Утвір 1

Опис: Раніше виставлений оригінал утвору на сайті https://www.wattpad.com/1297053583-mundes-world-plexus-of-souls-%D1%83%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-1
Копія оригіналу утвору також присутня на сайті https://archiveofourown.org/works/55891582/chapters/141923506
(Посилання на перший утвір)

Ліс, туман, тихо і сонця не видно. Чутно лишень повільні, обережні кроки воїнів. Їх троє, кожен з них несе на плечах рюкзак. Рюкзаки мають багато різних придатків у яких зберігаються гроші, документи та ліки. Один із воїнів, той який йшов попереду всіх, був одягнений у важкі лати. Вони були досить блискучими та чистими. В одній його руці був щит, він гарно пасував обладунку воїна. Інша рука хлопця була зайнята мечем. Меч був старим, весь у подряпинах і дуже виділявся з образу лицаря своїм тьмяним кольором. Позаду важко одягненого солдата йшла дівчина. Вона міцно тримала свій тонкий, довгий спис. Жінка-воїн була одягнута в легку, грубу шкіряну броню і всім виглядом показувала готовність до бою. І лишився ще один: зрілий чоловік, який важко і нудно йшов позаду. Його очі бігали з місця на місце, він щось шукав, а може просто хвилювався. Чорний шкіряний обладунок гарно прикривав кожну частину тіла шукача, тим часом на його поясі і рюкзаку був дивний металевий механізм.

Група рухалася вперед, коли з чоловіка позаду різко виступив піт. Він глибоко вдихнув і гучно промовив: “Річі, став щит з лівого боку!” Почувши це, воїн з щитом повернувся ліворуч і виставив щит перед собою. Потужний удар прийшовся рівно в центр щита. Перед солдатом встала постать невідомої йому людини, яка зробила цей удар. Річі здвинувся з місця на цілий метр. Трішки опустивши щит, він зміг розгледіти зовнішність нападника. В нього було схудле тіло, а на голові кудряве, коротке, світле волосся, на лиці виднілися карі, виразні очі над якими росли густі, зрощені брови.

– Демон! – мовила дівчина.

– Річі! Тримай його, ми біжимо до пункту А, – сказав чоловік починаючи тікати.

Зненацька молодий лицар вдарив демона мечем. Той ледь встиг трішки відхилитися у бік. Удар пройшовся по плечу і поранив демона, але рана була для нього несерйозною.

– Еліс, відходь хутчіше, він достатньо захищений!

– Щасти тобі, ми чекатимемо в пункті А!

– Хм, теж мені. Думаєш я поженуся за ними у пастку?! – незадоволено огризнувся демон.

– Та ми і уявити не могли що ти досить розумний, щоб вміти говорити, – насмішкувато відказав воїн.

– Га? Може ти спершу переможеш мене, перед тим як кидати такі дешеві образи?

– Такі ж дешеві як твоя матінка? – радісно відходячи у хащі глузував хлопчина.

– Ах шмат м’яса в залізі, як дожену, зроблю тебе своїм рабом!

Сказавши це, демон опустив руки, які миттєво впали на землю. Наче черв’яки, його руки проповзли до ніг і значно збільшили їх м’язи та об’єм. Ще секунда і вони витягнулися в гору, зробивши власника в півтора раза вище. Побачивши це, Річі не злякався. Тільки-но він поклав меч в свої піхви, його очі миттєво засяяли. Тіло хлопця обвила тонка блискавка, яка майже миттєво зникла. Обернувшись в бік хащ лісу, з неймовірною швидкістю, Річі побіг вперед до виходу. Ворог кинувся навздогін і щосили намагався наздогнати парубка. Вже добігаючи до виходу, хлопчина відчув сильний удар по нозі. Він впав, його тіло почало котитися у бік вільної від дерев долини. Демон зупинився починаючи змінювати свою форму. Одна його рука відросла та перетворилася у довгий шип. Ноги нападника стали звичайними, але його торс та живіт значно збільшилися.

– Отримуй залізякою! – мовив чоловік, товариш парубка, і вдарив демона по голові якоюсь металевою річчю.

– Це не нашкодить йому! – викрикнув Річі.

– От пиз… Тоді справи жахливі! – втікаючи викрикнув чолов’яга

Ворог посміхнувся і швидко наскочив на хлопця вдаривши того шипом. Гігантський шип пробив щит, руку та нагрудник воїна. Юнак закричав від болю, проте шип демона зупинився в середині обладунку. Поки недруг готував другий удар, в його голову влетів гігантський сюрикен. Швидкість сюрикену була настільки високою, що той аж пробив голову негідника скинувши того з хлопчини. Не встигши навіть підійнятися, демона проткнули кам’яні шипи. Значна кількість шипів просто зламалася об його тіло, проте кілька змогли влучити і поранити ціль. “Реде, я тримаю, забери Річі звідси!” – промовила жінка-солдат. Міцний бугай швидко вхопив товариша за ноги і почав тягнути у бік лісу.

– Потримай його ще трохи Еліс!

– Думаєш змогла мене спіймати, та мої рани вже майже загоїлися. Так і ви вже надто втомлені, щоб мені протистояти.

– Ми лишень почали…

– А вже треба закінчувати! – мовив демон перебивши дівчину.

Тіло ворога почало розвалюватися і падати додолу. “Не дозволю!” – викрикнула Еліс і виставивши спис перед собою побігла вперед. В момент удару її спис уперся в гострі випуклості на тілі демона.

– Надто очевидно! – радісно говорив ворог.

– Еліс! Лягай! – викрикнув чоловік.

Шипи і невеликі сферичні камінці почали вилітати з тіла нападника. Дівчина намагалася лягти на землю, але не встигнувши прислонитися до землі один з камінців влучив їй в голову. Еліс впала на землю. Випустивши спис від болю, дівчина швидко вхопилася за голову. Тіло демона почало переливатися і збиратися докупи за межами кам’яної пастки.

– Нумо Реде, генеруй новий наш план, – підбадьорливо казав Річі.

– Хм, зможеш спробувати захистити Еліс?

– Так, ага, я зрозумів тебе.

Піднявшись, важко одягнений воїн побіг до своєї подруги, утримуючи рану на руці.

– Що ж… Ред? Ви дійсно сильні, але не забравши як мінімум одного з вас, я не зможу вижити. Я не буду чіпати молодих. Проте замість них, я заберу тебе! – викрикнув демон почавши бігти на воїна в чорному обладунку.

– Багато демонів стояло у мене на шляху і ти… І ти… Не останній! – щось пригадавши в голові вимовив Ред.

Чолов’яга широко розставив руки і почав повільно йти на ворога. Демон, виставивши шип вперед і перетворивши свою грудну клітку у великий щит, значно прискорився. Ред миттю опустив праву руку. З тихим, свистячим звуком у голову демона влетів сюрикен. Він застряг у голові нападника, це не сильно нашкодило йому, проте сильно уповільнило. Стрімко опустивши ліву руку, другий сюрикен влетів у ноги ворога ззаду. Міцна потвора ледь не падаючи різко зупинилася та встала на коліна.

– Чому ж ти зупинився? Не буде фінального удару? – нервуючи та посміхаючись спитав демон.

– О і мій величний фінальний удар по цьому ворогу! – гучно і немов когось передражнюючи промовив зрілий чоловік піднявши обидві руки.

– Хе… – тихо посміювався нападник.

Різко Ред опустив свої руки. У сюрикен, який стирчав з голови демона, влетіла велика, металева, кулеподібна залізяка і проштовхнула лезо сюрикену в середину у глиб черепа.

– Ото і все-е-е-е! – знову немов передражнюючи артистично промовляв Ред.

– Я ще поки не замовк.

– Сука. – з жахом мовив Ред.

– Мій хід! Уд…а…р…

Тіло демона проткнув спис. Обернувшись, ворог побачив за кілька метрів від себе Еліс, яка миттю схопилася за рану на своїй голові.

– Так не чесно… Я ж казав що не зачеплю вас!

– Мені байдуже, – незадоволено викрикнула дівчина, – Річі, атакуй!!!

Хлопчина вдарив демона у шию та розрізав послаблену грудну клітку. З тіла демона полилася густа, чорна кров. Річі та Еліс тяжко всілися на землю, бій закінчився.

– Що ж, мої юні підле… Тобто друзі, сьогодні все пройшло зна-а-а-ачно гірше ніж я очікував, – спокійно промовив Ред.

– Ні я так більше не можу, – тяжко дихаючи говорила Еліс.

– А більше і не треба, відпочивай.

– Послухайте Ред, ми ще вчора хотіли вам сказати, що нам пора рухатися далі, – додав Річі.

– Так підіймайтеся! Ми ж через вас зараз і стоїмо на місці.

– Ред, може зараз не найкращий час, але коли ми повернемося, тобі доведеться шукати іншу команду.

– Добре-добре я зрозумів. Все-таки ви вирішили залишити мене самого. Давайте я хоч на останок перев’яжу ваші рани? – тяжко здихаючи говорив вояка.

Ред, лідер групи з трьох лицарів. Він має довгувате, злегка посивіле, темне волосся. Його зачіска неохайна, а руки міцні та загартовані. Сірі очі чоловіка виглядали сумними та стомленими. Зброєю чолов’яги є кілька механізмів, котрі трансформуються в сюрикен та рукавиці. Другим чоловіком в команді був Річі. Він обожнює ходити в латах, рідко коли побачиш його не в них. Після важкої битви парубок зняв шолом, тепер можна краще розгледіти його лице. Лице хлопця було досить молодим та охайним, а його волосся таке довге, темне, таке вишукане волосся. Його очі були блакитними, а його посмішка, вона була виразною та теплою. Не зважаючи на свою жахливу рану, Річі посміхався і був дуже щасливий перемозі. Третім серед воїнів була Еліс. Вона була досить високою. Її ріст ледь не досягав Реда який стояв поруч. Волосся дівчини було червоним, а довжина волосся досягала плечей. Дівчина не мала жодної зачіски, проте шолом на її голові допомагав утримувати волосся якомога далі від очей. Очі дівчини були блакитними та виразними. По її лицю та стрункому тілу можна було одразу сказати що вона справжня красуня.

Підійшовши до свого рюкзака Еліс дістала з нього воду, а Ред водночас дістав свою аптечку. Разом вони промили рану на долоні Річі та перев’язали її. Тіло хлопця було досить міцним, тому кровотеча майже одразу зупинилася.

– Так куди ви зараз думаєте йти? – спитав чоловік складаючи свої речі у рюкзак.

– В те містечко в якому ми нещодавно були, – відповіла Еліс.

– А навіщо нам туди? – запитав хлопчина.

– В тебе страшенна рана, в місцевій лікувальні її швидко вилікують. І до того ж в гіршому випадку, якщо на нас знову нападуть ти не зможеш нормально битися.

– Не переймайся я впевнений що дійду до Гротніру.

– Хех, малечо, ліпше слухай що жінка каже. Від такої рани як у тебе, мені, стає не по собі. Що ж тут говорити про вас двох і ти впевнений що йти до Гротніру найкраща твоя ідея?

– Дякую Реде, трішки допоміг. А тепер допоможи, будь ласка йому піднятися.

Зрілий воїн неохоче підняв товариша та допоміг одягнути на плечі рюкзак.

– Еліс, а як що до твоєї макітри? Ти її не думаєш перев’язувати?

– Га? А що з нею не так?

– Може воно погано видно, але в тебе явно текла кров з голови, – підказує Річі.

– Мабуть, сильно прилетіло, бо я вже цього не пам’ятаю.

– Ладно, розбиратися з цим будете вже в лікувальні. Завдання виконане, чекатиму вас в сенші.

– Га? Ти хіба не йдеш з нами в один бік? – здивовано спитала дівчина.

– Ні, я не буду йти до того міста. Тут коротший шлях, – відказав Ред вказавши у бік лісу, – Так що я піду цією дорогою.

– Бережіть себе дідусю, – промовив Річі виставивши непоранену руку товаришу.

– Я лише на 6 років старший за тебе патлатий, – відповів Ред давши п’ять по руці товариша.

– Годі вже нам з ним панькатися, він один і то сильніший за нас двох, – говорила Еліс миючи лице і промиваючи голову, – Капець, реально кров з голови пішла.

– Ех, все ж таки треба було якось краще попрощатися.

– О! Тут ти правий. Бувай моя любо дівчино, – мовив чолов’яга повернувшись назад і обійнявши Еліс.

– Бувай Еліс, – промовив Річі розімкнувши руки для обіймів.

– Та йди вже скоріше! – незадоволено Еліс відповіла Реду, – А ти обійдешся, ми ще не прощаємося.

– Які ми злі, які ми злі. Бувайте, не помирайте тільки поки не дійдете до сенші.

– Бувай, – тихенько відказав хлопчина піднявши руку.

– Сподіваюся він на нас не образився за те що ми його покинули, – збираючи речі промовляла молода жінка.

– Це ж Ред. Як він казав: “Без образ попущенці”.

– І правда казав… Ти готовий? Ходімо поки моя голова знову не почала кровоточити.

Двоє друзів стрімко ринули у зворотній бік, у бік дороги до невеликого містечка. Містечко знаходилося всього в парі кілометрів від цього лісу, тому дорога не має бути складною. Але чи буде вона безпечною?