Спекотний день у таборі

Ясний день стояв. Звуки криків дітей ставали не такими гучними, а мелодія природи лише наповнювала повітря. Це було не обов’язково вітер, це могло бути як тріск гілок на яких наступає люба нога в цьому таборі, а могла бути і вода яка протікає в озері або в річці яка протікала не подалік.

 

Фелікс та Джисон, що б не було ніяких підозр домовились вийти з різних сторін. От якщо Хан вийшов тихо без ніяких проблем, з ясною на все обличчя посмішкою, то Лікса очікував один сюрприз. Так зовні перед самими кущами стояв Хьонджін з сигаретою в зубах яка видавала дим у гору в повітря. Лице виглядало у нього холодне, в очах здавалось він бачив щось інше, але зовсім не те, що було насправді. Тоді Лікс вирішив без роздумів просто обійти його і піти собі далі. Так він і зробив, але щось пішло не те і як тільки він це зробив Хван схопив того за руку і легко швирнув об стінку, підійшовши з тим самим виразом обличчя до того, менш чим за метр. Лікса охопили як і зовні так і з середини, жучки які наче лазили по всьому його тілу. Хоча лицеві так і хотілось кричати, що йому все одно, але самі очі казали що вони дивляться прямо в очі страху. Що ж це було? Страх несподіваності. Все, що завгодно могло відбутися в цей момент, як наприклад в той ранок коли він його згвалтував, це його і лякало.

 

– Щ-що тобі треба? – Видавив з своїх вуст Лікс, дивлячись прямо в ті пусті очі.

 

Декілька секунд Хван мовчав з пустим виразом на обличчі, поки одна з рук уже була в кармані, а друга тримала цигарку. Але потім на обличчі Хьонджіна засяяла як то проміння сонця посмішка.

 

– Пішли на річку, сьогодні жарко. – Промовив Хван викидаючи окурок в стаканчик від чаю який роздавали на сніданок у столовій.

 

На дворі і справді була жара щей ну. Градусів було десь 30, якщо навіть не 35. Сонце сьогодні гріло добре, так що людям які не переносять жару потрібно було краще ховатися або в будиночках або в тіньку. Щей як на зло прохолодний як холодильник коли його відчиняєш вітер не допомагав по скільки його зовсім не було. Придивившись в даль, як наприклад на столову, яка стояла в іншому куткові табору, виднілися хвилі від спеки яка стояла, всі у літку могли бачити їх.

 

– Ого…ти викинув окурок в стаканчик, а не на землю.

 

– Ну да, я ж люблю природу і ніколи не буду її засмічувати.

 

Хван побачив, що це вразило того, всередині нього неначе інший він хотів танцювати від цьої новини.

 

– Ну так що? Ідемо? – Промовив Хван до Лікса.

 

– З якого це дива я повинен з тобою кудись іти? Може у мене є свої плани. – Сказав Лікс схрестивши руки на грудях, явно не хотівши кудись іти.

 

– Ой! Кому ти чешишь? Що ти зібрався тут робити без інтернета? Сидіти разом з Чоніном і дивитися як той в ігри на телефоні грає тільки, що б на двір не виходити, чи може підешь до Джисона? Ой, я ж забув, що він зараз з Мінхо скоріше всього десь вештає. – Промовив Хван з самовпевненим обличчям, але посмішка все ще присутня на обличчі з родзинкою під оком.

 

– Та все досить паяснячити. Я просто нікуди іти не хочу. Тим більше в озері не можна купатися.

 

– Ну давай Лікс. Мені скучно, тобі скучно. І хто взагалі сказав, що ми будемо в озері? Я сказав у річці. Памятаешь ту річку де ми знайшли Мінхо з Джисоном?

 

– Господи не напоминай! – Промовив Лікс з точністю хотівши це стерти с своеї пам’яті.

 

– А вот і буду! Якщо не підешь зі мною! А пам’ятаєшь як Джисон був прижатий Мінхо до…

 

– ВСЕ! ВСЕ! ВСЕ! пішли, тільки я піду плавки прихоплю.

 

– Окі буду чекати біля тої стежки.

 

Вони розійшлися. Уже будучи у будиночку старому як світ, а може і більше, Лікс шукав свої плавки в яких зазвичай плавав. Хоть він і не дуже горів бажання іти, та що тут казати він взагалі не хотів іти нікуди, але все одно жара і справді стояла безмежно спекотна. Нарешті, плавки лежали у самому куткові поскільки Лікс не думав, що вони взагалі колись йому тут знадобляться. Колір в них був чорний, а шнурок за допомогою якого вони тримались був білий. Довжина була десь до половини його ляшки та були достатньо вільні.

 

Як тільки вони знайшлись він під звук деяких скрип дошок вискочив з будиночку, покрокувала до тої самої стежки. Як тільки він звільнився з тіні, відразу відчулась спека. Всього лише пройшовши декілька метрів уже хотілось пошвидше добратися до тої стежки яка стояла посеред прохолод лісу.Слава Богам його будиночок стояв навпроти стежки, потрібно було лише обійти озеро.

 

Уже виднівся Хьонджін у його очах коли він крокував під шльоп його чорних шльопанців. І о так у Хвана було дві пляшки води. Які здавалися газованими це не могло не радувати. Нарешті пришльопавши він став навпроти трохи більшого за ростом Хьонджина. Він відразу відчув руку у себе на голові, яка почала термошити його волосся. Було очевидно, що це робив Хван який широко як і завжди йому посміхався.

 

– Забери! Я тобі не дитина. – Сказав Лікс, відпихнувши легенько руку Хвана.

 

– Ого, голова гаряча. Сьогодні і справді дуже спекотно. – Промовив Хьонджін, повернувши голову на ділянку де стояло спекуче сонце.

 

– Пішли.

 

– Ти сьогодні якийсь не в настрої. – Сказав Хван починаючи іти засунувши руки в кишені. – А ранком коли тобі потрібно було щось такий добренький був.

 

– Тобі не надоїло ходити підколювати мене постійно?

 

– Неа, ти такий мілах коли я це роблю. – З смішком промовив Хван.

 

Лікс просто промовчав і з насупившими бровами повернув голову в ліс зовсім не дивлячись на ледве видну стежку по якій рідко хто міг ходити. було все ж жарко, але тіль високих дерев які здавались взавишки як титани, не давала пройти сонцю повністю. Тому тут було достатньо приемна температура. Чулися лише співи пташок, які як ніби розмовляли між собою на своїй мові. Також деколи, можна навіть сказати, що рідко було чути падання засохлих гілок з сосон. Краєвид був один одні дерева та кущі. Але у очам Лікса навіть такі звичайні речі, могли здаватись захоплюючими.

 

 

Хван ішов на одному рівні з Феліксом. Але деколи він від нудьги намагався зрівняти їхні кроки. В один з таких спроб, він помітив, що Лікс захопившись знову, спіткнувся об суху гілку яка була груба, що б очі могли її помітити, вже його тіло летіло  на землю, суху як таж гілка. Але не встиг він впасти як відчулось, що міцна як сталь або навіть ще міцніше рука Хвана впіймала його за комір чисто сірої футболки. Це змусило тіло Лікса висіти як неваляшка. Гучні розмови пташок, Хьонджін перебив своїм гучним, дзвінким сміхом, який пролунав різко, як вибух повітряної кульки. Очі Лікса затремтіли, а щоки почервоніли. Швидко піднявшись, він насупив брови та мовчки пішов далі, не бажаючи навіть згадувати це. Хван підбіг до того досі сміючись, але вже не так гучно. Рука вже прикривала рот, що б нарешті вже зупинитися.

 

– Фелікс тобі треба зав’язувати так милуватися природою.

 

Лікс нічого не відповів не бажаючи навіть дивитися тому в очі. Чому? Сором, напевно навіть якась роздратованість від сміху того.

 

– Та ну тебе! ігнорщик! – Промовив Хван уже припинивши насилу сміятися.

 

Фелікс досі не говорив, Він і не збирався розмовляти до того часу поки не зміниться тема розмови.

 

І ось нарешті вони дістались тої річки. Її звуки були достатньо гучні. Особливо мелодії хвиль вбивались в вуха їм двом. Чулись голоса квакующих жаб в світло зелених зарощах з комишами які так любив Хван у дитинстві. Це нагадувало якесь незвичне королівство, з своїми жителями якими були жаби і риби, замками і домівками якими були ці заплутані об один одного травами, зі своїми водоймами, не складно здагадатися, що це була вода. Виглянувши можна було помітити дерева з ліва та з права построяні неначе в ряд, як солдати. На іншому березі так само стояли сосни. Були різні маленькі квіти, зазвичай вони були ніжного як небо кольору. Але через високу траву їх було ледве видно. А чому ж була висока трава? Все логічно тут майже ніхто не ходив, тому наявність кліщів тут ніхто не міг заперечувати. Хоча кого це взагалі хвилювало? Звичайно нікого, життя одне. Але потрібно було вийти з тіні, що б підійти до самої водойми близько.

 

– Спочатку переодягнемося? – Запитав Хван.

 

Лікс лише кивнув своєю головою, але потім доповнити.

 

– Тільки я за тим деревом, а ти за тим! – Сказав Лікс вказуючи спочатку на праву частину лісу, а потім на ліву.

 

– Хах…Окей, я пішов.

 

Хьонджін трохи опустив погляд, це свідчило про те що він був трохи розчарований поскільки хотілось переодягатися з ним разом, але він не подав вигляду і покрокувала у ліву частину лісу за дерево яке вказав Лікс. Переодягалися вони не довго, хвилини чотири, п’ять. Тільки ось Хван робив це спокійно, а ось Фелікс оглядувався по сторонах з насторожливими очима. І ні, він не боявся, що зявиться якась тварина або інша людина. Тримтіння проходили лише від тої думки, що за ним може підглядувати Хван.

 

Вони вже стояли на виході з тінька. Лікс у своїх чорних плавках. Хван у свої темно синіх форматом таких як у того. Але очі Хьонджіна були направлені прямо, а ось Лікс лише і дивився на кубіки того. Цей виразно накачаний прес так і кричав, що у спортзалі він провів не один день і навіть не місяць. Руки так і тягнулись до свого живота, що б прикрити свій прямий живіт. На нього раптово подивився Хван піднявши брову, явно побачивши, що той хоче прикрити.

 

– Ти це чого? – Запитав Хван з легкою посмішкою.

 

– Нічого…

 

– Та ну! Я ж бачу, що хочеш свій не накачений живіт прикрити. Хочу тобі по секрету сказати, що він мені дуже подобається.

 

Лікс трохи почервонів. Його це зовсім не радувало. Чому це він повинен червоніти від його компліментів і флірту? Велика честь. Міг подумати він, але тіло так не вважало.

 

– Мені то яка різниця, що тобі там подобається.

 

– Хм…але чому тоді ти червонієшь? А? – З хитрою посмішкою говорить Хван.

 

– Спекотно! Ось чому!

 

– Ну ну – Сказав Хван награно закотивши очі. – Пішли вже.

 

Хван різко схопив того за руку та почав бігти у воду. Відстань була не велика, тому поки Лікс очухався уже відчув нагріту від сонця воду, але все одно вона залишалась такою ж освіжаючою як завжди для нього.

 

– Куди ти так упірвав?! – Прокричав Лікс.

 

– Юху!!!

 

Коли вони пробігли уже до пояса води, то Хьонджін повернувся лицем до того і почав навмисно падати та волокти того за собою. І ось вони з великим всплеском води поглинулись у воду. Глибина була не дуже велика тому, вони змогли б відразу злегкістю винернути. Лікс уже був притиснутий до тіла того, а саме його лице було прижати до грудей. Очі були заплющені тільки у Лікса, а у Хвана були відкриті і він чудово все бачив, його розпирало від задоволи, вигляд того як той притиснутий до нього його сильно тішив неначе як ту дитину. Але пробули вони під майже прозорою водою не довго. Хван винернув міцно тримаючи Лікса за стегна, поки той тримався за плечі того. Голова Фелікса була опущена, а той так і дивився не зупиняючись.

 

– Лікс?! Хьонджін?! – Викрикнув Джисон стоячи разом з Мінхо тримаючись за руки.

 

Ці слова наче пробудили їх. Лікс миттєво пихнув від себе Хвана в сторону. Хван не впав і міцно тримався за землю у воді. Вони обидва дивилися на хлопців як стояли на березі у своїх плавках і з рушниками. Джисон наче був просто здивований тій події, що це так сталося. А ось Мінхо всім своїм виглядом показував, що дуже заінтриговний тим що вони тут двох одні.

 

– А що це ви нашу з Джисоном ідею крадете, а?! – З смішком промовив Мінхо.

 

– Мінхоша!! – Почервонівши викрикнув Хан.

 

– Нічого ми не крадемо…– Лікс згадав той кадр і почервонів так  само як Джисон, а саме як та баночка гуаші з дешевого магазину в містечку де був той табір.

 

– Не вигадуй Мінхо, просто освіжитися прийшли нічого більшого…– Промовив Хван спокійним тоном.

 

– Ну тоді якщо ви прийшли “просто освіжитися” то освіжемося разом. – Сказав Мінхо заходячи у воду за руку з Джисоном.

 

Ті звичайно що були не проти і дозволили. Як тільки вони зайшли у воду на той рівень як Лікс і Хван, то несподівано Джисон почав плескати водою їх всіх. І розпочалась неначе справжня війна. Кожен з них долучився і всі вони відчували воду на своїх тілах, а точніше бриски. Були звучні сміхи, плески, співи пташок. Сонце продовжувало світити на них, але їм настільки було весело, що навіть промені які видавали спеку їх радували. Ось що справжня радість.

 

– Так…Так ось так…молодець, махай ногами. – Промовляв Хван Ліксу поки той вчився плавати.

 

Вже навіть щось виходило, але пропливав він не багато ледве метр. А ось у Джисона все було туго, він відразу тонув.

 

– Все добренько Хані. Значить плавати це не твоє. – З щирою посмішкою промовляв Мінхо, ставлячи Джисона на ноги, легко чмокаючи в губи.

 

Час минав, вони вже довго там були, але для них чотирьох це було порівняно з трьома хвилинами. Вони справді добре проводили час у воді деколи виходячи на берег, що б відпочити. Веселощі полягали в тому як вони ниряли, грали хто довше пробуде під водою, плескали один одного, Мінхо возив на плечах Джисона, а ось Хван возив Лікса. Доречі, катання на спинах.

 

– Я не сяду йому на плечі! – Промовив Лікс схрестивши руки на грудях.

 

– Ну Лікс! Давай! Поборемося. –Сказав Джисон. – А то я тобі вночі не дам спати.

 

– Ну Лікс? Я не кусаюсь, бігом сідай. – Сказав Хван.

 

Лікс закотив очі і обережно сівши на плечі Хвана, він міцно тримався за голову того. А руки Хьонджіна міцно тримали ноги Фелікса. Коли Лікс нарешті всівся, Джисон легко хлопнув долонею по міцному з кубиками пресові Мінхо і також сів на його плечі. Вони підійшли один до одного і руки Хана і Лікса замкнулися в замочок та почали боротьбу. Кожен з них намагався як міг, давлячи своєю масою один на одного, але раптом Хван підсковзнувся на болоті і полетів прямо на Мінхо. Лице було налякане, а коли і до того допетрало то і в того було лице, як ніби він стадо коняк перед собою побачив. Але не встигши закричати вони вже з гучним звуком пішли під воду. Напевно це була карма за те, що він сміявся на Феліксом коли той спіткнувся. Що ж, а Джисон з Ліксом полетіли прямо в сховище вужів і тих жаб. У хащі. Як тільки вони впали у цю болотяну воду прозвучало шурхіт зелені, та квакання багатьох жаб які в момент вискочили звідти. Лікс лежав на Джисонові. Вони відчували різкі нояння в тілі, це були подряпини які виникли від трави яка дуже добре могла порізати шкіру, але не настільки сильно. Коли вже було зрозуміло, що сталось їх очі переглянулися, а потім впали на Мінхо з Хваном які тільки намагались вибратися з кайдан води водночас даючи один одному охлапи. В середині Лікса та Джисона викіпав чайник до такої степені, що здавалось він зараз вибухне і обільє всіх своєю гарячою водою. Їх очі були ледве не червоні. Вони посміли їх викинути в хащі, щей стоять і бьються зовсім забувши про них.

 

– Ви двоє!!! – Викрикрув Лікс з Джисоном одночасно.

 

*****************************

Мій тгк: https://t.me/mymymymy_re

Буду дуже вдячна за підтримку♡