Безмежне кохання

тьмяно жовтий колір лампи падав на центр малої на вигляд вітальні. Руки зжимали м’яко плечі Хьонджіна, поки карі очі тремтіли чи то від страху, чи то від інших не відомих на той час для нього відчуттів. Трохи привідкрились губи з невеликим звуком який нагадував “цьом”. Хьонждин міцно зжимав руки на талії Лікса та здається зовсім не збирався відпускати. Він був щасливий, нарешті, нарешті у нього вдалось. Погляд бігав по різним куточкам обличчя Фелікса. Але зовсім не від його краси він це робив.

– Хьон… Хьонджін…– Промовив Лікс з нотою заїкання.

– А? Що? – Промовив Хван з грайливою посмішкою.

Уже по сором’язливий поведінці Лікса той вже міг здогадуватися, що саме буде. Ці пальці які намагались сильно не прижимається до тканини футболки, що б не було больно. Губи які покусували білосніжні як сніг зуби. Очі бігали майже по всій вітальні тільки, що б не зустрічатися з цими шоколадними очима навпроти.

– Я…я…я кохаю тебе Хван Хьонджін!– Лице Лікса відразу почервоніло в ніжно пастельний відтінок рожевого який скоро перетвориться на темний як кров червоний. – Можливо це дивно звучить, після того як я до тебе ставився, але в середині мене увесь цей час було відчуття тепла поряд з тобою…Я підозрював, що це можливо кохання, але як дурель постій відкидав це і…

– Я теж тебе кохаю. – Перебивши сказав Хван зробивши гарні та ніжні очі, через які так і хотілось дивитись на його обличчі.

Голова Лікса відразу відвернулась у сторону, пальці почали трястися не зрозуміло від чого. Ось так виглядає кохання? Міг подумати Лікс по скільки ні з ким більше в житті такого не відчував. І це було досить логічно, поскільки за своє життя у нього навіть майже друзів не було, не те що дівчини чи хлопця в романтичному плані.

Ніжний доторк до підборіддя Лікса не змусив довго чекати і його обличчя швидко опинилось прямо перед обличчям Хвана всього в декількох сантиметрах. Але що ті сантиметри? Зовсім скоро Хьонджін легко чмокнув того в губи. Цей маленький поцілунок відчувався як ніжний порив вітру у спекотну в літку погоду.

– Ліксі заспокойся, не ховайся від мене, я ж не страшний.

– Просто…не привично. – Повільно кивнув Лікс коли вже сказав ці слова.

– Як думаєте сюди хтось може зайти? Чи нам краще…–  Говоривши такі слова солодким голосом, Хван повільно водив губи біля губ Лікса але не торкався їх, що вивести того на почервоніння і у нього це цілком виходило.

– Ну сюди може Чонін прийти щей Х-Хааан.

Не встигши договорити Хван впився пальцям в худі руки Лікса та вийшов швидким кроком з дерев’яних дверей, які вже були і так відкриті. Їх ноги наступали на великі та маленькі камінці. Звуки дітей і більше нічого. Кудишь він його веде? Можна було знати тільки йому на данний період часу.

І так вони ішли досить довго все ще відчуваючи каміння та невиносну спеку зі дзвінкими сміхами дітей і підлітків, а може навіть і вожатих, але зараз не про це. Вони підійшли на самий край табору, за останнім будиночком, якщо пройти трохи далі по добре але не дуже витоптаній стежті було чудове місце для відпочинку, але мало хто туди ходив тому Хван і потащив того за собою.

І ось нарешті обійшовши не одну з посадяних тут тополь з візерунком який нагадував чимось темні, чорні очі. Якщо б таке побачити у ночі Лікс би злякався по скільки боїться темноти, а може боїться що ховається в темноті, а не саму її. Очі їх обох зустріли в перший погляд, річку таж сама в якій вони купалися, але бачили вони цю домівку для різноманітних риб уже в зовсім іншому місці. Над нею похилилась гарна верба, листя якої вже торкалися теплої та прозорої води. Вітру не було тому лише поток річки хотя б якось ворухав гілки та самі листки. Не подалік від берега стояла альтанка з свіжого дерева, від якого так і пахло цим тільки випилиним деревом, лаку не було, просто не встигли покрити. Скоріше всього поставляна недавно. Але напевно це вже не місцевість табору, поскільки навколо в цей період є багато полювальників. Вони крокували по стежті їх кісточки деколи торкались трави яка нагрілась під палким сонцем.

– Нащо…ми тут? – Запитав Лікс трохи все ще з розовими щічками.

– Не притворяйся ніби як не знаєшь. Ти ж не проти якщо ми…? – Повернув голову Хван говорячи ці слова продовжуючи повільно іти до альтанки.

Можливо Лікс і не хотів робити те про що додумував. Але всередині нього щось говорили віддатися не дивлячись на страх і ризик. Можливо це було відчуття яке давало волю всьому, тільки що б коханий не ішов і не кидав його. Але коли виникло в нього це почуття? Після поцілунку, так все помінялось погляди на Хван стали ніжніші, а не ті косі, які він кидав колись. І це тільки но подумати, лише через один, всього один поцілунок.

– Ні…ні ти що звичайно я не проти. – Промовив Лікс повільно переводивши погляд на землю, а то б то на маленькі квіти різних кольорів, їх було видно лише через їх палітру були б вони зелені як трава зовсім би не було їх видно.

– Ну тей добре.

Договоривши ці слова вони нарешті то дійшли до чарівно красивої альтанки. Лікс відразу відчув міцні руки на стегнах, а вже потім ноги відірвались від землі. Хван посадив його на столик який був з’єднаний з альтанкою. Але не встигши зустрітися очима Хьонджін опусти руки до своїх карманів, з яких вже вилазила рука з упаковкою призервативу.

– А ти їх постійно носишь? – Запитав Лікс.

– Ну да. – Промовив Хван уже розірвавши упаковку сильними зубами.

– Мені трохи страшно.

– Не бійся Ліксі все буде добре. Якщо що то кажи.

На цих словах Хван стягнув шорти та труси Лікса та відкинув прямо у кусти з червоними ягодами схожими на калину, але як відому калина не росте на кущах. Довго не чекаючи він легко пихнув Фелікса на спину і перевернув животом до низу. Хван облизнувся і зжав одною рукою оголену сідницю Лікса.

– Виглядає Апетитно чи не так? А точно ти ж не можешь бачити. Але нічого просто уяви те, що я бачу. – Промовив Хван.

Лікс нічого не сказав, лише перебирав пальцями рук від стресу.

– Зараз я всуну в тебе два пальчика без смазки. Прийдеться потертіпи, потім я вже буду заходити в тебе в презервативі тому боляче не буде. Окі? – Максимально заспокійливо сказав Хван погладжуючи дупцю того.

– Угу. – Кивнув Лікс.

Хьонджін повільно вводить в Фелікса два пальця починаючи повільно розтягувати. Лікс тихо зітхнув, відчувалась біль яка змушували трохи корчитися, але порівняно з минулим разом ще були квіточки тому його побоювання потроху зникали.

– Ти такий вузький – Сказав Хван з хитрою посмішкою на лиці, яку на жаль або на щастя не міг бачити Лікс.

Минуло кілька хвилин і коли Хьонджін відчув, що вже достатньо розтягнув він вийняв два пальці і швидко стягнув з себе шорти натягнувши на свій член презерватив. Уже схопившись за стегна того він повільно входив. За цим послідовував стогін який був чутний лише Хванові і Ліксу. Пальці рук Фелікс міцно трималися за краї. Біль відчувалась, але вона зараз для нього не мала ніякого відношення. В середині нього неначе на білий холст виплеснули декілька фарб відразу, але вийшло з цього дуже гарна картина. Ось ще таке займатися коханням? І відчуття під час того і того сексу були зовсім інші. В цей раз перед ним була без крайньо красива природа, але в голові було затуманяно. В очах все було розмите як ніби вікно яке запотіло від морозу. Кохання його змінило. Він прикусював губи, стогнав з кожним товчком який завдавав йому не біль, а величезний поток задоволення.

Хьонджін лише під час процесу поправляв свої волосся для того що б не мішалось. Але відчуття такі як у Лікса у нього не були, лише посмішка освітляла це двух особисте обличчя. Так, він відчував задоволу від процесу. Але це не порівнюється ніколи з почуттями Лікса. Почуття Фелікса охоплювало кохання, безмежне кохання ніби як квітуча лілія яка швидко розпахнула свої пелюстки. А почуття Хвана лише охоплювала хіть задоволення і нічого більшого.

– Я…я…ах…я кохаю тебе Хьонджін. – Промовив Лікс зітхаючи і томно стогначи.

– Я теж тебе люблю Ліксі – Промовляв Хван, а в руках у нього був телефон камера якого була направлена на дупцю Лікса знімаючи весь процес на камеру поки той не бачив.

*****************************

Мій тгк: https://t.me/mymymymy_re

Буду дуже вдячна за підтримку ♡