Третє завдання

Наступного дня Нацукі прокинулася досить так рано. На годиннику не було ще й 7 ранку.
Вона спала у спальні, так як Масумі поступився їй та зараз дрімав на дивані у вітальні.
Вона тихо піднялася з ліжка та сіла на край. “Звідки ж я? Та чому нічого не можу згадати?” – думала Нацукі, роздивляючись свої руки. Вона пам’ятала, як в лікарні лікар робив огляд її тіла та був в шоці від того, що в деяких місцях у неї були синці. Причому такі, котрі точно не від аварії з’явилися. Більше всього тоді лікаря налякали невеличкі синці на шиї. Здавалося наче її хтось душив. Але ж вона ніяк не могла згадати, тому походженням цих синців була повною загадкою для всіх.
Через декілька хвилин вона почула як двері вітальні відчинилися та почулися кроки. Схоже що господар квартири прокинувся. Нацукі тихо піднялася та підійшла у ванну кімнату. Масумі ж був на кухні та готував сніданок. Сьогодні він планував відвести дівчину в найближчий ТЦ аби купити їй хоча б один добір одягу. Але спочатку – варто їй посідати. Оскільки детектив не знав, що вона полюбляє – то він приготував класичний сніданок – тамаґоякі з лососем.
– Масумі-сан, доброго ранку, – тихо привіталася Нацукі, сівши за стіл.
– Доброго ранку, – посміхнувся їй у відповідь він та продовжив готувати сніданок, – ти добре спала сьогодні?
– Так, так, – кивнула вона, – чим сьогодні плануєте займатися?
– Відвести тебе в якийсь торговельний центр аби купити тобі якогось одягу, – не обертаючись відповів Масумі.
Нацукі точно не очікувала почути подібне. Від чого вона помітно занервувала.
– Ви…ви чого? – шоковано мовила вона, – я вдячна вам, але не потрібно цього.
Іно повернувся до неї та відірвавшись від лосося, підійшов до неї. Дівчина від цього лише міцніше стисла руками диван під собою. Знову як вчора на душі стало не по собі. Детектив це помітив, та зупинившись сів за стіл навпроти неї.
– Розумієш Нацукі, – мовив спокійно він, – оскільки я піклуюся про тебе, то вважаю за потрібне – поїхати та купити одяг тобі. Можливо раніше тобі не давали вибору в одязі, а зараз я тобі його даю. Ти зможеш вибрати той добір, котрий тобі сподобається. Домовилися?
Вона на мить замислилася. Нацукі дивилася в карі очі Масумі та в душі захоплювалася. “Такий гарний та добрий…навіть в цій старенькій вже чорно-білій піжамі, але все одно. А чого варті лише його чорне як вугілля волосся та срібні сережки кільця котрі ледве видні із-за подовженого волосся…” – з теплотою в душі міркували про себе дівчина.
– Добре, – кивнула Нацукі, трохи посміхнувшись.
– Ось і добре, – детектив піднявся із-за столу, – а зараз – час сніданку.
Сніданок пройшов досить таки добре. Дівчина оцінила яєшню Масумі та була дуже вдячна за цю турботу.
Після сніданку детектив повіз її в найвеликий ТЦ міста. Нацукі міцно трималася за руку Масумі та нервово озиралася по сторонам. Детектив помітив це та трохи обійняв її аби точно не загубити. Поведінка її все ще була йому не зрозумілою, проте поки що рано було починати “розслідування”.
Зайшовши в найближчий магазин одягу детектив надав дівчині повну свободу вибору. Нацукі ходила між рядами з різноманітним одягом та невдовзі вибрала добір з жовтої куртки з сірими елементами, бежевої спідниці трохи вище коліна та високими світло-сірими чоботами з карамельно-коричневою підошвою.
– Ну як тобі? – сором’язливо запитала вона, коли вийшла з кабінки в цьому доборі.
– Тобі личить, – посміхнувся Іно оцінюючи її зовнішній вигляд.
Нацукі почервоніла ще сильніше та опустила очі в підлогу.
– Я думаю, що цього достатньо…- невпевнено мовила вона.
Масумі встав з крісла та підійшов до неї.
– Я думаю що тобі потрібен ще один добір, – мовив він, поклавши руку на її плече, – або хоча б піжаму. Бо не думаю що тобі варто прямо в цьому спати.
– Ти маєш рацію, – Нацукі підняла голову на нього, – тоді я швиденько перевдягнуся та виберу собі піжаму.
Масумі кивнув та повернувся у крісло.
Одягнувши свій старий одяг, дівчина віддала добір хлопцю та повернулася до торговельної зали. Детектив пішов за нею, але тримав дистанцію та спостерігав за нею. “Така ще дитина…проте така мила…” – пронеслося в його голові. Усвідомивши цю думку він нервово сковтнув.
– Що це тільки-но що було? – мовив він собі під ніс.
– Я обрала, Масумі-сан, – перервала його Нацукі, тримаючи в руках добір із жовтої піжами.
– Я бачу що ти любиш жовтий колір, – усміхнувся Масумі. Але в глибині душі він був вдячним дівчині за те що відволікла від таких думок.
– Є таке, – погодилася вона, – а я бачу, що ти небайдужий до чорного.
– Це універсальний колір, – трохи реготнув він, – і не потрібно ламати голову над тим як поєднувати кольори.
– А я бачу, що ти ще той модельєр, – пихнула його під бік Нацукі голосно сміючись.
Від цього сміху Масумі сам не стримався та теж почав сміятися. Ця дівчина точно могла зарядити своєю енергією будь кого. Поруч з нею детектив відчув те саме забуте почуття відпочинку. В голові навіть ніяких думок про роботу не з’являлося…хотілося лише з цією Нацукі сміятися та розважатися.
Заплативши за одяг вони разом вийшли з магазину.
– Може ти ще кудись хочеш піти? – посміхнувся Масумі.
– Тільки якщо щось подивитися…- сором’язливо відповіла вона.
Взявши його за руку дівчина повела детектива в магазин з різноманітними прикрасами. Масумі ж з посмішкою дивився на те, як Нацукі посміхалася та раділа буквально кожній такій дрібниці. “Така мила й невинна…” – пронеслося в його голові.
– Шукаєш щось до свого золотого браслета? – з посмішкою запитав детектив.
Посмішка миттю зникла з її обличчя. Вона з провиною подивилася на нього та тихо мовила, схопившись за зап’ясток з прикрасою:
– Масумі-сан…мені здається що цей браслет якось пов’язаний зі мною…адже кожного разу, коли я бачу його то мені якось погано стає…
– Тоді чому ти його носиш?
Дівчина нервово сковтнула слинку.
– Можливо я зможу щось згадати…якщо він буде на мені….
– Або ж тебе хтось може знайти завдячуючи йому, – закінчив він її фразу.
Після цих слів Нацукі швидко вчепилася в чорну куртку детектива, ледве не плачучи. Руки її тремтіли, а ноги ледве тримали. Масумі ж налякала така реакція.
– Що з тобою? – якомога ніжніше запитав він, гладячи її по голові.
– Я не знаю…- прошепотіла вона, – проте мені чомусь страшно. Я боюся, що той хто мене шукає, можливо, щось зробить зі мною. А я не хочу цього!
Вона гірко заплакала та ще міцніше вчепилася в куртку детектива. Масумі розумів, що підробити такі емоції неможливо. А значить дівчина говорить правду та дійсно є той, хто її шукає та може зробити щось їй погане? Схоже що про нормальну відпустку можна навіть і не мріяти, оскільки загадкова історія загадкової Нацукі точно перекреслила всі сподівання на відпочинок.