12

Власник Розсьомона, йшов вулицею, закутавшись в плащ, й в темних окулярах, якщо очки можна було зрозуміти, то плащ, в таку жарку погоду ні.

Сам Акутаґава, переймався тим що він буде робити в книжковому магазині, в який він таки наважився піти по пораді Дазая-сан. Також перед цим сфотографував книжкову поличку сестри, й перевів її на наявність вірші. Яких там не було від слова зовсім, не то що з потрібним йому контекстом.

Тому борючись бажанням забути про це все, Акутаґава переступив поріг книжкового-магазину. На диво ніхто не звернув на нього особливої уваги, дівчина на касі щось завзято друкувала, охоронець читав, а решта відвідувачів перегляди корішки книг або ж оглядали обкладинки книг. Тому зробив вдих, й рушив між стелажами, в пошуках “поезії”. Цікаво сам Дазая-сан, комусь теж надсилав квіти з поезією? Чи йому хтось?

Як там говорив тигренятко, він подзвонив Дазаю-сан, з приводу роботи і йому відповів Чуя Накахара, що ж це міг бути збіг, думав він поки сам не подзвонив Чуї Накахарі, й не почув Осаму Дазая, здається ці двоє не просто взяли відпустку одночасно, але й відпочивають разом. Що дивує, оскільки вони ніби не настільки близькі…

Боже, навіщо це мені взагалі? Треба зі своїми проблемами розібратись. З такими думками Рюноске почав шукати потрібний йому стелаж. Підліткові, це на зворотному шляху, гляну треба Гін щось взяти, щоб вона до мене не пристала, так “любовні…”, “політика”, ось воно поезія. Глянув на стопки книг власник Розсьомона мало не звив, Йосип босий що брати? Так не Шекспір, ось є Омар Хаям, Арістотель це уже напевно сильно старовина…

— Акутаґава, а що ти тут робиш? — Від цього голосу, вище названий завмер, закрив очі в надії що це помилка, зібрався й глянув на джерело голосу побачив Ацуші, ще ніколи в житі Рюноске не хотілось так провалитись під землю.

— Кхе… а що роблять в магазині? — Звезло так звезло.

— Аааа ну так, звісно. Просто не думав що ти ходиш по таких магазинах. — Він сором’язливо посміхнувся, й перевів погляд на книги, у нього такі милі ямочки на щічках коли він посміхається, але Акутаґава не мав часу милуватись цим.

— А що з ним не так?

— Все, так просто не думав тебе тут побачити. — Він такий миленький, з разовими щічками. — Уже вибрав книгу?

— Ні, тільки прийшов. — Ага, вибереш тут, стільки всього.

— Мгм. — Ацуші, поглянув на книги, шукаючи щось. — Кількість не гарантує, якість. Брати треба те що подобається тобі, а не критикам.

— Критикам?

— Так, чи хто там складає всі ці шкільні програми, й різні добірки для корисного приємного й захопливого читання. Більшість книг беруть через новизну, що не завжди оправдана, або через класику сюжету, й так далі. — Здається тигренятко в цьому добре розуміється.

— І що можеш порекомендувати особисто ти?

— Я? — Тигр зміряли Рюноске швидко поглядом, після відвів погляд. — Ну… залежно від того що тобі треба?

— Сучасна поезія. — І чого це так важко говорити, здається тут жаркіше чим на вулиці, клята жара.

— Ну тоді тобі підійде ця. — Ацуші, дістав книжку що стояла чутлі не напроти Акутаґави, в пастельних тонах, й протягнув йому. Він акуратно взяв її в руки.

— А чого вона така тонка? — Рюноске міг тримати її одним пальцем не напружуючись.

— Так, але в середині багато чого. — кинув погляд на тигренятко, що дивився на цю книжку так, ніби…

— Ацуші, я уже все, — Акутаґава поглянув поверх тигра на Кіко, що тримала перед собою стосик книг.

— Навіщо тобі стільки?

— Це все зі списку читання на літо.

— Ааа гаразд. — Накадзіма взяв у неї книги.

— Пішли, пошукаємо Танідзакі з Наомі.

— Вони в відділі любовних романів.

— Знову?! — проговорив тигренятко, не особливо радісно, навіть страждально.

— Так. — Кіко оглянула Рюноске й рушила за Ацуші, власник Розсьомона ж взяв книгу й рушив за ними, йому все одно треба в підлітковий відділ.На його подив вони теж зупинились тут.

— Навіщо кожен раз брати серійну книжку? Не простіше взяти одиничну. — Рюноске поглянув на Кіко, що змірила Ацуші холодним поглядом.

— Так не цікаво.

— Чекати, нову частину по року й більше хіба цікаво?

— Ти просто не розумієш мене, ось читни одну і…

— О ні, мені минулого разу вистачило, перша нормальна, в іншій перекреслили все що було в першій, в третій взагалі зробили переможцем того хто весь час з боку стояв й по факту навіть не є повноцінним персонажем.

— Тобі просто невдала серія попалась. 

З цими словами Кіко продовжила перегляд книг, Акутаґава дістав телефон й подивився на фото, щоб хоч зрозуміти чи то Гін ніякої серії книг не збирає.

В його голові була думка: “Господи, чим я взагалі займаюсь, ось треба воно мені? ”

По дорозі до каси до них підійшли Танідзакі, й Наомі, й у них почалась перепалка. На касу вони рушили в тиші, Танідзакі оплатив книги, далі були книги Кіко, й Ацуші, скориставшись моментом Рюноске оплатив їх покупки й свої теж. Відвернув їх увагу від оплати, й виштовхав на вулицю, де вони розійшлись в різні сторони.

В дома Акутаґава сів дивитись що там за поезію він купив, й не замітив як захопився, книжка й справді багата…

— Ооо брате, ти читаєш книжку? — поглянув на Гін, що стоял біля дивану з напівопущеною верхнюю накидкою й дивилась на брата здивуванням. — Щей вірші? — Рюноске закрив книжку.

— Так, проходив повз книжний й вирішив зайти, врятуватись від задухи. — Акутаґаву зміряли таким недовірлими поглядом, тому він поспішив вручити їй книжку, що купив спеціально для неї. — Ось, я взяв тобі це, не знаю чи ти читала там ніби можна повернути якщо… — Від щасливого крику, власнник Розсьомона закрив очі, й надіявся що його не задушуть власна сестра.

— Аку, я її так чекала! Дякую, дякую, дякую. — Отримав три поцілунка в щоку, його відпустили, й почали любоватись книжкою. Сам Акутаґава думав: “Дазай-сан, правий завжди правий.”

Наступного дня Рюноске відправив Накадзімі, букет лілій білих і розових, чомусь він у нього асоцієються з ними, такий же легкий, передбачуваний, хрупкий, але сильний духом, й милий, особливо коли посміхається. З запискую де вписав декілька рядків, вірша з книги.
Але відповідь йому чекати не довилось, оскільки вони зустрілись через справу ОДА. Як зрозумію власник Розсьомона, початковий план пішов під уткіс, коли його самого, з тигром, Кунікідою й Танідзакі приклали до стіни. А Койо, з допомогою огняного демона, відволікла нападника й вони впали на землю.

— Ось же дідько лисий, шкет звони Дазаю, хай щось порадить, а я пока попробую… — Повз нас проніся уламок дверей. Ацуші, дістав телефон, й набрав номер. Кунікіда пішов в атаку, завдав удару, але погано захистився, й впав назад нам під ноги.

— Дазай-сан, не відповідає.

— Що? Набери, ще раз! — Блондин пішов допомагати Койо, що вступила в близький бій. Танідзакі, тільки звівся на ноги.

— Акутаґава, може позвониш Накахарі, Дазай-сан, міг забути телефон десь. — я дістав свій телефон, й набрав Накахару.

— До чого до Дазая, Накахара? — Промовив рудик, мляво, й в наступну хвилину зник. Результут дзвінка мафіозі був той же що і в тигра.

— Здається, вони зайнятя. — Накадзіма, кивну й глянув на бій що був перед ними.

— Тоді, у нас є всього один варіанти.

— Нарешті, ти це зрозумів. — проговорив Акутаґава втомлено, й рушив до обдарованого, що був до нього спиною.

Що ж все пройшло вдало, хоч і кінечний результат був не таким як планувалось, й Ацуші знову завів свою балачку про вбивства.

— Думаєш, той кого я сьогодні вбив, зберіг би тобі життя? — Прервав Рюноске його тираду, що уже знав напам’ять. — Або іншим працівникам агенства, якби переміг вас?

— Але ж ти не він?

— Вірно, я не він, я не вбиваю заради задоволени, чи тому що мене це радує, я вбиваю тому що іншого вибору немає.

— Вибір є завжди.

— Так вірно, я просто обираю своє життя, а не його, роблю вибір вижити самому й зберегти те що дороге мені, а не йому, і не бачу в цьому нічого поганого. Й не почуваю за це вини. — Власник Розсьомона повернувся щоб йти.

— Якщо одного разу на твоєму шляху, стану я, ти теж мене в’єш?

— А чого має бути інакше? — Відповідь на це питання, не пролунало. Хоч ні один з них не зміг викинути його з голови, уже саме те що було складно найти відповідь, лякало обох.

Дазай Осаму

Ми продовжували проводити час як і раніше ходили мавзолей, й потім пішли в ресторан. Одного разу пішли в галерею.

— Мгм, галерея? Ми будемо щось купляти?

— Як вийде. — Тут було тихо, й малолюдно. Я без особливої цікавості, оглядав полотна.

— Здається це нові картини. — Проговорив Накахара, він тримав мене за руку дивлячись на полотно перед нами, а точніше на підпис.

— Так, ви праві це картини молодого художника, у нього не звичний стиль. Але є щось що привертає увагу, й захоплює.

Я ввічливо посміхнувся, молодій дівчині що підійшла, й почала розповідати про представлені полотна, я слухав її розповідь, ми ходили по залі вона говорила про художника, й про картини, що були представлені більшості з яких не були продані. Те як вона говорила про автора, наштовхнуло мене на думки, що вона з ним можливо близько знайома, або бойфренд, або родич.

— Дякуємо, за розповідь пані Беляй. — промовив я в кінці з посмішкою й рушив до виходу.

— Картини й справді не звичні.

— Так, — погодився я з Чуєю, йдучи вулицею в готель.

— Я думав ти щось купиш?

— Навіщо воно мені? Мені де його чіпляти? — Промовив я з посмішкою.

— А ти що продав квартиру, в якій жив?

— Ні. Картини туди не впишеться, стиль більш старий.

— А в будинок за містом? Там здається в прихожій було б не погано, й…

— Я там не живу, так до навіщо заставляти це речами.— Перервав я Чібі, я забув про квартиру й про дім, я там не буваю. Там все уже пилом покрилось, або хтось обікрав, в принципі там нічого такого цінного немає. Чуя, більше нічого не сказав до готелю. В номері, ми були біля кондиціонера, й вибирали книжку для читання.

— Ти якось говорив: “Лиш вогняне світло, було свідком, мого розпачу і болю” це поезія, так? — Я завмер як тільки почув “свідок”, я з п’яних очей йому сказав?

— Коли я таке говорив? — запитав я поглянув на диван, де лежав Чуя.

— Уві сні якось. — Я прикрив очі, дідько мене з цим говорінням у вісні. — То це поезія чи що?

— Ну якби так, чому ти питаєш?

— А можна почути його повністю? — Я дивився перед собою на стіну, йобевегедейка срана.

— Я не пам’ятаю, більше нічого лише цей рядок. — я взяв книжку в руки й рушив до дивану, Чуя поклав голову мені на коліна, коли я сів, я ж закрився від нього книжкою.

— Автора теж?

— Ні.

— Дивно. — Поглянув на Накахару, що дивився на стелю. — Я думав ти добре пам’ятаєш що вчив.

— Дещо забулось, у мене десь він є, повернемось в Йокогаму, дам тобі почитаєш.

— Надіюсь не забудеш про це.

З цим говорінням треба покінчити уже назавжди, ато бовкаю багато лишнього. Мало лі що є там говорив? Він ще щось не спить в ночі, спеціально щоб послухати мене чи що? Прокляття якесь.
О сьомій годині, я перервав читання і промовив:

— Вечеряй без мене. — Встав з дивану, Чуя, взяв мене за руку і промовив:

— Я надіюсь, що ти не плануєш після зустрічі, роботи ніяких спроб суїциду? — я поглянув на рудика, що дивився на мене прискіпливим поглядом, своїх синіх очей.

— Не планую. — покрайній мірі зараз, продовжив я подумки. Й на клонився легко поцілував в щоку.

— Гаразд. — Чуя відпустив мене, посміхнувся і пішов на вихід.

Як я й очікував, на виході з ліфта побачив Медлен.Побачив мене вона, посміхнулась і зразу підійшла до мене.

— Я так рада зустріти тебе…

— Не можу відповісти тобі тим самим. — перервав її й рушив до виходу з готелю вона пішла за мною. Не хочу говорити з нею за столом, чи просто в холі.

— Я розумію, що ти ображаєшся на мене через те що я не повернулась за тобою в лікарню до лікаря Морі, але у мене не було можливості… — я слухав її голос, і не чув в ньому нічого крім спокою, тому вирішив перервати.

— Швидше бажання, але це уже в минулому. Чого ти хочеш від мене зараз? — я йшов без маршруту просто аби бути в русі, так мені легше контролювати свої емоції. У мені піднімалась злість, ненависть, й просто огида до неї, як до матері і як жінки.

— Ти мій син, і я хочу знати як ти живеш? Чи вс….

— Живу так як і всі люди, працюю допомагаю людям. Але тобі це напевно складно прийняти, ти ж так не ніколи не жила. — Зупинився на світлофорі, вона стала біля мене і по її погляді я зрозумів що вона не задоволена, авто на якому вона приїхала, їхала за нами. Чи то тобі не довіряють, чи то ти щось задумала.

— Я хочу тобі запропонувати, поїхати зі мною. Мій чоловік, не буде проти, все буде так як ти колись мріяв пам’ятаєш?
Ти хотів, дім з прислугою що буде прибирати, сад з басейном, на сніданок що тільки за бажаєш…

— Так як я мрія, ніколи не буде! — Промовив різко, й твердо, в голосі було чутно злість. — Мого батька, який повинен був навчити мене плавати немає, сестри що хотіла кожного дня гуляти садом і зривати квіти, теж немає. — сказав це рушив на протилежний бік дороги, по дорожньому пішоході, Медлен йшла за мною.

— Той рудоволосий чоловік що я бачила з тобою, хто він для тебе? — я кинув на жінку швидкий погляд, після глянув в перед собою. Змінила тактику, а хай її грець.

— Яке для тебе це має значення?

— Я знаю що вина перед тобою й Озіляй. — Різко зупинився від імені сестри що вона промовила. — Я хочу все виправити дай мені шанс це зробити. Я зроблю все що…

— Пройшло дванадцять років, за весь цей час ти не разу не з’являлась в моєму житті. Думаєш що зараз з’явившись в моєму житті й скажеш мені слова вибачення про усвідомлення своєї вини, я розкрию тобі обійми й побіжу виконувати всі твої забаганки як собака. — Сказав я дивлячись в її карі очі, вони були світліші ніж в мене. — Я ніколи, чуєш ніколи, тобі не вірив. Не розумію як батько, в це вірив, але я точно не повірю, бо знаю, щоб якби не ти то він прожив би довше, а моя сестра досі була б жива, це ти вина в, тому що тоді сталось, це ти пішла залишив нас. — Вона спохмурніла, і я бачив сльози в її очах, але це мене тільки розізлило. Я рушив далі, через декілька секунд, почув цокання її каблуків вона знову йшла за мною.

— Так, ти правий це моя вина. Я признаю, це і дуже про це шкодую, я…

— Мені плювати, на це, знаєш? — Ми зупинились на світлофорі, і як скосив на неї погляд продовжив: — Так саме як тобі було плювати, на нас.

— Я… ти… — вона декілька раз ще починала щось говорити й замовкати. Рушив на зелене світло, я не знав куди йду, але почув тим часом вона нарешті сказала щось зв’язне. — Я уже декілька років шукаю тебе, і ніяк не могла знайти. Лікарні Морі, більше немає, про лікаря говорять всяке і я…

— Чомусь тоді коли ти мене там залишала тебе це не хвилювало. — Вона злякано, на мене глянула, після зловила за руку, я злісно на це глянув, й вирвав руку з її хватки.

— Я шукала тебе через Інтерпол, тебе не знайшли, тому що ти… — Мені сподобалось те як вона замовчала й страх в її очах.

— Що я?

— Ти… працюєш в Мафії?

— Ні, не працюю, але Морі Огай, виховав мене коли ти мене йому кинула. Я вдячний йому за це, ато я б здох десь на вулиці, від холоду й холоду. Хоча тобі до цього ніколи справи не було, тобі треба гроші на косметику, на прикраси, одяг. — Вона опустила очі, по лиці потекла сльоза. Я рушив далі вулицею, вона йшла за мною.

— Осаму, просто дай мені можливість показати що…

— Той час коли мені була потрібна мати прийшов, я виріс і можу вирішувати свої проблеми сам. Що до вини, то проси пробачення у батька й Озіляй.

— Морі, змінив тобі ім’я й документи, так? Тому тебе не можливо знайти? — Нічого їй на це не відповів, тому вона продовжила говорити: — Я знаю, що в Токіо є клініка, де тобі можуть зробити операцію, по видаленню шрамів від… — Я знову різко зупинився, вона врізалась мені в плече, й поклала руку, я скинув її й промовив:

— Мені це ні до чого, мені нічого, не потрібно, хочете показати що змінились, зробить мені послугу не шукайте, зі мною зустрічі й не посилайте Інтерпол. Морі не зможе прикривати мене вічно, а в тюрму мені не хочеться, навіть умовно.

Сказав це відновив рух, більше Медлен за мною не слідувала, і я змішався з толпою. Й петляв, зайшов в глухий кут, я вдарив кулаком в стіну, відчув біль в кістяшках. Й прижався спиною до стіни. Хоче все виправити, мати, щоб її дідько драв. Вона може повернути, мені батька? Чи Озі? Це вона у всьому вина, це вона їх вбила, якби вона не пішла… Хвойда клята. Ще раз вдарив кулаком об стіну.

Я прогулявся по місту десь з годину, щоб заспокоїтись повернувся в готель о дев’ятій годині.

Спокійно зайшов в номер, де на кріслі сидів Чуя з бокалом вина в руках.

— І як все пройшло? — в голосі чулась розгубленість, невже у мене такий поганий вигляд?

— Ніяк, так як і завжди. Нічого нового. 

Пішов у ванну, скинув одяг, також почав знімати бинти, під ними були шрами дванадцятирічної давнини від вогню.
Морі не зміг їх звести, більше я нікуди й не звертався, я ховав їх під бинтами аби не лякати людей і не привертати увагу ними, що б не бачити ні жалості в очах, ні відрази. Бачачи бинти люди думають, що суїцидник, і просто стороння від мене і я цьому радий, це краще чим жалість. В самотності, є спокій і тиша.

Бинтами, я витер кров, що вийшла з рани що з’явилась від удару в стіну, також обробив рану.

Я прийняв душ, щоб остаточно змити всі думки, й охолодити злість.

Як не дивно, думки були про смерть, я посміхнувся. Я жив, й чіплявся за життя на зло Медлен, клятій хводій, що мало мене не вбила. Я хотів, щоб вона знала, що я живий, все ще живий. Коли вона залишала мене в Морі, я знав вона не повернеться, я не вірив, тому що вона говорила мені будучи на одному рівні очей, не вірив коли вона обнімала мене за плечі. Що боліли, від опіків передпліччя. Якби не це я б відсторонився або там таки її задушив власними руками, я втратив батька і сестру, я був у траурі й відчаї. А її було плювати, вона приоділась і забрала мене з лікарні, що оплачували не байдужі люди. Й відвела до Морі, попросила надати мені допомогу й обіцяла забрати через місяць або менше. Але зустрілись тепер, нічого не змінилось я все так же її ненавиджу, а її ніби цікавить моє життя. Можна тепер вмерти, але… Чуя Накахара, моє сонце.

Я не хочу залишати його так, я… просто, буду з ним поки йому це потрібно. Вмерти можна завжди. З такими думками, відкрив нову упаковку бинтів, й зробив пов’язки. За стільки років, набив руку й робив все це легко і швидко. Закінчив з цим, пішов до Чуї що мав стурбований вигляд. Решту вечора, ми дивились фільм.

Наступного дня ми робили те що і до цього гуляли, й ні про що не думали. Ми повертались в готель після прогулянки, Чуя паркував машину, я ж побачив біля готелю знайому машину, в холі готелю побачив Медлен що роздивлялась картинку, й зрозумів що сьогодні вона прийшла не до мене. Я пішов в номер, Чуя прийшов через десять хвилин, що ж я таки мав рацію. Коли він обняв мене заді й дав конверти я насторожено їх взяв.

— Просила передати, й сказала що оплатить все що побажаєш. — Хоче купити мене? Оце ж рівняє всіх з собою хвойда.

Коли Чібі, відійшов я дістав документи з одного конверту, це була лікарня, зрозумів це я поглянув в інший в ньому були документи на вступ у вищий навчальний заклад. Сховав документи в конверт, дістав за жигалку й підпалив обидва конверти.

Спокійно дивився як вогонь пожирає все що я тримав в руках. Мені нічого від неї не потрібно, уже надто пізно.
Решту вечора я провів на балконі з Чуєю, він на диво нічого не питав про Медлен. Воно й на краще, це мій біль, і мене ж його нести. Взагалі розмова була якась дивна, його питання про дівчат, ніби я їх пам’ятаю.

***

Наступного пізнього ранку я сидів на балконі переглядав газету, з ранку не було часу, а зараз поки Чуї немає можна
переглянути. Я уже був на останніх сторінках коли відчув як на правій руці на безіменному пальцеві щось ніби запекло. Спочатку на особливо звернув уваги, було жарко може від сонця таке буває. Але коли через декілька секунд це не зникло, я поглянув на руку й завмер, на пальцеві була шлюбна каблучка з білого золота. 

Повільно опустив газету, не зводячи очей з каблучки, підніс ближче до очей, провів вказівним пальцем по каблучці, в надії що це ілюзія, але на дотик було справжньою.

Попробував зняти його, й нічого не вийшло воно сиділо як влите, навіть повернути не можна було, не те що зняти. Та що за срана йобевегедейка?

Як це взагалі можливо?

Що то значить?

Звідки…?

Я завмер дивлячись на каблучку…

Чуя Накахара.

Ні, ні, ні, ніііі!!!!!

Цього не може бути, він не міг… Я згадав про вівтар Арахабакі, що знаходився тут, в цьому місті. Він не говорив про нього, але ж явно, не міг не знати.

За стільки років, він напевно бував тут хоч раз. Ще тоді коли шукали інформацію про Арахабакі, знайшов в інтернеті що тут є вівтар, також час від часу біля нього відбували різні надприродні явища, я навіть прослідкував за цим в основному це було тоді коли Чуя знімався з предохранителя.

Розсміявся прижав вказівний і середній палець до правої скроні, він що привіз мене сюди щоб одружитись? Та ну не інакше як соплива чіпуха, скосив погляд на каблучку. Ще раз попробував її
зняти, не вийшло.

Шлюб, не можна зробити ось так просто, це просто жарт. Він не питав моєї згоди
навіть! Як це можливо?
Але каблучка не зникала, я дивився на неї з недовірою.
Хоч би це був просто сраний жарт.

Накахара повернувся до завершення обіднього часу, як в нічому не бувало. Я сидів за столом в кімнаті, на якому
перед мною стояв алкоголь що я замовив через двадцять хвилин як з’явилась каблучка.

— Вибач, що затримався, сталась непередбачувана ситуація.

— Цікаво яка? — Я дивився на келих в якому було віскі з льодом. — Напевно вона моє пояснити ось це? — підняв руку де була каблучка, Чуя одразу поглянув на це, він знав. — Ну так що кажеш
сталось? Дуже цікаво почути.

— Ну все… не так уже й погано.

— Та невже? — Відставив келих, в бік. Чуя, уникав мого погляду, я встав з крісла.

— Це просто… — почав було він не дуже впевнено, й замовчав.

— Що “просто”? — Благаю скажи що то просто бісовий жарт, невдалий бісовий жарт, це нічого не значить, і ця каблучка зникне як і появилась.

— Міри безпеки. — Завмер за декілька кроків від нього.

— Що пробач? Міри безпеки? Ти на сонці перегрівся?

Я був схильний повірити в це, і як і те що я разом з ним і те кільце мені мариться. Скоротив відстані між нами й поклав руку йому на лоб, він був теплим, але не сильно… Однак в наступну секунду мій розум окутав туман, я не міг ясно думати.

Коли я зміг більш менш сконцентруватись, то зрозумів що лежу в ліжку, хоча я не пам’ятаю як на ньому опинився. Тримаю в обіймах Накахару, що мандрує губами по моїй лівій ключиці, а його руки розстібають мою сорочку, я не встиг нічого зробити, як він мене поцілував і я знов втратив ясність розуму.

Коли в наступний раз, я зміг зосередитись то я все ж був в такому положень, пройшло десь хвилину може менше, я зрозумів що це все через кільце й те як воно з’явилось, але що саме сталось? Я перемістив ліву руку на обличчя Чуї, й заставив його поглянути
мені в очі й промовив:

— Чібі, просто дай відповідь: що ти зробив? — Його погляд не був осмислений, він теж був під дією
цього, й напевно куди більше ніж я, і я не міг це припинити, якщо навіть мене воно накривало.

— Старовинний шлюбний ритуал з вівтарем, згідно всіх правил. — Про шлюб я зрозумів, але… Чуя, провів язиком по моєму пальцеві. Старовинний шлюб ритуал, яким би він не був вимагає консумації, завершення.

— Що ж ти наробив? — Вирвалось у мене мимоволі злісно.

— Я не зможу… я не хочу переживати твою смерть, уж краще так. — Він сильніше вперся руками мені в плечі, він мав чіткий розум, чи ні? Відпустив мене й збирався злізти з ліжка, я взяв його за
руку й потягнув на себе.

— Ти такий дурний, Чібі. — Проговорив я й поцілував його завів руку на його шию й потягнув на себе, іншою рукою знімав з нього сорочку, відриваючи ґудзики разом з частинками сорочки. Розум все так же
був не ясний, але все ж я мав можливість відчувати й розуміти що відбувається.

***

Я прокинувся від променів сонця, скривився й відвернувся, відчув рух біля себе, і як мене сильніше притиснули до себе, згадав все що було напередодні.

Розплющив очі, Чуя як завжди спав
на моєму плечі, й обнімав за талію. Через те що я повернувся, він майже повністю сховав обличчя у мене на плечі. На годиннику була п’ята ранку, дідько як рано, в поле мого зору впало кільце що тепер було уже трохи інше. Я підніс його ближче тепер по всьому кільці було видно якісь колючі гілки, і тепер на ньому був сапфір, не дуже так великий, але все ж таки помітний.

Я знову ліг наспину, й поглянув на руку Накахари. У нього кільце було таке ж як і у мене, але колір був інший, такий як і у мене колір очей, карій… “Старовинний шлюбний ритуал, з дотриманням всіх правил” вдумках зрину його слова що він сказав вчора, але де ти знайшов ті правила й чи вірні вони?

Що в інтернеті, що в архівах повно різної інформації про шлюбні ритуали, але всюди різні умови, один два правила повторюються, а далі ні. Трясця тому ритуалу, але шлюб… Я про нього не думав, і тим більше не бажав, я взагалі про нього ніколи не думав. Я не збирався одружуватись! Навіщо це взагалі? Що воно дає? Для чого це взагалі? Ми не в середньовіччі, срань собача, ми про це навіть і не говорили. Я прикрив очі, й тяжко видихнув. Мені треба пройтись, подумати.

Акуратно, вибрався з
ліжка, що було не досить легко, враховуючи обійми Чуї, й болі від зміни активної ролі на пасивну. Я не думав, щоб змінити свою активну роль на пасивну. Але вчора коли Чуя під час прелюдії був
зверху, як уже бувало, але якось вийшло так… Я не дуже чітко пам’ятаю той момент, напевно то все через шлюбний ритуал, щоб йому грець. Перед тим як вийти з номера, поправив ковдру й тихо вийшов.

Гуляв містом, стараючись змиритися з тим шлюбом, усвідомити його присутність у своєму житті, але у мене нічого не виходило. Я так довго уникав навіть цього слова, не те що його значення, тому зараз я все ще злився через це. Я не хотів цього, я не готовий до цього…

З цією думкою злісно, пнув ногою камінець, й підняв погляд побачив… те
через що я опинився в цій ситуації. Вівтар Арахабакі, щоправда, я думав він більше, але яка різниця.

— Дивно для такого молодого, не спати в такій порі, — скосив погляд й побачив старика з палкою, що підходив до мене з добродушним виразом обличчя й цікавістю в відцвівших очах.

— Здається ви щось шукаєте?

— Вам просто здається. — відповів й уже збирався йти.

— Ви не знали що планує робити ваш партнер вчора, чи не так тому ви тепер в такому стані. — Знову поглянув на старика.

— Про що це ви?

— Покажи свою праву руку і я скажу про що я. — Я тримав руки в кишенях штанів, й не спішив їх діставати.

— Хіба, це можливо зробити без згоди обох? — дід усміхнувся.

— В Арахабакі можливо все, йому достатньо взаємних почуттів.

— Але ж…

— Ти просто не приймаєш своїх бажань розумом, в той час, як душа уже все прийняла. — Проговорив дід не слухаючи мене, я важко видихнув.

— Це ви порекомендували йому провести шлюбний ритуал? — Те що цей дідок тут не з проста, я відразу зрозумів, й так як він дивиться на вівтар говорить що він багато що знає.

— Ні, він лише запитав мене як правильно. — Нічого на це не відповів я просто дивився перед собою. — Якби у вас не було до нього почуттів ритуал би не спрацював, просто на просто. Але кільце проявилось, значить почуття є й сильні, що вас непокоїть?

— Це… важко пояснити.

— Довіра це кисень в стосунках, навчитися довіряти й просто говорити про свої почуття, це складно
але необхідно. Знати, відчувати, й чути це різні речі. — Останні слова, старого були правдиві.

— Від мене щось потрібно для ритуалу? — Запитав через хвилину.

— Тільки якщо бажаєте, зробити його двостороннім у всіх сенсах. — Повернув голову до старого з цікавістю. — Він зв’язав своє життя з вашим, що станеться з вами то станетеся з ним, поріз, синяк, смерть. — “Міри безпеки” “Я не пережити твою смерть, уж краще так” Ось воно що значить. — Вам потрібно всього лише сказати ритуальні слова дивлячись йому прямо в очі.

— Які саме слова? — Старий широко посміхнувся.

— Ви молоді, такі закохані, й такі дивні.

***

На годиннику було дев’ята коли я повернувся в готель, Накахара ще спав. Я сів на балконі, закурив
увімкнув телефон, що всю ніч тут валявся, побачив пропущені дзвінки від Акутаґави й Ацуші. Вирішив подзвонити останньому, Накадзіма відповів після третього гудка.

— Доброго ранку Дазая-Сан, як відпочинок? — По голосі було чутно що тигр, чимось засмучений.

— Нормально, що у тебе сталось, що ти зранку вже такий сумний.

— Я? Та ні все… нормально. — Останнє прозвучало ще гірше ніж з початку розмови, зробив затяжку.

— Що сталось?

— Нічого, просто… скажіть чи можливо не вбивати? Просто, Акутаґава сказав що іноді це найкращий вихід, але ж…

— Він правий, іноді це вирішує всі проблеми. Іноді так ти рятуєш собі життя. Коли ти опинився на вулиці, ти думав про те що б зберегти собі життя чи не так?

— Так, але ж це різні речі?

— Те що тобі пощастило, не значить що всім так само щастить. Ніхто не звертає уваги, на проблеми бездомних, вони вирішують проблеми самі, єдиний вихід що в них залишається це вбивство, або ти, або тебе. Іншого їм не дано, Ацуші.

— Але ж ви не вбиваєте, хоч і були одним із керівників Портової Мафії. — Зробив затяжку перш ніж відповісти.

— Я прийняв це рішення, сам й несу за нього відповідальність, приймаю наслідки цього рішення. 

Хвилину було тихо після Ацуші сказав:

— Як думаєте Акутаґава зможе відмовитись від цього, так же як і ви?

— У твоєму випадку краще щоб він цього не робив?

— Чому?

— А ти ще не розумієш? — я посміхався від того що чув.

— Ні.

— “Сенс стосунків не в тому, щоб приховувати свої рани та недоліки, а в тому, щоб показати їх комусь і дозволити йому все ще кохати тебе.” так говорив один поет, я не пам’ятаю хто, але суть від цього не змінюється, або ти приймаєш людини такою якою вона з всіма недоліками або ні. Подумай над цим.

— Гаразд, дякую. Гарного відпочинку. 

Ацуші, вибив дзвінок, я поклав телефон на стіл, й затушив окурок сигарети. Я дивився на небо, й старався ні про що не думати. Тому не знаю скільки пройшло часу, коли почув кроки Накахари на балконі.

— Чого ти в таку рань не спиш?

— Штори ніхто не закрив. — Відповів все так же дивлячись на небо.

— Ааааууу… — Спам’ятався. — Кхе…

— Ти добре подумав перед тим як провести ритуал, чи просто зробив, а потім подумав?

— Достатньо подумав.

— Невпевнений в цьому? — Я потягнувся за новою сигаретою.

— А що тобі не так?

— Впевнений, що якщо шо зможеш його розірвати? 

— Навіщо розривати? — По голосі було чутно, що він про це взагалі не думав.

— Я… навіщо це взагалі? Нам і без ритуалу добре було.

— Це всього лиш міра безпеки.

— Безпеки? — я затушив сигарету, після однієї затяжки. — Якої безпеки? — я встав з крісла, й повернувся до Чуї, що стояв у дверях. — Для чого вона взагалі потрібна?

— Ти ставиш дурні питання, як це для чого? — Він явно хоче змінити тему.

— Ти що спеціально протягнув мене майже через всю країну, для цього?

— Ні, я…

— Чому ти так легковажно ставишся до шлюбу, особливо якщо уже зібрався робити його таким. Це не просто розпис в бісовому ЗАГСі, не просто клятий документ що можна анулювати, чи викинути в смітник, і закінчити цим все. Та ще й мало того ти ще й зв’язав своє життя зі моїм, ти хоті усвідомлюєш що це значить?

— Сказав той хто легковажно ставиться до свого життя…

— Ти це не рівняй, це різні речі. — проговорив я серйозно, тим часом він продовжив:

— Ти хоч думав, що буде з людьми якщо ти помреш? Ти просто пропонуєш мені дивитись, як ти помреш, як тебе будуть хоронити, це по твоєму як? Не серйозно? Це легко, по-твоєму жити з усвідомленням того що тебе більше немає серед живих. — в голосі було чутно біль, і нотки відчаю, й звучало це так ніби він уже це відчував.

— Рано чи пізно я всеодно помру.

— Чудово, помремо разом, чим тобі не твоє двійне самовбивство про яке ти так мариш?

— Ти впевнений, що не передумаєш в останній момент?

— Впевнений.

— Чому ти впевнений в цьому? Ти що знаєш що буде через рік? П’ять? Десять? Якщо ти зміниш свою думку і пошкодуєш про це. Я маю помирати з думкою, що забираю тебе з собою бо…

— Я не буду про це шкодувати, і уж тим більш не буду розривати цей шлюб, й ти теж не зможеш, він проведений з твоєю кров’ю, цього більш ніж достатньо, попри твоє небажання. Так що просто змирись з цим.

— Та що з тобою не так? — сказав я йому в спину, коли він рушив в глиб кімнати. Якого біса він так вперся в цей шлюб?Пішов за ним. — Чому ти все вирішив за двох?

— Бо я й так знаю, що ти можеш знайти тисячу й один спосіб, не робити того чого не хочеш, сенс тобі щось говорити аби ти мені палки в колеса вставляв. — він повернувся до мене, на обличчі було
роздратування.

— А хай тобі трясця, перед тим як провести той бісів шлюбний ритуал, ти хоті думав що буде якщо щось піде не так? Якщо ти втратиш контроль…

— Нічого ж не сталось. — Промовив він спокійно, й повернувся спиною й рушив до ванної.

Я важко, видихнув й прикрив очі, рушив до крісла біля дверей. Стараючись заспокоїтись, а то хай йому грець, прийняв імпульсивне рішення, не подумав, а тепер… Я поставив лікоть на стіл й приклав вказівний і середній палець до скроні. Ми ж навіть не…
Йобевегедейка якась, трясця його матері, та з Йосипом на кобилу.

— Що будеш на сніданок? — От же ж дурбелик, наробив справ, а йому хоть би хни.

— Відповідь на свої питання. — Промовив не дивлячись на нього, з хвилину він мовчав, потім почувся важкий вдих й слова:

— На які ще питання? Ми ж уже все вияснили. 

— Що все? — Окинув його поглядом, він злився.

— А щоб тебе підняло й гепнуло, Осаму, вічно тобі треба знати все від А до Я, але самому при цьому ти нічого говорити не хочеш. — В голосі було чутно, злість і роздратування, згадав слова старика:

“Довіра це кисень в стосунках, навчитися довіряти й просто говорити про свої почуття, це складно, але необхідно. Знати, відчувати, й чути це різні речі.”

Зробив вдих після заговорив:

— Я ніколи не думав про укладання шлюбу, хай йому грець, ти більше я й подумати не міг що ти додумаєшся до такого, та ще й зробиш це через клятий шлюбний ритуал з застосуванням вівтаря Арахабакі.

— А… ? — почулось від Чуї, після декількох секунд. — Взагалі?

— Взагалі. — Трясця мені, роблю як мені сказав якийсь незнайомий дідок, здається я отупів за час відпустки, так що нижче нікуди.

— Тобто тебе злить сам факт шлюбу, а не, тому що: шлюб зі мною.

— Вірно.

— Через шлюб твої батьків? — підтиснути губи й закрив очі.

— Частково. — Чого це так важко?

— Звідки ти знаєш про вівтар?

— Коли шукав інформацію про Арахабікі, в інтернеті знайшов вівтар зі статтею про різні надприродні явища, потім я відстежував дати й зрозумів що це відбувається коли ти конкретно так втрачаєш контроль. 

— Й ти знаючи, це спокійно погодився поїхати сюди? 

— Я ж не знав, що ти збираєш робити.  

— Я не планував цього робити. — промовив Чуя, уже зібрано.

— Нібито це щось міняє. — Сказав злісно, ось же йобевегедейка. 

— Якби я сказав про шлюбний ритуал ти б погодився? — Скривився, склав руки як для молитви, й прижив виступавши пальцями до лоба й втомлено проговорив: 

— Ну навіщо тобі цей клятий шлюб? Що він такого дає? 

— В сучасному розумінні нічого, лише документ і… — Ну знову одне і теж. 

— Мірі безпеки, я вже це чув. — Я не почув як він підійшов до мене, й зараз присів навпочіпки біля  мене з права. 

— По факту шлюб нічого не міняє… — Я розсміявся з цього, й відкинувся на спинку крісла, поглянув на Накахару. 

— Нічого кажеш? — я підняв й потрусив перед його лицем рукою зі шлюбним кільцем. — Ти не просто вклав шлюб отримав про це лише сраний папірчик, ти зв’язав своє життя з моїм, ти хоч 
Усвідомлюєш що ти врешті решт зробив Чуя? — Він взяв мою руку у свою. 

— Якби не це, я б не проводив ритуал, я знаю що зробив, я готовий до наслідків. 

— Навіщо воно тобі здалось? — Підняв ліву руку, й поклав йому на обличчя, пестячи великим пальцем його щоку. 

— Бо я так сильно тебе кохаю, що не хочу жити без тебе подай хвилину в цьому світі. — він повернув голову й торкнувся губами внутрішньої сторони моєї долоні, поки мене паралізувало від шоку, 
усвідомлення тих слів що він сказав.

Оговтавшись від шоку, на клонився й накрив його губи своїми, стараючись вкласти в поцілунок всі свої почуття до нього, перервав поцілунок, прижався 
лобом до нього й сказав: 

— Ти стільки про мене не знаєш. 
— Достатньо. — Я посміхнувся з цього й почав водити великим пальцем по конторах його губ. 

— Я приймаю твоє життя, так як ти прийняв моє, й присягаюсь берегти його, так як, ти бережеш моє. — Тільки останнє слово злетіло з моїх вуст, як я відчув жар від кільця й побачив як на декілька секунд очі рудика, стали червоного відтінку, після знову стали кольору чистого голубого неба, в яких 
можна потонути. 

— Що ти….? — Я посміхнувся ширше й легенько торкнувся його губ. 

— Зробив наш шлюб двостороннім, а не одностороннім. — Продовжив водити великим пальцем по його нижній губі. 

— Навіщо ти…? 

— Якщо ти не хочеш жити без мене, то чому я маю? — Я накрив його губи своїми, сильніше ніж в минулий раз. 

— Мгм, так що там з обідом?  

— Те що й зазвичай.

Решту дня, ми провели в номері по факту нічого не роблячи. Я старався звикнутись зі зміною свого холостятсьокого статусу на одруженого, вино в цьому прекрасно допомагало. Накахара просто ж, як 
завжди обплів мене як плющ, й поклав голову на плече. Ось же хитрий, може справді все спланував завчасно? Я уже й не здивуюсь якщо так, бо попався на це як останній дурень.  

— Знаєш що? — ну ось зараз знову буде якесь питання що я не бажаю говорити, однак відповів: 

— Що саме? 

— Пам’ятаєш, якось закордоном, після виконання завдання ми випили й ти говорив, що всі жінки 
хочуть лише гроші, й… — скосив погляд на Чібі. 

— Ну щось таке говорив, до слівно не пам’ятаю, дивно що ти пам’ятаєш. До чого ти це ведеш? 

— У тебе що були стосунки з дівчиною після яких ти дійшов до цього висновку, чи вся справа в Медлен. — С кривився при згадці, про матір, й зробив ковток вина перш ніж відповісти. 

— Все потрохи, Медлен говорила про це прямо, деякі теж, інші натякали. Ну я не вважаю що у нас були стосунки, просто секс без зобов’язані. І на їх погляд я мав це якось “оплачувати”. 

— І ти “оплачував”? 

— Я робив прощальний подарунок, як це сприймали вони, я не цікавився. — Чому він про це взагалі питаєш? 

— Мгм, тому ти перестав з ними зустрічатись й переключився на свою стать? — Ось воно до чого? 

— Ні, — я посміхнувся. — Це не цілеспрямовано, це вийшло випадково. Я напідпитку переспав з одним,  
так і пішло. Хоча, іноді з деякими траплялись також ситуація як і з дівчатами. — я пригубився до вина.

— І скільки тривали найбільше відносини? — Я закотив на це очі.

— Тобі не здається що це варто було б питати до того як провести шлюбний ритуал.

— Ні, не здається. — Відповів він втомленим тоном.

— Місяці не більше.

— Через твою зайнятись на роботі?

— Так.

— І в останні роки це не змінилось? — Я поглянув на Чую, що дивився на свої пальці, які водив по моїх ребрах на правому боці.

— В останні роки, я ні з ким не зустрічався більше ніж на одну ніч, втомився від одноманітності. Й так останній часом мав багато роботи.

— Мгм, а що з Кунікідою?

— А що з ним? — Не розумів цього питання, до чого тут він?

— Він щось дивно реагує, у відношенні тебе.

— У нього щось є до Рампо, але він не спішить це показувати силаючись на свій ідеальний план. Тим часом у Рампо, зі Йосано, стосунки трохи змінюються. Через це Кунікіда біситься, й гостро на
все реагує, особливо коли все йде не по його плану. Тим більше я навряд чи підійду під його критерії ідеалу більше ніж два або три.

— Що ж там такого треба? Любити солодке, носити окуляри, й… — я розсміявся з почутих слів.

— Не знаю, я прийшов в шок від кількості критеріїв, й не читав все. Але здається там є пункт під який ми з тобою попали.

— Це ж який? — Чібі підняв голову й поглянув на мене з цікавістю.

— Укласти шлюб через вісім років після знайомства.

— Що? Навіщо ставити такі рамки. — Я пожав плечима.
— Не знаю, яка там у нього мета, але це знак безконечності. — Підняв руку й забрав волосся що впало на його обличчя. — Досить символічно виходить чи не так?

— Про що це ти?

— Арахабакі, й нескінченність.

— Просто збіг. — Накахара, поклав голову назад мені на плече. — Ти мені про шлюб будеш до кінця життя згадувати, чи не так? — Важко видихнув, й поклав руку на його плечі.

— Як я не думав, я не можу зрозуміти, що й чому в тобі змінилось після того, як ми розлучились у мене під квартирою тієї ночі. Ти поводився дивно, зранку, після ти затіяв відпустку. Ти…

— Ти здається був не проти. — Відкинув голову на спинку, й поглянув на небо.

— Чому ти просто не можеш сказати в чому причина цього всього?

— Я уже говорив. — Я прикрив очі, ну це все немає про що говорити. Він буде уникати, й впиратись аби про це не говорити.

— Гаразд. — промовив без ентузіазму, й провів рукою по його плечах.

— З чого це раптом? — Рудик піднявся на лікті, щоб поглянути на мене. Я перевів погляд, на небо що було таке ж чисте як і його очі.

— Мій батько, говорив що згідно з релігією значення шлюбу полягає в тому, що Ісус Христос віддав життя за свій народ, свою наречену. Для батька це була пожертва, він пожертвував своїм спокоєм, заради нас. І по факту, нічого не отримав при житті.

— Ти дотримуєшся такої ж думки?

— Я не віруючий, як тобі відомо.

— Ти думаєш, що шлюб це кайдани? — перевів погляд на Чібі.

— Ні, я думаю що: Шлюб, це не просто союз двох людей, це зв’язок, клятва, вона повинна бути обдуманою і назавжди. Це повага, розуміння, довіра, й потрібно чимось жертвувати, потрібно йти
на компроміс. Тому я й не буду більше запитувати про твої мотиви для цієї відпустки, це буде наш
перший компроміс.

— Дякую. — Промовив він й поцілував мене, я відповів на поцілунок. Перервав поцілунок Чуя поклав підборіддя мені на плече.

— Знаєш, є те над чим нам обом потрібно попрацювати.

— І над чим же? — дивився на місто, що уже почало покриватись сутінками.
— Над вираженням почуттів. — Я посміхнувся, Чуя ж змінив положення голови поклав голову на моє плече.

— То-то ти став таким тактильним, у мене.

— А чому б і ні? — він підняв ліву руку, й почав водити пальцями по моїй вилиці.

***

Решту відпустки ми провели так само як й проводили раніше. Лише каблучка на руці нагадувала про шлюб, більше нічого не змінилось.

Хоча Накахара мав рацію, потрібно виражати свої почуття.
Ось з цим у нас проблеми, ну можливо у нього не так критично, як у мене. І як це виправити я не дуже знав як. Квіти мені в цьому допомогли, знову.

— Мгм, і що вони значать?

— А? — Я зосередився на Чібі, що став піони у воду.

— Що значить піони?

— Щасливе сімейне життя.

— Мгм, колір чи…

— Ні, самі квіти. — перервав його, й зробив ковток, кави.

Був ранок, я погано спав тому замовив й собі каву замість звичного чаю. Скоро річниця смерть, й мене як завжди в цю пору безсоння. Поцілунок в щоку, був не очікуваний, але приємним.

— Дякую, — легко чмокнув Чібі в лоб. — Ти погано спиш, останні дні, тебе щось турбує?

— Звідки такі висновки?

— Ти крутишся, пів ночі, вигляд втомлений, та й настрій не дуже.

— Та так, просто від погоди. — Відвів погляд до вікна.

— Погоди? — Перепитав Накахара недовірливо, тому я поспішив запитати:

— У тебе ще є тут якісь справи?

— Ні, а що?

— Я думав що б ми завтра або через день вирушили в дорогу я б хотів одинадцятого числа бути вже в Йокогамі.

— Ну в принципі можемо і завтра у мене немає ніяких тут справ. В ОДА не можуть без тебе якоїсь справи закрити?

— Це немає відношення до роботи.

Ми прогулялись по місту перед від’їздом, також зайшли до старого перекинулись парою фраз. Й рушили далі, по місту, ми гуляли аж до сутінок. Повечеряли в ресторані, й повернулись в готель. Ніч
у мене пройшла все так же безсонно.

Ранком після сніданку, ми вирушили в дорогу, але перед цим нам передали конверт. Я подумав що та бісова хвойда, щось надіслала, але відкрив його й побачив знімки, я посміхнувся.
Вони вийшли гарно, хоч Чуя, мав слушність це втручання в приватне життя, але знімки того вартували.

На ніч ми зупинилися в Токіо, в іншому готель ніж минулого разу. Вечеряли в ресторані, й знову ця розмова:

— Ти уві сні говорив: “Як білий сніг, покриває собою землю, так і..”

— Коли я це говорив?

— Сьогодні під ранок. — Так він встав я чув, але я не думав що говорив щось після того, як він повернувся в ліжко. — Це вірш?

— Так. — Срав пес з цим говорінням уві сні, до лікаря звернутись чи що?

— Ти багато їх вчив? — Я поглянув на Чую, що спокійно продовжував їсти.

— Не рахував, але так більше чим вказано в шкільній програмі.

— З якоюсь метою? — Повернувся до своєї тарілки з їжею.

— Ні, просто, вони мені чимось подобались.

— Ммм. Деякі з них, не входять в шкільному програму? — Підняв погляд на Накахару, що робив ковток вина.

— Про що ти?

— Споконвічна душа, здається так називається там ще слова “Моя душа сіяє, а місяць думає що це
він її освітлює.” Здається щось таке. — Я зрозумів про що він говорить.

— “Моя душа
Від просвітління сяє,
А місяць, мабуть, думає,
Це він Священним сяйвом душу наповняє” називається “Споконвічний образ”, хоча, на мій погляд не то. Ти що спеціально шукав в
інтернеті?

— Ти два рази підряд його повторив уві сні, мені стало цікаво чи то справді так.

— Два рази?

— Так.

— Лише його?

— З тих що я сьогодні чув, лише його. Чим він тобі подобається? Якщо не секрет?

— Та ні секрет. Автор Доґен  буддистський монах і філософ періоду Камакура, послідовник вчення дзен, засновник японської секти Сото-сю. Я готував по ньому доповідь в школі, й взяв цей вірш в доповіді. Він мені просто запам’ятався простотою слів. — Повернувся до тарілки з їжею, коли музика в залі затихла. Й коли відновилась то уже була іншою.

— Дивно. — Промовив Чібі, але повернувся до їжі. — Ти іноді говориш хімічні реакції, чи то рівняння. По пам’яті?

— Чому ти думаєш що рівняння? — Уточнив, з цікавістю, й добавив: — Через інтернет?

— Ні, ти сам говориш що дорівнює і далі ОН вісімнадцять і що то там ще. Ніколи не можу запам’ятати що там далі. — Я посміхнувся з роздратованого тону Накахари.

— Я з Еліс, іноді так бавився від нудьги. Вона вказала на хімічні елементи, а я рахував, якщо збивався або неправильно говорив результат. Все починалось з початку, перші елементи зазвичай одні й ті ж оксиген він має еквівалент 2 найкраще він взаємодія з Н водою, з еквівалентом 6. При множені буде 16, й так множині далі.

— Тобто ти просто повторюєш те що вивчив?

— Виходить що так. Я сумніваюся що спроможний на те, щоб рахувати таке уві сні. Тим більше скільки часу пройшло відтоді. — Відклав прибори в бік, пісня притихла, й один чоловік років під
тридцять зробив пропозицію дівчині під слова з пісні.

— Мгм, незвично. — промовив Чуя, дивлячись як жінка витирає сльозу, й говорить “так”.

— Можливо. — Зробив ковток вина, й відкинувся на спинку крісла.

Думав сказати про те що “До тебе їм далеко” але вирішив промовчати. А то це уже схоже на дорікання. А я цього не хотів, так це вийшло не так як заведено. Але Накахара правий я б не погодився.

— Морі, хвилюється за тебе, особливо після того випадку на складі. — Поглянув на Чібі, й промовив у відповідь:

— Угу, знаю, просив мене пройти медогляд.

— Ти відмовився?

— Так, хочеш вмовити погодитися?

— А потрібно? — я посміхнувся з цього питання.

— Це явно, риторичне питання. — Пара що не так давно вирішила одружитись, сиділа за столом й говорила. Решта поглядила на них з різними емоціями.

— Уже пізно, пішли в номер.

Ніч пройшла так само як і інші без сну, хоч я й старався менше крутитись, щоб Чуя, не хвилювався через те що я не сплю. Як буває в такі моменти задумався про життя, й не помітив як Чуя віддалився від мене, але те як він притягнув мене до себе не помітити я уже не зміг. Спочатку він поклав руку мені на талію, як
завжди впившись в бік кісточками, руки. Я уже підніс руку, щоб покласти поверх його коли він потягнув мене до себе, поглянув на нього він спав. Після поклав голову мені на плече, хватку
послабив, й закинув на мене ногу. Опустив погляд, на цю дію. Щось новеньке, я хмикнув з цього, поглянув на його обличчя, побачив що він задоволено посміхається. Й сам посміхнувся, й
поцілував його в макушку.

Ранок ми проспали, прокинулись від дзвінка Ацуші, на якій відповів не встаючи з ліжка, оскільки
з тим як мене зажав в обіймах Чібі, це було не можливо.

— Доброго дня, Дазая-Сан.

— Доброго, — промовив я у відповідь.

— Ммм дня? Уже день? — З цими словами Чібі, піднявся на ліктеві, забрав від мене ногу, й змістив руку на живіт. — Вибачте, що потурбував, я передзвоню….

— Не варто, говори що там в тебе? — Рудик, ліг назад, поклав руку назад на талію. Й сховав обличчя у мене на плечі.

— Що можна подарувати в знак вибачення, крім квітів?

— Оууу, у кожного свої уподобання, тому даруй те що може принести користі, або порадувати. Ну там книжка, чашка, шарф, годинник.

— Мммм. Зрозумів, дякую за пораду. До зустрічі.

— До зустрічі, — відклав телефон в сторону.

— Майже через місяць після розмови, він надумав просити вибачення? — поглянув на нього з цікавістю.

— Ну всього три тижні, звідки ти знаєш що вони не…

— Говорив з Акутаґавою, на другий день після їх розмови. Тигр щось там говорив що вбивати це погано, чи то що, — голос звучав сонно.

— Краще пізно ніж ніколи.

— Мммм.

— Здається Койо, була права ти заспався.

— Так само, як і ти. 

— Чому ти говориш, що я роблю тобі боляче, уві сні?

— Справді? Не помітив. — Він розплющив очі, й поглянув на мене.

— У тебе синяк від моїх пальців залишається, як ти можеш не помічати?

— У мене все спина, в слідах від твоїх пальців, так що я уже звик, тим більше не факти що ти залишаєш їх усі сні. — Я поцілував його перш ніж він встиг щось сказати.

Далі ми перекусили й відправились в дорогу, через жару ми їхали повільно. Я читав в голос книжку, майже всю дорогу. Коли сонце почало сідати, я поглянув у бокове вікно, й перш ніж подумати
сказав:

— Можеш зупинитися?

— Можу, але навіщо? — Посміхнувся, Накахара зупинив машину на узбіччі відповів.

— Подивись на захід сонця в полі, здається тут цікавіше чим в місті.

— Гаразд. — Відпустив його руку що тримав під час поїздки й вийшов з машини.

Повітря було тепле, небо було в червоних відтінках. Чуя підійшов й став біля мене, я поклав руку йому на плече й притягнув до себе в обійми. Повіяв легкий вітерець, поруч не було нікого лише ми одні. Чібі поклав руки поверх моїх, й відкинув голову мені на плече, я легенько торкнувся губами його скроні.

— Дякую тобі.

— За що? — Накахара повернув голову в мою сторону.

— За те що ти є в моєму житті. — Він посміхнувся й повернувшись накрив мої губи своїми.

На ніч ми зупинилися в придорожньому готель.

Наступного дня об одинадцятій ми були в Йокогамі, одразу на в’їзді в місто я сказав куди їхати.

Чуї, це явно не сподобалось, але він зробив як я просив. Це через шлюб він такий, покірний чи як?
Ми зупинилися перед квітковим магазином.

— Навіщо, ми тут?

— Хочу провідати дорогих мені людей.

— Йти з тобою_ чи не варто? — Поголосі було чутно розгубленості.

— Якби не шлюб, я б сказав що не варто, — я відпустив його руку й потягнувся до дверей машини. — Але ми одружені тому вирішуй сам.

Я вийшло з машини й зайшов у квітковий купив букет білих троянд. На кладовище я заходив з Накахарою.

Коли я почув питання, й слова що я називав ім’я Озі, уві сні. Я зрозумів до чого були ті питання про дівчат.

Мені було важко говорити про ті події, але також я відчував полегшення від того що розповів це.

Після ми заїхали в кафе, перекусили й Накахара відвіз мене до себе. Що в принципі було очікувано, решту дня. Ми провели на вузькому дивані, в його вітальні. Чібі уже по звичці, обвів мене з боку.

Перед цим поставив у свою дорогоцінну колекцію вино що купив і так, вона у нього чи маленька. Я не мав настрою на розмову, не сьогодні.  Включив на телефоні збірку класичної музики й просто старався не думати. Й так й заснув.

Зранку прокинувся від променів сонця, лежачи на дивані з Накахарою біля мого боку. Як він тільки може спати? Подумав й повернувся на бік, сховав обличчя у нього на грудь. Він лише сильніше
притиснув мене до себе.

Остаточно я прокинувся знову ж таки від сонця, в тому ж положенні щой заснув під ранок.

— Доброго ранку.

— Доброго. — промовив не дуже радісно лягаючи на спину.

— Погано спалось? — Накахара дав мені можливість це зробити забрав свою ногу з мене, й освободив свої обійми.

— Погано прокинувся від променів сонця, — прикрив очі, й відчув поцілунок в щоку трохи здивувався.

— Ну у нас сьогодні ще відпустка, думаю що фірма зможе зробити все за день, це ж не вікно.

— Мгм. — тикнувся обличчям йому в шию. — Зроби замовлення, я не хочу нікуди
йти.

— Гаразд. — Чув, як Накахара бере мобільник, але не випускає мене зі своїх рук. Я поклав руку йому на спини, прижав до себе. — Що бажаєш на сніданок?

— Подвійну порцію лате, решта на твій розсуд.

— Добре.

Після сніданку, я прийняв душ, переодів у свіжу сорочку, й сидів на дивані, я дістав телефон, щоб переглянути месенджер.

— Може, з’їздимо до тебе на квартиру. — Не треба бути великим розумником, щоб зрозуміти що Чуя, має на увазі переїзд.

— Ні, не варто.

— Чому?

— Все що мені потрібно, у мене є. Решта не має значення. Документи всі на роботі. — Старався говорити спокійно, тим більше що це була правда.

— Гаразд. Має скоро приїхати, робітники чим виміряти вікно. Там потрібно ще обрати, колір, текстуру, і так далі.

— До чого ти це ведеш? — Я поглянув на Накахару, що стояв в проході до вітальні.

— Я минулого разу ледве з розуму не зійшов від цього. — Посміхнувся від почутого, й повернувся до
телефону.

— Це ти ще просто не обставляв весь будинок з нуля. Ось там можна зійти з розуму.

— Що ж добре, що буду займатися цим не один. — Я з цікавістю повернувся до Накахари, й він продовжив: — Мені треба обставити другий поверх, він досі пустий.

— Так, знаю. Чого ти не зробив це за стільки років?

— На роботі, був зайнятий і не мав на це часу.

— Дивно що Койо, не настояла на своїй допомозі. — промовив з посмішкою.
— Вона намагалася, але її варіанти мені не сподобалось.

Решту, дня я провів вибираючи шпалери, меблі, штори й все тому подібне. Я радий що в сучасному світі є
інтернет-магазини. Я б не витримав робити це все офлайн. Ходити, обирати, стояти в черзі, слухати
консультантів, зустрічатись з іншими людьми. Ще й спека, та ні дякую.