14

Дазай Осаму

Провівши останні дні відпустки, з документами й Чібі, що майже не відрізнялось від того що ми 
робили до цього. В понеділок він відвіз мене на роботу, перед тим як я вийшов він поцілував мене в щоку.    Чим трохи здивував, я ж згадав про його слова в перший день шлюбу проявляти почуття. 
З такими думками я зайшов в агенство привітався з усіма послухав едкі коментарі Кунікіди, про моє ледарювання два місяці, й сів за своє місце виконувати бумажну роботу. 
Через декілька хвилин прийшов Рампо, що рушив до мого столу й вручив мені подаронкову коробку. 
— Вітаю тебе з новим етапом в житті. Бажаю щасливо сімейного життя з твоєю другою половинкою. — сказав він протягуючи мені подарунок з легкою посмішкою, я відповів тим самим. 
— Сімейного життя? — Промовив Кунікіда з Ацуші шоковано. 
— Дуже дякую тобі Рампо за подарунок і привітання. — сказав поки решта перебувала в шоці. 
— А я щось не зрозумів Дазаю, чого це ти не покликав нас на весілля, зажав… 
— Кунікіда, це вийшло не очікувано, якщо чесно, у нас навіть як такої то і пропозиції не було просто… 
— Ого, хто це тебе так загамутав? Нехай поділиться секретом… — сказала лікарка, прервав мене. 
Але тут прийшов клієнт і врятував мене від цього допиту, потім була робота з Асуші й Кунікідою. 
Тигр, постійно щось строчив в телефоні, підглянув я побачив що він переписується з Акутаґавою. 
Говорити нічого не став, оглянув місце поговорив зі свідками, й швидко пішов додому, а то я щось забув про те що треба їм повідомити про шлюб. Я уже рахуй що місяць одружений, й звикся й забувся про це, я навіть не сильно звертав увагу на кільце. 
  Дома ще нікого не було, я прийняв душ переодівся замовив доставку і став чекати Чую, той прийшов 
через декілька хвилин, судячи з його кроків він був знервований.          — Як пройшов день? — Відповідь на своє запитання я не почув. Накахара просто підійшов до мене і забрав газету з рук, я з цікавістю на нього глянув. Він поклав коліна обабіч моїх стегон, сів мені на коліна й пристрасно поцілував, я відповів на поцілунок і завів руки йому на спину, й притиснув до себе. Чібі, завів руку мені за голову.                      — Я теж скучив.                      Проговорив коли поцілунок перервався, й прикрив очі, але не спішив випускати його з обіймів, він поклав підборіддя мені на ліве плече. За час відпустки ми майже не розлучались, й тепер було важко з цим миритись. Не тільки мені, розсміявся з припущення Чуї.                                  Нашу ідилію прервав дзвінок у двері.  — Кого ще…?                        — Це я замовив доставку їжі, — провів рукою до верху по його спині.       — Іммм… гарна ідея. — Промовив він і зліз з мене пішов відкривати двері.  Ми спокійно повечеряли, виходячи з ванни Чуї помітив подарункову коробку.   
— Це подарунок Рампо, він здогадався що я уклав шлюб і…                  — Через обручку, знаю проходив. — прервав мене Чубі.                    — Ні, він зайшов з подарунком і зразу до мене так що, це виключається. І я думаю до у нас тепер є інша проблема яку я не передбачив, а вірніше забув.                          — Таке буває? — Посміхнувся з цього і повернув голову і поцілував Чую в щоку, як тільки він сів поруч.        — Так буває, я одружений уже місяць і звикся з цим і забув про це для решти це новина і я більш ніж на сто відсотків впевнений що Йосано захоче зробити святкування, решта її підтримають і до того всього зроблять це таємно. У тебе теж сама ситуація не знаю як там Морі, але ось Коє і решта теж захочуть таке відсвяткувати. І ти уж вибач два святкування я не витримаю, якщо ще врахувати що кожен придумаю якісь дурненькі конкурси як на…          — Не нагадуй, мені про цю бридоту. — сказав Чуя різко. — Я одне наврядчи переживу одне не те що два, і взагалі навіщо це святкування?              — Спитай в тих хто вважає що без цього ніяк. — відповів й відкинув голову на спинку дивану і закрив очі. Через декілька секунд я отримав поцілунок у вилицю, потім в кутик рота.        — Як я розумію, ти завів цю розмову тому, що знаєш як виплутатись з цієї двійної підстави. — Посміхнувся з цих слів.            — Так є одна ідея. Досить таки легка в виконанні.                          Обговорив все ми подивились на меблі, й лягли спати.                                          
Ранком мене розбудив дзвінок Кунікіди, що уже з самого ранку знайшов мені роботу. Закінчив розмову, я поглянув на Чую, що лежав на спині, з розслабленим обличчям, й закритими очима. Я не втримався й поцілував оголену частину його шиї. Спочатку я не думав, доводити це до чогось більшого, але його слова й дії у відповідь змінили мій план. Я скинув сорочку, перш ніж втиснути його в диван. Й припасти губами до його шиї… 

Поки Чібі, був у ванній я зробив йому каву, що купив вчора по дорозі додому. 
Також, додати дві ложки цукру, зробив ковток, посміхнувся оскільки це було те що треба. 
 Я зробив ще декілька ковтків, перш ніж Чібі вийшов з ванної, й дав йому каву. 
 Стоячи перед дзеркалом я помітив на шиї, сліди що я залишав на Накахарі сьогодні, але ж… Я поглянув на шлюбне кільце, так значить ? Перекинувшись парою слів з Чуєю, про це й почув в його голосі ревність, я розсміявся, й щоб він правильно мене зрозумів, поцілував його. Не хочеться сперечатись через якусь дрібницю, хоч і це було для мене нове. Зазвичай я не мав таких слідів ні від кого зі своїх партнерів. Спину там поцарапають легенько, ще може дадуть ляпаса, й таке бувало, ну ось такого не було. З такими думками, я їхав на місце вказав Доппо телефоном. Перед тим як вийти, я втягнув Чібі в палкий поцілунок. 
— В чому причина твого гарного настрою, кажеш? — Посміхнувся з почутого, й провів великим пальцем по губах Накахари. Я хотів уже сказати, але в останню хвилину промовив інше: 
— Розповім, тобі після роботи, а то я уже запізнююсь. — Перш ніж вийти я поцілував його ще раз. 
Мені важко виразити свої почуття в слух, навіть елементарно. Не те що сказати, йому, що мій настрій залежить від нього. Пройшов пару метрів й натрапив на Ацуші, що стояв й щось строчив в телефоні.            — Що ви хоч обговорюєте? — Ацуші, підскочив й випустив з рук телефон, після присів й зловив його за пару метрів від землі.                    — Ви ж… А як ви? — Він поглянув мені за спину.                        — Що я? — Тигр розгубився й відвів погляд.                              — Ви б хоч по сторонах дивились чи що? Чи ви так хотіли Кунікіді, повідомити з ким…                  — Так, так само як і ти, про свого телефонного друга? — Тигр почервонів, я ж посміхнувся. Й рушив до потрібного приміщення. — Пішли, а то Кінікіда, збільшить довготу своєї лекції.             
Ацуші, йшов за мною, продовжуючи набирати повідомлення.                — Навіщо, взагалі потрібна тринеровка? — Я скосив погляд на тигра. — Акутагава, щодня має тренировку, навіщо це?              — Оууу, це. Щоб бути в формі, й для кращого контролю, самодисципліна, прокачується фізично, так також прокачується здібність. Тим більше що тренировка в мафії, це не зовсім те що ти розумієш. Це ніби як спаринг, зі допомогою всіх своїх вмінь.       — На подобі того що було між вами й Накахарою, й паном Президентом з Морі на складі.                          — Так, на подобі. Вам би теж не помішало хоча б раз в тиждень, для кращої взаємодії, здібностей, робити щось подібне. Вивчили б свої сильні й слабкі сторони. — Ми уже піднімались до потрібного поверху, по сходах.    — Ви не боїтесь завдати шкоди, під час…?                              — Для цього й потрібна спільна тренировка, ви вивчите стиль один одного. Будете знати чого очікувати один від одного. І як це можна використати проти спільного суперника.                         
— Акутаґава, говорив що з Накахарою не ладнали, коли він прийшов в ма…?              — Що справді? — Я зупинився й цікавістю глянув, на Ацуші, що дивився на мене з розгубленості, після він відвів погляд й промовив:  — Здається, це не вірна інформація. —  Рушив далі по сходах:            — Запам’ятай, ти сам вирішуєш що показати оточення, любов, ненависть, злість, чи радість. Щодо моїх стосунків з Накахарою, то це довго пояснювати,  й мені сумнівно що ти хочеш слухати про те що я робив в ПМ. Взагалі я здивований що Акутаґавага розповів тобі про те як прийшов в мафію, мені здавалось він уже й сам забув про цей момент своєї біографії.— Я відчував на собі погляд тигра, ми зайшли на потрібний нам поверх.       Й зіштовхнулись з Кунікідою, що вийшов з однієї з кімнат, і почав свою лекцію. Що я пропускав поміж вух, думаючи про те що треба зробити подарунок Чібі на маленьку річницю.   Ми оглянули місце роботи вбитого, також перевірили його квартиру, де він жив з батьками.                  В офісі, я сидів й займався справами, як зазвичай замовив Накахарі обід, й квіти.   Сам пообідав в кафе, з усіма, Йосано оглядала мою руку з кільцем.                          — Такий не звичний колір. — Такий же як і очі мого чоловіка. — Воно так сидить, тобі не жме?                  — Ні, Йосано-Сан, все в порядку, це просто ідеальний підібраний розмір. — На випадкове весілля? — Запитала Наомі з цікавістю.                   — Так, вірно.                        — Господи, напевно це було романтично. — Дуже, романтично подумав я, але промовчав, не хотілось посвіщати когось в такі подробиці.   Далі тема перейшла на те як і які знаменитості робили комусь пропозиції. Ще через годину, я й Кінікіда відправились до підозрюваного, що явно щось не договорював. Так мене й застало повідомлення Чібі. Де він теж проявив свою ревність, від чого я посміхнувся. Такий, миленький, в ці моменти, у нього очі навіть ніби червоним відтінком віддають.          Закінчив допит, я поїхав додому. Де отримав поцілунок, після була вечеря, з Чібі, на руках що явно відчував тактильний голод. Після я читав книгу, що мені відправили для затвердження з видавництва.          Ніколи не думав що з тієї фінансової оборудки вийде, таке. Я прочитав майже половину, коли Накахара заснув у мене на плечі. Я посміхнувся від цього, й чмокнув його в макушку. Він посміхнувся крізь, сон. Решту я дочитав, сам, я легко вклався на дивані з Чуєю.                         Коли я уже влаштувався, він привично обняв мене, й промовив:              — Моє життя. — У мене від такого серце пропустило удар, і я ледве ковтнув слину. Такого я точно не чекав. 

 Я заснув не одразу, й спав погано. Коли на годиннику була восьма я розбудив Чібі, що за ніч змінив положення й спав фактично на мені. 
 Я знову зробив каву, відпив трохи й передав Накахарі. Він відвіз мене до агенства, поцілунок був уже звичним, але не менш чуттєвим.                Сьогодні ми піймали, злочинця, я осбодився на дві години раніше ніж зазвичай. Це було гарним збігом обставин. Я заїхав й забрав подарунок, для Чібі.                  Вперше коли побачив новини, про продаж цих ножів, одразу першою думкою було це для нього. Він любить, холодну зброю, це має йому сподобатись. Тому я без вагань, й торгів купив цю колекцію.             Двадцять п’ять, ножів однієї епохи, але різних майстрів, в різних стилях, різних розмірів, зі своєю і сторією, й гострі не лише на вигляд. Коли я був в його кабінеті в останню, там була пуста стіна, думаю настав час це змінити.                              Біля офісу мафії, мене чекав Акутаґава, я одразу пішов до багажника дістав з нього кейс з ножами, таксі рушило.                — Доброго дня, Дазая-Сан.            — Доброго, хоч ми уже вітались.      — Так…                              — У мене є до тебе одне прохання.    — Все що побажаєте. — Поглянув на нього з цікавістю, його бажання мені догодити мене іноді дивує.            — Що просто так?                      — Ааа… Ну Гін, сподобалась книжка, а Ацуші…                            — Зрозуміло. — Прервав я його, й вручив йому кейс. — Значить, слухай уважно, пароль кейсу сьогоднішня дата. Все що там знаходиться, ти маєш повісити на стіні в кабінеті Накахари до завтра. В стиль вольєру, бажано.  — Зрозумів, все крім стилю.          — Загугли, й прочитай книжку про це, може знадобитись в бою.              — Зрозумів.                          — Чудово, можеш починати після шести. — Так, Дазая-Сан. — Хлопнув його по плечі, й рушив в приміщення офісу.     Я пішов до Морі, мене як і минулого разу пропустили в кабінет, хоч і його там не було. Я сів за стіл, з права на перше крісло, й став чекати. Він прийшов через десять хвилин.          — Надумав таки…? — Почав він побачив мене.                        — Ні, я прийшов з іншої причини. — Морі, обійшов стіл й сів на своє місце, й запитав:                     — Дуже цікаво якій? — в голосі справді було чути цікавості.          — Зустрічався днями з Медлен, чи як там її зараз, я не питав. — Його поглядав змінився подивом. — Вона питала про тебе, так що можливо наступні агенти будуть шукати тебе.  — Вона повернулась в Йокогаму?      — Ні, я був у відпустці останній місяць, виїздив до столиці. Там ми й випадково, зустрілись. Здається ти розчарований? — Я поглянув на нього, він дивився на мене з сумішшю емоцій, для нього це велика рідкість.        — Вірно, розчарований в ній як матері, вона б могла…              — Її було наплювати, я тобі це говорив і не раз. — Прервав його злісно, він важко видихнув.          — Гаразд, проїхали, мене дістало сперечатись з тобою через неї. — Я хмикнув, й піднявся з крісла. Поправив крісло, й рушив до виходу з кабінету.          — Тобі, хоч стало легше після зустрічі з нею? — Я завмер від почутого.                      — Легше? Чому мені мало бути легше? — Я обернувся через плече до Морі, він похитав головою.                      — Ти все ще злишся.                  — Це ніколи не пройде, щоб і хто мені не говорив.                          — Осаму, мертвим не потрібні жертви, вони хочуть спокою, дай їм це. Відпусти, їх, пройшло стільки часу.  — Я відпустив, але не забуду про них поки буду жити. — Вийшов з кабінету Боса ПМ, й пішов до Чібі. Він здивувався побачив мене, й ми разом пішли на паркінг. Сіли в машину й поїхали в ресторан. 

Коли Дазай поправляв крісло, Морі помітив у нього на руці кільце, але не сильно роздивлявся. Коли 
уже за ним закрились двері, й стихли кроки, Морі промайнула здогадка, й він по камерах спостереження, прослідкував за Дазаєм, що зайшов до Накахири. І як вони разом, йшли до машини. 
Легко так, з посмішками, й коли Дазай сів в машину до Чуї. Огай згадав кільце Накахари, як там 
говорила Коє:

“В столиці” 

  Накахара теж був в столиці, теж був у відпустці, теж має шлюбне кільце, збіг? Наврядчи, подвійний чорний одружились, ще й старовинним шлюбним ритуалом. 
Дивина, але з іншої сторони Морі навіть посміхнувся Дазай лиш сильніше зв’язав себе з Мафією, якщо вони уклали шлюб, значить Накахара зможе вернути його в Мафію коли я помру. Осаму, ти ж це розумієш правда? Накахара, явно не тільки тебе бісів. 

Наступного дня, бувши в агенсві я чекав на реакцію Чуі, на подарунок. Він не просто написав повідомлення, як я чекав, він подзвонив.                                                   З початку я пожартував, а потім сказав, як є, в кабінеті крім Ацуші нікого не було. Кунікіда був в президента, Рампо з Танідзакі займались розслідуванням. Наомі була в Йосано, в кабінеті. Здогадка про Морі, мене розсмішила, й судячи з голосу йому справді сподобалось я був цьому радий.                          Тому з легкістю, узятися до документів, що треба було переглянути.                   
Через годину, мені доставили букет квітів піони й троянди,  посміхнувся з них.            — Дазая, новий букетний період, весільний? — Глянув на лікарку, з посмішкою.                          — А чому б ні?                      — Романтик, ти ще той виявляється. — Промовила вона з загадковим поглядом.   
Під час обіду, я помітив як Йосано шепотілась з Рампо, й Кунікідою, ну все-таки вирішили. Я відправив Чібі, повідомлення й став чекати його дзвінка.    Що взагалі був ні про що по факту, просто постанова. Я ніяк особливо не обозначав з ким говорю, але в кінці не стримався й отримав доволі таки не стандартну відповідь.                Булочка, серйозно? Це ж чому?         Запитав про це, але відповідь прийшлось почекати. Й не стримався від посмішки.    — Господи, як тільки хтось погодився з тобою одружитись, ти таке ледачо. — Пробурчав Доппо, коли помітив що я відволікся від роботи. — Ти два місяці, був у відпустці, невже не достатньо відпочив? — Впевнений що хочеш знати, чим я там займався? — Запитав я у відповідь, питання було риторичне, й воно розізлило Кунікіду.                  — Кхе… — я поглянув на Йосано, що дивилась на Доппо, з нивиним поглядом. — Кунікіда, може тобі теж взяти відпустку? Ти якийсь нервовий останнім часом, навіть занадто.    — Зі мною все добре. — Лікарка, нічого більше не сказала, й звернулась до Рампо, за чим спостерігав блондин. У них що відкрита, конфронтація? Цікаво, цікаво.                               Далі, ми відправились ловити вбивцю по нашій справі. Закінчив з цим я відправився, в ресторан. Де провів час з документами, так мене застав Чібі.           
Ми посиділи, поговорили перш ніж всі зібрались. Його занепокоєння грошима, мене не дивувало, але я пояснив свою позицію, що й важко йшло. Проте таки я зміг це сказати. Далі все пройшло як по маслу. Правда, Морі здивував тим що приніс, подарунок, але однак все пройшло добре.                     Ми потрапили додому ближче до опівночі, й одразу лягли спати.       З ранку, я приготував каву й канапки, які Чібі їв, поки я був в душі.                                — Не гостре?                           — Ні, а має? — Я посміхнувся, й взяв одну в руку.                          — Я іноді перебільшую зі спеціями. — Спробував, й зрозумів що все нормально. — Думаю, сьогодні не той день. — Він поставив чашку в раковину, й чмокнув мене в щоку. — Дякую, було смачно.  По дорозі до агенства, ми слухали новини.
На вході в агенство, я побачив як Ацуші сперечається з Рюноске, цікаво про що, я усміхнувся й пішов до офісу.                            Я займався своїми справами, від чуючи на собі іноді погляд Доппо. Все змінилось, коли прийшов Рампо з Йосано, під руку вони сміялись.      — Що це ви такі веселі? — Запитав він не дуже то й дружньо.                — Та згадували, вчорашній вечір. Виявляється, Хіроца-Сан, такий…    — Ооооого. — Промовив Танідзакі з шоком. — Невже, він так запав тобі в душу?                                — Не знаю, про що ти подумав, але він так добре розбирається в мистецтві. Він навіть збирає колекцію, картин. —  Посміхнувся з почутого.            — Ось як! Ти що навіть встигла її оглянути? — Доппо випромінював цікавість.                          — Поки що ні.                      — Поки що? Ти що збираєшся з ним зустрічатись? — Поглянув на блондина, що, як на мене вкладав в слово “зустрічатись” більше сенсу чим варто.      — Так, вірніше ми з Рампо, підемо на огляд разом.                        — Разом? — Тепер всі поглянули нв Кунікіду, Рампо й Йосано.            — Так, вірно, мистецтво це прекрасно, чи не так Дазаю. Здається, Тачіхара, вчора говорив що ти навіть якась “вкрав” на одному аукціоні в Хіроца, картину. —  Посміхнувся, він не міг не сказати, звісно, я забув про це. — Так, була така справа, картина “Мрія Веландіса” невідомого автора, гарна дійсно мрійлива.              — Кхе…. так як зарплата у Портовій Мафії? — Танідзакі, почухав потилицю.                      — Взалежность від кількость виконаної роботи, й посади. — Промовив Ацуші, не дуже впевнено.                    — Правильно.
На цьому тема змінилась, але напруга між тими трьома залишилась. Й я не розумів, чого добивається Рампо. Я замовив обід, Накахарі, спустився в кафе, піднявся робив вигляд що працюю, посперечався з Доппо. Чібі позвонив ближче до четвертої години.  — Що, бажає моя лялечка? — Відкинувся на кріслі, й говорив з посмішкою.    — Де ти взагалі, взяв це слово? — Посмішка стала ширшою, від почутого у відповідь.                            — В одному місці, за кордоном.        — Ясно, я хотів попередити що маю справи на вечір, тому прийдеться тобі скористатись таксі, і я не знаю коли звільнюсь.                          — Гаразд, я зрозумів, щось серйозне?  — Не особливо, з того що мені відомо.      — Добре тоді, оскільки я тебе знаю найкраще бережи своє життя так як ти бережеш моє. — Погляди що я на собі відчував після того, як промовив слова, були куди простіше сприймати ніж наважитись сказати їх в слух.    — Гаразд, зроблю все можливе. — Прервав дзвінок, й всі відвели погляди, дякую що не питали нічого. В мафії з цим було простіше.             Я таки зайнявся звітом, й під кінець відчув що щось не так. В офісі все було як зазвичай, коли відчув запаморечення. Приклав руку до скроні, голоси навколо стали віддавати ехом, заплющив очі. Розплющив й побачив уже інше приміщення, люди навколо були мені не знайомі, але по їх вигляду я зрозумів що це тілоохоронці мафії. Й коли почалась стрілянина, і я почав як куль застигли в повітрі з допомогою гравітації й повернулись назад, я зрозумів. Що бачу очима Чуї, те що з ним відбувається зараз. Але… Куль загроза для життя, проте не з його ж здібністю. Коли більшість стрільців була мертва, ще частина поранина, Чуя спустився на землю. Де один попробував його прижати до стіни, проте він не знав Накахари й в нього нічого не вийшло, поки я не відчув біль в правому плечі, й грудь. Перед очима все почало двоїтись, і я почув з ехо, ніби через воду:              — Чого на тебе, це не діє?            — Про що це ти?                      — Моя… — Моргнув, і розплющив очі, й побачив офіс агенції, поглянув на праве плече, що боліло й текла кров.  Біля мене був Ацуші, що тримав за ліве плече й торможив, Йосано підбігла до мене з аптечкою.          — Що це з тобою таке? — Я поглянув на Кунікіду, що стояв за Ацуші, і явно був в щоці. — Я думав, що ти заснув, взагалі.      — Кунікіда, ти мав би знати що це не схоже на сон. — Я поглянув, на Рампо, також як і Ацуші. Лікарка, поклала бінти, щоб зупинити кров. — Чи не так Дазаю?    — Ти й так здається знаєш? — промовив я дивлячись на Едгара, він посміхнувся й почав говорити:        — Я знаю лише те що бачив, а бачив я наступне: Ні, ти ні Накахара, навіть ні на сантиметр не можете зсунути з місця шлюбне кільце; вони у вас абсолютно однакові, з рідкісного білого золота, з замалюваними гілками. Крім лише кольору дорогоцінного каміння, що має відношення до кольору ваших очей. З цього я роблю висновок, що твій шлюб не простий, він укладений не в раксі, а з допомогою якигось здібностей. Все вірно?                                — Так, вірно. — Всі мовчки нас слухали, він ширше посміхнувся й промовив:           
— Й що ж це було тільки що?         — Як ти й сказав Рампо, мій шлюб не простий він укладений старовинним шлюбним ритуалом, в якому є такий нюанс: що станеться зі мною фізично, той станеться з Накахарою, і навпаки.              — Ось що значить та фраза. — Прошепотів Ацуші.                    — Це так мило. — промовила Наомі, з посмішкою.                            — Тобто ти…                        — Кохання, теж потребує плати, Кінікіда, як і твої ідеали. — Прервав я його, так як не хотів більше нічого їм розповідати. Йосано зупинила кров, від перев’язки я відмовився. Закінчив справи, викликав таксі й відправився додому.                            Я гортав книжку чекаючи на Чую, що з’явилися через годину. Обговорив з ним те що сталось, я став думати про те як це могло статись?              Заблокувати чужу здібність, але не його. Невже лише через те що, та завдала шкоди Накахарі.              Я легко зміг обробити рану Чібі, щоб не викликати зайвого болю, що ж в цьому є плюс.                        Через рану Чуя, не збіг влаштуватись так як звик, але все ж таки якось заснув. Я ж заснув одразу після нього.                         
Вночі я чув як Чібі, крутиться, задіває рану, й також те як він мало не впав. Я тримав руку на його талії після цього, я поклав руку на його плечі. Таке повторилось ще раз, я повернувся на бік поцілував його в шию, й сильніше притиснув до себе. 

Ранком перше що я усвідомив після пробудження, що мені якось не добре. Ніби я захворів, й у мене температура… Від цього я затамував подих, температура, якщо у Накахари значить зараження крові.              Висвободив ліву руку, й поклав йому на лоб. Він теж уже не спав, лоб був ніби нормальної температури, нічого не розумію. Відповіді прийшла з тим як я сів на ліжку, я захворів.      Що ж хоч я ненавиджу хворіти, але я був радий цьому, краще так ніж ускладнення у Чібі.                  Подзвонив на роботу сказав що захворів, випив таблетки й пив чай, також згадав про дещо й набрав Ацуші. Тим часом з ванної, вийшов Чібі, поправляючи сорочку.                  — Це моя сорочка, — промовив я з посмішкою.                            — Ну той що?                        — Перепрошую, що ви….? — А й не помітив що Накадзіма відповів на дзвінок.                              — Це не до тебе, у мене до тебе є прохання.                            — Так, я вас слухаю.                — В моєму столі, другий ящик з права, там має бути книжка, візьми її й при зустрічі віддай Акутаґаві.            — Гаразд, я все зроблю.              — Чудово, давай тоді. — Тим часом Чібі, присів біля мене, я завершив дзвінок. — Принеси аптечку.          — Навіщо?                           — Пластир прикріплю тобі. — Поклав телефон на столик, Накахара приніс аптечку. Й сів зліва повернувшись до мене спиною, поки я діставав все необхідне він зняв сорочку. Я зробив все щомав, й накинув йому на плече, сорочку. Закрив аптечку, й відкинувся на спинку дивана, й знову пчихнув.    — Що бажає на сніданок? — Чібі поклав голову мені на грудь, я підняв ліву руку й поклав на його плечі.          — Може щось італійське? Піцу наприклад. — Ммм… можна, з чим? Тут є… — зробив замовлення, мій чоловік відклав телефон, й притиснувся до мене сильніше поклав руку на талію, я посміхнувся від цього. Здається я зміню свою думку, щодо того що хворіти просто жахливо.              — Здається у нас є вільний день.      — Якби, є ідея як його провести?    — Так, може завершимо облаштування кімнати.                            — Можна спробувати, почнемо з ліжка, ти сьогодні пару раз мало не впав.      — Знаю, взагалі це через рану. — я ширше посміхнувся від почутого.      — Вірно.                              — Може замовити ліжко під наші параметри.                            — Які саме наші параметри? — Здається він уже щось придумав, цікаво що.— Ми якось бачили, пам’ятаєш ліжко, де низ як поличка, ніби, з підсвіткою було. І…
— Так, я пам’ятаю, треба пошукати фірму, що займається подібним. Там здається ще були полички зверху над ліжком, і ще по боках. — Я зрозумів про що говорив, Накахара ми бачили це закордоном. Але разом з тим я усвідомив, що фактично облаштовую кімнату для нас. Не лише для нього, це не просто допомога, а це участь…   — Так, було, вони ніби були як в стіні, чи то я щось плутаю. — Я поглянув на Накахару, що говорив це абсолютно звичайним тоном.            — Здається, що так я не пам’ятаю точно. Ти що хочеш це досконально повторити?
— А що варто? — Чібі підняв голову, в його очах була цікавість.          — Не знаю. Якось я не впевнений, що ті полиці не впадуть нікому на голову.         
— Ммм… — він поклав голову, назад. — Можливо, тоді просто з підсвіткою, і з тумбами по краях, поличка зі знизу якщо й впаде, то не страшно.          — Так, не страшно. — Почувся дзвінок у двері, це була доставка.             Ми поснідали, й почали шукати фірму, й разом дивитись на все решту.         В цілому ми майже все найшли, коли температура знову піднялась. І єдине, що я міг це просто лежати, в очікуванні коли подіє таблетка.       Відмінно від попередніх разів, я був не сам, поруч був Чібі, що поділяв мої відчуття. Через що я відчував себе трохи виним. З такими думками я заснув.           
Снилось, щось не зрозуміле, так як і завжди у цьому стані, чи спогади, чи то фантазія.                           Прокинувся увечері з легким головним болем, так само лежачи на дивані, під боком був Накахара.                  — Як спалось?                        — Як і зазвичай в цьому стані, незрозуміло. — Підняв руку поклав її до свого лоба, що все ще був трохи гарячий. — Ясно.                      — Я знову говорив щось?              — Та ні, ти мовчав. — Хоть щось добре, а то мало лі що я міг на говорити в такому стані.              — Ммм, якщо до вечері.                 — Десь має бути, уже сьома година. —  Прикрив очі, й почав виплутуватись з ковдри.                             — Добре, піду в душ. — Встав на ноги, й пішов ванну. Де скинув весь спітнілий одяг й прийняв контрастний душ. Коли я вийшов, на столі уже була вечеря. 
Закінчив з цим я сидів з відкинутою головую на спинку дивана. Чібі як завжди, обплів мене як плющ коли прибрав зі столу. Я поклав руку йому на лопатку, іншу на талію, й поцілував в макушку.                  Після заклав ноги на журнальний столик, мені здавалося що температура знову підійматися, голова була важка, думати було складно. Й ще почався кашель.        — Заварю чаю, вип’єш таблетки. — Посміхнувся з почутого, я так ніколи не робив, лише сильніше закутувався в ковдру й вжимався в ліжко.           — Не варто, від кашлю так просто не позбавишся.                           — Чим раніше, тим краще. — Проговорив Чібі, й почав вставати, рівно сівши він поклав руку мені на лоб. — Знову температура.            — Так, знову. — Він клюнув мене в щоку, й пішов заварювати чай. Закрив очі, й підпер голову рукою. Зазвичай в такі, моменти як цей як ніколи хотів покінчити з життям. Навіть, помста Медлен, не видавалась такою важливою, щоб триматись за життя.    — Ось, тримай. — Я взяв чашку з чаєм, з рук Накахари, після таблетки, що закинув до рота й випив. Тепер, це не можливо, я не можу просто вмерти. Я несу відповідальності, не тільки за себе але й за Чібі. Й така смерть, його наврядчи утішити. Я попивав чай, поки він влаштовувався біля мене з боку, й в голові само собою почали складатись слова: 

Давай ми з тобою,                    Тільки ти і я.                      Поїдемо кудись у затишне місце,    Жити будемо не так бистро.            Не хвилюйся, нікуди не спіши,       Життя, можливо, і коротке як і твої нерви
Тому насолоджуйся цим життя,      Щоб не шкодувати потім перед смертю. Давай заведемо з тобою кота ?        А краще трьох!                        Щоб не сумували, і під ковдрою ми у двох, і три коти під боком.          Ми із чаєм, під ковдрою, в п’ятьох.  А я дивлюся у твої очі…

Чуя, що змінив положення збив мою думку. 
— Щось не так? 
— Ні, все так, чого ти питаєш? — Зробив ковток чаю. 
— Ти уже декілька хвилин, сидиш так ніби статуя. — Посміхнувся й промовив: 
— Просто задумався про дещо, як ти відносишся до котів? 
— В сенсі? Чого ти питаєш? 
— Просто, цікаво стало. — Зробив останній ковток, й поставив чашку на стіл. Після ліг потягнувши 
з собою, Чібі й випадково зачіпав праве плече. 
— Пробач. 
— Нічого. — Він змінив положення, влаштувавшись зручніше. — Взагалі вони милі, але я не думаю що у нас вийде подбати про кота належним чином, враховуючи графік роботи. 
— Дійсно, прививки, лікар, може якби робота була іншою, або її взагалі не було. — Почав перебирати 
його волосся. 
— Без роботи буде сумно, а міняти уже пізно, тим паче з наявністю здібності. 
— Не пізно, просто немає потреби.   — Мгм. — Чібі, поправив ковдру, я ж дивився на стелю.                     Далі я сам не розумію як заснув, але це був не сон, у мене був жар. І я марив, судячи з того, що я бачив. Бачив сестру, з батьком, ми сиділи в трьох за столом. 
Говорили про навчання, й мене накрила темнота. 
— Осаму, випий таблетку, у тебе жар, —  ковтнув таблетку що запухнули мені в рот, що я відкрив і запив водою. Сфокусував погляд, розглядів Чую, й підняв руку, що поклав йому на щоку. 
— Як ти можеш тут бути? Ми ж ще не знайомі… — Попробував піднятись, але голово була занадто важка, а тіло слабке. 
— Що ти…? — Він замовчав, на півслові після поклав мені на лоб тканину й витер від поту. — Ти мариш, все в порядку. —  Пропустив його слова повз вуха. 
— Я так багато хочу тобі сказати, проте не знаю як. — Знову торкнувся рукою його обличчя, перед очима все плело.             
Коли все знову стало чітким, я побачив Озіляй, що посміхалась мені. Я посміхнувся у відповідь. Вона підійшла до мене взяла, за руку й потягнула за собою, я піддався її. 
— Пішли скоріше, я їсти хочу страшенно. 
— Думаєш, вдома щось є? — Питання було риторичне. 
— Я бачила у нас є пару овочів, може щось з ними зробити, ще був хліб. Достатньо щоб перекусити. 
— І що з ними робити? 
— Салат, або зварити. 
— Перше легко, проте не факт що смачно, а друге треба постійно перевіряти. 
— Осаму, не порти настрій ще більше. — Озі, зупинилися й відкинула від себе мою руку, надула губи, склала руки й ображено фиркнула й пішла далі. 
Далі було щось не зрозуміле, крики батька Медлен, і вогонь… 
Я і Чуя, сиділи в барі випивали, той бар при дорозі. Посміхнувся, це був гарний день. 
— Тут гарно, — я отримав здивований погляд Чібі. 
— Ага, як почуваєшся? — Він протягнув руку до мого лоба, здивувався, але перехвати її й поклав собі на ліву щоку. 
— Ти такий чудовий. 
— Ммм… — іншу руку він поклав таки мені на лоб. — Нічого не розумію, давай змірі… — Потягнув його до себе, ми якимось чином опинились на дивані, я завів руку йому за спину, й сильнішепригорнув до себе.            — Боже, що ти робиш?                  — Дивно, від тебе чути таке. Ти ж свого роду теж Бог. — Псміхнувся й добавив: — Мій Бог.                  — Ммм… не впади тільки з дивану. — Посміхнувся ширше.                    — Гаразд. — Чуя, поклав руки мені на талію, й влаштувався зручніше. — Ти коли відпускаєш контроль, то ніколи не робиш спроб мене поранити, знаєш?  — Ні. — Підняв руку трохи вище й почав перебирати його волосся.        — Ти що робив, щось спеціальне щоб…?  — Та ні, просто я постійно поруч, й ти ніяк на це особливо не реагуєш.     Вткнувся обличчям йому в плече. Постарався заснути, й у мене це добре вийшло.                               Коли я прокинувся, почувався слабким, потним, але розум був ясний. Чібі, спав поруч, на лівому боці, обіймаючи мене за талію, й поклав голову мені на плече, на годиннику була сьома ранку, я важко видихнув. Завжди коли хворію, то прокидаюсь раніше звичайного. Полежав трохи, почав підійматися з ліжка, аби прийняти душ. Накахара ніяк не хотів мене відпускати, я завмер піднявшись на правий лікоть й на клонившись прошепотів йому на вуху:             — Чібі, відпусти мене в ванну.       — Ммм… — він ослабив хватку на талії. — Повертайся скоріше, — посміхнувся й чмокнув його в скроню, й промовив:    — Як бажаєте мій Бог. — Встав з дивану, й пішов у ванну, й прийняв контрастний душ.                      Про прийдешню ніч, я мав не чіткі спогади, але те що пам’ятав було не дуже приємно, й для Чуї точно не зрозуміло.     
Привши себе в порядок, я повернувся до свого чоловіка, що вже зжимав в руках краї дивану й ковдри. По тому як він мотав головою, я зрозумів що йому сниться щось не приємне. Я почав його будити, він прокинувся одразу, важко дихав, й сів на дивані, й зажав мене в обіймах. Я відповів на них, й поклав підборіддя йому на плече.    — Це всього лише сон, Чібі, все гаразд.      — Так, все гаразд. — він сильніше прижав мене до себе, я посміхнувся від цього.        — Ще рано, можна ще трохи повалятись в ліжку. — Я навалився на Накахару повертаючи його в горизонтальне положення, він не протестував. Тому через пів хвилини, я лежав на спині, а Чібі майже на мені, його голова була у мене на грудь, рука на талії.  — Давно ти не спиш?                  — Десь з пів години?                — І чому?                            — Не сплю довго, якщо хворію.        — Ммм…ясно, що там по сніданку?    — Що бажає? — Потягнувся до телефону на журнальному столику.              — М’ясний рулет, з соусом, суп, тирамісу, якщо маєш бажання брати собі бульйон, то бери з курятиною, більше користі, як на мене. — Все ще було незвично від його турботи.      — Не люблю його, тому візьмемо просто суп. Вибач, що спортив тобі сон…    — Не особливо якщо чесно.            — Та невже?                          — Ага. Ти все так же говорив, просто був жар.                              — Що я говорив?                      — Та нічого особливого, те що завжди, вірші, хоча…здається був ще якийсь рецепт. — Зробив замовлення, й відклав телефон.                      — Й ще половина без св’язанного бреду, так?                          — Ну не те щоб без св’язанного, просто ти здається плутав реальність і сон.                  — І що наговорив?                    — Нічого такого, щоб я не знав. — Я закотив очі, від цієї відповіді, надіюсь що це правда.                — Озі, це скорочення до Озіляй?      — Так, я говорив рецепт й згадував її ім’я? — Так, здається ви щось пересолили.  — Як завжди. — Значить говорю те що сниться? Чи що?                      — В більшості були вірші, якщо не помиляюсь. — Чібі, піднявся на лікоть, й накрив мої губи своїми, прервав поцілунок сказав:            — Краще слухати вірші, ніж те якби ти говорив про когось з колишніх.        — Ммм не думаю, що це взагалі можливо. — після я сам втягнув його в поцілунок.                          Нас перервав дзвінок у двері, який Накахара пішов відкривати сам. Це було наше замовлення, ми поснідали, поки я прибирав остатки їжі, Чібі був в душ. Останок дня, ми провели так само як минулого дня, вибирали різні речі для дому, після обіду дивились фільм, після ввечері просто говорили.                              Так і пройшов мій лікарняний на дивані, в обнімку з чоловіком, без розлуки на шість годин, ніби ми знову у відпустці. Але на жаль це швидко закінчилось, здоровим бути краще, тому у понеділок я відправився на роботу, так же як і Чібі, плече уже не боліло якщо не напружуватися сильно.                                  На роботі не було нічого цікавого, крім того, що спостерігати як Кунікіда нервує від взаємодії Йосано й Рампо, здається його цікавить більше лікарка аніж детектив з наддитукцією, проте Йосано чи то цього не розуміє, чи то тільки удає.  Відправив Накахарі квіти, після замовив обід, також вирішив записати вірш, але трішки захопився. Треба зайти на квартиру, також домовився про зустріч з нотаріусом. Й поїхав на місце злочину, відбулось вбивство, як думає президент це зробив обдарований. Після огляду розійшлися по домах, я відправив на квартиру, перед цим написав Накахарі що приїду додому на таксі.                       Квартира була орендована на рік вперед, тому відкрив двері я побачив все як і залишився лиш з тим нюансом що все було в пилюці. Тому довелось навести порядок, після цього я відкрив третій ящик зліва в письмовому столі. З хвилину я дивився на вміст, після поклав зверху свіжих п’ять листів, й закрив ящик. Там зберігаються вся моя писанина, я все збираюсь якось її перебрати, розсортувати, може навіть викинути. Але не можу, є та і є, я його не переглядаю, бо й так пам’ятаю, воно просто лежить.     Вечір я провів, на дивані з Чібі, й читаючи книжку.       В агенстві справа швидко розкривалась, через не досвідченість вбивці, ми спіймали злочинця наступного дня, ближче до кінця робочого дня.                      Я не брав фактично ніякої участі в затриманні, лише стояв біля одних з дверей через які злочинець мігби тікати відбийся він від Ацуші. Але не відбився, і я був цьому радий, я не хотів причиняти Чуї, хоч якийсь біль.                                — Скажіть якби не ваш зв’язок, ви б вчинили інакше? — В голосі тигра, була цікавість й страх.              — Так, зробив би інакше, це відповідальність, вона є не лише в шлюбі, а й в будь-яких інших стосунках. Не всі це розуміють, на жаль.                               Ми повернулись в агенцію, де я на швидку руку написав звіт, відправився на таксі додому, написав про це Накахарі уже з машини, також зайшов в магазин і купив дещо для готовки.     Прийшов додому я освіжився й приступив до готовки вечері.           Чуя прийшов тоді коли я збирався пробувати результат своїх, старань.  — Ти як раз вчасно.                  — Вчасно для чого? І що це за запах? — Посміхнувся з почутого, скинув мусор у відро, й взяв тарілку з їжею й поставив на барно стійка перед Чібі, що зайшов у вітальню й з цікавістю дивився на мої дії.
— Я тільки що закінчив готувку, запах від цього блюда, попробуй, але щодо спецій я не впевнений. — Чуя, з легкістю взяв тако в руку, попри весь свій неоднозначний погляд й надкусив.                            — Ммм смачно, проте ти здається забув за спеції.                            — Може бути. — Я взяв тако домашнього приготовання і надкусив, що ж таки справді забув. — В принципі не погано, начинку можна взяти й іншу.  — А з якого приводу ти взявся за готовку? — Накахара, закинув решту тако собі до рота.                    — У мене просто такий настрій, й це не складно.                          — Як скажеш, що ж сьогодні будемо без доставки. — Посміхнувся з почутого.  Оглянув рану Чуї, все було добре рана гоїлась. Ми обговорили новини, й лягли спати. 

***

 Був уже четвер, і я сидів в кабінеті нотаріуса для того аби уже вдруге за пів року внести зміни в заповіт. 
— Чим це викликано цього разу? — Запитав нотаріус з цікавістю, чекаючи свою асистентку. 
— Я одружився, і мій шлюб вносить суттеви корективи, так що… 
— Ого, — перервав мене шокованим вигуком і глянув на мої руки. — Що ж це серйозний привід. — Тут прийшла асистентка, й передала мені папку.    Наступну годину я вносив зміни, після того, як все було зроблено. Зайшов в перший попавшийся мені квітковий магазин, купив квіти, й повагавшись ще зхвилину, я таки вклав в букет лист, що я забрав у нотаріуса. По попередньому плану, цей лист Накахара мав отримати після моєї смерть, разом з іншими моїми розпорядженнями. Проте якщо він помре разом зі мною, то ніколи його так і не прочитає, хоч і там по факту немає нічого такого, враховуючи наш шлюб, але ж… Просто хай він прочитає.                    Повернувся в агенцію, де став перебирати документи або ж удавати що працюю. Накахара подзвонив аж через годину.        — Так.                                — Що це за лист?                      — Ну… — Відкинувся на спинку крісла й закинув голову до верху, думаючи якби то сказати що то таке. — Я просто вносив зміни у свій заповіт, й подумав що тобі варто його прочитати якщо бажаєш, як на мене, це підходить під розв’язування нашої проблеми про яку ти говорив в перший день шлюбу.  — Цікава думка, гаразд. Я буду вільний близько шостої, й буду…      — Ні, не варто, у мене уже немає справ, до зустрічі дома.              — До зустрічі. — Я вибив дзвінок, й повернувся до роботи.                — Думаю, я маю зазначити, що шлюб впливає досить таки корисно на поведінку. — Я поглянув на Доппо з цікавістю, так же як і решта.        — Ти що одружився? — запитав Танідзакі з шоком і не порозуміння в голосі.                  — Ні, я про Дазая.                  — А що власне змінилось? — Запитав Кенджи кинув на мене зацікавлений погляд.                              — По-перше він став менше запізнюватись, по-друге він таки почав звіт, це краще ніж взагалі нічого, і по-третє ми перестали нести стільки шкоди й розрухи під час ловлі злочинців. — Мало хто з присутніх поділяв радість Кунікіди. — Що ж це добре. — промовив Ацуші невпевнено.                           Я лише хмикнув з цього, я не бачив сенсу щось говорити, Доппо мене не зрозуміє, не зараз.                                                    Вийшов з офісу, я зайшов купив випічки, й відправився додому. Де ще нікого не було, сів на диван й став переглядати газету, я був уже на останніх сторінках коли Чуя повернувся додому.                      — Ти пізніше ніж я думав, щось сталося? — Ні, просто на дорозі була аварія. — Перш ніж я встиг опустити газету, Накахара сів мені на руки розмістив свої коліна біля моїх боків. Поклав руки мені на плечі, й палко поцілував. Це було не дуже очікувано, проте я на автоматі поклав руку йому на спину, й прижав до себе, зминаючи при цьому газету, й відповів на поцілунок.      — Вона тут лишня. — промовив Чібі, перервав поцілунок й опустив погляд на газету, що в наступні п’ять секунд відкинув на землю. Я посміхнувся з цього, потягнув до нового поцілунку, вирівнявся на дивані, й почав розстібати ґудзики, на його жилетці, у мене не було бажання тягнути так само з ґудзиками на сорочці, тому я взяв краї сорочки з низу й різко дюргнув їх, ґудзики розлетілися в різні сторони по всій вітальні. Що правда ми не сильно звернули на це увагу, я припав губами до ключиці Накахари й спускався нижче… 

О дев’ятій годині, ми вечеряли випічкою, що я купив до десерту, оскільки Чуя не хотів чекати 
доставки. Він сидів у мене на колінах, я ж відкинувся на спинку дивана, й поклав ноги на журнальний столик й зробив ковток вина, що Чібі мені дав, після того, як я вийшов з душу.                                — Що це за вино? — Поглянув на бокал у своїй руці, це вино відрізнялось від того що я раніше пив у цьому домі.                     
— Те яке ми разом купляли в Токіо, у вином магазині.                      — Те за яким ти прийшов, чи те що тобі порекомендували?                — Перше.                              — Чому ти раптом вирішив його відкрити? — Помітив як він зам’явся перш ніж відповісти.                  — Бо сьогодні…я знову закохався в тебе…думаю це гарний привід, щоб його відкрити. Його історія… — після словосполучення “знову закохався в тебе” я не розумів подальших слів.     Час навколо мене ніби зупинився, я все ще дивився на профіль свого чоловіка, що щось говорив. Щоки стали трохи рожеві, його руки все же зминали серветку. Посміхнувся, й підняв ліву руку що я тримав на його талії, поклав поверх його рук й поцілував у скроню, після спуств до вуха й проговорив:                    — Не думав, що лист сподобається тобі, та ще й настільки, — й легко торкнувся губами його щоки, й зробив ще один ковток вина.                  — Можливо, тому що ти гарно пишеш.     — Як скажеш. — Чібі переплів наші руки.    — Чому ти вносив зміни у свій заповіт?    — Через особливості нашого шлюбу, якщо ти помреш зміною, то один пункт заповіту виконаний не буде взагалі.  — Відправляти такий лист після смерті, не дуже то і… Ну просто якщо так дивитися то ти якби… Даєш надію, якої немає ти…                        — Якщо немає відповідних почуттів, то і надії. — Я підняв наші руки й глянув на кільця, вони ніби прилипли один до одного.                      — Коли ти його написав?              — Після того, як вийшов з лікарні в останній раз, а що?                  — Просто цікаво. — Він зробив ковток вина, я просто сидів і насолоджувався ідилією. — А до цього що було?        — А? — Чуя повернув голову до мене. — Ти кажеш що цей лист був написаний пару місяців назад, а що було до нього? Інший лист?                    — Так, вірно, інший.                — То можна його теж прочитати? —  Посміхнувся.                        — Навіщо воно тобі?                  — Просто цікаво, — Він почав повертатись всім тілом, я відпустив його руку, щоб він зробив те що хотів.                                — Ніколи б не подумав що тобі сподобається подібне. — Накахара знову розташував свої коліна обабіч моєї талії. Я допив вино, й поклав ліву руку на його коліна, вирівнявся на дивині в тикнувшись при цьому йому в оголені груди, й поставив бокал на стіл, трохи далі.                    — Це значить ні?                      — Просто говорю що думаю, я пошукаю його, але напевно я його викинув на виході від офісу нотаріуса. — Я відкинувся назад на диван, поклав другу руку на його оголену талію.    — А що в ньому було? — Чуя поклав руки мені на плечі.                  — Не пам’ятаю, я писав його коли покинув мафію.                        — Ммм, тоді ти теж замінив лист для мене?                                — Чібі, а що ти прочитав в, тому що я відправив сьогодні? Я уже невпевнений що пам’ятаю що в ньому було, аби викликати у тебе таку цікавість. — Я почув його тихий сміх, і в наступних секунд він поцілував мене, я відповів на поцілунок.    Я підняв руки вище, не відриваючи їх від його тіла, притискаючи до себе. Прервав поцілунок він сховав обличчя у мене на лівому плечі.              — Я здивований що ти послухав мене, тоді в перший день шлюбу, про вираження почуттів. — Сказав Накахара через хвилину змінив трохи положення голови. — Й не менше навіть більше радий цьому. Ти ніколи майже не говориш що тебе хвилює і я не знаю чи хвилює те що й мене. — Я підняв руку поклав її йому на голову й погладив.  — Я завжди тебе слухав, прости не завжди прислухався. Я ніколи не мав впевненості, що тебе цікавить те що мене хвилює.                        — Зараз теж не маєш? — Посміхнувся з питання, й поцілував його в макушку.  — Маю.                                — Але все одно не говориш.          — Бо немаю про що хвилюватись. — Накахара, підняв голову.              — Що серйозно? Ні про що?            — Ні.                                — Зовсім? — Я посміхнувся.            — Зовсім.                            — Щось на тебе не схоже. — Він опустив голову, й почав влаштовуватись зручніше, я ж почав пестити його волосся. — Бос переймається спільниками Достоєвського, тебе це не хвилює?    — Вони наврядчи знали план Федора, і його мету. Якщо вони щось і планують, то не таке масштабна, це просто помста. Ще мені сумнівно, що вони мають лідера, можливо без Федора вони не зможуть втілити свій задум.        — Ага, все зрозуміло. Цей шрам звідки? — Мені не треба було дивитись, щоб зрозуміти про що він питає. Він водив по ньому пальцем, окреслюючи місце знаходження.        — Це я отримав ще коли попередник був живий, під час спостереження, я випадково попав наперестрілку, яку затіяли ті за ким я стежив. Я ухилився від куль, але не від осколків. Уже пізно, нумо спати.      — Ммм ми ніби так і робимо, — ширше посміхнувся, й почав змінювати своє положення. Отримав поцілунок я скористався цим і вклав Чую на диван.      — Ти сьогодні такий активний, — проговорив я, коли зрозумів що спати він явно не збирається.              — Ну я десь читав, що сексуальна активність корисна для здоров’я. — Завів руки йому за спину й приттснув до себе відповідаючи на поцілунок. Мені якось було всеодно, чи корисно, чи ні, саме в цей момент. Мене цікавив лише він… 

Ранком я прокинувся від променів сонця, забув вчора вікно закрити, прокляття. З такою думкою я повернувся на лівий бік, трохи зсунувся вниз, й сховав обличчя на грудях Чібі. Наступного разу я 
знову прокинувся від сонця, на цей раз майже о восьмій. Чібі все так же спав, ось пощастило комусь зі сном. Полюбувавшись ним з пі вгодини я почав його будити. 
— Вставай, вставай уже час вставати. — сказав я після поцілунку, однак Чібі всеодно, притиснувся сильніше до мене. 
— Це всього лише на день, завтра вихідний будемо разом. 
— Ммм вихідний? Уже завтра неділя? 
— Посміхнувся і почав правою рукою прибирати волосся, що впала йому на лице. 
— Ні субота, у тебе що є справи завтра? 
— Не знаю, ніби ні. 
Уже звичний для нас ранок, я приготував легкий сніданок, після привів себе в в порядок.               По дорозі ми заїхали на заправку, сидячи в машині я заглянув в бардачок в пошуку зарядного пристрою до телефону, але знайшов флешку і фото, флешку взяв в кишеню, фото поклав назад.                  Перед тим як вийти з машини я затримайся на “хвилинку” через поцілунок. Який прервав крик Кунікіди з вікна:                              — Дазай Осаму, ти уже запізнився! — Я розсміявся втикнившись в плече Накахири. — Знаходження під офісом не… — Як для праведного він занадто голосний й безпардонний. — Підняв голову й чмокнув його в щоку.        — Гаразд, я пішов, до вечора.        — До вечора.                           Вийшов з машини я поглянув вікно, й воно було закрито. Піднявшись в офіс я побачив що Кунікіда роздратовано поглядає на лікарку, що злісно на нього поглядала, Рампо не було. Обмінявся привітанням, я сів на своє місця. Тут прийшов кур’єр до Ацуші з квітами, білі лілії, й рожеві троянди.                              — Що у тебе з телефоном? Я тобі дзвонив сьогодні. — Доппо дивився на мене злісно.                          — Розрядився і я забув його в машині…    — Бачиш Кунікіда, я ж казала не відволікай…                          — Вчора ти була іншої думки, чи то я щось не так розумію? — Всі неоднозначно оглянули, цю парочку. Цікавий поворот подій, все ж таки.спостерігаючи за цією ситуацією, як ніколи радію, що не заводив стосунків на роботі. Бо це ще ті емоційна гойдалка.                     Через годину знову прибув кур’єр з квітами, на цей раз до мене. Білі й червоні троянди, всередині мій телефон.                     Подальшій мої дії не відрізнялися оригінальністю, від інших днів в агенстві. Документи, звіти, допит, я звільнився на годину раніше, завдяки Рампо, що розкрив свою справу, що мала відношення до тієї що вів я з Ацуші. Зайшов в магазин, за деякими продуктами, взяв більше ніж планував. Бо подзвонив Накахарі, щобзапитати про смак, й почув про його плани на вихідні, вирішив розширити свій список. Розрахувавшись на касі, сів в таксі й поїхав додому, оскільки у Чуї, ще є справи в мафії.             По прибуттю додому я поклав все в холодильник, прийняв душ, й приступив до готовки.                    Замаринував м’ясо, поставив рис, після зайнявся зажаркою, обсмажив м’ясо, я встиг все розкласти на тарілки коли Чуя прийшов.             — Щось м’ясне? — В голосі чулась недовіра.                            — Так.                                — Серйозно? — Накахара зайшов в кімнату, я сперся на раковину, й витираючи руки.                      — Так, з рисом, якщо хочеш зроблю ще салат?                                — Ні, не треба. Чому ти раптом вирішив приготувати стільки всього?  — Просто у мене такий настрій.        — Гаразд, я помию руки. — Він повернувся до ванної.                — Глянь, разом чи машина закінчила стірку. — Повісив рушник, й потягнувся до столових приборів.      — Добре.                               Ми сіли вечеряти, після Чуя помив посуд, і одразу влаштовувався у мене на руках, я обняв його у відповідь поцілував в макушку.                  — Завтра вихідній, можна буде повалятись в ліжку, — я посміхнувся.  — Так, можна.                        Для щастя не так вже й багато треба. Вихідні ми провели вдома, на дивані, в суботу спали, й дивилися на речі для дому. В неділю дивились фільм, й говорили поки я готував. 

Робочий тиждень, я почав не хотя, однак це не завадило йому статись. Справи були не дуже цікаві, тому я байдикував, й нарешті зміг переглянути флешку. Там була добрих півсотні наших з Чібі, фото, 
в різних ракурсах, і не тільки. На них були щирі емоцій, я ж посміхнувся під час перегляду, вони були прекрасні. 
— Господи, Ісусе, Дазаю, мав би совість й не дивився це тут! — Я поглянув на Доппо, що стояв біля мене уже явно давно, й закрив очі рукою. 
— А що тут такого? Це ж не… — Кунікіда дав мені папкою по правому плечі, якби я не уклонився то отримав мав би по голові. 
— Ти на роботі! Не можеш дивитися це дома?! 
— Господи, заспокойся, — промовив я й вимкнув комірку з фото. — Так, краще? 
— Так, краще, перевір ось це, ато ледарюєш тут, як тебе тільки… Забудь краще,  працюй. 
— Слухаюсь. — Я говорив урочисто, після  відкрив папку й почав перевірку даних, але тільки перші дві хвилини, я повернувся до перегляду фото. 
— Дазай-Сан, перепрошую я хотів… — Ацуші замовк поглянув на екран, й відвів погляд продовжив: — Запитати чи не можете ви мені допомогти в одній справі. 
— Так, що за справа? — Ацуші, взяв крісло й поставив ближче до мене, уникаючи дивитись на екран. 
— Ви могли б дізнатися де зараз Акутаґава? — Я усміхнувся, й поглянув на часи на комп’ютері. 
— У нього має бути зараз трениривка. 
— Ні, тобто так мала, але він пішов вирішувати якусь справу три години назад, так що… Я просто… — 
Серйозна у нього “проблема”, а у мене привід. Я закрив вікно з фото, й взяв телефон написав повідомлення Чуї. 
— Це може трохи зайняти часу. — промовив я до тигра, й почав виконувати роботу. Накахара відповів через хвилину, і я запитав за Акутаґаву. 

“Ти серйозно написав лише заради цього?” 

“Отримали б лікарняні.” 

Від цього я завмер на декілька секунд, після почав набирати: 

“Ти занадто красивий, щоб тебе так “прикрашати”. 

“Добре, через годину буду” 

— І що там? — в голосі Накадзіми було чутно нетерплячку. 
— Він ще не повернувся з завдань, коли повернеться напише. — Я відклав телефон в сторону, й 
вернувся робити. 
— А так довго це норма? Це швидко, п’ять годин то норма.                 — П’ять годин?                       — Так, не думаю що з ним щось станеться, в решті решт він не один.  — Ага, Хігучі з ним, — Те як це прозвучало заставило мене подивитись на нього, Ацуші здається ревнував. М-да, спокійно йому точно не буде. Я закінчив роботу менше ніж через годину, й отримав повідомлення від Чуї, пішов на низ. Сів в машину й отримав питання:                    — Тигриня часом в офіс мафії не збирається?                          — З чого б це раптом? — Чуя усміхнувся, й поглянув на дорогу відповів:                          — Акутаґава, отримав сьогодні на завдань добову дозу афродизіаку.      — Ооо ти ж йобевегедейка срана, — я трохи не звив. — I де той дурень?     — В мед крилі, йому дали щось, але… — У вікно з моєї сторони постукали, й мені не треба дивитись, щоб знати хто це. Я просто спустив стікло.          — Я не надовго, а як можна пройти в офіс ПМ? — Окинув Ацуші, швидким поглядом я бачив його посмішку, й побачив як Накахара протягує йому уже підготовлений і підписаний ним пропуск. — Покажи, це охороні й тебе пропустять, медпункт в підвалі, він в третій кімнаті по лівій стороні.      — Дякую велике. — Промовив тигр, і пішов. Я закрив вікно, й поглянув на Чую, що рушив з місця.                — Там хоч Хігучі поруч немає?        — Була.                              — Срав пес, надіюсь не вб’є її.      — Чого це? — Мене окинули зацікавлений поглядом.                — Ну як я зрозумів Ацуші ревнує Акутаґаву, до неї так що, краще її там не бути. — Накахара розсміявся, з моїх слів. — Ну вона дійсно, щось там до нього має, але Рюноске не звертає на неї уваги. — Хвилину в машині була тиша, після я промовив: — Наслідки можуть бути, катастрофічні.        — Чому ж?                            — Начне Акутаґава завтра тобі нити, чого дав пропуск Ацуші, спитаєш у нього. Він же має свій порядок, то за тим, і так, або ще гірше під напливом своїх емоцій зробить якусь дурню, і буде нити, а чого не так? Тюхи ти, Господи.                               — Ммм і чого тигр прийняти його залицяння?                            — Бо не знає його, а думає що знає. Він може й не знати, що той ідіот афродизіяк зловив.                    — Так чи так, це їх проблеми, пішли краще, в ресторан.                    — Пішли.
Накахара обирав місце для паркуваня, біля першого попашогось по дорозі ресторану і я промовив: — Добре що вони не працюють зараз разом. — Чоловік окинув мене зацікавленим поглядом і заглушив двигун.                              — Щоб було якби ми потрапили в подібну ситуацію, в такому ж віці? — Посміхнувся з почутого питання.      — Сам скажи, це у тебе запальний характер, моя реакція була б зумовлена твоєю.                      — Ну враховуючи афродизіяк, можна було попсихувати й спихнути все на це, й забути зробити вигляд що нічого не було. — Я уже декілька днів спостерігаю за трикутником як мені здається, Кунікіда, Йосано, і Рампо. Сьогодні дивлячись на них я подумав що як добре, що я мав за правило не заводити на роботі романів або щось подібне. Стосунки можна розірвати, робити вигляд що нічого не було. Проте кожного дня дивитись на колишнього, складно. Омобливо якщо у вас були якісь проблеми, можуть бути сварки. Плюс всі решта знають про те що у вас було, це до біса нагнітає обстановку. Тому краще так не роботи.                            — Тобто ти вважаєш, що у нас раніше б нічого не вийшло? — Відчуваю на собі його погляд, він дивитись на мене з цікавістю.                            — Я не це мав на увазі, просто тепер Ацуші і Акутаґаві буде складно працювати разом якщо не порозуміються. Хоча можливо ця все розмова даремна, і у них зараз просто розмова бо ліки подіяли й Рюноске адекватний. — Майже відкрив двері щоб вийти з машини, проте Чібі не відпустив мою руку.                  — Але все ж таки, ти думаєш що раніше у…                                — Не знаю, і це правда. — Він відпустив мою руку і я провів вказівним пальцем по його підборіддю. — Ми обоє були молоді зі своїми правилами і принципами, які як ти сам знаєш розходились не лише в теорії ай на практиці. І чи могли б ми мати хоча б відверті стосунки не говорячи про те що у нас є зараз я не знаю, не можу сказати, бо тоді я багато чого не знав і не цінував так як зараз. І чи прийняв би ти це, я теж не знаю.  — Ти правий це складне питання.      — Це значить що ти думаєш, що у нас нічого б не вийшло тоді? — Накахара посміхнувся, й змінив положення голови так що тепер мої пальці були у нього на щоці. — Ти повернув моє питання проти мене, але це справді складно. Ми були молоді, більше гормольні ніж осмислені як особистість. Можливо б нічого не вийшло, можливо б вийшло, проте це було б зі скандалом і бійкою то факт. — Посміхнувся з останніх слів. — То точно факт. Пішли уже вечеряти, ато сидемо тут ніби ховаємось від когось. 

https://t.me/wrrueff/1500?single посилання на вірш, і сам канал де його взяла.
Яку пару на другому плані бажаєте побачити в агентсві? І чи треба вставку про Ацуші і Акутаґаву?