You are not real

Кожний ранок Хьонвона починався… ні, не з кави чи сніданку, а з того що він бачив на стіні стікери з нотаткою, яка була всюди якщо не з одними і тими ж словами, але з одним і тим самим змістом. Його життя полонили ці стікери. Часом йому здавалося, що його квартира – це суцільний простір, що складається з цих стікерів, адже вони були по всюди: на стінах, підвіконні, на горшку в якому ріс кактус Мамілярія, холодильнику чайнику та на дзеркалі у ванній кімнаті. Він вже звик так починати свій ранок. Всі твердили як один “тобі з часом стане краще, час лікує, пройдеш курс і твій стан покращиться”, але… Вон не відчував покращення або не хотів його відчувати.
Сьогодні перший вихідний день після важкого робочого тижня, але він нічим не відрізнявся від всіх інших днів. Хьонвон сутуло та апатично сидів на краю ліжка. Він знову змусив себе потягнутися за білою баночкою ліків, але поглянувши на екрані смартфону дату, поклав назад баночку на білу тумбочку. Він тихо буркнув:
Не сьогодні, сьогодні мені їх не треба, – і поплентався до кухні зробити собі кави.
***
– Доброго ранку, любове моя.
Хьонвон повернув голову в сторону звідки линув голос і помітив Хосока, що усміхався сидячи за кухонним столом. У Хьонвона від цієї усмішки всередині раптом стало тепло, немов вони знову повернулися в липневі днини проведені в італійській глибинці.
– Доброго ранку, – сонно промовив Вон при цьому ледь усміхнувшись.
Ти усміхнувся, сталося щось хороше?
Хьонвон заперечно помахав головою і сказав:
– Та ні не сталося. Ти знаєш, що хорошого давно не стається. Я просто згадав нас і нашу авантюру гайнути до Італії, але в глибинку, там було гарно.
– Так, ми часто каталися на велосипедах, ходили гуляти до моря, збирати польові квіти, які тобі так подобаються. А ще ти тоді трохи обгорів на сонці.
– Так було таке… Хочу знову туди з тобою. А пам’ятаєш вечір коли ми випили трохи вина і потім грали у квача в сусідньому апельсиновому саду?
– Так пам’ятаю, ти так дзвінко сміявся коли я ловив тебе поміж дерев, а коли тебе зловив то…
– …то поруч з нами впав апельсин.
– А ти Хьонвон пам’ятаєш за таблетки?
При згадці таблеток обличчя Вона спохмурніло як літнє небо, коли різко насувалася гроза.
– Пам’ятаю.
– І приймаєш як лікар прописав?
– Так.
– А сьогодні?
– Ні.
– Ну Хьонвон чому?
– Тому що… тому що сьогодні наш день і я їх не приймав.
– Ти знаєш що так ти собі не поможеш якщо пропускатимеш прийом ліків?
– Мені нічого не поможе, тому яка різниця, а так я можу…
– Хьонвон припини…
– Я можу бачити і чути тебе в нашу річницю, сьогодні п’ять років як ми разом і..
-… ми були з тобою лиш чотири роки.
– Не правда, ні.
– Так Вон, чотири.
– Тобі варто відпустити мене ти себе калічиш.
– Я не хочу, – тихо випалив Вон, – я не можу, мені самотньо мене ніхто не розуміє, всі лиш дивляться жалібно і кажуть “та нічого переживеш, ти впораєшся”.
– Вон послухай зараз перед тобою я не справжній, я лиш у твоїй голові твоя уява мене вже майже як рік немає.
– Знаю… і це найгірше, якби мені хотілося повернути все назад, не пустити тебе в той ранок…
У Вона постійно для фону був увімкнений телевізор, а він сам часто просто лежав зіркою на ліжку і перебирав плейлист вмикаючи певні пісні на певному моменті. Саме зараз він прогорнув список та вибрав пісню на смартфоні.
“Replace my broken parts I need someone to fix me, my heart won’t heal cause something’s missing!* – Вон вже втретє промотував на цей приспів і тихо промовляв слова. Очі наповнилися сльозами, картинка розмивалася і от скотилися перші сльози по його обличчю. Він вже не істерично ридав, а беззвучно лив сльози за своєю втратою. Скільки часу він плакав і коли заснув Хьонвон не знав. Час для нього зупинився того фатального ранку.
Прокинувся він близько третьої ночі. Очі безжалісно пекли і крупинки солі кололи кутики очей. Саме це стало причиною, щоб він піднявся з ліжка і пішов до ванної кімнати.
Відкривши кран умивальника і дивлячись на потік води йому промайнула думка “може б то втопитися в умивальнику?”, і він встановив пробку для ванної у ньому. Вода на диво швидко набралася чи можливо це Вон довго був десь не тут думками у кращому місці та часі.
Він вхопився руками за край умивальника, прикрив очі і занурив голову в холодну воду. Від нестачі повітря він різко підняв її. Перевівши подих, він сам собі сказав:
Так не вийде, треба більше води.
***
Стоячи під дощем, на тому самому мості, де загинув Хосок в ДТП, Хьонвон дивився на ті нещасні метри, що розділяли його з поверхнею води. В його голові застряг він, а на губах рядки: “Here comes the rain. Oh, won’t you bring it on down and wash it all away? Here comes the rain, rain**”.
Ну що ж сподіваюся теорія квантового безсмертя та самогубства працюють і в іншому всесвіті ти поруч зі мною і ми не раз побуваємо в італійській глибинці, а ще ти там уже будеш справжнім переді мною а не лиш моїм божевільним маривом, – звернувся він до Вонхо, який стояв поруч з ним. Перелізши перила Вон зробив невагомий крок в безодню.
Зранку на березі річки працювала поліція з судмедекспертами, а вже ввечері на всіх перших шпальтах газет розміщувалися статті про самогубство фотомоделі, обличчя одного модного дому Че Хьонвона, який не пережив смерті свого бойфренда та не поборов депресію.

Примітка:

Може бути не зрозуміло що, чому та нащо.
Можливі різні помилки так як автор притрушена.
Також ця робота більше виглядає як pov, історія одного гг.
Напевно ванільно-депресивна печаль я не знаю що це таке.
У тексті для підсилення атмосфери згадано рядки таких пісень:
*Smash Into Pieces – Broken Parts
**Smash Into Pieces – Rain
Дана робота не є сонґфіком чи сонґау