Глава 2.2: Знайомство (з волею)

— Гаразд. Сідай навпроти і уважно думай над моїми запитаннями. Після закінчення опитування мені необхідно буде відлучитися.

Ми сіли один навпроти одного за кухонним столом і мій погляд зосередився на ньому. Його погляд зосередився у випадковому направленні, а його думки наче покинули на короткий час цей світ. Далі з повітря у нього в руках опинився блокнот кольору, як старий пергамент. Я підготувався.

— Просто відповідай: так, ні, не впевнений. Більше нічого не треба, лише чесність. Це буде тобі в користь. Зайві балачки лише витратять наш час.

— Зрозумів.

Знову перевірка на впевненість, думаю. Так званий «Сервіс видачі інкубів і суккубів», бачу, любить випитувати все до найменших сумнівів.

— Ти готовий зіткнутися зі змінами у моїй зовнішності та рисах характеру? — прочитав Плуреїл з листка.

— Так.

— Ти готовий зіткнутися з почуттям провини, дізнавшись, що деякі твої вчинки могли зробити мені боляче?

Я ж наче нічого такого з ним не коїв. Навіть грубий секс був у формі, де я приймаюча сторона. Але я все одно задумався.

— Так.

— Ти готовий до того, що я можу відмовитися від тебе з різних причин і тобі доведеться знову повторювати ритуал призову, але без повернення десяти років життя?

Ого. Сильне запитання. Було бажання сказати і «так», і «не впевнений». Ну, напевно, запитання може бути актуальним лише за крайніх випадків.

— Так.

— Ти готовий зіткнутися з тим, що я можу почати відчувати до тебе людські емоції такі, як закоханість, ненависть, зухвалість?

Така ймовірність є і серед моїх знайомих людей. Те, що він стане ще одною знайомою людиною нічого не зробить.

— Так.

— Ти готовий до того, що я можу з’явитися у будь-який момент, в який вважаю за потрібне?

— Так.

— Ти готовий до того, що деякі практики в сексі мені можуть більше не подобатися і тобі доведеться з цим миритися?

Більшість із цих запитань можна звести до одного єдиного: «Ти готовий до того, що я стану, як звичайна людина?».

— Так. 

Опитування закінчилося через хвилин п’ятнадцять, а не через пів години. До того ж, Плуреїл навіть не дійшов до останньої сторінки. Хоча, можливо, цей блокнот представлял із себе не зовсім те, що я подумав.

— Все. Мені треба йти.

— Коли мені тебе викликати?

— Я сам прийду, коли вважатиму за потрібне.

І він зникнув. 

Я розраховував на те, що його повернення наступить через декілька днів, але ось минала п’ята доба і від нього ні слуху, ні духу. Я вже подумав, що не дочекаюся.

Ранок останньої неділі травня почався з того, що мене хтось поцілував. Цілував настирливо, витворяючи з моїми губами що завгодно, і мені це навіть сподобалося. Я себе не обтяжував розплющуванням очей, а тим часом поцілунки перейшли до шиї. І тут я нарешті остаточно прокинувся.

Плуреїл дивився на мене тим самим поглядом, але дещо в ньому змінилося. Його шкіра посвітлішала, лице трохи втратило симетрію і свою ангелоподібність, а ще він став якимось більшим. Не набагато, але достатньо, щоб помітити різницю. Загалом, це був той самий Плуреїл.

Я не став його зупиняти. Поцілунки йшли по всьому тілу, там пішла стимуляція члену і зрештою мені вставили.

Ми кінчили і лягли поруч.

— Ти доволі ефектно з’явився. — засміявся я. — Чому тебе так довго не було?

— Паперова тяганина.

— Серйозно? Від цього жаху навіть після смерті позбавитися неможливо?

— Я жартую. Насправді цей процес зайняв би менше часу, якби в мене дійсно була відсутність волі.

Я витріщився на нього в абсолютному нерозумінні. Моя емоція не залишилася непоміченою і відповідь на моє німе запитання надійшла сама:

— Я ненавиджу, коли в мене відбирають дієздатність. Я б краще зі своїми обов’язками справився самостійно. Мене перевіряли на те, чи не надав ти мені волю під тиском. Інкубам і суккубам не можна ось так просто контактувати зі світом живих, оскільки вони вже своє пожили. Але багато хто намагається обійти це правило, оскільки інший шлях у пеклі окрім прислужування Асмадею — відбувати покарання за гріхи. Те, що я попросив волю для себе перед початком роботи вже виглядало підозрілим. А твоє прохання лише додало підозр.

— Тоді який сенс взагалі давати можливість отримувати волю?

— Люди різні і їхні потреби і нюанси різні.

Ось воно як. 

— Чому ти вирішив згадати про те, що волю можна дати? Знав, що я вирішу її дасти?

— Ти багато років послідовник демонічного вчення, отже багато знаєш. До того ж, видно, що ти нормальна людина.

— Мені здається, ти мене перехвалюєш. 

— Вважай, як хочеш. Ще щось розказати?

— Що ти в мене в ноутбуці робив?

— Нічого поганого. Погане сталося, я мусив про це дізнатися. Вибач.

— Все добре, не переймайся.

Наступний рік наші взаємини були схожі на друзів з привілеями. Окрім того факту, що мені не треба було йому телефонувати кожного разу, коли мені хотілося сексу і про його життя до смерті нам не можна було обговорювати. А ще він продовжував бути під моєю владою, хоча й частково.

Та в останній місяць до того, як нашому знайомству мав виповнитися рік він став якимось сумним. Усі його спроби приховати емоції хоч і були вправними, але я все одно почав з часом щось підозрювати і зрештою запитав його в лоб. Декілька днів я отримував відмову в тому, аби я дізнався причину, кажучи, що мені цього знати не треба. Подібна нісенітниця звучала тривалий час, допоки в нього не луснуло терпіння. В один із вечорів Плуреїл взяв у мене лист і почав щось активно писати, потім дав його мені.

«Говорити про це вслух було б порушенням правил. Ти хороший, Артуре, просто чудовий. Я не вмію розписувати емоції, як у тих книжках, які ти учням своїм задаєш додому, але просто знай, що я вважаю тебе одним із найкращих людей у моєму існуванні як інкуба, так і людини. І в цьому проблема. Я в тебе закохався, а нічого вдіяти з цим не можу. Це навряд чи взаємно, і з цього починаються проблеми. Що робити далі? Це не те, що зі звичайними людськими стосунками, де ти можеш просто продовжити спілкування у звичайному темпі або обірвати його. Продовжити не можна, бо секс буде робити мені ще гірше, тривалий час спілкування без сексу вже буде підозрілим для керівництва. Обірвати спілкування теж не можна, бо відсутність зустрічей також наводить підозри, відмова від мене не поверне тобі твоїх десяти років, а завести нового інкуба теж коштує життя. Я не знаю, що мені робити»

Тоді я теж взяв до рук лист і написав:

«Зустрічайся зі мною»

«Хіба це взаємно?»

«Я не думав про стосунки з тобою, але я не проти їх почати»

Ну, власне, ось так ми і почали зустрічатися. Закохався я в нього десь через місяць. Точно сказати важко, бо це приходило поступово.

***

Тепер до наших днів.

Його покірне тіло  лежало зв’язане на ліжку і очікувало моїх дій. Руки закріплені наручниками за спиною, ноги обмотані у зігнутому положенні мотузкою, рот заблокований кляпом, але закріпляти його я не став.

Я поклав Плуреїла собі на коліна. Спокусливі бліді сідниці задерлися до верху, відблискуючи холодне світло. Я провів пальцем по сфінктеру і вставив палець. Ніяка підготовка, насправді, демонічному тілу не потрібна. Мені це просто приносило задоволення. Його гарячі стінки слухняно впускали мою частину тіла в себе, обвиваючи з кожним рухом.

Я ляснув ніжну шкіру і той видав короткий, але важкий вдих. На ній залишився червоний слід. Я продовжував бити по чутливій м’якій шкірі і створював нові сліди, а Плуреїл відпускав розпусні стогони після кожного удару і смикався. По кляпу спускався тоненький струмінь слини і утворював калюжку на покривалі.

Інша рука гралася із шовковим волоссям. Густі пасма переливались у мене в пальцях і я не міг зупинитися. Усе його тіло занадто досконале.

Плуреїл замугикав, звертаючись до мене. Він про щось прохав.

— Тобі подрочити?

— Угу.

Якщо про щось просиш, то будь готовий виконати і мої завдання. Йому відомо, про що я.

Я перевернув його на бік і розвів ноги. Однією рукою розставивши його сфінктер я іншою залив невелику кількість води всередину. Тепер його задача — втримати цю воду. Ця ідея належить йому і лише на ньому вона виконується.

Його грайливі руки потягнулися до мого члену і спробували стимулювати його. Це виглядало трохи незручно, на відміну від мого положення. Ідея провалилася і деякий час не повторювалася.

Солодкі стогони виходили через кляп, хрупке тіло боролося з бажанням соватися по моїх колінах, оскільки так важче було тримати воду всередині. Рідкі брови зводилися до перенісся, а довгі вії приховували два бурштина в очах. На таку картину неможливо було надивитися.

І тут я бачу, як з аналу виходить струмінь води. Не справився — треба покарати. 

Моя рука перестала дрочити і почала знову ляскати по сідницях. Дзвінкий звук плескання і його стогони синхронізувалися, створюючи дивну і розпусну мелодію. Плуреїл смикався і на автоматі відсовувався від джерела ударів, але швиденько повертався і знову очікував порцію покарання.

Далі я знову залив воду і продовжив йому мастурбувати. Його вигини занадто спокушали і я все-таки вирішив зіпсувати собі передочікування своєї насолоди, тому допоміг його знерухомленій долоні подрочити й мені. Виходило не дуже, але і його довгих та тонких пальців вистачило для мого задоволення. Тим більше, моя рука теж була задіяна.

Вода знову вилилась, я знову перестав мастурбувати.

Я повернув Плуреїла до себе лицем і підставив його фізіономію до себе. У нього чарівний вигляд — прироззянутий рот, в яке гучно заходило й виходило повітря; на одній щоці блискуча волога полоска від слини; волосся розкуйовджене. Яке ж прекрасне опорочене личико.

Я зняв кляп і провів членом по багряним губам, а вони вже самі обхопили й пустили всередину. Від ніжного погляду очей, який був направлений прямо на мене, в органі все стискалося, напружувалося і хотіло ще. Я намотав його густе волосся кольору вугілля собі на руку і продовжив рухи самостійно, а Плуреїл слухняно піддавався всім моїм діям, млосно стогнучи. Блять, до чого ж ти гарячий, мерзотнику. Змушуєш мене таяти і бажати тебе кожним своїм рухом ще більше.

Я любувався його спиною, тонкими руками і ногами, які розляглися по ліжку поки я рухав голову по члену. Я хочу його всюди і по всякому. Випробувати кожне місце на тілі і ловити його реакції. 

Я звільнив його рот і перемістився йому між ніг. Плуреїл ліг на бік і підняв одне колінце, а я підготував член. Піддатливі стінки аналу пустили мене в середину, даруючи блаженство.

Довго церемонитись я не став і почав втрахувати його хрупке тіло в ліжко, доки його звільнений рот міг вдосталь настогнатись. Я мастурбував йому член однією рукою, а іншою тримався за підняту зав’язану ногу. Він совався, важко дихав і відхиляв голову. 

— Руки звільни, а то затікли вже. — ледве чутно пробурмотів. Та знаю я, що твоє тіло не може затекти. Тобі просто набридло.

Я виконав його прохання і той перевернувся на спину, даючи можливість ще краще розгледіти його тендітне тіло. Я нагнувся до нього, а Плуреїл схопив мене за спину.

У цей момент мені вже нічого не треба. Лише залізти глибше в нього і насолоджуватися руками, які стискають мою шкіру в пориві пристрасті. 

Спочатку кінчив він мені в руку, потім я в нього. Цей чудовий процес закінчився і я впав на ліжко біля нього, а сперму витер собі об живіт — все одно зараз в душ іти. Однією рукою я допоміг зняти з ніг мотузки.

Я глянув у втомлений ніжний погляд карих очей, що виглядували на мене з-під довгих вій. Доторкнувшись до губ, я схопив їх у поцілунок. Плуреїл відповідав на нього, поклав долоню мені на щоку і приносив задоволення від такого акту ніжності. Мені тепло, мені приємно, я більше нічого не хочу, оскільки ось воно — моє найсильніше бажання. 

Поцілунок закінчився. Хвилину ми лежали і просто дивилися один одному в очі. Ця хвилина минула занадто швидко. Плуреїл перервав тишу:

— З річницею, любий.

— З річницею.

Ми знову замовчали. Я вже думав, що знову настала тиша, але ні.

— Мене звуть Віктор. — неочікувано сказав він. Ця фраза, як грім серед ясного неба. Але не в поганому сенсі. — Я помер два з половиною роки тому в віці двадцяти шести років. Тобто ми з тобою ровесники.

— Це ж порушення правил. — трохи здивовано засміявся я.

— На таке свято можна трошки побалуватися. Може хочеш ще щось знати?

— Буду радий.

— Я у вебкамі працював. Справжні стосунки були два рази. Обидва з жінками.

— Що щодо того випадку з ноутбуком два роки тому?

— Ти про той, де я плакав?

— Так.

— Я дізнався, що мама відріклася від мене через мою професію. Сестра переписувалася з нею через мій акаунт і спробувала обговорити похорони, мама сказала, що я грішник і не заслуговую на те, щоб бути хоча б нормально похованим. Казала, що якщо щось і буде організовано, то її можна не чекати.

— А сестра добре поставилася?

— Хоч вона і щира християнка, але ми дуже добре ладнали, тому якщо і не підтримує моїх дій, то робить це у своїй добрій манері. Каже, напевно, «Віктор просто не знайшов вчасно Бога, а так він не поганий» чи щось таке.

І тут у мене сталося дежавю. Я, звісно, не вірив, що такий збіг міг статися, але не перевіриш — не дізнаєшся.

— Ти, випадково, не в аварії помер?

Плуреїл… чи Віктор (?) витріщився на мене великими очима.

— Так. — він спантеличено засміявся. — Кинувся під потяг після того, як мене злили. І в передсмертному листі про все зізнався. 

— Надя збирається на твої поминки в ці вихідні. Ну, точніше, запізнилася на них і хоче це надолужити. — посміхнувся я так, наче це зі мною кожний день стається. — Співчуваю тобі. Ти дуже хороший і не заслужив такої долі.

— Звідки ти її знаєш?

— Ми в одній школі працюємо.

Що ж, святкування річниці вийшло доволі насиченим, я вважаю.

Я не думаю, що в нас щось вийшло б, якби він не помер, бо з такою кар’єрою не кожен партнер змириться. Напевно це й на краще, що ми зустрілися в таких умовах.