Глава І

Дорога коло узбережжя куйовдила від пилу. Низка возів повільно тягнулася до міста. Із усіх возів виділявся лиш один. Він був останнім. У нього були запряжені сірі коні та візерунки на ній іскрилися золотом. Навіть клітка, в якій сиділи полонені, була золотою.

Вовки зацікавлено розглядали пейзажі довкола них. Непоказний кам’яний схил, піщана дорога і берег моря, все, що там було. Але перевертні бачили все це вперше. Стільки піску, таке яскраве сонце і, звичайно, море. Таке незвичне, шумне, воно манило своєю іскристою водною гладдю.

Перевертні жадібно поглинали нові звуки, запахи і види, які їм відкривалися. Навіть блакитні очі Сінінена, побачивши море, про яке так захоплююче розповідав Аарон, зволожилися. Пустий погляд зник і наповнився непомірною печаллю. Сльози скочувалися просто так, подібно тій солоній, морській воді, що шумно накочувалася на берег. Хасан міцно обійняв брата. Він намагався розділити його біль хоч трохи. Омега боявся, що тепер ніколи не побачить Нені, який посміхається.

Їх віз різко повернув і вовкам вдалося побачити, що ж за істоти тягнуть її. До цього їм ніколи не доводилося зустрічати коней. Слухняні тварини розмірено ставали копитами на землю, здіймаючи пилюку.

– Смачно пахнуть, – задоволено облизався Лінчі, – мабуть, їх також можна їсти.

– Дурень, – Хасан розсерджено пхнув його в бік і повернувся назад до Нені, який почав поступово подавати ознаки життя. Сінінену було складно зрозуміти, що він зараз відчуває. Потрясіння було настільки сильним, що, мабуть, він і забув, що таке відчувати, почуватися живим. В один момент, усе його життя перекинулося догори дригом. Йому було дивно бачити своїх братів зацікавленими і зовсім не засмученими тим, що відбувалося. Нені лише важко зітхав, клав голову на плече Хасану і заплющував очі. Він був радий хоча б чиїмось обіймам.

У той же час, брати були трохи здивовані спокійною поведінкою Сінінена. Потім вони, як один, подумали, що Нені ще не до кінця усвідомив свою втрату. Адже якби вбили Хасана, думав Лінчі, то він би розніс резервацію на тріски, а потім би й сам вбився.

Думки Рисі зупинилися на його крихітному синові. Що з ним буде? Він не сумнівався в татусеві, але ким будуть вони з Хасаном для Хакіма, якщо все його дитинство його будуть ростити та виховувати дідусі? Лінчі важко зітхнув і стукнувся головою об золоті решітки. Як раз у цей час до їх возу наблизилися два вершники, які з переляком подивилися на перевертня, який вдаряється головою об прути клітки.

– О! – раптом вигукнув Хасан. – Чому вони їдуть на цих тваринах? Вони теж перевертні? Татусь їздив на нас, як ось вони!

Схоже, вершники зовсім вражилися, почувши від вовків людську мову. Вони обігнали віз і поїхали далі, справляючись із шоком. Лінчі хрипко засміявся. Він побачив бліді обличчя людей, навіть через шовкові ганчірки, якими вони закрили собі лице.

– Вони такі боягузи! – натхненно вигукнув Рись. – Так перелякано на мене подивилися!

– Лінчі! Не галасуй! – сердито наказав Хасан, все ще не випускаючи Нені з обіймів.

Їх віз знову повернув і, тепер, перед вовками з’явилося, в усій своїй красі, південне місто. Тисячі вулиць перепліталися в заплутаній павутині. «Кам’яні будинки», яких вовки, звісно, ніколи не бачили, зачаровували своєю красою. У цілому, верхні вулиці столиці, здавалося, усі зроблені із золота, лише зелені, розкішні сади розбавляли цю засліплюючу пишність. Туди їх і везли, поміж середній і нижній рівні міста. Їх супроводжував спокійний цокіт копит коней. Брати мовчки споглядали вид, що відкрився їм.

Вони підіймалися все вище і вище, по вузеньким вуличкам, які були прикрашені квітами. Їх пахощі забивали ніздрі. Коли віз піднявся дуже високо і зупинився, вовки могли вдосталь надивитися на місто, що розкинулося біля їх ніг. З одного боку, було море і рівні міста, які чітко виділялися, вони були розділені між собою товстими стінами, а з іншого боку, того, незвіданого, серед багатих будинків, садів і водойм, там, майже в самому кінці міста, вони побачили її.

Ось вона, арена. Білий пісок, що встилав її, було видно аж сюди. Вона була просто величезною. Височіла, над будівлями, що її оточували, на багато поверхів. Вовкам вона здавалася величезною скелею, а саме поле, встелене піском, пеклом, яке пожирало душі перевертнів. Побачивши її, вовки одразу притихли. Навіть Нені дивився туди, вдалечінь, на всі очі.

Величезні ковані ворота відкрилися, і віз в’їхав у маленький двір. Було чути дзюрчання фонтану, спів якихось невідомих птахів і фиркання коней. До возу підійшли озброєні люди, обережно відкрили клітку і наказали вовкам виходити.

Хасан, який був першим у їх зв’язці, обережно торкнувся ступнею холодного каменю. Він здивовано підняв брови і виліз із клітки, за ним з’явилися і всі інші. Брати вишикувалися в ряд і почали крутити головами, намагаючись роздивитися все навколо. І незвичайні рослини, і яскравих птахів, і строкаті балкони, які зараз були пусті. Одягнуті в чорне охоронці, оточили вовків, на що останні навіть не звернули уваги.

Якийсь час вони стояли ось так. Брати тихо перешіптувалися один з одним, як почулися чиїсь легкі кроки, і солдати одразу підібралися. Перед перевертнями з’явився молодий принц цієї країни. Він був одягнений у вільні шовкові одежі, які були прикрашені вишивкою найтоншої ручної роботи. Де-не-де, на білосніжному одязі, показувалися рожеві перлини. Принц не ховав обличчя, на відміну від людей, які його оточували. Легкою ходою він підійшов до вовків і окинув їх презирливим поглядом, наче оцінював товар, який йому привезли. Юнак королівської крові поправив окуляри на переніссі й щось прошепотів на вухо найближчому охоронцю. Той кивнув головою і кудись зник.

Брати зацікавлено роздивлялися хлопця. У їхньому світі він був би неймовірно красивим омегою. Золотисті кучері, які водоспадом падали аж до поясу, були акуратно підстрижені на відміну від волосся самих перевертнів, яке росло, як йому схочеться, ламалися і випадали, залишаючись однієї довжини. Вони не доглядали за своїм волоссям на відміну від батьків. Що Олівер, що Фархад, завжди підстригали своє волосся.

Чудові кучері принца прикрашала ледь помітна діадема, із вкрапленнями ніжно-зеленого каменю. Напевно, це щось значило серед людей. Мимоволі, Нені згадав, як прикрашав волосся Аарона квітами, подібно до цієї діадеми. Він зажмурив очі, проганяючи наслання. Плямистий альфа завжди казав, що на території людей краще не втрачати пильності.

Принц томно прикрив дивного, жовтого кольору очі й почав зацікавлено роздивлятися Лінчі, який виділявся серед інших братів своєю неохайною зовнішністю і величезною кількістю рубців на тілі. Ще його постійна усмішка. Юнак витонченим жестом поправив хустку на шиї і підійшов до вовків ближче. Вартові напружилися. Хлопець ходив перед ними вперед-назад і кидав на них швидкі погляди. Він задивлявся на трьох вовків однакової зовнішності із золотими очима. Йому було неприємно усвідомлювати, що у когось, все ж таки, очі гарніші ніж у нього.

Раптом, він зупинився перед Лінчі і, закидаючи голову, подивився на нього. Рись, так само усміхаючись, нахилився до нього, вдихаючи незрозумілий йому, приємний аромат.

– Що, малий? – спитав Рись. Принц від переляку розкрив очі й відскочив від нього. Лінчі розсміявся. Хасан пхнув його, спікаючи поглядом. Рись ледь помітно торкнувся стегна омеги, вибачаючись.

У цей час, прийшов ще один чоловік. Він був значно вищим за принца, одяг на ньому був більш зручним і темного кольору, але обличчя він також не приховував, лише носив на голові золотий обруч, що стягував його неслухняне сиве волосся, заплетене в косу. Чоловік виглядав молодим, але колір волосся плутав кожного, хто задумувався про його вік. Також, він носив із собою дві саблі. Ніколи не розлучався з ними. Його шию прикрашала декорована чорна хустка. Під нею ховалися страшні шрами. Колись, один із вовків напав на нього і намагався перегризти горло. Неймовірно, але людину врятували і вона вижила – так міцно хапалася за життя.

Нені зустрівся поглядом із дивним чоловіком. Райдужка очей незнайомця мала незвичайний червонуватий відтінок. Сінінен здригнувся. Йому здалося, наче б то він впізнав цього чоловіка. Це не вислизнуло від досвідченого погляду незнайомця. Він продовжував дивитись на перевертня і посміхнувся йому куточками губ. Нені одразу відвів погляд. Він здогадувався хто це. Але боявся своїх думок. Він боявся повірити в те, що це й правда та людина. Господар арени. Аарон казав, що одного разу ледь не перегриз йому горло. Вийшло, що погано гриз.

Голова Нені закружляла, а серце забилося птахом. Все ж таки, вони потраплять на арену. Можливо не всі, але потраплять. Татусь марно старався. Їх очікувала лише смерть.

– Розпустіть ланцюг, – почувся сиплий голос сивого чоловіка. – Я хочу подивитися на кожного окремо.

– Рафаель, – подав голос принц, – я теж хочу одного.

Блаз повернув голову в бік юнака, уважно вдивляючись в нього. Безумовно, він чарівний, але щось з цим хлопцем було не так. Альфа гмикнув і продовжив оцінювати ситуацію.

– Флор, – господар арени підійшов до Хасана, котрий, як раз стояв першим, – нащо тобі вовк? Хочеш, щоб я ще більше хвилювався за тебе?

Принц насупився і почав сердито нарізати кола біля вовків.

– Дитина, – Рафаель пирхнув, зосереджуючись на Хасані. Чоловік так давно мав справу з вовками, що з першого погляду міг оцінити потенціал того чи іншого перевертня. Він оцінював їх не подібно до товару, він відбирав їх з особливою ретельністю. Потрапити до нього на відбір мріяла ціла купа вовків, які були вирощені в неволі.

Господар арени дивився на Хасана і відчував щось незрозуміле йому. Зазвичай, омеги, потрапляючи до Рафаеля, були страшенно налякані й постійно ревіли. А цей, стояв, гордо піднявши підборіддя, погляд його був чистим, а розум тверезим.

– У тебе є альфа? – спитав Рафаель. Хасан наїжачився.

– Тобі яке до цього діло? – омега зміряв незнайомця презирливим поглядом. Чоловік посміхнувся. Він йому подобався. Такий зухвалий.

Рисі не сподобався погляд Рафаеля. Він непомітно підійшов ближче до Хасана. Поки чоловік щось обмірковував, Лінчі прошепотів омезі:

– Якщо цей мужик почне до тебе чіплятися, я його вб’ю.

– Ти дурень, чи що?! – здивувався Хасан. – Я сам його вб’ю.

Страшна посмішка, подібна до такої ж посмішки Олівера, застигла на вустах омеги.

Рафаель подивився на них двох і здивувався своїм здогадкам. Він покликав Флора до себе.

– Тобі цей сподобався? – спитав сивий чоловік, вказуючи на Лінчі. Принц почервонів і лише мовчки кивнув.

– Не піде, – відповів Рафаель.

– Чому? – спитав Флор. Але господар арени так і не відповів. Він підійшов до Рисі й відвів його в бік, подалі від інших братів.

– Ти чудовий вовк. Це одразу видно, – сказав Рафаель. – Мені здається, якщо твою жорстокість направити у вірне русло, можна перевершити Аарона.

– Аарона? – не на жарт здивувався Лінчі. – Навіть ти його знаєш?! А він виявляється популярний.

Рафаель також здивувався. Вони довго дивилися один на одного, а потім чоловік не витримав і, все ж таки, спитав:

– А звідки ти його знаєш? Я тренував його. Завдяки мені він став таким, і лише завдяки мені він знову став вільним.

– Скажу, тільки ти теж мені скажи, а правда, що він вбив усю свою сім’ю на арені?

– Правда, – зітхнув чоловік, колупаючи кам’яну підлогу носком чобота.

– Ось як, – Лінчі задумався. – Я б не зміг. Так звідки я його знаю. Мій брат з ним спав. А татусь успішно прикінчив. Ось і все.

Рафаель на хвильку застиг. Йому почулося чи цей вовк сказав, що Аарон мертвий?

– Так його більше нема? – розгублено перепитав чоловік.

– Тільки не кажи мені, що ти теж з ним трахався і зараз почнеш пускати соплі, подібно Сінінену.

– Да не трахався я з ним! – розпалився Рафаель. – Просто мені здавалося, що він непереможний, а тут ти сказав, що він помер.

– Дурень він, ось і все. З моїм татусем не можна жартувати. А він узяв і пішов йому наперекір. І татусь зарядив йому з арбалета прямо в серце, – Лінчі зобразив Олівера, який цілиться в Аарона. Нені помітив його рухи, не витримав і кинувся прямо на нього. На щастя, кайдани були не звичайними і запобігали перетворення перевертнів у вовків. Але і в людській подобі вони могли легко покалічити один одного.

– Нені! – злісно вигукнув Хасан і кинувся слідом за братом. Охорона поспішила їх розчепити, але Рафаель жестом наказав залишити їх у спокої. Чоловік підійшов до Флора, пригорнув його за плечі й підвів до вовків, що залишилися. Вони спостерігали за братами і їх обличчя не виражали жодної емоції.

– Обирай із цих, – сказав Рафаель. Флор уважно роздивився кожного вовка і чомусь зупинився на Блазіусі. Один із солдатів підійшов до Блаза і надягнув, замість кайданів, гарні золоті браслети з гравіюванням. Рафаель дістав, звідкілясь із свого одягу, стек і простягнув Флору.

– Він б’ється током, – сказав сивий чоловік і наказав охороні супроводити цих двох до покоїв. Флор кивнув головою, сховав стек у своєму одязі, міцно стиснув у руках золотий ланцюг, уважно подивився на свою нову іграшку і пішов назад у палац. Блаз окинув поглядом братів, що біснувалися, посміхнувся Жеже та Маріно, і зник в нескінченних коридорах прохолодного, і темного палацу.

Тим часом Рафаель почав вирішувати долю інших вовків. Троє братів, нарешті, заспокоїлись і тепер вони сиділи, спершись на стіну й важко дихаючи.

– Ви троє точно йдете зі мною, – сказав чоловік. Охорона одразу почала одягати ще якісь допоміжні ланцюги на Сінінена – він виявися найближче. Тільки-но люди наблизилися до Хасана, Лінчі одразу кинувся на них. Омега, розуміючи, що Рись поводиться найдурнішим чином, заліз на нього зверху, намагаючись хоча б якось втихомирити величезну тушу.

Лінчі розкидав людей, наче ганчір’я і стягнув зі спини Хасана. Він привалив його своєю вагою і тремтячою рукою прибрав волосся з його обличчя, ледь торкаючись шкіри омеги кігтями, які все ще не встиг сховати.

– Лінчі… – Хасан на всі очі дивився на свого альфу, обличчя якого спотворилося у страшенній гримасі. Рись важко зітхнув і опустив голову омезі на груди. Солдати, які знову з’явилися, підхопили Лінчі й почали накручувати на нього ланцюги. Вони схопили і Хасана. Той почав пручатися і вивертатися, як тільки міг.

– Лінчі! Мітку! Постав мені мітку! – крикнув Хасан на все горло. Рафаель здивовано підняв брови і обернувся, знову звертаючи увагу на вовків, що біснуються. Жеже, Маріно і Нені вже були готові до відправки на арену. Стояли усі в ланцюгах. Могли ледь поворухнутися.

Рись, почувши слова Хасана, настільки розлютився, що зміг розкидати солдат, які його втримували, розірвати, ланцюги, які вже на нього вділи і розколоти кайдани навпіл. Він кинувся до Хасана. Злякавшись, солдати, які втримували омегу, самі кинулися врізнобіч. Рафаель із насолодженням спостерігав за тим, що відбувається. Адже подивитися було на що! Інші брати лише звично закочували очі.

Лінчі міцно пригорнув омегу до себе. Обережно прибрав волосся із його шиї і показав ікла. Хасан замружився і міцніше стиснув плечі альфи. Рись облизав шкіру свого омеги, відчув збудження і встромив у ніжну шию ікла. Почувся голосний схлип Хасана. Його золоті очі широко розкрилися, тоненька сльоза самотньо скотилася по щоці. Він не помітив, як встромив кігті в плечі Лінчі.

Рись витягнув ікла, злизав солону кров і взяв обличчя Хасана у свої долоні. Той все ще був вражений і перелякано дивився на альфу.

– Ну як? – спитав Лінчі, відчуваючи себе трохи дивно.

– Боляче, – відповів Хасан, зморгуючи сльози.

– Нічого, – Рись пригорнув омегу, відчув, як Хасан прибрав кігті й, як тече по плечам кров.

– Лінчі, пообіцяй мені, що ти не помреш, – прошепотів омега.

– О, ні в якому разі! Якщо я посмію, ти вб’єш мене вдруге, – розсміявся Лінчі й відпустив Хасана. Рись, нарешті, дозволив накинути на себе ланцюги і стати поряд з братами. Вони усі разом кинули презирливий погляд на член Лінчі, який безсоромно стояв.

На омегу одягли такі самі кайдани, як і на Блаза і повели кудись повз братів. Проходячи поряд з Риссю, Хасан не зміг не посміхнутися. Лінчі багатозначно похитав стегнами і крикнув вслід:

– Він хоче, щоб ти його приголубив!

– Сам себе приголублюй, дурень! – огризнувся Хасан, посміхаючись.