Подарунок на День народження

Двадцятий день народження Роми Руденка мав стати визначною подією. Не тільки у його житті, але й у житті інших. Тож хлопець вирішив влаштувати грандіозну вечірку в себе вдома. Батьки так зручно знов поїхали у відрядження на інший кінець світу. Вони дуже вибачалися за те, що не зможуть бути поруч з сином у його свято та обіцяли привезти якийсь подарунок. Насправді, Рома не дуже засмутився через їхню відсутність. По-перше, це був не перший день народження який його батьки пропускали через роботу, а по-друге, це означало, що величезний коттедж буде у повному розпорядженні групи п’яних студентів.

Рома розіслав запрошення усім своїм одногрупникам. Окрім одного. Просто не зміг натиснути кнопку «Відправити» в чаті з Чупарським. Та чомусь Рома не мав сумнівів, що той таки прийде. Досвід молодіжних вечірок підказував, що всі зазвичай беруть з собою друзів, а ті у свою чергу друзів друзів й замість запланованих тридцяти гостей їхня кількість розростається до сотні, а то й більше. Та й який студент у наш час відмовиться від безкоштовної випивки та їжі? Тож Рома не був здивований, коли помітив знайому фігуру у жовтій сорочці серед веселого натовпу. Поряд, як завжди, терлися його друзяки – Андрій та Аліса. Рома подавив у собі секундне бажання виставити Чупарського зі свого будинку. Вирішив – най буде, сьогодні він добрий. Хлопець взяв келих шампанського з таці й попрямував в іншу частину кімнати, подалі від Остапа. Усі навколо періодично вітали його зі святом, вечірка була у самому розпалі.

***

Спочатку Рома вважав цю ідею з грою дурними дитячими забавками й мав намір відмовитись. Та сп’янілі й веселі одногрупники так щиро вмовляли приєднатись, що він врешті-решт погодився. Його власний розум теж поволі затягувався легкою димкою, а тілом розливалось приємне тепло від випитого алкоголю. Він не міг точно пригадати скільки келихів вже перекинув.

Групка студентів розсілася колом на підлозі. Аліса тримала у руках пусту пляшку з-під шампанського.

– Правила, напевне, всі знають, але я все ж поясню, – почала дівчина. – Будемо крутити по черзі. Той, хто крутить загадує бажання тому, на кого вказала шийка пляшки. Тільки не вигадуйте щось легке, так не цікаво. Я почну.

Рома сидів і мовчки нудився. Його черга настане аж через три людини, а потрапити в жертви комусь іншому нагоди не випадало. Ніби Всесвіт навмисне не хотів, щоб Руденко брав участь у цій сумнівній забаві. Хлопець не знав радіти, чи ні. Навіть якщо зараз одногрупники ставились до нього дружньо, він був впевнений, що якщо випаде нагода, вони захочуть помститись за усі його витівки. Тож вдача, як завжди, залишалась на його боці. Коли черга дійде до нього, тому, на кого вкаже доля пляшка буде не переливки.

Але ось вона потрапила до рук ББК. Дівчина спритним рухом розкрутила пляшку й декілька секунд вона швидко-швидко оберталась. Усі ніби затаїли подих. Та зробила ще декілька обертів і повільно зупинилась, вказуючи прямісінько на Руденка. Він повільно підвів погляд на ББК. Вона злісно посміхнулась у відповідь і Рома лиш закотив очі.

– То що мені зробити? Кукурікнути три рази чи пробігтись вулицею голяка?

– Непогані варіанти, але ні, – різко відказала вона. – Ви з Ості зачинитесь один з одним в кімнаті на п’ятнадцять хвилин.

– Що за дурня?! – одразу підскакнув зі свого місця Чупарський. – Це завдання для Руденка. До чого тут я?

– Годі вам, хлопці. Усі знають, що ви один одного ненавидіте, – втрутилась Аліса, підштовхуючи обох до найближчої вільної кімнати. – Буде весело. Може ви навіть потоваришуєте.

Вона підморгнула й зачинила за ними двері.

Рома особливо не пручався. Насправді, він був навіть трохи радий й видихнув з полегшенням. Це найневинніше та найлегше завдання, яке могла придумати ББК. Усього лише п’ятнадцять хвилин у замкненому приміщенні з хлопцем, який дратував його один своїм існуванням. Та навіть якщо він і відчував ненависть до Чупарського, то зараз, під впливом алкоголю це почуття трохи притупилось. До того ж, кімната, у якій їх замкнули виявилась його спальнею. Рома був господарем становища та на своїй території.

Двері за ними замкнулися з характерним клацанням замку. За нею чулися веселі розмови їхніх одногрупників. Ості невдоволено ходив кімнатою й раз-у-раз поглядав на двері. Рома на це лиш невдоволено зітхнув, закотив очі у своїй звичній манері та попрямував до вікна. З нього відкривався чудовий вид на задній двір маєтку й це заспокоювало.

– Припини, Чупарський. Все не так вже й погано. З рештою, це лише п’ятнадцять хвилин. – він підійшов до низької шухляди навпроти ліжка, відчинив її й дістав звідти пляшку пива. – Пити будеш?

– У тебе в кімнаті є мінібар?

Руденко сприйняв це за згоду й кинув хлопцю іншу пляшку. Ості незграбно зловив її.

– Авжеж. В цьому будинку є багато цікавостей.

– То бдсм-підвал з того дурнуватого відео не був жартом?

– Хочеш переконатись у цьому особисто?

– Хочу.

Рома пхикнув. Він сприйняв це за невдалий жарт, але щось у голосі хлопця його насторожило.

– Ну, за декілька Вернадських я, можливо, і дозволю вам з Юлею ним скористуватись, – він зробив невеличкий ковток. Бульбашки приємно поколювали на язиці.

– До чого тут Юля?

– Що? – Рома обернувся й побачив, що Остап стоїть майже в притул до нього. Він навіть може відчувати запах алкоголю, що йде від хлопця.

– Чупарський, що ти собі дозво…?

Він не встиг договорити, адже його вуста накривають чужі. Рома шоковано застиг. Губи в Чупарського сухі, м’які та теплі. Він на смак як пиво Corona Extra з його мінібару й у Роми голова йде обертом чи то від випитого, чи то від несподіванки, чи то від поцілунку. Але він, на свій власний подив, не відштовхує хлопця.

Ості сам відсторонився через декілька секунд. Губи його трохи припухли, щоки розчервонілись, вії ледь помітно тремтіли, а карі очі стали ще темніші, ніж зазвичай. Ромі здалося, що їхні зіниці майже зливаються з райдужкою. Він важко дихав й дивився на Руденка в очікуванні.

На декілька довгих хвилин між ними запала тиша. Рома навіть відчував, як повітря між ними стало важчим, густішим, дихати стало важче. Він знав, що все це до біса не правильно й міг уявити яким очманілим та вразливим зараз виглядав в очах Чупарського. Він мав терміново опанувати себе й, як мінімум, виставити хлопця геть. І начхати на дурнувату гру з її правилами. Та замість цього він притягує Остапа до себе й вже його губи накривають чужі у трошки незграбному п’яному поцілунку. Зрештою, він не знав, були спричинені його почуття саме Остапом, чи усім тим алкоголем, що він спожив. Вже давно він не відчував такої цікавості, що відбуватиметься далі. Чи має він право відчувати таку цікавість? Що насправді він би хотів, щоб сталося далі? Рома вирішив, що подумає про це потім, коли принаймні зможе більш ясно міркувати.

Отримавши згоду, руки Остапа спритно й вміло ковзнули під одяг, зняли з Роми піджак від Dolce & Gabbana й жбурнули його на підлогу. Руденко невдоволено мугикнув крізь цілунок, та коли Ості почав стягувати з нього сорочку, проводячи широкими долонями по жилястому торсу и ніби ненавмисне чіпляючи чутливі соски, усі думки кудись зникли й він миттю забув про піджак.

Наступні події зберіглися у пам’яті Руденка уривчастими шматками. Чупарський повалив його на широке ліжко й зняв з себе сорочку. Вона полетіла на підлогу разом з джинсами. Рома мимоволі ковзнув поглядом по його тілу. Оливкова шкіра, що у приглушеному світлі кімнати, здавалось, відливала золотом. Трохи підтягнутий, але не накачений торс. Доріжка темного волосся внизу живота. Ості нахилився до нього, майже навалився усім своїм тілом зверху, знов цілуючи у губи, повільно спускаючись, необережно ковзаючи вустами по вилицях, щелепі, шиї. Рома лежав, незмигно дивлячись у стелю рідної кімнати, мліючи під ласками, дозволяючи й приймаючи. Здавалось, що його розум на певний час відокремився і ось він уже дивиться на себе самого, у той час як тіло активно відповідало на пестощі, посилаючи приємні електричні розряди нервовими закінченнями. Він списував це на алкогольне сп’яніння, та здоровий глузд, що буравив його суворим поглядом, підказував, що жоден напій досі не мав на нього такого впливу. Руденко відмахнувся й знов пообіцяв собі подумати про це потім.

На мить він м’яко відштовхнув від себе Ості й потягнувся рукою до тумбочки біля ліжка. Швидко відкрив верхню шухлядку й виудив з неї маленьку пляшечку лубриканту  и сріблястий квадратик. Поклав їх поряд. Остап лиш запитально й здивовано підняв брів, але нічого не сказав, знов припадаючи вустами до шкіри Руденка. Навряд чи потрібно було щось пояснювати.

Коли Чупарський торкнувся губами його кадика й легенько посмоктав з вуст Роми зірвався перший тихий стогін. Не очікуючи цього від самого себе, хлопець перевів здивований погляд на Остапа. Той у відповідь лише хитро всміхнувся.

Пестощі зводили з розуму, дражнили й через кілька миттєвостей Рома вже не міг стримати голосних стогнань. Він відчував жар, що йшов від оголеного тіла Остапа над ним. Хлопець торкався його саме там, де потрібно, наче знав наперед усі його ерогенні зони й це відчувалось надто правильно, надто добре. Допомагало, хіба що, затулити собі рота рукою, щоб ніхто за дверима, боронь боже, не почув. Та Чупарський, здавалося, так і не збирався переходити він поцілунків та прелюдій до більш активних дій.

– Ості… – тихо вимовив Рома.

– Як ти мене назвав?

– Ості…

– Повтори це ще раз.

– Бляха, Остап Чупарський, якщо ти мене зараз не трахнеш…! – Рома не встиг закінчити погрозу. Вона перервалась голосним стогоном, бо Ості нарешті увійшов у нього.

Він майже одразу зупинився й обидва хлопці одночасно видихнули. Рома відчув, як Ості опустив голову на вигин його шиї. Дивлячись у стелю, Руденко намагався усвідомити все це. Тіло Чупарського поверх нього. Член Чупарського всередині нього. Відчуття тиску на поперек змушувало хлопця злегка тремтіти від збудження. Його власний член, твердий та налитий кров’ю, був затиснутий між їхніми животами. Здається, Руденко почав тверезіти.

– Все добре? – Ості повільно відсторонився, напівприкривши очі й спостерігаючи за Ромою, очікуючи на відповідь.

– Ідеально, – ледь чутно зміг вимовити хлопець, перш ніж обвити ногами талію Остапа. Навіть цього незначного руху вистачило, щоб притиснути прутень Чупарського до чогось дійсно чудового всередині нього. Він заскиглив від задоволення, відчуваючи, як розчинається на простирадлах.

Ості над ним штовхнувся вперед. Його очі були широко розплющені, вони буквально поїдали Рому. Якщо б Руденко міг як слід міркувати, він би зміг визначити, наскільки гаряче виглядав Чупарський. Як би не було, а хлопець повільно відвів стегна назад, перш ніш знов штовхнутись вперед і Рома протяжно застогнав від цього.

Остап рухався повільно і глибоко. Рома заледве міг тримати очі відкритими від почуттів, що переповнювали його. Його неголосні зітхання лунали над самим вухом Чупарського, збуджуючи того ще більше. Так само, Рома час від часу міг чути здавлені стогнання та схлипування хлопця, що притис обличчя до його шиї.

Інколи Ості відсторонявся назад та заглядав йому в очі. Посміхався й проводив пальцям по його лицю. Цілував. А потім знов втикався носом в угловинку на його шиї і все повторювалось спочатку.

Рома провів руками по плечам та верхній частині спини хлопця – єдиним місцям, до яких він легко міг дотягнутися. Він відчував, як м’язи під кінчиками його пальців рухаються в такт поштовхам й одразу зрозумів, що ніколи не зможе спостерігати за рухами Остапа, не згадавши цей момент. Це повинно було зробити його пари з фізкультури більш цікавими.

Ості раптово смикнувся й задоволення пробігло кожним хребцем Роми. Він наближався. Не минуло й п’яти хвилин від початку, але в нього не було часу зніяковіти. Він простягнув руку й провів по волоссю Ості. Воно було м’яким на дотик і трохи вологим.

– Ості…

Хлопець не зміг відповісти – його рот був трохи зайнятий, залишаючи засос за засосом на шиї та плечах Руденка. Але він запитально промугикав.

– Ості, я зараз кінчу…

Чупарський відірвався вустами від шкіри Роми й ахнув. Його руки схопили стегна Руденка трохи сильніше.

– Замовкни… Я теж.

У Роми перехопило подих. Він стиснув ноги й відчув, як хлопець над ним тремтить між ними. Вау, це було гаряче. Настільки гаряче, що знадобилось ще декілька поштовхів, щоб його член притиснувся до живота Остапа й з нього вирвався струмінь сперми, що забруднив їх обох. Рома знав, що видавав якийсь звук, його рот був широко відкритим й з нього виходило повітря, але у вухах дзвеніло й мозок не міг реєструвати нічого крім задоволення. Через декілька миттєвостей він відчув, як Ості перестав рухатись й усе його тіло здригнулося. Руденко замислився, як би він почувався у цей момент без презерватива.

Він чує, як Ості важко падає на ліжко біля нього й важко дихає. Рома повільно перевів на нього погляд. Хлопець подивився у відповідь. В тьмяному світлі кімнати його обличчя видавалось Руденку таким гарним та ідеальним, як ніколи раніше.

– Я повинен тобі дещо сказати.

– Господи, Чупарський, тільки не спаскудь усе якимось тупим жартом, – відсторонено мовив Рома. – І про це ніхто не повинен довідатись. Ми обидва були п’яні й не розуміли що робимо.

– Говориш так, наче тобі не сподобалось. До речі, я тверезий, як скельце.

– Ти, як мінімум, пив моє пиво.

– Пара ковтків нічого не значить.

– Ще й як значить.

– Ні.

– То що ти хотів сказати?

Ості раптом замовк. Відвів погляд убік. Рома знервовано ковтнув, пильно спостерігаючи, вичікуючи. Ці декілька секунд тиші раптом здались йому надто довгими.

– Ця гра… – в решті-решт мовив юнак. – Я попрохав ББК загадати тобі таке бажання.

– Що? – мозок Роми видавав помилку та синій екран, намагаючись осягнути й  осмислити те, що він щойно почув. Руденко все ще був досить сп’янілим й він щойно пережив найчудовіший оргазму своєму житті, тож мислити швидко було трохи проблематично.

– Ну, тобто, не тільки ББК, – виправдовувався Ості, – взагалі всіх.

– Але навіщо?

– Ти правда не розумієш?

Остап кинув швидкий погляд на годинник й підвівся з ліжка. Почав підбирати свій одяг з підлоги й натягувати його на себе. Рома мовчки спостерігав за його діями, припіднявшись на ліктях, все ще ошелешений. Ості заздалегідь спланував усе, заманив його у свою пастку, а потім добряче виїбав. І Рома був зовсім не проти. Більш того, він би залюбки повторив. Що ж, 1:0 на користь Чупарського.

Ості, тим часом, закінчив одягатись й попрямував до виходу. Доторкнувшись до ручки дверей, він раптом зупинився й озирнувся до Роми, який все ще лежав оголений.

– Здається, ми навіть затримались. Якщо ти справді не хочеш, щоб хтось щось запідозрив, то хоча б одягнись. З Днем народження, Рома Руденко.