йому хочеться залишитися в цьому моменті навічно, але непрошені думки про майбутнє повністю псують його найкращий момент в житті.
Майбутнє…Найстрашніше слово для Чонгука. Майбутнього бояться ті, кому воно не належить. Все його життя зараз залежить тільки від Чіміна і чим дальше тим страшніше. Це би було дуже мило та романтично, якби не так боляче та ризиково.
Чонгук обнімає Чіміна ще сильніше.