Новина

2 дня назад.
Ранок. Через щільні штори, що не дають сонячним променям зайти, у кімнаті суцільна темрява. Тільки коли відкрив їх то зміг нормально персуватись по квартирі. Зайшовши на кухню, Техьон запарив кружку зеленого чаю. Він не любив каву, скільки себе памятав. Її гіркоту не врятвував жоден цукор. Що не скажеш про чай, напевно лише він подобається йому тут. На годиннку 7:40, часу до роботи у нього ще було.
Зі столу бере пульт від телевізора та вмикає його.
— Всім доброго ранку! З вами Я — міс Лу. Ви готові до сьогоднішніх новин? Давайте зустрінемо цей ранок разом.
Майже половину передачі він просто не слухав, було не цікаво. Для чого ж він увімкнув телевізор? Це постійна практика! Кім завжди так робив щоб не залишатись на одинці із своїми думками. Не дивився але слухав. Це працювало, його відволікало.
Знайоме обличчя на екрані телевізора привернуло увагу Кіма. Той взяв кружку чаю та підійшов блище до екрану.
— Ну і остання гаряча, на теперішній час, новина. Популярний виконавець із Південної Кореї, під псевдонімом JK, вирішив взяти творчу паузу. Інформацію на який період часу, поки агентсво не розголошує. Наші журналісти провели своє попереднє розслідування, вияснивши що скоріш за все причиною є поїздка у Китай, через недавньої покупки квитків на літак. Фанати розділились на 2 табори: ті що не розуміють чому та засуджують, і ті що пітримали його вибір та чекають на грандіозне повернення.
Це був, є і буде його улюблений виконавець. Людина якою він захоплювався найбільше всього на світі. Людина, що змогла піднятись з нуля до небачених вершин, незважаючи на всю конкуренцію. У деякій мірі це була особа що повпливала на майбутнє – вибір професії Техьона. Тільки один його виступ дав зрозуміти Кімови що він теж так хоче. Хоче виступати! Дивувати людей! Дарувати чи то насолоду, чи то сум! Бути важливою частиною життя людей! Він теж так хотів.
Біля входу у компанію, він побачив людину, що здавалась загубленою. Весь в чорному, наче жнець смерті. Мішковата товстовка і штани, довжене пальто, кепка, окуляри та маска на обличчі – було чорниим. Він наче і виглядав підозрілим, та у той же час виділлявся своїм баченням стилю. А це заворожує людей. Вони люблять таке.
— Нихао, – вирішив підійти до нього Кім та привітатись.
Той у свою ж чергу дивися на нього із такими очима, повними нерозуміння сказаного йому. У руках книжка-перекладач із “Корейської на китайський”. Техьон тільки як запримітив його, сказав: “Доброго дня ви з Кореї? Заблудились? Підсказати вам щось?”
Незнайомий чоловік видихнув із полегшенням, відповівши йому:
“Ви знаєте корейську? Боже яке щастя що я вас зустрів.”
— Куди ви прямуєте? Давайте я допоможу вам?!
Якщо чесно Кім не був налаштований на розмову, тільки хотів допомогти і на цьому все.
— О да да.Вибачте що затримую. Не підскажете як дійти до офісу Yuehuі Entertainment?
— Не повірите звісно, але ви вже біля самого входу.
— Оооо, дійсно? Дуже добре. Дякую.
— Та немає за що. Тоді я піду. Гарного вам дня.

Теперішній час.
Стук у двері.
-Хто там? Я ж просив не турбувати мене. Закрий двері з тієї сторони.
Двері відкриись і на горизонті зв*явився високий силут чоловіка, що відбивався у дзеркалі, яке стояло у кабінеті.
-Так значить зустрічаємо давніх друзів, – промовив Гук, спершись на вхідні двері,- гостинність аже пре. Хоча я не здивований, ти завжди такий був.
-Не вірю своїм очам, Чон?
-Власною персоною,- заходячи у кабінем, продовжив розмову,- можливо я пізніше зайду шефе Мін, якщо ви так сильно зайняті?
-Не починай, присідай. Будеш щось пити?
-Давай щось міцніше, на твій смак.
Вставши із-за столу, Мін натиснув на кнопку у своєму телефоні та сказав:
-Юна, мене немає. Нікого не пускай.
-Вас зрозуміла,- долуналось із телефона у відповідь.
На стіл було поставлено два стакана – сніфтери. Спеціальні келихи, які мають вузький верх та широке дно. Вони найкраще підходили до обраного напою для Чона. Мін був знатаком у випивці, і ще у молоді роки, він можна так сказати давав настанови молодшому у цій справі. Вибір випав на хенесі. Діставши його із комоду, де була його міні колекція для особливих гостей, Юнгі налив у стакани напій бурштиново-золотистого кольору.
Перший стакан простяг гостю, другий взяв у руки та сів за своє робоче місце.
-Те що ти прийшов просто так, провідати мене – я не повірю, тому можеш навіть не пробувати мені це розказувати.
-Ой прям так.
-Що сталось? Я бачив що ти взяв паузу у карєрі. Якісь проблеми?
-Все ти знаєш. Я шукаю одну людину, і мені потрібна твоя допомога.
-Мені здається ти забув де я працюю, це не поліцейська дільниця, а всього лиш невеличке музичне агенство.
-Невеличке?- перепитав Чон.
-Давай до суті. Кого шукаєш?
Гук взяв келих у руку, ледь покрутивши його, підніс до губ та зробив один невеличкий глоток. У Міна і справді був чудовий смак. Солодкий післясмак – все як він любить.
-Кім Техьон. Чув про такого?
-А що? Хто такий ?
-Пам*ятаєш я якось розповідав що менеджер затащив мене на якесь шоу талантів, суддєю.
-Було щось таке, десь 3 роки назад наче.
-Так ось, був один хлопчина, що приглянувся мені. Я навіть подумував забрати його до нас у агенство. Та він зник . Тоді він не виступив із піснею яку я чув у гримерці. Мене це тривожило, тому що вона йому ідельно підходила. Що тут сказати сподобався малий мені.
-А з чого ти взяв що він тут?
-Намджун допоміг. Я вже давно цього хлопчину шукав, а він виїхав у Китай, тому у Кореї пошуки були марні. Кім був тоді організатором заходу і десь знайшов інформацію про нього. Його батьки нічого не розповідали, погрожували поліцією, тому треба було вже самому шукати.
-Тобі не здається що забагато уваги, як для невідомої тобі особи? Цілі пошуки організував.
-Хочу із ним записати альбом. Він просто ідеально підходить.
-Не вірю своїм вухам. Це ти мені говориш? Популярний артист-одинак, у якого не було жодної колоборації. І що ж тебе так надихнуло.?
-Побачиш сам. Я відчуваю що він того вартий. Доречі не плануєш повертатись у Корею, рідні краї як ніяк?
-Ти знаєш відповідь на це питання.
-Не хочеш говорити, так і скажи. Хоча я тобі це казав і скажу ще раз – ще не все втрачено!.
-Пошукаю я твою Золушку, тільки нічого не обіцяю.
-Буду вельми вдячний.
Вони ще довго говорили, як не крути 5 років не бачились. 2 пляшок не стало, їх наче і не було.
Чон піднявшись на ноги, підійшов до Міна, після чого обняв його.
-Ми сумували за тобою.
-Тобі вже час.
-Що ж піду я. Не прощаюсь, ще побачимось.
Гук взяв стільця свою чорну шкіряну куртку, надягнув та повернувся у сторону дверей. Як тільки рука простягнулась до дверей Мін заговорив до Чона.
-Він з тобою?
-Так, приїхав. Я говорив йому щоб пішов зі мною. Він не схотів.
-Як він?
-Спитай сам.
Двері закрились. Стакани залишились пустими. Мін так і більше нікого не пускав сьогодні до себе. Як і всі ці 5 років….