Resident Evil

Стомлене і тяжке тіло Краузера хитається в напрямку затишного дерев’яного будиночку. Сьогодні він закінчив роботу швидше, тому зайшов в кав’ярню й повертався додому з невеличким пакунком солодощів.

Аромат весни вдаряв в його ніздрі кожного разу, коли він вдихав таке потрібне для життя повітря. Та чи потрібно йому це життя? Звісно так. Якби він не хотів жити, то зараз не йшов би додому з комплектом тістечок і смаколиків. Не йшов би до сенсу своєї боротьби. Життя йде далі. Навіть після всіх негараздів, які трапились йому на цьому тернистому шляху.

Два глухих звуки повороту ключа в вхідних дверях і чоловік вже всередині. Він ставить пакунок і знімає своє взуття на кімнатному коврику. Він підіймає очі і помічає бомбер свого сина з емблемою агентства, який висить на дверях. Як завжди забув прийняти на місце. Краузер слабко посміхається і зітхає, все по старому.

Він прислухається й чує звук працюючого телевізора. Беручи пакет смаколиків, він проходить в вітальню, яка з’єднана з кухнею й терасою. Він вже збирається крикнути щось на подобі: “Вам на свого старого вже зовсім начхати?”, — проте він помічає своїх сплячих дітей на дивані. Його 23-річний син Лоуренс сидить, поклавши ноги на журнальний столик, а голову на плече своєї молодшої 16-річної сестри Джулії. Дівчина сидить скрутившись калачиком біля брата й спершись на спинку дивану. На столику стоїть деко з овочевим рагу й 2 брудні виделки. В посудині залишилась менша половина страви в якій підозріло багато горошку, знову позалишали те, що не люблять своєму стариганю. Чому ж не готувати без горошку, якщо вони так його не люблять? Відповідь проста — так готувала мама…

Краузер дивиться на кухонний стіл і помічає в вазі букет гвоздик — улюблених квітів його доньки. Білі бутони символізують довіру й щирість почуттів, молоду й невинну дівчину. Рожеві ж — материнську любов. Любов, яку замінила цим двом чоловікам наймолодша в їх родині, коли справжня ненька пішла з їхнього буття. Така маленька і невинна, але така важлива любов. Любов, яка слугує їм опорою й сенсом життя, причиною повертатись в рідні стіни після тяжкої роботи.

Краузер згадує свою жінку, свою любу Лілу, матінку його дітей… Він пам’ятає, як та дарувала йому гвоздики, коли він вирушав на завдання. Вона вірила французьким повір’ям про те, що ці квіти здатні захистити і вберегти від смерті, та її вони вберегти не зуміли… Проте змогли вберегти його любов. Любов, яка живе й до сьогодення. Любов, яка тепер належить його дітям цілком і повністю.

Він ставить пакунок на стіл і його увагу привертає кінострічка на екрані телевізору. Якесь чергове дурнувате шоу про вагітних підлітків. Його малеча завжди сміється й кепкує з цих людей і їх життєвих історій. Проте старший завжди саркастично повчає сестру: “Ось майбутнє твоє, якщо нехтуватимеш захистом!” —, він завжди сміється, поки сестра тикає йому пальцями в ребра й зарозуміло відповідає: “Твоє також, з тієї ж причини!”

Суворий й жорстокий на перший погляд батько ставить тістечка в холодильник і вимикає телевізор. Він вкриває своїх дорослих дітлахів ковдрою й зітхає. Він вдячний їм, за те, що вони залишаються тут з ним, нехтуючи своїм особистим життям, лише для того, щоб підтримати його й не дати загубити себе. Він тихо проходить в ванну кімнату й розслабляється після тяжкого робочого дня.

Після душу він обов’язково прийде в всядеться біля своєї родини на дивані, доїсть те саме рагу з горошком, щоб хоч трохи побути разом з ними.