Фанфіки українською мовою

    – Еджі! Еджі! – закричав Масумі, коли детектив Такаока розмовляв з лікарем.
    Той того не очікував та повернувся до колеги. Іно ж схопив за руку Еджі та повів кудись в підсобку, закривши за собою двері.
    – Іно, – незадовільно мовив Такаока, – що з тобою?
    – Тихо, – наказує Масумі, – немає часу для цього. Послухай мене, благаю…Ріріна знайдена, вона в безпеці, а ось ми ні.
    – В якому ще сенсі?
    – В тому, що Ґаджа вбивця її родини, а саму дівчину використовував як іграшку, сам знаєш яку. Тому закривай справу. В бюро всі знають цю історію, Сатору тим паче. Але цей псих прийде обов’язково до нас!
    Еджі здивувався цьому, проте не так яскраво як Сота.
    – Якщо ти мені не віриш, то їдь негайно в бюро та сам у всьому переконаєшся, – мовив детектив.
    – Добре, припустимо, – мовив Такаока, – але що буде з тобою та Ріріною?
    – Я не дозволю їй повернутися до цього покидька! – Іно стис кулаки, – Сота пропонував тікати за кордон і скоріш за все ми це зробимо.
    -Добре, – Еджі кивнув, – тоді я в бюро, а ви збирайте валізи!
    Детективи вибігли з лікарні та розбіглися кожний до себе.
    – Нацукі! – закричав Масумі, ледве переступивши поріг квартири.
    Дівчина нервово підбігла до нього. Вона була налякана та нічого гарного не очікувала.
    – М..Масу..мі-сан?
    Але детектив жестом наказав їй мовчати та схопив за плечі. Від цього жесту вона затремтіла та ще більше злякалася.
    – Жахливі новини, Нацукі, – мовив Іно, – цей Отака знає, що ти в мене! І тепер він піде на все аби ти залишилася з ним, а нас усіх готовий на той світ відправити, аби про його брудний секрет ніхто не дізнався!
    Нацукі вся затремтіла від почутого, а Масумі обійняв її. Він хвилювався за неї. В то пекло не можна було її відпускати. Залишилася лише надія, що Сатору та Еджі стануть на їхній бік та разом вони дадуть відсіч покидьку.
    – У нас дуже мало часу, – мовив детектив, – збираємо речі та їдемо в бюро.
    Нацукі кивнула, та одразу вони разом збирали ледве не одну валізу на двох. Часу у них катастрофічно не вистачало. Тому взявши трохи одягу, документи, гроші та деякі речі, котрі можуть бути потім використані як уліки, вони покинули квартиру.
    Не гаючи часу, вони швидко доїхали до бюро. Передбачливо, Масумі припаркував автомобіль подалі від бюро, на всяк випадок. Міцно тримаючи дівчину за руку, детектив зайшов у бюро. Там їх вже чекали Сота, Еджі та Сатору.
    – Ріріна, ми маємо поговорити, – суворо мовив Акаші, – потрібно ваше відверте зізнання, аби притягнути Отаку-сана до відповідальності.
    Нацукі нервово подивилася на Масумі. Той міцно тримав її за руку, трохи гладячи.
    – Все добре, – трохи посміхнувся він, – Акаші-сану можна довіряти. Він з тобою просто поговорить, а я буду поруч.
    Дівчина міцно обійняла детектива та зайшла до кабінету Сатору.
    Близько години вони розмовляли там. Увесь цей час, Масумі сидів під кабінетом та нервував. Він знав, що Нацукі зараз максимально не комфортно, адже Акаші зараз допитує її. Всі речі, котрі Іно забрав із будинку Ґаджі, папка зі справою, світлини та записи зараз у шефа. Якщо вона все розповість, то можна буде якось притягнути потім цього покидька до кримінальної відповідальності.
    – Гей, – на плече Масумі легла рука Соти, – все добре. Після бюро ви поїдете до одного мого знайомого. Я не назву його ім’я, дам лише адресу і все. Його шифроване ім’я Містер Воїс, тому так його і клич. Він підготував документи для вас. Проте віддати зможе тільки ввечері, тому поїдете до нього тоді.
    – І як він так швидко? – здивувався Масумі.
    – Це тобі не Європа, – підморгнув Сота, – він швидко працює бо теж багато зв’язків має. Проте в іншій країні вам доведеться змінити імена та отримати нові паспорти.
    – Проте ми туди їдемо, – зітхнув Іно, – але все одно дякую тобі, – він посміхнувся, – ти дійсно справжній друг.
    Моґамі посміхнувся на це та присів поруч.
    – Знаєш, – він повернувся до Масумі, – навіть шкода, що ви їдете….я буду сумувати за тобою…
    – Мені теж, – зітхає детектив, – проте що ви будете робити з цим покидьком Ґаджою?
    – Будемо намагатися притягнути його, – знизав плечима Сота, – якщо не вийде, то пристрелимо можливо.
    – Такі радикальні методи тільки коли по іншому ніяк, – мовив Іно, – проте, навіть якщо ця мразота подохне, то все одно залишатися в Японії не дуже хочеться…та і не уявляю як Нацукі буде…
    – Хто така Нацукі?
    Масумі нервово засміявся.
    – Коли я збив Ріріну, то вона не пам’ятала своє справжнє ім’я. Ось я і дав їй таке.
    – Гарне, – погодився Сота.
    – Але, – детектив повернувся до друга, – тільки бережіть ви усі себе. Бо знаю, що якщо перейдиш дорогу таким придуркам, то потім це до кінця життя буде тягнутися за тобою…
    Нажаль…
    Аж раптом до них підбіг Еджі. На його обличчі був страх, а сам він важко дихав.
    – Погані новини! – тільки зараз Масумі та Сота помітили телефон в його руці, – Отака-сан здогадався, що Ріріна-чан у нас, тому він відправив своїх людей сюди…у них зброя, адже він сказав, що просто так він не відпустить її. Тому вони силою заберуть її…а якщо ми не віддамо її, то вони вб’ють нас усіх!
    Моґамі та Іно занервували. Сота швидко забіг без стуку в кабінет Акаші, а Масумі недовірливо подивився на колегу.
    – Звідки ж Ґаджа дізнався про те, що Ріріна тут же в бюро? – він піднявся.
    – Та звідти, – вигукнув Такаока, – що я відмовився вести надалі справу. Тепер він і їде розбиратися сюди!
    – Навіщо тоді ти взагалі подзвонив йому? – Масумі був відверто злим на Еджі.
    Вирішивши не витрачати дорогоцінний час, він забіг в кабінет Сатору та міцно схопив Нацукі за руку, в готовності бігти.
    – Ну що, – запитав на нервах Іно, – ви тепер зрозуміли для чого усе це було?
    – Так, – досить спокійно відповів Акаші, – у нас доказів достатньо. Проте його люди будуть тут з хвилини на хвилину, тому вам варто бігти!
    І в цей же момент по склу кабінету було випущено декілька куль. Всі швидко лягли на підлогу, закривши голови.
    – Вони тут, – констатував Сота, – тікайте! Ми їх затримаємо! – наказав він своєму другові.
    Масумі кивнув та схопив Нацукі за руку. Дівчина нервувала, її всю трусило. Детектив намагався закрити її трохи своїм тілом та таким чином вивести її на задній двір, де були двори та була ймовірність заховатися. Так вони й зробили.

    – Де Ріріна? – гаркав один із охоронців Ґаджі, тримаючи на мушці Соту.
    Детектив мовчав та холодним поглядом дивився на того охоронця. Після тієї всієї ситуації, дівчину точно не можна віддавати в лапи цим психам.
    – Я знаю, – мовив Еджі.
    Моґамі з жахом подивився на колегу, а охоронці із зацікавленістю.
    – Як цікаво, – з сарказмом мовив другий охоронець, – і де ж?
    Він підійшов та приставив пістолета до шиї детектива.
    – Вони пішли на вулицю. В декількох кварталах є один магазин…там працює один рудий чоловік. Він агент під прикриттям…там вони і ховаються…магазин посуду…
    Охоронці усміхнулися. Один з них зробив кивок головою іншим.
    – От зараз ми це і перевіримо…- усміхнувся той, – мої колеги перевірять той магазин…якщо підтвердиться, то на милість ви зможете розрахувати…йдіть! – наказав він 3 охоронцям, й ті вийшли із бюро.
    2 інших залишилося. Один все ще тримав на мушці Еджі, а інший – Соту та Акаші. Проте позаду почувся постріл та охоронець замертво впав, а Еджі звільнився з його захвату. Поки другий охоронець відволікся на постріл, Акаші вихватив у нього пістолет. Проте той лише усміхнувся та розстібнув своє пальто. Його тіло було обвішано вибухівкою.
    – Гарна спроба детективи…- охоронець усміхнувся та натиснув на кнопку.
    – Ні! – закричала Сакура, тримаючи пістолет.
    – Встигни Масумі! – вигукнув Сатору.
    – Масумі…Ріріна…- мовив Сота.
    Через декілька секунд від будівлі бюро майже нічого не залишилося. Вибух був настільки сильним, що будівлі що стояли поруч, дивом не постраждали.
    – Що це було? – нервово мовила Нацукі, міцно вчепившись в Масумі. Той обійняв її та обережно виглянув.
    Він побачив дим та те, як горіли залишки їхнього бюро.
    – Ні…ні…це неможливо! – ледве стримував себе детектив аби не закричати.
    Нацукі ж мовчала. Їй було страшно, а знати що там трапилося було ще страшніше.
    – Що ми будемо робити? – ледве не плакала вона.
    Масумі ж витер її сльози та міцно обійняв.
    – Ми назавжди покинемо Японію, – сумно мовив Іно, – у нас немає вибору. У Ґаджі є зв’язки по всій Японії, Кореї та Америки. Єдине безпечне для нас місце – це Європа. Тому ми тікаємо туди…
    – Але ж мови ми їхньої не знаємо, – сумно мовила Нацукі, дивлячись на Масумі.
    – За це точно не хвилюйся, – відповів детектив, – англійську я непогано знаю, а коли приїдемо то доведеться їхню мову вчити, але я впевнений, що ми впораємося. Я не відійду від тебе! Я не дам цьому психу забрати тебе!
    Масумі тримав її за плечі та серйозно дивився на неї. Нацукі ж тихо подивилася на нього та раптово тихо поцілувала його у щоку. Детектив точно цього не очікував. Він шоковано подивився на неї, а та лише широко посміхнулася у відповідь.
    – Я вдячна тобі все що ти для мене зробив і…я кохаю тебе, Масумі-сан…- мовила вона, поклавши свою голову на його грудну клітку.
    Масумі ж обійняв її за голову та тихо поцілував у маківку.
    Я теж тебе кохаю, Ріріна…
    – Знаєш, – тихо прошепотіла вона, – я не хочу більше називатися Ріріною…називайте краще мене Нацукі…бо мені хочеться носити те ім’я, котре дав мені мій захисник. Я люблю ім’я “Ріріна”, але тепер воно в мене не асоціюється зі світлим дитинством…а лише з тим Ґаджою…
    Іно тихо кивнув:
    – Добре. Тепер ти будеш лише Нацукі…моя Нацукі…

     

    0 Коментарів