Останній захід сонця?

Хлопець сидить на даху будинку. Досить старий, тут майже ніхто не живе вже, лише певна кількість пенсіонерів. Але тут було тихо. Шумів вітер, цвірінькали пташки, десь у кутку лежав та грівся на вечірньому сонечку трошки покоцаний кіт. А Лео все сидів дивлячись на небо. І зараз він сидів у окулярах, з досить товстими лінзами, все ж як ніяк у нього було близько “мінус сім”. По факту, майже нічого не бачить без окулярів. Десь там вдалині видно дах інтернату де він вчився. Будь-хто скаже що той інтернат досить непоганий, там світло, чисто, та є яскраві малюнки на стінах які зробили для малечі, чи малеча сама їх собі зробила..

До речі, юнака звали Лео, точніше Леонардо. Леонардо Рідлі. Сімнадцятирічний хлопець, зі шрамами на обличчі, зеленими, втомленими очима, худою, навіть занадто худою фігурою, у більшому на кілька розмірів бомбері, що ховав цю нездорову худобу. Його ненавиділи чи боялись однолітки. Вчителя давно припинили звертати увагу на “крики про допомогу”, який у Лео, будучі дитиною був агресивним, що допомагала захистити вразливу дитину від жорстокого світу, що був навкруги. Але тоді не звернули на це увагу я вважаючи що це просто агресивний характер і не більше. В результаті цього у Лео нікого не було. Взагалі. Ні друзів, ні знайомих, ні тим паче якоїсь коханої людини.. Лео хотілось зникнути, і давно, він вже намагався, але нічого не вийшло. Все закінчилось так званим рятуванням, яке для нього було найгіршим варіантом розвитку подій. Лікарня, промивка мозку, та якщо казати чесно людина, на яку сподівався Лео тоді, нічого не зробила. Абсолютно.

А от на дах підіймається інший хлопець, на ім’я Оскар. Ситуація у нього була протилежна, від ситуації Рідлі, що був з неблагополучної родини. Але бажання ідентичне, але більше через.. шкільне оточення, якому не подобався підліток що намагався відстоювати себе, свої права і все таке інше. Тому він тут. На даху високої будівлі, в який живе не дуже багато людей, щоб хтось слідкував за проходом на дах.

— Хах, так це досить популярне місце для зустрічі сходу сонця! Чи ти не один?

Оскар озирнувся навкруги дивлячись чи немає ще когось тут. Може цей хлопець в окулярах прийшов на побачення? Все ж для такої цілі частіше використовували дах, чим для самогубства. Чи ні?

— Тебе як звуть?

Оскар підійшов ближче до Лео та побачив багацько шрамів на його обличчі. Одразу думка, про те звідки вони, але питати.. виховання не дозволить йому лізти до малознайомої людини з такими питаннями.

Леонардо ж вже відкрив рота аби нахамити чи сказати якусь гидоту очікуючи побачити когось з однокласників, але..він побачив вельми гарного хлопця, десь його віку. Світле волосся прибране у хвіст. Одяг не щось надзвичайне, але мало кращий вигляд ніж “лахміття” Лео, хоча його одяг просто йому не пасував і вже пережив кілька сезонів носіння, якщо підібрати йому те що буде пасувати більше, то буде виглядати не гірше за як виявилося Оскара.

— Я? Та один сиджу. Леонардо. А тебе?

Лео виглядав відлюдькувато, якийсь зашуганий кіт, не більше. Оскар почувши відповідь кивнув та обережно присів біля нового знайомого на бетонну підлогу.

— Оскар. Ти на захід сонця прийшов подивитися?

Оскар дістав пачку цигарок, потім однією рукою дістав одну цигарку. Рухи однієї з рук були трохи..різки для звичайної руки. Але хто б це сказав не придивляючись, враховуючи чорні рукавички на руках Оскара, що ховали..щось. Але запальничку той, як на зло, забув. Раптово рука Леонардо протягує запальничку у бік Оскара. Трошки пошарпана та з подряпинами, але запальничка.

— Ну..можна і так сказати, мабуть.

Оскар слабко усміхнувся і кивнув в знак подяки беручи запальничку та підпаливши цигарку. А потім задимила цигарка у руках Лео. Хотілось щось ще сказати, але це було складно. Завжди, коли ти намагаєшся відгородитися від всіх, хто хоч якось показує зацікавленість, а тут якась раптова іскра. Оскар нічого не сказав про шрами Лео. Про його не дуже обережні стрижку, яку той робив сам, у кімнаті гуртожитку звичайно ножицями. Він просто не знав наскільки його новий знайомий жахливий у поведінці з більшістю людей.

— А ти? Теж на захід сонця прийшов дивитись?

Лео протараторив фразу підтиснувши губи, та втягуючи цигарковий дим. Здавалось наче от-от, і Оскар зрозуміє наскільки він паскудний і покине. Покине як і всі інші, хто раніше був дорогою людиною для Лео. Але Оскар нічого такого не помічав. Він сидів на даху дивлячись як сонце повільно сідає за горизонт.

— Я? Так. Хоча.. думав, що це буде останній захід сонця, який я побачу..

Оскар трошки усміхнувся на свої слова, а потім подивися на Лео, до якого підійшов той самий покоцаний кіт та почав ластитися, бажаючи аби його погладили. Йому не вистачало турботи та уваги. Як і Лео. Лео майже був цим котом, чи кіт майже був Лео. Тому затушивши недопалок Леонардо обережно протягнув руку до кота. А потім доторкнувся до шерсті. Брудна, з реп’яхами, але кіт лише розвалився на підлозі, що була дахом та муркотів від задоволення, що хтось дав йому хоч краплинку ласки.

— А мені Мурчик дозволиш себе потискати?

Оскар теж захотів потискати цього кошака. Він був брудним, але все одно гарним. Він був ласкавим. І милим. Тому вже друга рука доторкнулась до кота. Той, мабуть, за все життя ніколи не відчував стільки ласки від когось.

— Слухай, а у тебе є гроші з собою? Я не брав.. але може купимо йому трохи корму? Диви який покоцаний і худий..

Леонардо промовив це досить невпевнено, але Оскар замислився і засунув руку у кишеню дістаючи кілька купюр, яких вистачило б і на кілька днів годування кота.

— Погоджуюсь на це, тільки у тому випадку, якщо ще прийдеш дивитися на захід сонця! А я у наступний раз можу взяти скетчбук, і.. замалюю сонце. Або тебе..

останні слова Оскар промовив трошки тихіше. Все ж.. зовнішність Лео була досить цікава, і хотілось її засалювати. Як і цей гарний захід сонця.

— Що?

Леонардо подумав що йому почулось, і якихось розгублено дивився на співрозмовника. Та не може такого бути! Щоб хтось хотів намалювати його. Занадто часто Лео чув лише образи у бік своєї зовнішності..

— Кажу, пішли, купимо корму та нагодуємо цього бідосю. І щоб завтра теж приходь сюди, все ж його треба годувати хоча б раз на день, щоб він більш гарно себе почував.

Оскар піднявся на ноги ховаючи гроші та цигарки у кишеню, та очікуючи поки Лео встане на ноги. Але цього не прийшлось довго чекати, Леонардо встав на ноги, але перечепився через якусь цеглину і здається вже летів до землі. Стало страшно і..не хотілось або цей захід сонця був останнім, як той планував початково. Хотілось ще раз побачити Оскара, цього покоцаного кота, що спочатку лише спостерігав за “гостями” його даху, а потім ластився. Але міцна рука різко його схопила за руку. І..вона була занадто тверда для звичайної руки. Наче якийсь метал чи пластик. Але ця дія Оскара врятувала його від падіння з великої висоти. Леонардо різко сіпнули назад і той перелякано дивився на край даху, з якого ледве не впав. Серце швидко калатало, і почали виступати сльози на очах, які Лео рукавом бомберу швидко витер насухо, аби Оскар не бачив цього.

— Д-дякую, Оскаре. Я.. прийду завтра.

Хлопець невпинно усміхнувся кілька секунд дивлячись на Оскара, що виявився трохи вище за Лео. Ну як трохи. Голови на півтори це точно. Він тільки що врятував Лео. І зараз він справді був вдячний. Людині яка за короткий час не сказала йому нічого за зовнішність, за одяг, що був помітно не новим, нічого. Лише не напружена дружня атмосфера, яку хотілось відчути ще хоча б один єдиний раз.

— Обережніше треба бути. Пішли вже за кормом, а то цей малий нас здається зіжре.

Оскар засміявся легенько хлопнувши Леонардо по плечу, а потім кивнув на двері, що вели до сходинок до горища, а там далі на нижні поверхи.

— Слухай, а.. у тебе щось з рукою?

Лео навіть трошки безтактно запитав це, але все ж він не знав правил етикету, які викладалися для Оскара з дитинства. Тому не знав як це запитати, та чи взагалі варто питати про це.

— Ну..у мене протез. Потім якось поясню.

Оскар знизував плечима, на що Лео просто кивнув. Потім ці двоє пішло до дверей, які вели на горище, головне аби його не закрили на замок, поки підлітки були там. Але на їхнє щастя двері були відкриті та вони змогли спуститися, іноді перемовляючись короткими фразами, а потім попрямували до найближчого магазину, де можна було купити пару пачок корму для котів, щоб нагодувати того як виразився Оскар бідосю