Ботан, власник клубу.

Мін простяг руку до телефона, що лежав на його столі та натиснув кнопку для звязку із секретарем.
⁃ Юна підійти до мене.
⁃ Гаразд. Одну хвилинку.
Дівчина низького росту двічі постукала, після чого увійшла до кабінету. Біла сорочка з невеличким вирізом на грудях, юбка у полоску нище коліна та підбори на малому каблуку підреслювали ії строгу жіночність.
⁃ Викликали господине Мін?- Юна вічливим тоном звернулась до нього
⁃ Так. Нехай Кім Техьон підійде до мене, як буде вільний.
⁃ Добре, передам йому. Це терміново?
⁃ Ні, скажеш що я кликав.
⁃ Гаразд. Ще щось можливо?
⁃ Це все поки, дякую.
⁃ Тоді я піду.
Вона вийшла із кабінету, та сіла за свій робочий стіл. Він був обклеєний кучою листівок-нотаток, де на кожному була якась важлива деталь. Наприклад, шеф Мін п’є тільки чорну міцну каву о 8:30, коли приходить на роботу, та 14:00 перед щодденно-робочою нарадою. Кава повинна бути гарячою, саме тоді відчутний весь її смак, тому коли Юнгі приходив на роботу, вона вже його чекала на столі, навповнюючи ароматом весь кабінет. Ввечері він її не пив, у нього і так були проблеми зі сном, тому кава була ні до чого. А якщо був якийсь складний день чи якісь важливі переговори, то у морозильці завжди повинно бути м‘ятне морозиво. Він його просто обожнював, і не важливо чи це була зима чи літо! Воно його заспокоювало. Вперше він його скуштував на одній із вуличок Сеулу у 2016, коли працював у Кореї, через те що втік від батьків.. Один його хороший знайомий порекомендував цей заклад.

Юна працює тут із самого початку роботи деректора Юнгі. Тому здається вона знає про нього все. Можливо..
⁃ Кім Техьон, це Юна.
⁃ Слухаю.
⁃ Підійдеш до шефа, як будеш вільний. Він просив.
⁃ Добре, забіжу.
У кабінеті залишився Юнгі із думками. Як йому краще вчинити у даній ситуації? Брат відправив свого сина щоб той відійшов трохи, забув про сцену, зайнявся чимось іншим. А тут Чонгук із своїми пошуками. Міну не хочеться щоб він знову проходив через те що вже пережив. Та в той же час, Чон – це хороша перспектива для Техьона. Серце крається, коли бачить як малий витрачає свій талант на інших. Та не факт що він сам захоче повертатись на сцену. У Міна двоякі відчуття. Проте він впевнений що повинен росповісти Кімови, а той вже нехай сам вирішує, яке повинно бути його майбутнє.
Друга причина його вкрай пригніченого стану— Пак Чимін. Так ви все правильно зрозуміли, той про кого говорив Чон, перед тим як зачинити двері.
Хотів би Мін знати як зупинити своє серцебиття, лише від згадки про нього. У руках склянка із міцним напоєм, та вона взагалі не допомагає розслабитися. Навпаки. Робить гірше. Лише думка про його обличчя змушує серце оживати. Воно кричить, хоче бачити. Чути та відчувати. Єдине що рятувало – розум. Він пригнічував бажання серця.
Останій раз вони бачились в аєропорті, коли Юнгі летів до Китаю і прощаючись із Паком, просив забути про все що між ними було. Тому що сам незнав коли повернеться назад до Кореї, а запропонувати їхати із ним не вистачило сміливості. Вони тоді лише познайомились. Хто піде на такі кроки? Божевільні. Хоча вони такі і були, лиш не здогадувались про це. Обоє. Мін десь всередині себе, хотів щоб його переконали не летіти, лишиться тут у Кореї. З кимось важливим для нього. Олне його ні, і він б відмінив поїздку.
Це “ні” – не прозвучало. Чімін нічого не питав, тільки дивися у його очі. Він бачив там те, що хотів почути. Вони говорили зовсім протележне словам Міна. У відповідь Пак нічого не сказав.Він його обійняв, в останнє. Легким дотиком губ поцілував. Відійшовши від нього, розвернувся і пішов. Стало холодно, як зовні так і всередині.
Причиною його неминучої поїздки була робота батьків. Через скандал, у який втягнути батька Міна, власника ентертиймент, Юнгі був змушений посіти його пост. В іншому випадку акціонери посадили б свого обранця. Мати просто не давала жити спокійно. Постійні дзвінки із мольбою допомогти батьку, зводили його з розуму. Чому коли він просив їхньої допомоги, вони відвернулись він нього? Юнгі всього лиш хотів писати пісні, займатися музикою. Можливо дивно звучить, та батьки були проти його хоббі, вважали що він повинен посісти місце батька, а не писати всяку дурню. Для цього є спеціальні люди, він повинен бути вище цього. Після чергової сварки дома із батьками, гримнув дверима та пішов з нього. Полетів до Кореї. Весь час вони не давали про себе знати, Юнгі теж не горів бажанням спілкуватись із ними. Він ще довго тримав образу на них, через не сприйняття його бажань. Та як тільки у них зявились проблеми, згадали що мають сина.
********************************************************
“Це була ідея Чіміна, а саме те щоб Чонгук пішов до Юнгі по допомогу.”
Спочатку час у готелі пролітав швидко. Чимін обійшов весь номер що вони зняли у готелі. Найбільше йому сподобалось те, що у ньому були панорамні вікна. Суцільна стіна була зі скла. Було таке враження наче її і немає, стоїть і дивиться як хтось кудись поспішає. Місто живе. І десь серед них є він. Потім ставало все довше і важче. Чімін прекрасно розумів, що Юнгі тут, поруч. Він старався зайняти себе якимись справами, та не допомагало. Те що Чонгук і Пак у Китаї не означало, що у них немає роботи. Треба було скласти графік на наступний місяць. А він обіцяє бути забитим ще більше ніж попередній, через примхливу поїдку Чонгука.
-Нехай не жаліється потім, сам винен. Лиш най спробує плакатись мені!,- говорить Пак перебираючи листки а4 зі графіком.
12:00 дня. Він вирішує пройти прогулятись. У сумку закинув телефон та словник із щоденним фразами, який купили із Чоном ще в аеропорті. Взяв зі столу картку-ключ, вийшов у коридор після чого двері самі закрились. Прогулятись чи поглянути на офіс Юнгі? У даному випадку – означає одне і теж саме!
Пак довго думав що вдягнути. Він як ніяк іде як шпигувати, розвідувати обстановку, тому одяг не повинен виділятися. І саме тому він вдягнув все чорне. Шпіон хренов. Взагалі не помітно. Хоча це виглядало круто. Пак вмів одягатись так щоб привертати увагу всіх оточуючих. Це було у його характері. Такий він був – Пак Чімін.
Пак із готелю викликав таксі, на ломаній англійській пояснив водієву куди йому саме потрібно. Той із недовольним обличчям всю дорогу дивився на нього через дзеркало. “Йому напевно не подобаються туристи”, – подумав він. І всю дорогу дивився у вікно, розглядаючи одне із найсучаніших міст світу. Довезти його до місця призначення не вийшло, через шлангбаун, який не пропускає машини на територію агенства. Дивно що вони його тут поставли, хоча в них навпено є чорний заїзд, тоді це б все пояснило.
У телефоні відкрив гугл карти, вбив адресу та почав слідувати стрілці на екрані. Він все блище і блище підходи до місця призначення. Серце все сильніше і сильніше починало битися. І от він майже тут. Тільки входу до будівлі не було, чи то він її не бачив. Тупо стоїть і не рухається, незнає кули треба іти. А чи треба взагалі заходити, що він тут робить?
І в цей момент до нього підходить гарнющий незнайомець. Якби Пак його побачив у Кореї, то обовязково дав йому візитку агентста.
— Нихао.
Чимін у свою ж чергу дивиться на нього із такими очима, повними нерозуміння сказаного. У руках книжка-перекладач із “Корейської на китайський”.
Незнайомець побачив у руках Чіміна словник, та заговорив на корейській.
Пак видихнув із полегшенням, відповівши йому:
-Ви знаєте корейську? Боже, яке щастя що я вас зустрів.”
— Куди ви прямуєте? Давайте я допоможу вам?!
— О да да. Вибачте що затримую. Не підскажете як дійти до офісу Yuehuі Entertainment?
— Не повірите звісно, але ви вже біля самого входу.
— Оооо, дійсно? Дуже добре. Дякую.
— Та немає за що. Тоді я піду. Гарного вам дня.
— Треба було спитати де вхід, і доречі десь я його бачив,- подумав Пак.
**********************************************************
⁃ я був у Юнгі.
⁃ І, – без інтересу на обличчі, відповів йому Пак
⁃ Тобі зовсім не цікаво?
⁃ Ні!
⁃ Це ж твоя ідея була, прийти до нього по допомогу.
⁃ Так ішов до нього ти , а не я. І це потрібно тобі, а не мені!
⁃ Він так схуд в обличчя, ще більше побілів.
⁃ Чон зупиняй шарманку і не біси мене, давай по справі! Не забувай що у нас є лише місяць на твої причуди! Хочеш можемо вже повертатись назад?!- встає з ліжка,- чекай іду візьму телефон, щоб глянути найблищі квитки на літак?
⁃ Нічого такого, сказав що пошукає серед своїх. Поговорили трохи, давно не бачились ж.
⁃ Еге давно ж.
⁃ Треба було піти зі мною. У нього така велика компанія, ти б бачив. Я ледь не загубився.
⁃ Іншим разом.
⁃ Так я тобі і повірив.
⁃ Що у нас далі по плану?
⁃ До біса план, я так втомився сьогодні. Він не пропаде за одну ніч. Ходіто до клубу, розвіємось. За одно побачимо як тусуються справжі китайці!
⁃ Я пас.
⁃ Да ну, не починай, давай! Не надовго обіцяю👀
⁃ Окей, тільки не довго! Ти пообіцяв! ,- тиче вказівний палець на його обличчя,- І не пий багато, лишу тебе у клубі, не буду нести додому.
Чорна низька будівля без вікон, яка не приветає увагу перехожих, являє собою одним із найпопулярниших клубів у Китаї. Коли днем всі працюють, то ввечері тут можна зустріти майже кожного другого. Місце що обєднує всіх. Його головне правило: Всі рівні. як б банально не звучало це. Тут ніхто нікого не осуджує. Дехто каже, що незважаючи на консервативний погляд самого президета країни, він є теж частим гостем клубу.Та й не тільки він, часто можна було зустріти як впливових людей різних галузей, так із медійної секти також.
При самому вході стоять двоє качків, вдягнуті у чорну футболку і штани. Окуляри що на обличчі, повинні були добалаляти строгість в образі, та виглядало доволі смішно, через малий розмір. Здалеку охоронці не привертають увагу, та як тільки підійдеш блище стає зрозуміло, що жарти із цими хлопцямт погані. Прососчитися просто так не вийде.
— привіт хлопці. Як справи? – звернувся Чон до охоронців, бажаючи зайти в середину.
Один із охоронців простягнув руку на плече Чонгука, тим самим не довзолив йому зайти у двері клубу.
— доброго дня, можна ваш пропуск?!,
— який пропуск? – недобре глянув на них.
—без пропуску вхід заборонений!
— ходімо Чон, зайдемо іншим разом. Давай без проблем! – ледь промовив Пак
— так чекай. Що за пропуск, – Чонгук не збирався додому, не сьогодні,- та як його можна отримати?
— потрібно щоб учасник клубу поручився за вас, після того вам видається точно такий же.
— ще варіанти є якісь?
— нажаль більше нічим не можу допомогти.
Простягаючи лівою рукою дві сотні баксів, у кишеню охоронця, Чон звернувся до нього:
— можна звязатись якось із власником?
Той подивившись в одну сторону потім в іншу. Нікого не було.
— Хвилин через 10 він повинен приїхати, зачекайте його на вулиці.
— інша справа, дякую. Не прощаюсь))
До клубу підїхала порше тайкан білосніжного кольору. З неї вийшов невисокого росту чоловік, вдягнутий у діловий чорний костюм. Підійшовши до дверей, охоронці одразу ударились в поклон.
⁃ доброго вечора, шефе Чон.
⁃ Привіт. Як робота? Все спокійно?
⁃ Все добре, – відповів один охоронець.
⁃ тут таке діло, – промовив другий.
⁃ Слухаю! – твердо сказав Чон.
⁃ Підходив тут один з дружком своїм, хотіли у клуб зайти. Ми їх не пустили, пропусків не було.
⁃ Молодці, правила для всіх.
⁃ Так вони не пішли додому, а чекали на вас.
⁃ Цікаво. Ну і де ці сміливці?
⁃ А ось вони ідуть, – сказав другий охоронець.
Із за повороту виходять Чонгук з Паком. Підходячи до охоронців, вони не можуть стримати сміху.
⁃ Так от хто тут тримає цей прекрасний заклад, в який таааак важкоооо потрапити,- з іронією говорить Чімін.
⁃ Чонгук, Чімін ви ?
⁃ Ти ще когось бачиш?, – питає його Пак, обертаючись то в одну сторону, то в іншу.
⁃ Як я радий вас бачити! Проходьте чого стоїте.
⁃ Не можемо, у нас немає пропуску, – жартома говорить Чонгук.
⁃ Смішно!
⁃ Тобі, а нам ні,- приєнався Пак до жарту.
⁃ Давайте заходьте, не соромтесь.
Двоє чонів та Пак підхощять до барної стійки, оминаючи всіх танцюючих персон у клубі.
Бармен коли бачить як до нього приближається власник, напрягається та робить презентабельний вигляд.
-Доброго вечора, вітається із гостями.
Вони всі троє сідають за барну стійку, по середині зайняв місце Хосок.
⁃ Досі не вірю що ви тут.
⁃ Ти казав що маєш у Китаї клуб, та я скептично до цього віднісся,- мовив Пак,- взагалі думав що це найоб. Ботан-відмінник ні разу не виходив із бібліотек, який з тебе власник клубу.
Бармен який стояв плечии до них та витира вбокали, посміхнувся, почувши цікаву інформацію про їнього постійно серйозного шефа.
⁃ Ви просто не вмієте тусити.
– Куди нам до тебе,- сказав Пак.
– О да да, це ж не бібліотека,- додав Чон.
Бармен не втримується та починає сміятись так що його почули.
-Смішно тобі?
Той обертається до них.
-Вибачте. Що бажаєте випити?
– Давай нашу новинку, вечірні шоти. Після них я ще не бачив тверезих людей. Ви прийшли сюди відпочити сподіваюсь?
– О даааа,- Чонгук підтримує ініціативу Хосок.
– Мені апельсиновий сік, -звертається до бармена Пак.
– Ууууууу, це не круто. Хто приходить у клуб пити сік, дивитися Чон старший на нього,- попробуй, тобі сподобається.
– Давай тільки один. Завтра куча роботи рано.
-Ти його почув.
Бармен прийнявся до роботи над замовленням який ось-ось отримав. Давні друзі продовжили розмову, очікуючи на свої напої.
– І що ж таке сталось що ви опинились у Китаї?
– Спитай у цього божевіьного,- Пак тице пальцем на Чонгука.
– А що я?
– А шо ти, ти нічо. 3 роки сохне по якійсь малявці, а коли дізнався що той у Китаї захотів все кинути та летіти сюди. Ледь його зупинив. Та прилетіти все одно потрібно було.
– Ого все так серйозно.
-незнаю,- зупинився Чон,- ми взагалі навіть не знайомі, – дивиться на бармена, який вміло справляться із своєю справою. – От у вас було таке що тягне до людини. хоча ви незнаєте одне одного. А голос який в нього, ви б чули. .
Хотів би Чімін щось добавити до цих слів, та промовчав. Він все прекрано розуміє, тому і допомагає.
– У нас тут хтось закохався. Будеш пити шрафний шот. І хто ж цей щасливчик?
– Ти його точно незнаєш, сумніваюсь що він ходить по клубах.
– Хто його зна. як найде даш знати. Хочеться познайомитись із цією персоною.
– Оке))
– А взагалі як у вас справи? Що нового розкажете?
– Та все по старому, – говорить Чон,- тури, виступи, концерти – все по кругу. Останім часом взагалі важко стало, куча всього. Все і зразу.
-Та я знаю,- говорить Пак,- я і так стараюсь розтягнути щоб була вільна хвилина у тебе.
-Я тобі нічого і не кажу, просто саме агентсво жити не дає. Та і проєкти дає ті що не подобаються у більшості випідків. Якби міг вже давно пішов би.
Тим часом всім відомі нові шоти були готові. Бармен постарався на славу. Вони виглядали ідеально. Кожен стакан виділявся різним кольором, у цьому і була напевно їхня фішка. Він глибокого блакитного до криваво-червоного. Бармен просятнув набір шотів старшому Чону, той у свою чергу задоволено кивнув. Після чого бармен покинув їх, відійшовши у інший кінець барної стійки, облуговувати інших гостей.
– Так, а що заважає?- проятягнув стакан Чонгуку.
-Незнаю, не думав про це.
-От не думай, -говорить Пак,- що за агітація Хосок?!
-А я що, я нічо. Давайте краще випєм за зустріч. Простягнув другий стакан Чіміну.
Всі хором: -За зустріч!!!
****************