Приїхали

Доїхавши до села Кроулі прокинувся і здивувався видом з вікна, такої завірюхи він вже давно не бачив. Добре що зупинились вони біля хати і іти не довго.

Зайшовши в середину затишного дому він одразу відчув запах смачної їжі. Одразу як тільки люди привітались з гостями з двері, яка вела до кімнат, визирнула дівчинка десь років 10-12, побачивши Азірафаеля вона посміхнулася і хутко підбігла до нього і обійняла.

–Азірафаєлю!–весело звернулася до кузена дівчинка
–Мірюєль, тільки не збий мене з ніг–відповідає Азірафаель гладивши її по голові
–Добридень тітонько, дяденько і Гавріїле–звернулася Мірюєль вже до родичів

Побачивши ще одного хлопця який не промовив і слова як тільки зайшов, Мірюєль запитала у кузена хто це.

–Це Кроулі, мій друг, він захотів поїхати з нами тому ми його взяли–відповідає Азі
–*взагаліто мене запросили…*–думками трохи заперечує Кроулі

Мірюєль зраділа новому обличчю. Коли Кроулі зняв куртку і взуття, кузіна Янгола взяла його за руку і повела показувати хату, щоб трохи орієнтувався, мати малої дівчинки теж пішла з ними.

–Вибач Кроулі, у нас кімнат вдосталь але гадаємо що тобі треба бути з кимось ділити ліжко–говорить мати Мірюєль
–Нічого, такий досвід в мене вже є–весело відповідає Вогник–хочу бути з Азірафаелем…–замислившись над цими словами Кроулі трохи почервонів
–Так, звісно, можемо показати де ви будете щоб залишити свої речі, а потім йди їсти–відповідає жінка

Після декількох хвилин Кроулі прийшов на кухню, вона була просторна, стіл був посередині а на ньому було багато їжі, ніби якесь свято святкували. Сівши на стілець біля однолітка, Азірафаель подивився на сусіда і без зайвих слів простягнув свій малюнок який намалював в дорозі в руки Кроулі. Вогник завжди дивувався його малюнкам, бо фантазія у Азірафаеля було хоч відбирай, Кроулі розглядав кожну деталь і не міг підібрати слова. Поки Вогник дивився на ще один шедевр, Азірафаель розмовляв з родичами розуміючи що однокласникові може бути не комфортно в купі незнайомих йому людей.

За розмовою вони не помітили як пролетів час, вже треба було лягати спати. Побажавши всім надобраніч, мати і батько Азірафаеля пішли молитися а сам Азірафаель розмовляв з Кроулі. В кімнаті була ікона, сірі шпалери, коричневе ліжко з великими подушками. Азірафаель сидів на підлозі на колінах а його руки були на ліжку, він дивився на співрозмовника, а Кроулі сидів на ліжку схрестивши ноги.

–І так, ти знову цілий день в окулярах–сказав Азірафаель перевівши тему
–Знову за своє–дратівливо говорить Кроулі
–Мені то що, я вже звик, а вот родичі постійно питали про це–
–Мг, і що ти казав?–
–Говорив що тобі так подобаеться–
–Сподіваюсь вони охоче повірили–трохи помочавши Кроулі подивився на годинник–так все, спати–

Кроулі лягає на бік так, щоб не бачити співрозмовника. Через декілька хвилин Азірафаель вимкнув світ і ляг поруч з другом.

–Ти не вкритий ковдрою, тобі не холодно?–в темряві запитує Янгол
–… трохи–

Азірафаель встав з ковдри на якій лежав він взяв свій край і загорнув Кроулі як шаурму. Янгол повернув свого Демона до себе, не те що він міг його бачити, але просто хотілося щоб було фактом, що Кроулі дивився на нього. Азірафаель гладив червоне волосся сусіда, зрозумівши що це трохи дивно Янгол знову побажав надобраніч він обійняв свого Демона і уткнув свого носа йому в плече і швидко заснув.

Кроулі дуже сильно почервонів але не сказав і слова, просто заплющів очі і почав спати.

Азірафаель згадував свій другий малюнок який зробив в дорозі, такий хтивий малюнок ніхто не має побачити, особливо родичі, а ще більш особливо той, кого малювали. На малюнку у нього очі були закриті, волосся було на всі боки, рум’янець був усюди, де тільки було дотепно і не дотепно, уявляє, як би мило він виглядав у житті.

–*та й пробаче мене Господь*–сказав в думках Азірафаель перед тим як поглинути в сон.