Зніми її

-зніми її.
Гоуст видихнув і похитав головою.
-Ні, Джоні.
-А якщо з будь ласка?
Саймон роздратовано глянув на Соупа.
-Ні, Соуп.
Джоні розчаровано і дуже по-дитячому випнув нижню губу вперед і ображено глянув на Гоуста.
-Тоді закрий очі.
-Ти сьогодні занадто докучливий, сержант.
-Поки не закриєш очі не відстану, Л.Т.
Ще з декілька секунд чоловіки боролися поглядами, коли Гоуст стомлено прикрив очі та вирішив дозволити Соупу одну витівку.
“Всеодно не відстане”- подумав Гоуст, ще раз тяжко видихнув і закрив очі докінця.
-Тільки швидше, Джоні. Якщо спробуєш зняти маску- відірву руки, і ти знаєш, що я не жартую.
-Добре, добре, ворчуне, я тебе зрозумів: Маску не знімати.
Гоуст всміхнувся під маскою, чекаючи на те що ж зробить сержант. Його сержант.

І тут же відкрив очі, відчувши легкий натиск на його губи через маску. Відсахнувшись від несподіванки, він ошелешено дивився на Соупа. МакТавіш стрімко червонів і прошепотів якесь шотландське прокляття. Гоуст старанно силкував зібрати свої думки до купи.  Джон “Соуп” МакТавіш,його сержант тільки що поцілував його. І зараз він все ще сидить перед ним, шалено червоніючи і пробуючи якось себе виправдати.
Саймону ця картина сподобалася.
Опанувавши себе, він вирішив продовжити цю гру.
Гоуст приблизився до Джоні. Соуп заплющив очі, готуючись до удару в обличчя але нікуди не тікав, приймаючи будь яку реакцію Саймона.
-відкрий очі.
МакТавіш не смів не послухатися і занадто різко розпахнув очі, все ще очікуючи на удар.
Гоуст хитнув головою, та натомість прикрив очі сам.
-ще раз, сержанте.
Соуп завмер і,здається, почав трястися. Він не вірив, не міг повірити, хоча дуже сподівався. Нутрощі зім’яло гірше ніж перед висадкою на поле бою. Щоки, шия і вуха горіли, він так ніколи не червонів.
-щ…що?
Соуп прокашлявся, щоб вирівняти голос і безперервно дивився на закрите балаклавою і маскою обличчя.
-я сказав ще раз, сержанте. Мені повторити втретє, чи команда зрозуміла? Гоуст відрив одне око, голос звучав власно і чітко.
-ніяк ні, лейтинанте.
Джоні потряхувало, проте піти напересік наказу він не міг. При чому наказу, що змушував нутрощі скручуватися, серце калатати, дихання спиратися і надії з’являтися у думках. Він приблизився до Гоуста ще раз і зупинився в декількох сантиметрах, стараючись вловити дихання Саймона.
-ти не знімеш її?
-Джоні, або ти зараз же замовкаєш і виконуєш наказ, або я, клян…
Закінчити йому не дають гарячі губи що торкаються його через маску і нетерплячі великі руки на талії. Коли Джоні встиг? Невже Гоуст теж очікував? Як реагує тіло? Проте всі думки зникають знову як тільки до відчуття тепла і тиску, додється щось вологе.
чортчортчорт, Джоні облизує його через маску???
Гоуст розуміє, що губить контроль над усім, що відбувається коли тихо всхлипує і привідкриває рота, чим сміливий шотландець втотчас користується, просовуючи мокру тканину язиком.

Бляха, стопстопстоп, кричав розум Саймона.

Проте тіло Гоуста відмовляється слухатися наказів (як це робить його сержант) і реагує занадто солодко, на досить просту ласку. Коли  МакТавіш, зовсім нагліючи спустив руки на стегна, і стиснувши притягнув Райлі ближче, викликавши у нього ще один всхлип, Гоуст відсахнувся знову.
-Блядство, Саймон, ти не мав мені дозволити.
-Блядство це ти, Джоні.
Задихаючись, Гоуст зірвав срану маску і кинув кудись далеко в інший кінець кімнати. А потім відкрив очі. І майже зомлів.
Тей погляд, в якому було змішано шок, збудження і нескінченне обожнювання підкошував. В поєднанні з почервонілим обличчям, вухами та натертими тканиною привідкритими губами, Соуп представляв для себе смертельну для Гоуста зброю. Саймон не очікував такої реакції, тому трохи зсоромившись прикрив руками очі Соупа.
-не дивись на мене ТАК.
Джон ніжно (Гоуст зараз точно розплавиться) взяв зап’ясток і відвів від своїх очей. На губах була занадто щаслива посмішка. Він задоволено поцілував внутрішню сторону долоні.
-але ж ти прекрасний!
-чорт, Джоні, перестань.
Не звик. Саймон не звик показувати обличчя, не звик до компліментів, не звик до обожнювання і не звик до довіри…
-ох ні, вертайся до мене в світ, Саймоне.
Те як сержант, його сержант, його Джоні взяв пальцами його підборіддя змусило Райлі здригнутися і покритися мурашками.
– тепер я можу цілувати тебе без дурної балаклави і маски, тому найближчий час ти проведеш поза своєї голови, Саймоне.
Вухо Гоуста в яке і шепотів Соуп чарівно почервоніло (як зауважив сам Соуп, Гоуст млів і тримався щоб не розтектися прямо на підлозі) тому свою подорож губами Соуп почав саме з нього.
Саймон мав чудову пам’ять, тому запам’ятати кожен поцілунок і слово в порядку і інтонаційно правильно не було для нього важкою задачею. Але він точно це не зробив, і ніколи не прокручував цей сценарій в голові, відчуваючи як палають ті самі вуха.
Соуп обцілував його вилиці, щоки, лоба, кожен шрам і родимку. Він шепотів якісь милі(а іноді дуже гарячі) речі в перервах між поцілунками змішуючи англійську, шотландський сленг і іспанську.
Водив кінчиками пальців по віям, кажучи наскільки довго він міг бачити лише їх. Заривався руками в волосся, спускався на шию, плечі, талію (-чорт, твоє тіло ідеальне Саймоне),стегна. Піднімався на спину, окреслюючи сильні м’язи.
Тож коли ледь дихючого, збудженого та зацілованого Гоуста з досить голосним стогоном Соуп вклав на спину, Саймон хотів лиш одного.
-Йобаний пиздец, Джон, ти поцілуєш мене нарешті нормально,  чи я дарма знімав маску?!
В такому вигляді Гоуст не звучав достатньо погрозливо, проте Соуп вмостившись зверху сміючись нарешті торкається губ Гоуста. Райлі стогне і зразу поглиблює поцілунок. Йому вогко, дурманяче і гарячегарячегарячегаряче. Соуп майже без спротиву бере головну роль в поцілунку і те що він творить своїм язиком у роті Саймона це…занадто.
просто….
занадто.
Гоусту віключає мозок докінця, і коли Соуп з посмішкою на губах прикушує його язик і починає легенько смоктати, він стогне знадто голосно. Його вже зовсім трясе, він вигинається на зустріч аномально гарячому тілу і треться. Слина зтікає по підборіддю і Джоні злизує її, відірвавшись щоб Саймон міг вдихнути. У Саймона не виходить зовсім.

-Тихо, Л.Т., це ж лише початок…