💋

– Ну Чанеееееееееееееееееееееее!

– Я кажу ні.

– Ну Чане Бане, барабане!

– Тихо.

– Ну ти ж там лише постооїш!- на Ханну зкосив холодний погляд Чана, вона аж поблідла, нічого ж такого не сказала. просто попрохала сходити з ним до косметичного магазину..

ну то й що, що минулого разу вони там застрягли на три годинки, то ще мало. нічого, що Чан тоді перепробував усі помади на своїх губах.. нічого ж?

– Ну прошу, Бане Чане, караване.

– Де ти ті рими викопуєш?

– У Чана Бана, вередуна.

– Не дуже складно, тобі нічого робити?

– Та!

– Ти аж так туди хочеш?

– Та!

– Ехх, що ж пішли..

– Справді? ура! ти так швидко погодився!! там до речі, такий гарненький помічник. тобі сподобається.

– Ну звісно.- саркастично промовивши Чана потягли за руку у невідомому напрямку із якого йому ніколи не вибратися. Бан вже шкодує..

– Ти це бачиш?- поспиталася Ханна коли дотягла брата до приміщення у торговому центрі, що підсвічувало вивіску із дивною назвою для Чана “Тінт для його губ” чого його? могли б і через рисочку написати типу “його/ її губ”. теж мені ще..

– Це скарб, в такому ти ще не був.

– То мені треба радіти?

– Та ні, можеш плакати мені не шкода, Чанні Банні, заплаканні!

– Геніально Ханно, геніально.- очі Чана скоро на лоба полізуть, чуйка йому підказує, що буде важко.

зайшовши в середину та почувши як двері голосно закрилися позаду, аж серденько сіпнулося., а тоді почувся дзвіночок. дивне місце із дивними правилами, дивним запахом та атмосферою. куди б подітися?

Ханна одразу ж підійшла до стенда з тінтами для губ, ну зрозуміло назва себе коштує, як то кажуть (ага, ніхто такого не каже). хоч тут були не лише тінти, а й помади, контуринги та скоротімо усе до того, що Бан не знав їх точних назв..

– Вітаю, щось підказати?- почувся голос з за стенда, а тоді й темна чуприна, що передувала привабливому личку, котре розбавило ці бордові кольори своєю блідістю. скільки ж шарів косметики на ньому? та чому його обличчя таке гарне? ну не у всьому ж вина косметики, та?

гарний хлопчина у такому ж дивному вбранні, як і це місце підійшов до Чана з Ханною. (дивне та, бо на рукавах його свити було купа мережева)

– Привіт Мінхо.- Ханна впала йому в обійми даючи брату при тупіти з обробкою інформації.

– Привіт Ханно, як ти?

– Та все добренько, а ти?

– Також.. бачу сьогодні з тобою прийшов брат, справді гарненький, як ти й казала, йому пасуватиме макіяж.- розмова розгоралася, але і Бан не дає задньої приходячи в тяму.

– Введіть мене в курс справ. я ж ніби то тут знаходжуся?

– Знайомся це Лі Мінхо, мій бро, який сьогодні нафарбує твою мармизку.

– А то)- два кулачки поєдналися після чого розійшлися у хаотичних рухах пальцях, ніби вітаннячко з якогось фільму.

– Ханно ти мене вражаєш, я пішов.

– Кудииии? тепер ти з відси не виберешся!

– Ага, помрій.- Чан вже обернувсь до виходу.

– Ну прошу, Бана Чанна, банданна!- руки сестри вчепилися за його плече, а янгольські оченята заглянули йому в душу.

– Не переконливо Ханно, ой як не переконливо.- тихим голоском відповів той, але його твердість розвіяв голос.

– Та ж може лишишся? це не займе більше ніж годину., а в кінці я маю для тебе подарунок… прошу.- не слова про презент, а коротке слово “прошу” зрушило кригу у серці старшого, бо ж якось надто солодко звучав той голос від такого вродливого юнака з котячою мордяшкою. точно котячою, от на кого він схожий. дам.. Чане ти старієш.

– Фарбуй.

– Що? серйозно? о боже!!! Чані Бані, братанні, дякуюююю!!- дівчина так стрибала на місці ніби сьогодні найліпший день її життя., а на обличчі Чана з’явилася посмішка перед тим як він перевів погляд на Мінхо, що стояв перед ним сховавши руки за спину та посміхаючись у відповідь.

– Тоді, на сьогодні “Тінт для його губ” завершує свою роботу.- Сказав Лі перегортаючи табличку із написом “Відкрито” на “Зачинено” залишаючи усі майбутні дії за лаштунками, бо ж не для чужих очей те, що відбуватиметься далі..

Прода вже в тгк: Li_ksiks