Глава 1

Привіт всім.

Не маю уявлення який на цій роботі має бути жанр і мітки, так що якщо я щось пропустила, будь ласка, маякніть)

——-

Як цікаво влаштоване життя. Пітер сидів на філософії і вирішив для різноманітності по-філософствувати, можливо, хоч це допоможе трохи заспокоїться.

Одного разу, тут, у Квінсі, відкрилося кафе. Пітер, будучи маленьким, умовив піти туди тітку Мей і дядька Бена. На честь відкриття були знижки і вони були не проти.

Це було підступне місце. Варто було туди прийти, або ж хоч на хвилинку зазирнути, як йти звідти вже не хотілося. Просто заходячи в будівлю відразу розслабляєшся. А варто було випити будь-який напій із рук власниці, ніхто вже не міг забути цей смак. А він, ніби відчуваючи емоції та психологічний стан людини, змінював смак, підлаштовуючись. Бувало таке, що заходили до кав’ярні сумні та втомлені люди. Замовляли однакові ароматні напої. Але один заспокоювався, немов він побував знову вдома й отримав підтримку, а інший лив сльози, випускаючи частину тягаря в душі.

Немов у типовому барі з фільмів, до відвідувачів могла підійти власниця кафе і заговорити. У такому милому місці, з такими приголомшливими напоями, варто було очікувати привітну й розуміючу дівчину. Яка завжди допоможе, вислухає, направить. І це так і було. Але не завжди привітно і мило. Іноді з, на вигляд тендітної особи, могли злетіти різкі, короткі фрази, що часом допомагали більше, ніж півгодинні зализування ран і розради.

Пітер любив це місце. І часто там сидів і спостерігав за відвідувачами. Тсуна, так просила звати себе дівчина, дітей любила і ставилася до них із теплотою. Тому й Пітеру дозволяла сидіти в кафе, навіть не роблячи замовлення. Мей була рада, що з Пітером хтось міг посидіти і, о диво, навіть допомогти з домашкою.

Хоча на останнє Тсуна завжди реагувала як на фінального боса з відеоігор. Але допомагала.

Пітеру подобалося кафе і Тсуна. І він із нетерпінням чекав, коли ж йому дадуть скуштувати “божественну” і “не інакше як із раю” каву власниці. У книзі скарг і пропозицій, та й пізніше на сайті, який створив сам Пітер, було багато коментарів, які оспівували її каву. Кращим на районі це місце не стало лише тому, що їжу готувати господиня відмовлялася категорично, а куплене в магазині печиво, смачне, між іншим, не задовольняло клієнтів.

Пітер все ще не розуміє, як йому тоді вистачило сміливості запропонувати кооперацію між улюбленим кафе та улюбленою забігайлівкою, де продаються найкращі сендвічі на світі. Після цього справи у Тсуни стали йти краще, а у Пітера з’явилася постійна знижка в обидва заклади, яку він завжди не брав у рахунок, залишаючи здачу. Він просто допоміг! І не бажав нічого натомість. Максимум просто дякую.

Тсуна подобалася не лише йому. Коли він засиджувався допізна, надвечір могли заглянути п’янцюги та інші несприятливі для тендітної власниці індивіди. І нехай Пітерові було тринадцять, він готувався в разі чого допомагати як тільки може. А власниця знову дивувала, легко знешкодивши покидьків. Камери у кафе були і поліція без проблем забирала дебоширів.

Він тоді підбіг до неї і голосно сказав: “Ти приголомшлива!”. Потім завмер… і втік у дикому збентеженні від свого імпульсивного рішення. Навіть не заходив у кафе якомога довше, не наважуючись більше дивитися їй у вічі.

Нед уже тоді давав напрямні стусани і він знову зміг ходити в кафе. Спочатку тільки з другом, а потім знову сам, розтанувши під теплим поглядом власниці кафе. Її очі наче рідка карамель заворожували. На них кортіло дивитися знов і знов.

Його перше, підліткове кохання, було чарівним, сильним і таки приголомшливим. Така тендітна, але сильна, тепла на вигляд, але полюбляє темний гумор, яка зрозуміє і направить, але не кожного уе торкнеться.

Дні народження він намагався святкувати завжди у цьому кафе, разом із Мей, дядьком Беном, Недом та Тсуною. Дівчина навіть подарунки йому дарувала! Невеликі, але завжди приємні, і у стилі Месників. О, з дитинства він любив говорити про них з усіма, кого бачив. І якщо Мей вже давно більшу частину пропускала повз вуха, бо чула багато разів, Тсуна як і Нед були готові слухати вічність. Тільки дівчина не фанатік як він чи Нед, але її думка та міркування іноді змушували їх обох впасти у прострацію та задумливість. Вона ніби знала щось, пов’язане зі зброєю, битвами. Це був неймовірний час. Але все припиняється та змінюється.

Справи у Тсуни йшли надто добре, але виникли якісь проблеми з житлом. Їй варто було шукати новий будинок, і вона вирішила переїхати ближче до центру. Поки що жила у кафе. А там і про якийсь тендер заговорила.

Єдине, що втішило в цій ситуації Пітера, що Тсуна, пам’ятаючи всі сповнені захоплення розмови Пітера і Неда про Месників, теж відчувала повагу до Тоні Старка. Саме тому вирішила взяти участь у тендері. Поруч із Баштою Месників було гарне місце для бізнесу. Але з ним була низка проблем, про які, не таючись, Тсуна розповіла йому.

Башта Месників, а також той факт, що це місце, де створюються безліч дивовижних технологій завжди в зоні ризику. Терористи, агенти, мутанти та генії завжди можуть націлюватися на героїв.

– Вони точно впораються! – заявив Пітер, намагаючись заспокоїти: герої сильні.

– Дурник, – скуйовдила кучері Тсуна, ностальгічно посміхаючись.

– Я взагалі-то не згоден. У мене добрі оцінки.

– Тоді подумай над тим, що я сказала. І причина, чому ніхто не готовий страхувати той район, окрім Старк Індастріз. Вони ж і пропонують допомогу бізнесу, але з вимогливими умовами.

До Пітера дійшло, коли Ем-Джей, що сидить як завжди на лавочці під час фізкультури, не запропонувала поцікавитися долею тих, хто раніше працював навколо Башти, заодно додавши які вони дурні. Ем-Джей Пітер теж бачив у Тсуни, і був упевнений, що власниця кафе і їй припала до душі.

Пітер зрозумів, що дурень. І сподівався, що кафе Тсуни відкриється в центрі подалі від туди, де зазвичай проходять бої та подалі від Башти. Хто б міг подумати. Саме тоді, читаючи про “нещасні” або справді жахливі випадки руйнування бізнесу через бої героїв, вони дізналися як багато створено карт, які малювали згідно збору безлічі даних та аналітики різних факторів, наприклад, розмір магазину або де найчастіше проходять бої ( в основному, це, звичайно, найширші вулиці і просто найбільш вільні простори, магазинчики на яких постійно страждають, від попадання в них тіл героїв або лиходіїв (або випадкових снарядів і атак)).

Півроку ще Тсуна жила і тримала своє кафе у Квінсі. А варто було тільки Пітеру відгуляти своє чотирнадцятиріччя, як вона приголомшила новиною, що її кафе пройшло відбір. Її вирішили розмістити поруч із закусочною, у них будуть одні парасольки на двох, але різні двері та будинки. Тсуна не любить готувати на продаж, але коли готувала, виходило так само чудово, як і будь-які інші напої. Він був такий радий, коли отримував від неї уроки чи можливість самому приготувати каву.

Тсуна загадково довго тримала зерна кави у себе, а потім віддавала йому. І тільки тоді в нього виходила така ж ароматна і смачна кава. Він і до свого 14-річчя пробував каву на смак, поки ніхто не бачив (ні Мей, ні Тсуна не дозволяли зробити замовлення) і вона була не дуже. Навіть із молоком та цукром. Але у Тсуни, а за певної умови ще й у нього виходив смачний і більш ароматний напій, ніж у інших. Магія. Це точно якась магія.

Йому іноді навіть здавалося, що вона тягла з переїздом заради його Дня Народження. Було досить самовпевнено так думати, але він був радий, коли на його боязкі спроби дізнатися, вона відповіла задоволеною усмішкою та веселим підморгуванням.

Пітер стрепенувся, намагаючись зрозуміти, де тут філософія. З чого він узагалі почав? Ах так, як цікаво влаштоване життя. Він з дитинства любив Тсуну і її кафе “Тепло небес”, вона теж прив’язалася до нього. Але їй довелося виїхати з Квінса, хай вони і не втрачали зв’язок через смс. Він до неї заходив як тільки міг. І навіть за рік вони все ще були як старі друзі.

А потім він став доброзичливим Людиною-Павуком. Став героєм. І зробив непогану рекламу, як він вважав, купуючи кафе прямо під камерами всюдисущих підлітків.

Та-ак, перша зустріч була кумедною. Вона підняла одну брову і зробила такий самий напій як і Пітеру, хоча абсолютно точно не повинна була його впізнати! А ще це її “Вітаю, Пі… пізній гість-Павучок”! І веселий погляд, наче зробила якусь підлість! Втім, “рандом від баристи” завжди дивував та захоплював відвідувачів, адже це було влучно і смачно. А також її вибір алкоголю, який з’явився під час її переїзду на нове місце. Але це було лише для коктейлів та типу подроботки міні-бару.

Саме павучок, а не Пітер дізнався від Тсуни, що вона взагалі бар хотіла відкрити. Але алкоголь не любить, тільки дивитись як їм насолоджуються. Змішування алкогольних напоїв вона навчалася з відео на ютубі.

А потім тітка Мей… Це було так страшно. Коли сидиш на уроці, на “улюбленій” історії, намагаючись впоратися зі свербінням інтуїції і її ж криків, як раптом тебе просять вийти зі словами: “Тільки не переживай, Пітер”. Аварія. На щастя, Мей постраждала порівняно мало, аніж інші учасники ДТП. Але були потрібні гроші. Багато грошей на те, щоб повернути ноги, по яких проїхало авто, в норму. Плюс час та гроші на реабілітацію. У них були заощадження, і їх всі він віддав. Життю Мей нічого не загрожує, але потрібна реабілітація та гроші на неї.

Саме тоді з’явилася Тсуна. Подруга Мей та Пітера. Вона запропонувала гроші, просто сказавши, що бізнес йде непогано. Вони були проти, але робити нічого. Мей поклялася ніколи не брати кредити і прищепила Пітеру таке ж їхнє неприйняття. Але брати в когось…

Тсуна, знаючи, що так і буде, запропонувала дати в борг і сумно поскаржилася, що бізнес у неї настільки гарний, що їй одній вже не впоратися. А Паркери їй як сім’я.

Це сильно зворушило і Пітера, і Мей. Навіть у Тсуни від їхніх подяк і запевнень все віддати, очі підозріло заблищали, але це безперечно був міраж…

Пітер сумував, що Тсуна поїхала. Потім тішився Людині-Павуку. Потім пав духом через аварію з тіткою Мей і ось зараз знову радів, коли Мей робила зрушення, а він знову став завсідником у кафе.

І нехай Тсуна явно не продумала без якої допомоги від нього вона не може гарно працювати, він на 100 відсотків поверне їй гроші, допоможе і зробить все що тільки буде в його силах заради його близьких!

– Чувак, урок нарешті закінчився. Го обідати?

– Так.. Пішли