Погана звістка

Погана звістка застала його зненацька. Але Пак Чимін був ще тим міцним горішком. Він звик до поганих звісток і його важко було вивести з рівноваги. 

Чімін завжди був майстром приховувати свою справжню сутність. Все почалося з дитинства, коли прийшла перша погана звістка про загибель його батьків у автокатастрофі. Опіку над Чіміном отримав його дядько, владний, схильний до тиранії альфа, колишній військовий. Але військових, як відомо, колишніх не буває, хоч він і занявся фермерством. 

Дитинство Чіміна було просякнуто порядком, контролем, гриманням сердитого дядька, інколи – зляканими зойками його дружини та дітей. Дядько, хвала та честь йому, ніколи їх не бив. Не бив він і Чіміна, але любив, щоб все було так, як він скаже, а за будь-який спротив навантажував додатковою роботою. 

Чімін не міг і голови підняти під пильним поглядом дядька, він порався по господарству, він допомогав названим сестрам та братам із домашнім завданням, він покірно ходив на всі позашкільні заняття, які його дядько вважав за потрібні. Він, зціпивши зуби, кожного ранку обливався крижаною водою і віджимався на кулаках, завдяки чому мав непогану фізичну підготовку. 

Чімін не мав свободи дій та вибору, майже не мав вільного часу, не мав кишенькових грошей і в свої неповні сімнадцять працював на фермі нарівні з найманими робітниками, при цьому у школі був відмінником. Чімін мав згасші очі, синяки від недосипання і інколи його втому видавало тремтіння в руках, але він мав секрет. 

Звістку про те, що він – альфа, Чімін отримав у школі. Огляд проводила лікарка, жінка середніх років, колись подруга його батьків. Чиміну було важко дивитися на неї, бо перед очима стояв образ матері – якою б вона була у цьому віці, якщо б дожила. Як би вона зачісувала волосся? Чи мала б такі самі зморшки біля очей і рота? У дитячих спогадах Чиміна матір завжди сміялась тому, напевно, мала б. 

Зі спогадів його висмикнув голос лікарки – вона розмірковувала в голос так тихо, що Чимін, напевно б, вирішив, що вона говорить сама з собою. Не треба тобі бути альфою, хлопчику. ВІн відправить тебе на війну, ти ж не хочеш потрапити на війну? Бути альфою складно, занадто багато очікувань. 

І Чімін мовчки дивився, як лікарка виводить літеру “О” у його бланку. Омега. Колись Чіміну подобалося малювати, ще у дитинстві, коли батько  і мати були живі. Мати казала, що в нього добре виходить. Чімін трохи малював і коли почав жити у дядька, аж поки той не помітив і не розірвав блокнот. Він сказав, що такими дурощами можуть займатися тільки омеги і лише якщо не мають роботи. А роботи на фермі дядька завжди було достатньо. 

То невже тепер можна було б малювати? Дядько вважав, що альфи повинні бути сильними, безжальними і керувати іншими. Він чомусь очікував цього від Чіміна, мабуть, коли рвав його малюнки і натикався на жорсткий погляд темних очей. Він думав, що Чімін піде до військового училища, прогнеться, зачерствіє і загартується, і стане його наступником.

Але Чімін був іншим. Його чуйна душа і м’яка натура не вписувалися в уявлення дядька про те, яким повинен бути справжній альфа. Ввечері, коли він повернувся додому і поклав на стіл бланк з літерою “О”, дядько нічого йому не сказав. Подивився трохи розчаровано і вийшов з кімнати. Напевно, тепер можна малювати, в’яло подумав Чімін. Малювати не хотілося. 

Поганою звісткою для Чіміна стало те, що хоч очікування дядька значно знизилися, роботи його не позбавили. Навпаки, здавалося, роботи йому давали все більше і більше, бо на інше  – навчання і вступ у військове училище він здатний не був. Але в позбавленому яскравих фарб житті Чіміна була і розрада – Чон Чонгук. Найкращий друг з дитинства, веселий і гарний омега.  Чимін сам не знав, коли закохався в Чонгука, чи це було під час веселих ігр, чи під час довгих розмов. 

Привабливості Чонгука важко було протистояти, він мав акуратну зовнішність і спокійний характер, він жартував із м’яким розслабленим обличчям, але жартував так, що Чімін згинався навпіл від сміху, і Чимін просто обожнював такі моменти. Вони ділилися всім – від мрій до секретів, Чонгук знав про дядька Чіміна, Чімін знав про те, що в майбутньому Чонгук хоче стати відомим співаком  – він мав напрочуд гарний голос.

Чонгук не знав про статус Чіміна. Вони ніколи про це не розмовляли, мовчазно домовившись оминати гострі кути. Чонгук здогадувався, що з його другом відбувається щось не те. Його запах був не таким, як у омег зазвичай  – насиченим, гурманським, спокушаючим. Аромат Чіміна був зеленим чаєм з  піщинкою цукру, невиразним, хоч і приємним. Чонгук здогадувався, що у Чіміна ще не було тічки, що можливо, він розвивається повільніше, ніж інші омеги, але Чімін був хорошим другом, і нічого про це не говорив. І це повністю влаштовувало Чіміна.

Чімін не розповідав Чонгуку про свою закоханість, не хотів втрачати дружбу і звичний порядок речей. Йому було неповних сімнадцять років, за які він побачив немало зла, і він ще не знав, як з ним впоратися. Він ще не був готовий боротися за своє кохання. Він ще не знав, як і про що буде говорити з деспотичним дядьком, коли його владі над молодим хлопцем прийде кінець. Чіміну поки що вистачало довгих ніжних поглядів на Чонгука. коли той відвертався. І так було, аж доки до їх життя не увірвалася недобра звістка. 

Чімін повертався зі школи, помітно нервуючи – Чонгук не з’явився на заняттях, і не попередив, що їх пропустить. До його тічки лишилось кілька тижднів, і серце Чіміна було не на місці – а раптом, Чонгук захворюв? А якщо ще й чимось серйозним? Він вагався між тим, щоб зайти до Чонгука додому, перевірити, як він, але вдома чекала робота, так багато роботи… 

Аж раптом, Чонгук опинився біля нього так миттєво, наче увесь день чекав на Чиміна біля школи, переховуючись в тіні дерев. Він виглядав кепсько. Чимін знав, як виглядав його дядько, коли був розлючений – його обличчя червоніла, масивна фігура наче розверталася ще ширше. Чімін знав, як виглядала тітка, коли була засмучена вона ставала блідою і постійно плаксивою. Мабуть, з таким чоловіком їй тільки і лищалося, що ковтати мовчазні сльози. 

Але Чімін ніколи не бачив Чонгука в такому стані, навіть коли він зламав руку під час занять на стадіоні, і навіть коли Чімін йшов із ним до медпункту, Чонгук майже не плакав, він витер сльозинки здоровою рукою і намагався якось пожартувати. Зараз Чонгук виглядав пригнічено, по його обличчю безперестанку котилися сльози, очі почервоніли від виплаканої істерики, руками він тримав себе за плечі, ніби намагаючись закритися від біди. 

– Чіміне, мені потрібно з тобою поговорити, – сказав Чонгук, ледь стримуючи сльози.  

Вони поспішили додому до Чіміна, мовчки, але швидко, як злочинці чи втікачі. Чімін відчував, як його серце важко колотиться в грудях. Його коханий Чонгук, завжди веселий і життєрадісний, не міг спинити сліз. Певно. трапилося, щось страшне. Будинок вони пройшли швидко, оминаючи всіх  рідних, не вступаючи ні в які розмови. І лише привідши Чонгука до своєї кімнати і зачинивши двері, щоб їх ніхто не турбував, Чімін наважився м’яко запитати: 

– Що сталося, Чонгук?  

– Мої батьки… вони хочуть видати мене заміж, – прошепотів Чонгук. – За якогось давнього друга батька. Він багатий, і… І… Батьки сказали, що так буде краще для мене і для родини.  В мене немає перспектив, – його губи затремтіли. – Але як же сцена?

–  Це неправильно, – сказав Чімін, відчуваючи, як всередині нього закипає гнів. Батьки Чонгука були доволі приємними людьми і привітно спілкувалися з Чиміном. Вони не були бідними, мали зовсім невелике господарство і найманих робітників, батько Чонгука мав роботу в місті, а мати і зовсім не працювало. Що могло змусити їх так вчинити із власним сином? З веселим і добрим Чонгуком, який мріяв про виступи не тільки в актовому залі школи, – Я не дозволю їм змусити тебе.

– Правда? – зневірено запитав Чонгук.

Чімін дивився йому прямо в заплакані очі.  Бідний Чонгук, він так багато не знав. Не знав, як йому протидіяти навязаному заміжжю, не знав, що його найкращий друг зовсім не той, ким намагається здаватися. Він не знав, що робити, він не знав, що Чімін також поняття не мав, як вчинити, але Чонгук все одно довіряв Чіміну. Від цього серце Чіміна потонуло у ніжності, а всередині почала розквітати енергія, віра в себе, бажання постояти за свого омегу будь-якою ціною.

– Звісно, що правда, – відповів він.