Початок “квесту”

Кайл прийшов до дому. В його голові була пустота, хоча скоріш повний безлад та хаос від яких всі думки та відчуття змішались в купу.

Зачинившись за собою двері він сповз до долу та сидів втупившись на підлогу.

Проскочила думка “Що я зробив?”

Від розуміння того що він, самозакоханий маг, великий та могутній зізнався в коханні.

Йому.

Тому хто ще досі закоханий у свою “половинку”.

Серце безжалісно колило від болю в грудях.

Через холод який він приніс зі собою з вулиці та самого дому тремтіли руки, хоча не від цього саме.

Холодні сльози котились вниз градом.
– Я знав. Знав що так буде. Тоді чому?

Кіт зціпився кігтями у свою шапку та стіг її на очі.

Він обперся головою від дверей які за собою зачинив.

– Він її кохає. Свою, бляха Джу.

Кайл стиснув губи та тихо скиглив.

Було дуже боляче. Достобіса боляче. Він нічого не сказав. Він просто порівняв.

“Він був залежний від неї. Не міг спати без неї. Був готовий гори змістити.”

– Чорт.

Маг піднявся з підлоги.

– Це повинно пройти. Це просто почуття. Треба перетерпіти. – говорив він повільно крокуючи до своєї кімнати знімаючи верхній одяг.

Потім коли сів та опустив голову, почав витирати очі.

– Я сказав. Молодець. Тепер не впадай у відчай. – видихнувши він ліг на ліжко та дивився на стелю.

– Жах. – він знову стиснув зуби у спробі стримати сльози, які колили в очі. – Це кошмар.

Після чого маг скрутився клубочком у спробах закрити очі, щоб заснути.

***

Пуста хата котра з раннього ранку ще не грілася віддавала більше фізичного холоду, але внутрішній був сильніше ніж навколишній, хоча всередині особисто в Ромео було пусто.

Не тільки в самій хаті.

Знявши верхній одяг крадій одразу сів на край ліжка з опущеними руками на колінах трохи нахилившись вниз.

Все настільки заплутано і драматично що перестаєш відчувати що завгодно.

Навіть того холоду котрий вже відчувався під шкірою. Ромео ліг на лівий бік дивившись на морозну стіну.

За що можна взятись? З чого все почалося і чому привело до цього?

А може він теж щось відчуває до Кайла?

Можливо, зранку на холодну голову він буде в стані розмірковувати більш детально, відлучившись від теперішнього стану.

Після того вечора, протягом кількох днів, Кайл був пустим.

Майже не проявляв емоцій, був постійно десь поза межами думок та дуже часто не зосередженим.

Він вважав свій вчинок спонтанним і тупим.

В перше за довгий час свого життя він міг про це собі сказати. І тільки собі.

За пеленою відчуттів він взагалі забув хто той Ромео.

Та якими вони були до цих всіх подій.

Поколювало в серце розуміння того що маг міг помилитись, що те що він сказав правду було не правильним.

Добивало все те що вони часто, як навмисно, зустрічались поглядами.

Чи не так часто? Це так невинно, але й слова вимовити важко.

“Так хочеться, щоб він забув про це.” – говорив він до себе в котре.

За ці дні Ромео розумів що як довше це буде продовжуватись то справи не буде.

Потрібно про це поговорити, адже Кайл буквально уникає його.

Звичайно важко спілкуватись тоді коли кохання не взаємне, але ніхто не винен ні в почуттях Ромео, ні в почуттях Кайла.

Хлопець його бачив вже вкотре за цей день. Потрібно підійти та добре поговорити.

Звичайно ж він не вмів просто підходити, а завжди лякав інших своїм неочікуваним прибуттям.

Швидко підійшовши до мага котрий стояв до Ромео спиною він промовив:

– Кайл!

Маг підскочив від несподіванки.

Повернувши голову на знайомий голос він був трошки в шоці.

“Та ви знущаєтесь!”

– Налякав. Тобі пощастило що не старий. Щось треба?

Промовив він та повернувся до Ромео.

–  Я на серйозну розмову прийшов. Так і будеш мене уникати? – промовив крадій з серйозним обличчям

Кайл трохи насупив брови.
“От курво! Що робить?”

– Що? Що ти маєш на увазі? Я не ..

– Ось ви де. – промовив Конан. – Для вас квест. Ознайомтеся.

Конан протягнув листи з квестом.
Кайл взяв один з них.

Ромео цокнув язиком повністю роздратовано, але стримано промовив:

– Не дуже гарно переривати розмови — він подивився з нахмуреними очима на Конана.