Розділ – 17. Найкраща ніч

Якби мені сказали: “Ти вбив її!” я би відповів: “Ні… Це не так.” Я її покинув. Я її обдурив. Я втік, відібравши у неї найдорожче, але… Кого я обманюю… Я й справді почував себе злочинцем, що гуляє на волі при тому, що мав би сидіти за ґратами.
В той вечір нас з Сідні і наляканим до смерті братом знайшла Емма Скофілд. Саме ця жінка допомогла нам врятуватися і подарила вільне, але не без труднощів і страху, життя. Я довго благав її не віддавати нас назад у дитячий будинок бо боявся, що нову сім’ю, що усиновлять нас з Майком, знову почнуть переслідувати аж поки в один день не вб’ють, як це було з першими прийомними батьками…
Емма, врешті-решт, дала добро, і віддала мене під опіку… Своєї матері, а точніше – бабусі Сідні Скофілд, але при умові, що коли я стану повнолітнім, то будуватиму власне життя, і прокладатиму доріжку для майбутнього свого брата самотужки, хоч і обіцяла, що дозволить Майку жити і надалі з бабусею Сідні, — місіс Венді Скофілд.
Чи боявся я жити у цій сімейці? Так, адже факт того, що брат Емми був вбивцею, якого та старанно покривала, залишався фактом, але Емма пообіцяла нам з братом захист від нього та Тіни, тому я… Довірився, бо більше не мав кому, хоча ночами було неспокійно спати, а днем ходити на навчання. Я почав більше оберігати брата, і коли він підріс, і став більш розуміючим, я… Розповів йому усю правду. Про те, чому в нас немає мами, та батька з братом і сестрами, те, хто насправді Тіна Райт. Майку потрібен був час все це переварити, і зрозуміти, та прийняти. Зрештою, він усвідомив, що вважав мамою вбивцю, і певний час навіть не розмовляв зі мною через сором, но він зрозумів свою помилку, і пообіцяв надалі вірити лише моїм словам – це мене втішило.

Рік пройшов не помітно, і непривично спокійно. Емма повідомила, що Тіна померла, а брат зник з її радарів, і вся їхня банда відбувають свої сроки, но чомусь я не міг повірити… Все… Якось підозріло стихло, вляглося, стало на диво мирно.
За час, поки все було спокійно, я вирішив перестати боятися кожного дню як вогню, і пішов у школу в Манхеттені де і жила та навчалася Сідні з бабусею, і тіткою.
Коли мені виповнилося 17, ми з Сідні почали зустрічатися. Не питайте мене як це сталося… Я просто безсилий перед красою руденьких дівчат, і самій Сідні я відкрито подобався ще з першої зустрічі, тому… можна сказати, вона свого добилася.
Коли я став повнолітнім… Я став сильно нервовим. Потрібні були гроші, щоб поступити в престижний університет по спеціальності юриста, і жити самостійно. Тітка Емма допомогла з житлом для нас з Сідні, і записала мене на юридичний, а мого молодшого брата в перший клас, а далі… Було все в моїх руках. Я і не думав… що бути дорослим настільки серйозна та складна справа… Я навчався, працював, навідував брата, старався бути відповідним для Сідні хлопцем, я… Мені не виходило все і одразу. Одного вечора, під час підробітку у магазині мене обікрали, а коли я влаштував погоню за грабіжниками… Перехопили у вуличці і всадили ніж. Коли я лежав у лікарні то часто ловив себе на поганих думках і через це впадав у депресію:

“Що буде, якщо мене виженуть з роботи?.. А що, якщо Сідні мене покине? А якщо і Емма відвернеться від мене з братом? Тоді Майк залишеться зовсім сам… Мені доведеться дати дозвіл на те, щоб його забрали у дитячий будинок… Но… Якщо хтось з головорізів Тіни звільниться, і захоче викрасти малого? Я… Не зможу його постійно захищати… Я не можу і себе захистити, ніде не можу знайти собі місця… Я не бачу… Не бачу майбутнього… Якщо я залишуся один… то… Що мені робити?”

У 19 років… Ми з Сідні мало не кожен день сварилися, і одного разу я крикнув на неї у гніві:

– Який я дурень, раз взагалі почав зустрічатися з дочкою вбивці!!

– Мені шкода, що ти і досі бачиш мене лише в цьому світлі. – ці слова були останніми, що я від неї почув. Літом слідча Емма Скофілд зі сльозами повідомила мені, що Сідні…безслідно зникла.

Чомусь першою моєю думкою було:

“Вона померла.”

Але через кілька місяців пошуків стало відомо, що схожу дівчину бачили з високим рудим чоловіком на авто заправці у Нью-Йорку. Ми з Еммою одразу подумали про одне і те саме: Сідні викрав її ж батько.

“Але… для чого йому це?” – я не розумів, але було схоже на те, що Емма щось знала, но мені не розказувала. Через ситуацію з племінницею у слідчої не було часу хвилюватися і про мого брата, і тоді… Майк раптово захворів. Температура під 40 довго не спадала. Ангіна була досить серйозною. Його повезли швидкою у лікарню, і на мене… Впала відповідальність за хворого брата та лікарняні рахунки.

Осінь. 19 вересня. Вечір, 19:51. Манхеттен. Кафе-бар “The Dead Rabbit”.

В цей вечір… Я вирішив напитися, в чому мене підтримали найкращі друзі. Не зважаючи на те, що я все ще був недостатньо дорослим для випивки, ці двоє завели мене в чудове місце до свого знайомого бармена, де і пригостили відповідною випивкою. Так як до цього я не вживав настільки крепкого алкоголю, мене вже з третього стакана понесло.

– Брате, ти ще не передумав вступати на юридичний?

– Ні… чорт забирай я поступлю туди навіть якщо прийдеться продати власну квартиру!

– Братуль, якщо і справді до такого дійде то переїджай жити до мене. – Ендрю поплескав мене по плечу, підбадьорюючи.

– Та ну! Не погоджуйся ні в якому разі! В нього в однушці суцільний срач і сміттєзвалище! – почав свій протест Мейсон, – найстарший з нас обох. – Краще до мене переїжджай, правда, якщо я приводитиму подружку тобі прийдеться піти на ніч кудись посидіти бо я не люблю коли спостерігають… Ну ти зрозумів.

– М-да… Чесно, мені ні до кого з вас не хочеться… але… Я не матиму вибору, соромно буде знову прийти з купою чемоданів до бабці Венді ще й зізнатися, що продав подарованою її дочкою квартиру, бо не знайшов грошенят на поступлення… – я опустився обличчя на барну стійку, в надії, що та допоможе охолодити голову, що горіла від випитого мартіні і боліла через кучу думок.

– Хмм, тобі би знову почати з кимось зустрічатися.

– Ти дурак? – огризнувся до Мейсона, Ендрю. – Ти пропонуєш йому спати з ким попало поки його дівчину розшукують вже який місяць!

– Та чого ти зразу з мене нелюда робиш, я ж допомогти намагаюся. Звісно те, що сталося з твоєю дівчиною це справді жахливо… Але ж ти в цьому не винен, і ви одинаково розійшлися і тепер один одному чужі. Якщо її знайдуть нічого не зміниться, ти сам нам казав, що більше не збираєшся з Сідні мутити. Коли пацанові важко на душі, найкращі ліки – це алкоголь, наркота, і гарячі дівчатка! – Мейсон підвів мене зі стійки за плечі і потрусив, щоб довести до тями, а тоді, підморгнув, запропонувавши:

– Ти казав, що збираєш своєму малому на лікування? А давай поспоримо, і якщо ти виконаєш доручення, ми з друганом даємо по 5 штук тобі на руки вже завтра.

– Що?.. – намагаючись відігнати сонливість, перепитав я. – Мені зараз… Не почулося? Я получу від вас десятку?

– Ага, заразом двох зайців упіймаєш. І заробиш, і проведеш гарно вечір.

– Що потрібно робити?

Мейсон з підступною усмішкою примружився, шукаючи “жертву” в наполовину темному приміщенні підземного кафе-бару, і тут, його очі загорілися. Він заклав мені за спину руку, і кивнув справа від себе.

Я помітив через п’ять стільців від нас, за столом, дівчину, що самотньо пила “Кроваву Мері”

– Бачиш крихітку в рваних джинсах і кепці?

– Ага…

Мейсон знову підморгнув мені, шепочучи:

– Якщо проведеш з нею ніч – гроші в тебе в кармані. Хто зна, може, вона тобі настільки сподобається, що ви не обійдетеся одним разом, і станете парою.

– Ти спеціально вибрав йому найстаршу?? – скривився Ендрю, схилившись до нас обох. – Зовсім не думаєш про смаки малого! Цій дівці на вид більше 26-ти, а Алану лише 19 стукнуло!

– Ну… Мені не настільки вже важливий вік. Головне, – це почуття. – пробурмотів я, дивлячись з-за плече друга, на незнайомку, з зібраним у хвіст, волоссям. – Але…брюнетки для мене болюча тема…

Мейсон знизав плечима, хмикнувши:

– Ой та годі тобі, яка там різниця чи блондинка, чи руда, чи хоть рожева! Я помічав, що вона дивилася в нашу сторону, тому і вказав саме на неї. Самі подумайте! Зараз дівчата готові боготворити молодих коханців. Алане, тобі повезе, якщо ти їй сподобаєшся. Впевнений, вона покличе тебе жити з нею, буде катати на дорогій тачці до університету, і, якщо ти надавиш на жалість, вона точно допоможе тобі з братом. Я тобі чесно говорю, малий, тобі може офігеть як пощастити. Давай, дій.

“Діватися нікуди, я ж сам погодився, не відмовлятися ж від шансу стягнути з них грошенята, та й хлопці праві, потрібно відпочити хоч одну ніч, не думаючи ні про Сідні, ні про брата, ні про університет, лише… Відпочити, повеселитися.”

– Окей, хлопці. Домовилися. – встаючи на ноги у мене закротилося в голові, но хлопці, підштовхнувши в спину, допомогли скоротити дистанцію і за один крок дістатися місця. Я швиденько поправив шевелюру на голові, та посміхнувся, подумки молячи Бога аби я не був схожим на алкоголіка чи збоченця. Кашлянувши, аби прочистити горло, я облокотився на стійку, вітаючись:

– Привіт, красуне. Ви одна? Не хочете скласти компанію за випивкою? Я пригощаю. Чого би ви хотіли? – я не міг розгледіти її очей, але помітив широку посмішку, і прикував погляд на червоних губах.

– Я не люблю галасливі компанії.

Я одразу зрозумів, що вона має на увазі, адже і сам відчував у себе на спині погляди товаришів і їхні перешіптування та сміх.

– Ох, ні, ми будемо у двох. Як вам пропозиція відійти в окрему поодиноку кімнату та поспілкуватися за бокалом вина?

– Буду тільки рада. – вона простягнула руку, і я відчув себе на сьомому небі від щастя. Хотілося скрикнути: “Єссс!”, но, як добре, що я себе стримав, бо виглядав би круглим дурником. Проходячи з нею під руку через інші столики, я усміхнувся друзям, що підняли великі пальці в гору, махаючи у слід.

Ми прийшли в затишне, і досить романтичне, яскраве місце, де був лише один столик, – і це наш. Я простягнув спутниці меню, но брюнетка відмовилася від їжі, тоді я замовив у офіціанта бутилочку червоного напівсолодкого.
Під час розмови я посміхався, наче на першому побаченні. Мені подобався її низький, тихенький і спокійний наче дзвіночок, голосок, і ці… губи.

“Неймовірно… спокусливі” – я сам того не помітив, як опустив очі з її вуст на розріз топіка, і як ненормальний витріщався на пишні форми, доки мене не гукнули:

– Алане?.. – інша розтягнула губи в посмішці, піднімаючи свій бокал. – Тост? За нашу зустріч?

– А… Так, пробач. – я взяв бокал. – За зустріч.

“Щось я замріявся…. Вже й не пам’ятаю, коли це я говорив їй своє ім’я.”

Опустошивши бокал я милувався нею, але… Дещо не давало розгледіти її очі.

– І часто ти сидиш у приміщеннях в кепці?

– А… у мене є шрам на чолі, я… Соромлюся, коли хтось вирячається на мене. Пробач, якщо це тобі заважає.

– Та нічого! Ти чарівна у будь якому виді. Якщо ти соромишся я не заставлятиму. – це був чудовий момент, щоб взяти її за руку. Тільки коли наші пальці переплелись я помітив її довгі чорні нігті.

“Милі. Так і хочеться назвати її кішечкою. Сподіваюся, вона не стане роздирати мені ними спину.” – я прикусив губу, ніжно проводячи великим пальцем по її руці. – “Хоча… я би цього хотів.”

Вона підвелася аби налити ще, і мої очі знову зачепилися за її бюст. Я потягнувся за бокалом, але не помітив, і зачепив його: той перехилився на мене, та залишив пляму на сорочці.

– Ой, ти в порядку?

– Т-так… Пробач, я такий не уважний. Зараз повернуся, тільки нікуди не йди, гаразд?

– Я не втечу, Алане.

Я з незручністю усміхнувся, та швидким кроком направився до туалету, щоб змити цей позор, але пляма ніяк не відмивалася.

“Безрукий телепень… Якщо я так ще трохи постою їй і вправду наскучить мене чекати. Агх, якщо вона піде всьому кінець, але, по правді, я і сам би втік від себе. Хто захоче проводити вечір з таким нудним дурнем?” – мою обурдиву самокритику перервала персона, що увійшла в туалет. Помітивши у дзеркалі знайому постать, я шоковано обернувся до дівчини з двома бокалами в руках.

– Це… чоловічий. – посміхнувся я високій красуні.

– Я думала ти… Пішов, покинувши мене.

“Хах? Я думав так само…” – опустивши погляд на простягнутий бокал, я прийняв, і, не відриваючи від її губ очей, випив вино. Голова почала розколюватися, і йти обертом… Це було дивно, бо навіть якщо я і був п’яним, мені досі не ставало настільки… Гаряче.

Брюнетка наблизилася, і несподівано… Вкусила мене за шию, залишаючи засос.

– Більше не втікай від мене…

Я хотів відповісти, що і не думав втікати, але все настільки крутилось, і пекло в очах, що я не зміг і слова вимовити. Повітря між нами було важким, розпеченим. Я з тяжкістю вдихав кисень через рот.

– Тобі слід навчитися пити, Алане.

Від цього солодкого голосу у вухо мені зносило кришу… Ще ніколи не було так гаряче, як зараз… Я навіть подумав, що в мене лихоманка… Я горів до самих кінчиків пальців. В голові нависав туман, і щось нестерпно тиснуло на мізки. Мені провели по губах пальцем, а тоді… Поцілували. Я розширив очі. Цей поцілунок був обпікаючим, і пристрасним. Я відчував її дотики, її язик, структуру тіла, дихання, удари серця… Чутливість… збільшилася.

– Хочеш переспати зі мною?

Я намагався зосередити погляд на ній, та все розпливалося, і було неясним. Мої руки притиснули і охопили тонку талію. Хотілося зняти з неї ці заширокі джинси, і затісний топ, хотілося ще раз відчути п’янкі губи, які, мов наркотик, манили спробувати їх знову, ще і ще. Я хотів її всю, це було ясно ще хвилину тому, коли проснувся зі сну мій “друг.”

– Хочу… – хрипло випустив я. Наче занурюючись у блаженний сон, я підняв її в повітря і обхопив, обіймаючи до себе. Прикривши очі, я поцілував її з язиком. Мені до біса подобалося відчувати на обличчі холодні руки, і вловлювати затуманеним поглядом усмішку…

Бажав, як же сильно я її бажав. Пихнувши у стіну, я затис її в кутку, і сковзнув по животу, до ґудзика на рваних джинсах.

Червона помада на губах розмазалася, але посмішка стала ще більш веселою. Вона насміхалася з мене? Мені закинули за шию руки, і притягнули.

– Через дорогу звідси є готель…