Несподівана знахідка

Ніч огорнула невеличкий острівець, що знаходиться в середині величезної водойми. На небі, розсипаному зірками, ледь пробивалися промені місяця, що висвітлювали тихі води, які м’яко омивали береги острова. Навколо панувала тиша, яку порушував лише шелест листя і рідкісні крики нічних птахів. Острів мав таємничий і заспокійливий вигляд, з його зеленими пагорбами, вкритими травою і квітами, які м’яко колихалися на вітрі.

Ровер стояв на краю кручі, дивлячись у далечінь на спокійні води. Його темний силует виділявся на тлі зоряного неба. Вітер грався з його волоссям і одягом, надаючи йому ще більш неймовірно загадкового вигляду. Ровер був занурений у свої думки, обмірковуючи наступний крок на своєму шляху.

Раптово з тіні виступив Скар, фігура якого була ледь помітна в нічній імлі. Він рухався безшумно, його кроки були впевненими й обережними. Скар був відомий своєю потайливістю і хитрістю, його погляд був гострим, а рухи – прудкими і точними.

— Я знав, що ти прийдеш – тихо вимовив Ровер, не обертаючись.

— Звичайно, ти знав, – відповів Скар, його голос прозвучав м’яко, але з нотками небезпеки. — Адже тобі теж кортить дізнатися правду.

Вони зустрілися поглядом, і напруга між ними була помітною. Скар наблизився, його постать стала чіткішою в місячному світлі. У нічний час червоний колір одягу хлопця набував глибшого, майже чорного відтінку через мізерне освітлення місячного світла. Його червоний одяг у поєднанні з похмурими тінями створював зловісний образ, який змушував Ровера залишатися пильним і бути готовим до всього.

— Чому ти тут? – запитав Ровер, намагаючись триматися спокійно.

— Щоб закінчити те, що було розпочато багато років тому – рішуче відповів Скар.

Вони стояли навпроти один одного на цьому маленькому острівці, оточені лише природою і нічною тишею. Вода м’яко плескалася біля берегів, і здавалося, що весь світ затамував подих, спостерігаючи за їхньою зустріччю. Шляхи молодят перетнулися тут не випадково, і кожен з них знав, що ця зустріч змінить їхні долі назавжди.

Між Ровером і Скаром запанувало напружене мовчання, яке порушував лише подих нічного вітру. Місячне світло відбивалося на поверхні води, надаючи навколишній природі казкової атмосфери, але жоден з них не помічав цього, їхня увага була зосереджена один на одному. Раптово, як за сигналом, обидва зірвалися з місця, їхні рухи були досить стрімкими, як у хижаків.

Ровер вихопив свій одноручний меч, і той блиснув хвилями Хаосу в місячному світлі, відображаючи його рішучість і силу. Тієї ж миті Скар рвонув убік, його руки засвітилися червоно-рудим полум’ям, коли він метнув свої гострі карти.

Їхня дуель була схожа на танець, кожен крок був продуманий, кожен рух – вивірений до найдрібніших деталей. Вода океану, що віддзеркалювала їхні фігури, здавалася живою, повторюючи кожен їхній рух і перетворюючи бій на заворожуюче видовище.

Скар, незважаючи на швидкість атак Ровера, продовжував ухилятися, використовуючи свої Ф’южн вміння. Він розмахував картами, створюючи вогняні смерчі, які оточували його і заважали Роверу наблизитися. Ровер же змахнув мечем, і хвиля Хаосу рознеслася по повітрю, розриваючи вогняні завіси Онігірі. Щоразу, коли чорнявий намагався прорватися крізь вогонь, Скар використовував також рукопашний стиль, щоб завдати швидких і точних ударів.

Хвилини здавалися годинами, коли вони боролися, оточені лише звуками нічної природи. Вони сходилися і розходилися, кожен удар і контрудар супроводжувався спалахами яскраво-червоного світла і звуком металу, що зустрічає магію.

Ровер сконцентрував свої Хаос сили, і його меч оповився темною енергією. З кожним змахом він створював сплески руйнівної сили, що розривали землю і розкидали каміння навколо. Але Скар не пас задніх: його карти спалахнули полум’ям, і він почав метати їх із неймовірною швидкістю та влучністю. Вогонь навколо нього розростався, перетворюючи ніч на палаюче пекло.

Скар, зібравши весь свій магічний дух, метнув колоду вогняних карт прямо в Ровера. В останній момент Ровер встиг активувати свою навичку, створюючи захисний купол з енергії Хаосу, який поглинув вогонь, але не зміг повністю відбити удар.

– Ти стаєш повільним, Янголятко, – усміхнувся Скар, коли вогняні карти повернулися до нього в руку.

Ровер не відповів, його очі блиснули, і він стрибнув уперед, проводячи потужну атаку мечем. Його рухи були легкими і влучними, він намагався не дати Скару часу на контратаку. Кожен удар меча супроводжувався спалахами енергії Хаосу, які залишали світні сліди в повітрі.

Резонатор парирував атаки, його меч врізався в карти з влучністю і силою, відкидаючи їх у сторони. Зіткнення їхньої зброї супроводжувалося іскрами, що осяювали їхні обличчя і додавали битві ще більше драматизму. Скар був швидкий і гнучкий, він постійно переміщався, атакуючи Ровера з несподіваних кутів, його карти летіли, як смертоносні блискавки. Вони розлетілися в сторони, як смертельні сюрікени, і Роверу довелося створити Хаос бар’єр, щоб відбити їх.

Обидва бійці відлетіли назад. Вони важко дихали, піт заливав їхні обличчя. Ровер піднявся на одне коліно, спираючись на меч, його дихання було нерівним. Скар теж був на межі своїх сил, його руки тремтіли, і магічні карти світилися тьмяніше, ніж раніше.

— Не думав, що це буде так важко – вимовив білявий, намагаючись приховати втому.

— Ти… теж непоганий – відповів Ровер, намагаючись утримати рівновагу.

Вони знову спробували піднятися і продовжити бій, але їхні тіла більше не підкорялися. Виснажені та знесилені, суперники впали на землю. Їхні тіла були вкриті подряпинами й синцями від наполегливої битви, одяг пошматований і запилений. Вони важко дихали, груди здіймалися від зусиль, а серця голосно стукали, віддаючись у вухах. М’язи горіли від напруги, кожен рух відгукувався новою хвилею болю. Незважаючи на знемогу, їхні очі все ще горіли азартом бою.

Лежачи на спині, вони дивилися в нічне небо, усипане міріадами зірок. Поступово до них почало доходити, наскільки абсурдною була їхня сутичка. Спочатку це було тихе хіхікання, що вирвалося крізь втомлену гримасу, але невдовзі обоє вибухнули щирим сміхом, що рознісся нічним островом, розвіюючи останні залишки напруги.

Сміх був звільняючим, змиваючи роки накопичених суперечок і образ. З кожним новим нападом реготу їхні тіла стрясалися, а очі наповнювалися сльозами полегшення. Саме цього їм так не вистачало – можливості відпустити минуле і почати заново.

— Не можу повірити, що ми до цього дійшли, – видихнув Скар, повернувши голову до Ровера, його голос звучав як зізнання у своїй власній кумедній безглуздості.

— Так, – погодився Ровер, усе ще сміючись. — Хто б міг подумати, що дві такі вперті голови не зможуть просто поговорити.

Вони продовжували сміятися ще деякий час, поки не настала тиша. Обидва лежали, насолоджуючись моментом спокою, якого вони давно не відчували. Тиша була їхньою супутницею, огортаючи їх своїм невидимим покривалом і закликаючи до спокою.

— Слухай, – почав Ровер, його голос був несподівано м’яким. — Чому ми взагалі почали цей бій?

Скар замислився, згадуючи всі їхні зустрічі, всі битви і конфлікти, які навели їх на цей безглуздий шлях.

— Думаю, через гордість і непорозуміння, – зізнався він, — ми обидва шукали щось, чого, можливо, не існувало.

Ровер кивнув, погоджуючись.

— Може, прийшов час залишити минуле позаду і спробувати зрозуміти одне одного? – запропонував він, його голос звучав як заклик до нового початку.

Скар усміхнувся, дивлячись на зірки.

— Звучить як чудовий план, – прошепотів він. — Але для початку нам потрібно трохи відпочити.

Вони мовчали, просто насолоджуючись тишею і нічною прохолодою. Острів, який був ареною їхньої битви, тепер став місцем примирення. У цьому світі, сповненому небезпек і пригод, вони знайшли рідкісний момент спокою і взаєморозуміння.

— Знаєш, – сказав хлопець зі шрамами на обличчі через деякий час, — у мене є ідея. Як щодо того, щоб працювати разом? Ми обидва досконалі у своїй роботі, а разом можемо досягти набагато більшого.

Ровер замислився. Ця пропозиція була несподіваною, але логічною. Разом вони могли б стати непереможною командою.

— Ти маєш рацію, – погодився він нарешті. — Разом ми можемо досягти багато чого. Давай спробуємо.

Вони обмінялися поглядами, і в їхніх очах був той самий вогонь, що горів на початку їхнього шляху, але тепер цей вогонь горів яскравіше, проясняючи їхній новий шлях.

Так почалася нова глава в їхніх життях. Ровер і Скар, два колишні супротивники, стали союзниками, готовими до нових пригод і викликів, які чекали на них попереду. Їхня подорож тільки починалася, і попереду було багато незвіданого, але тепер вони знали, що можуть покластися одне на одного.