Битва

Пейрінг: Уілджек/Ретчет

Тут кожен, хто знає тебе, є твоїм братом, а інакше не вийде. Вони ті, хто першими кидаються у найзапекліші точки, там, де потрібно підкріплення. Вони — спеціальний підрозділ безумців, часом із додатковим плюсом для виживання під словом “геній”. Уілджек тихо усміхався метушні тих небагатьох побратимів, що у нього лишилися; автоботи з інших підрозділів досить часто не розуміли різкість і навіженість руйнівників, які ніби мали незліченну кількість життів на їхню думку, або взагалі були невмирущими, кидаючись в бій. Вони, на диво, могли, невеликими групами від 5-10 автоботів у кожній, розгромити чоту десептиконів, яка мала у своєму складі від 15 до 45 ворожих бійців, або ж, якщо удача дійсно, не те що посміхалася, а просто намагалася вивалити свої зуби крізь розхилені губи, їм вдавалося знищити цілу роту.

Затишшя… Дні, які проводиш на базі, готуючись до наступної битви, і це бісове очікування витягують усі сили. Намагання тактиків перехитрити ворога і вимостити найбезпечніший і найенергоекономніший шлях для солдат завжди нагадували ученому-руйнівнику гадання на енергокавовій гущі (хоча тут краще сказати на власній слині, бо енергон має тенденцію закінчуватися): отримав інформацію, а як її інтерпретувати, залежить від виконавця.

Пролунав сигнал тривоги, і Уілджек здригнувся, оскаливши ікла.

— Нарешті, — прошепотів він і окинув поглядом інших солдатів.

Ті, ніби перемикач переключили, кинулися до зброї, швидко сформували невеликі групи і, трансформуючись, чкурнули через землеміст.

Оптимус коротко і змістовно роздавав накази тим, хто залишився. І як би Уілджек не ненавидів керівництво, але мусив визнати, що цей автобот мав щось, що змушує за ним йти. Строгість і глибока повага до союзників, неймовірно велика терплячість, яка іноді бісила більше, ніж десептиконські напади на тільки-но відбиті енергонові родовища. І передусім, якась внекібертронська мудрість, яку, здається, не мав ще жоден з Праймів.

Метушилися не лише солдати, а й вчені-кібермеханіки, які нашвидкоруч намагалися контролювати оновлені протоколи автоботів і лагодити дірки у захисті від зломів десептиконських хакерів, що тепер ставали дедалі частішими. Ось у двох вже відмовив процесор завдяки цим десептиконським гнидам. Двоє горіли, і на камері шолома плавився метал заливаючи скло огидними краплями такого ж кольору, яким світилася оптика десів.

— Нова зброя, — зціпив зуби руйнівник, пильно вдивляючись у відео з інших камер голов тактичних груп. Його самого відсторонили від виконання завдань, і тепер він був змушений безвилазно відсиджуватися на базі і часом допомагати вельми невдоволеному керівнику медичного персоналу на ім’я Ретчет.

О, це був той ще кадр. Мало того, що він тягнув на собі майже сто пацієнтів одночасно, міряючи їм по черзі усі характеристики вручну, бо автоматика потренувалася багато енергону, а він тепер у дефіциті, так ще й встигав побути у ролі ученого вночі. Таким чином, завалений роботою бідолага майже не ходив в офлайн і дрімав на будь-якій поверхні, часом навіть стоячи, і Уілджеку треба було його тягти до блоку і підключати на підзарядку, бо заряд батареї цього безсумнівно геніального ідіота рідко піднімався вище 50 відсотків.

Ситуація на полі бою все погіршувалася і це можна було зрозуміти навіть не дивлячись на камери, вистачало часом кидати погляд на обличчя лідера автоботів, що з плином часу покривалося тінню якоїсь жорстокості і тривоги. Обличчя не змінювало своєї міміки, але холод і напруга ніби гортали його. Солдати, що знали Оптимуса не так давно як Уілджек, ніколи б цього не помітили, але руйнівник мав дивну здібність відчувати справжні емоції трансформерів, так, ніби бачив саму іскру.

У лідера не залишилося  вибору…

Голос Прайма пролунав різкіше ніж він хотів, царапаючи аудіорецептори автоботів навколо нього:

— Уілджеку, обмеження  накладені на тебе у зв’язку помилкою у попередньої місії знімаються. Негайно збирай команду руйнівників і вирушайте, — сказав Оптимус, пильно дивлячись прямо в оптику ученого.

Руйнівник опустив голову ховаючи зухвалу посмішку і стримуючи тремтіння маніпуляторів від припливу адреналіну.

— Невже? Велика вам дяка, о шановний босе, — нахабно відповів Уілджек, несерйозно віддаючи честь лідеру. Але все ж у кінці посерйознішав. — На скільки чисельно переважає противник?

— У п’ятеро, — чітко відповів Оптимус. — Головна задача твоєї групи — диверсія на їх кораблях.

— Полонені?

Прайм глибоко провентилював намагаюсь випхати разом з повітрям липке почуття безпорадності: вибір хто загине, а хто виживе найстрашніший, як і тягар для того, хто це вирішує.

— Зараз головне втримати енергонове родовище.

— Вас зрозумів, — відповів руйнівник. Його команда не потребувала запрошення, вона вже чекала на свого командира. Короткий і надмірно швидкий інструктаж, додаткова зброя, закріпити нові посилені гранати і вони вже стоять біля землемосту. Секунда і вихор розкручується утворюючи воронку для проходу.

— Удачі, — наостанок почув Уілджек роблячи перший крок у землеміст.

Усе навколо палало. Чувся гуркіт металу, чийсь стогін і рев моторів. Десептикони вже чекали на руйнівників: бій почався з першої ж секунди як команда ступила на поле бою. Кожен постріл, кожен рух був ретельно спланованим.

Візитівка автоботів була солодкою розвагою для десів, бо руйнівники не просто трансформери, що мають добре серце, яким важко пристосуватися і донині до важких реалій війни. Вони можуть бути такими ж жорстокими як і їх вороги. Перерізати горлянку і не мати жодних докорів сумління. Проводити допити, аби вичавити з енергоном потрібну інформацію.

Демони, якими іноді лякають цивільних…

Демони, що їх захищають і віддають життя за їх спокій.

Руйнівники — остання навіжена сила, яка може стримувати десептиконські війська стираючи охолоджував з чола і жартуючи з керівництвом, коли інші вже давно спочивають з миром.

Уілджек зриває запобіжник зі своєї гранати і кидає її за найближчий валун, який є сховком для п’яти  десів від пострілів Балкхеда.

— Горілі Десептикони дуже огидна страва, — жартує Уілджек по рації.

— Хіба таке взагалі можна вважати їжею? Ти від людей занадто багато дурниць нахапався, — більш серйозно відповів Балкхед.

— Щось сталося? — різко змінив тон учений.

— Поцілили у педипулятор, енергону залишиться відсотків 30%, довго я не протримаюся, — хрипів Балкхед, відстрілюючи один за одним ворожих солдатів.

— Час до від… — поруч прогримів вибух, осколки вгризлися у аудіорецептори блокуючи Уілджеку можливість отримати сигнал рації і взагалі чути хоча б що-небудь.

Команду руйнівників затискали у коло, багатьох було поранено, лікувати нікому, адже автоботського медика вбили першим. Ситуація стрімко погіршувалася. Командування руйнівниками перейняв на себе Ультрамангус, що тільки нещодавно повернувся зі своєї місії, але вже був відправлений у бій.

— Ти зовсім не вмієш бути лідером! — прочитав текстове повідомлення руйнівник.

— Май трохи поваги Магнусе, ти тільки-но з’явився і не бачив того, що було, а моя команда стримувала силу, що перевищує нас за кількістю більше ніж вп’ятеро!  — прошипів із роздратуванням Уілджек параленьно передивляючись звіти системи про порушення і поламки. Їх було небагато, але вони суттєві.

1) “Головні двигуни на суглобах правого педипулятора пошкоджені, спостерігається витік енергону.”

2) “Мілкі пошкодження корпусу, спостерігається витік енергону.”

3) “Пошкоджено долоню правого маніпулятора. Відмова усіх функцій. Спостерігається витік енергону.”

— Дідько! — вилаявся учений, проклинаючи свою необачність. Довга “відпустка” для такого як він — це квиток на прямий рейс до колодязя усіх іскр.

Добре, що вибухова хвиля відкинула його далеченько в сторону, бо, якщо б не це, йому б були гайки. Поранених вбивають першими, бо вони слабкі.

— Ще один сонячний цикл, Праймусе, я проживу ще як мінімум один сонячний цикл! — швидко відкривши аптечку Уілджек дістав малий паяльник і увімкнув протокол блокування болю. Головне зараз закрити судини, спаяти їх, аби не втратрачати енергон.

Нашвидкоруч припаюючи рани і вкручуючи додаткові підтримуючі кріплення на коліно руйнівник побачив як Балкхеда тіснили до урвища. Один проти трьох він потроху наближався до своєї деактивації відстрілюючи “гієн” із завзятістю смертника.

Не дивлячись на велику слабкість, що накочувала хвилями Уілджек знайшов у собі сили підвестися, але відразу ж знову припав до землі. Енергону не вистачало. Позначка катастрофічно швидко наближалася до 10 відсотків — внутрішні пошкодження судин.

Кілька днів перед боєм:

 

— Я хочу створити синтетичний енергон, — сказав Ретчет, крутячи у руках зеленувату колбу. Він щось р’яно намагався поєднати у ній, чи то просто хотів змінити колір рідини у пробірці: одному Праймусу було то відомо.

Руйнівник втомився нічого не робити: протягом вже майже 12 джорів (годин) він маявся біля свого напарника, періодично визираючи у нього з-за плеча і дивлячись на все нові і нові емоції, злі передусім, що час від часу кривили обличчя медика у невдоволені гримаси.

— Мгм, — сонно відповідав йому Уілджек кожен раз, як той вирішував проговорити свої думки у голос.  — Док, а ти у нас мрійник, – ліниво потягуючись на дивані промовив руйнівник якось по котячому скалячи ледь заточені ікла.

— Не. Називай. Мене. Док! — загрозливо просичав лікар, пропалюючи поглядом свого підопічного. Ретчет знав, прекрасно знав, що той, від нічого робити, буде грати йому на нервах, як геніальний віртуоз на земній скрипці, але кожен раз, ніби нерозумний спарк, піддавався на маніпуляції руйнівника задовольнаючи потребу воїна у яскравих і живих емоціях.

Оптимус одного дня після чергової місії Уілджека, здається, вирішив ускладнити життя медику і віддав йому руйнівника у напарники, аби не сумно було.

Просто чудово, прекрасно і незбагненно гарно, Юнікрон його роздери!

Мало того, що той завжди сує свій ніс куди не просять, так ще й підколювати обожнює. Плавно доводить Ретчета до температури плавлення, за що отримує заслужений удар гайковим ключем по шолому, якщо, звісно, не встигне відскочити у бік (а таке з відточеними у бою рефлексами було рідко).

— Ти казав, що хочеш зробити капсули концентрованого енергону раніше, — піднімаючи маніпулятори догори у капітулюючому жесті промовив Уілджек. — Хіба можна закинути одну справу, а почати іншу? Не гарно, сонечко, ой як не гарно. – єхидно усміхаючись майже проспівав Уілджек, упиваючись гнівом автобота навпроти.

Ретчет стиснув кулаки стримуючи бурю емоцій усередині і глибоко провентилював.

— Я вже завершив той проєкт, — загрозливо спокійно цього разу відповів лікар, мітко проштрикуючи поглядом руйнівника.

Воїн відчував як енергон потроху нагрівається усередині, парою піднімається паливними трубами до двигуна, аби певної миті підпалитися всередині камери згорання і дати поштовх енергії для швидкого нападіння. Ретчет був чимсь накшталт тригеру для нього. Завжди хмурий і занадто правильний лікар, він діяв чітко, відточені дії пальців збирали і розбирали механізми, лагодили поламки і зварювали трішини. Уілджек, споглядаючи за його роботою, завжди захоплювався цими вмілими маніпуляторами і був вдячний, що саме до Ретчета він потрапив на операційний стіл. Саме завдяки цьому медику руйнівник залишився в активі після тої злощасної місії з наступним відстороненням.

— Так швидко? — жартівлива посмішка зникла з обличчя Уілджека замінюючись на справжній подив. — Але ж ти тільки вчора казав, що зайшов у глухий кут!

Уілджек підскочив до Ретчета і схопив його за підборіддя, міцно стискаючи пальцями нижню щелепу і вдивляючись в оптику.

— Святий Праймусе, … Тільки не кажи, що вчора після того, як я відтягнув тебе до блоку ти все одно вернувся до лабораторії?! — ошаліло прошепотів від підтвердження своєї здогадки руйнівник.

— І що з того? — втомлено запитав Ретчет піднімаючи одний надоптичний щиток.

Так, концентрований енергон. Уілджек пам’ятав, як скуштував його вперше. Приплив сил і збільшення заряду майже у півтора раза, справжня рятівна пігулка для воїна, чий актив скоро стече разом з синіми краплями “крові”.