Розділ перший

Наявні спойлери:

 

 

(((Якщо що в тексті, другій сцені, було використано і “they”, позначаючи, що стать точно не відома. Але це дещо проблемно перекладати, тому я просто взяла “він”, оскільки вони все таки припускають саме більш чоловічу стать. В инших випадках зі “they” я старалася просто переробляти речення в безособові максимально)))

 

 

Розділ: перший

— П-прошу…

Альберт Кінлі злякано заскиглив на землі.

Тіло заклякло і завмерло, не в змозі ворухнутися нічим, окрім рота та очей. Калюжа густої рубінової крові застигла навколо русявого волосся, забарвивши шовковисті пасми у спотворений рожевий відтінок. Альберт важко дихав, його очі відчайдушно бігли туди-сюди, поки він розглядав темну і струнку фігури, що походжала позаду-вперед. Чоловік рухався з надзвичайною грацією, силою і впевненістю.

Ця людина була зовсім не схожа на ту, яку Альберт традиційно бачив протягом дня: незграбні посмикування, нетверді кроки, погана постава.

— Молю ! — прохрипів він.

Темна фігура нахилилася до нього, яскраві зелені очі були вкрай неприродними. зазвичай вони ховалися за товстими оправами, але сьогодні ця людина… ця сутність … здали абсолютно нову особистість.

— Що ти там вимолюєш? — лінива посмішка заграла на скульптурних губах хлопця. — Це все звучить чарівно, любий Альберте, але не варте і ламаного гроша. Не чекай від мене милости.

Альберт скрикнув, коли гостре лезо вміло закрутилося в пальцях викрадача, і вістря затанцювало зовсім поруч від його беззахисної шкіри. Хлопчина насміхався з нього, прагнучи викликати жах.

І це працювало.

— За що? — задихаючись, запитав Альберт.

Оголене тіло здригалося через мінусову температуру в кімнаті, але найбільше його турбувало не це. На шиї кривавилася пекуча рана. Металевий запах крові був приголомшливим, та він знав, що це ще не все, що йому доведеться витримати.

— За що? — глузливо повторив хлопець. Він звів чорну брову дугою. — Люблю це питання.

Альберт болісно ковтнув, відчайдушно бажаючи, щоб його почули. Нагорі спали його дружина і троє малих діток. Може, його крики долинуть до них? Хоча, судячи зі самовпевненої посмішки на вустах юнака, можна було припустити, що його сподівання були марними.

Він спостерігав великими зневіреними очима, як хлопець зігнувся, схиляючись до його нижньої частини тіла. Долоня в рукавиці притиснулася до його живота і повільно ковзнула вниз до інтимної зони. Пальці зачесали лобкове волосся, перш ніж зупинилися на паху.

Альберт прикрив очі, жах і покірність обпікали живіт і груди.

І от… дещо несподівано… його емоції різко змінилися. І не на краще. Вони вийшли з-під контролю, він не міг… не міг зрозуміти! Замість страху він відчував непереборну хтивість. Альберт застогнав крізь жах, коли його член затвердів майже до болю і це, безумовно, було ненормально.

— За що? — повторив хлопець. — За те, що… мене від тебе нудить. Я справді відчуваю твій огидний присмак. Немов залазить мені під шкіру. Я відчуваю те, що і ти… — викрадач кинув на Альберта гидливий погляд. — Відчуваю, наскільки зіпсованою і брудною є твоя душа.

Альберт перевів погляд догори, коли кінчик ножа торкнувся нижньої частини його ерекції. — О Боже, будь ласка, ні.

— О Боже, так, — хлопець ледь помітно посміхнувся. — Гадаю, так буде справедливо, — раптом дражливий і грайливий вираз обличчя викрадача зник, залишивши на його місці лише темний і небезпечний блиск. — Ті дві дівчинки… — юнак замовк. — Дай-но пригадати… Нагадай, як їх звали? А, точно… Еріка і Сандра. Пара невинних семирічних дітей, яких ти вважав за потрібне зґвалтувати, поки вони стікали кров’ю до непритомности. Твоєї брудної ДНК мало б бути достатньо, щоб засудити тебе, але ти… у вас, впливових політиків, завжди є своя людина, чи не так?

— Ні, ні… Я не чіпав тих дівчат!

— Брехня!

Кінчик ножа встромився в його ерекцію, вирвавши пронизливий крик бідолахи. — Гаразд! Годі, досить! — Альберт скрикнув, все ще в якийсь спосіб відчуваючи потужну похіть попри очевидний біль і жах. Це було неприродно. Неначе хлопчисько міг якось…

— Так, я зробив це! Я зґвалтував їх! Молю, досить. Прошу. Я не міг себе контролювати! Те, що я накоїв, неправильно, я знаю.

Погляд зелених очей повільно сповз з ерекції на обличчя Альберта. Мимоволі незворушний вираз обличчя хлопця подарував Альберту проблиск надії. — Якби ти справді каявся, я б це відчув. Так сам як відчував наскільки понівеченими та розбитими були ті дівчатка після твого лікування. Вони повік не зможуть повернутися до колишнього життя. Вже ніколи. І ти теж. — У ясних зелених очах спалахнув вогник божевілля. — Я буду неабияк цим насолоджуватися.

Лезо здійнялося й Альберт угледів, як крізь криваве віддзеркалення на нього дивиться бліде, запале обличчя.

— Будь ласка… Гаррі! Прошу, не треба!

Лезо рвучко й агресивно опустилося.

. . Мрії . .

— …що підтверджує нашу гіпотезу, що Кустос — чоловік.

До кімнати увійшов міністр магії і Кінґслі відвів погляд від слідчого аврора. Старший аврор підкликав чоловіка до себе, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя, коли родина жертви заглядала у відчинені двері.

Однак, як тільки двері зачинилися, вираз його обличчя потьмянів.

— Це ж він? — запитав міністр, кругом обходячи оголене тіло Альберта Кінлі.

Старший чарівник виглядав поважно і шляхетно, темними очима оцінюючи понівечене тіло. Його погляд затримався на розчленованому статевому органі. Всі присутні чоловіки здригнулися і відчули, як клубок підступає до горла від гіркого співчуття.

— Він? — прогарчав Кінґслі. — Ви про Кустоса? Так. А хто ж іще це міг бути?

Міністр кинув на нього виснажений погляд, перш ніж продовжив розглядати невимовних, які збирали зразки волокон, крові та все, до чого могли дотягнутися руками. Їхні палички рухалися біля тіла, повідомляючи їм про будь-які рідини, які були попередньо витерті. Крім крові Кінлі, нічого не було виявлено.

Як і завжди.

Кустос, ім’я, яке преса дала нещодавньому британському серійному вбивці. Дослівний переклад — “захисник” або “охоронець”. Ім’я було доречним і водночас прославляло вбивцю, який обирав своїх жертв на основі їхнього кримінального минулого. Всі жертви Кустоса були засуджені або звинувачені у злочинах, але так і не були притягнуті до відповідальности. Дехто міг би сказати, що Кустос є героєм. Можливо, за те, що позбавив суспільство покидьків, які ніколи не були б покарані за свої злочини.

Але Кінґслі був навідріз не згоден.

Кустос був нічим не кращий за своїх жертв. І Кінґслі ненавидів це кляте ймення. Як би він не хотів змінити те на щось більш нейтральне, та ЗМІ вхопилися за цю історію і перетворили її на фарсову нісенітницю. Ця публічність і слава, швидше за все, зіграла на руку їхньому вбивці.

— Десятиліттями Британія не знала серійних вбивць. Останнім був Ґріндельвальд, — пробурмотів Сіріус Блек у тиші кімнати. — Правда, такі вбивства вкрай рідкісні у магічному світі. Його злочини безжальні, криваві й майже маґлівські. А ще Кустос не використав магію у своїх убивствах, — аврор обійшов тіло кругом. — Хоча це довгий процес, але є способи відстежити магічні підписи. Маґлівські засоби теж можна визначити, але не по тих слідах, що він залишає після себе.

— Отже, Кустос недурний, — пробурмотів міністр, замислившись. — Судячи з усього, він давно стежив за нашим колегою.

Група слідчих звернула увагу на міністра Редла, могутню, впливову та шановану людину.

Редлу було десь за сімдесят, проте вік анітрохи не вплинув на різкі аристократичні риси обличчя. Його волосся було зачесане на бік і коротко підстрижене, на голові відблискували безліч сріблястих локонів, колись чорних, як смоль. Зазвичай Кінґслі побачив би стриману маску незворушности, якщо не гіпнотизованої нудьги.

Але зараз ті карі очі живо сяяли з-під окулярів.

— П’ять тижнів тому звинувачення в подвійному зґвалтуванні з Альберта Кінлі було знято. Після цього ЗМІ перестали писати про це, а увага громадськости переключилася на инші речі. Отже, наш хлопчина терплячий. Він чекає, доки його здобич розслабиться, перш ніж завдати удару, — Редл присів поруч з бездиханним тілом Альберта Кінлі. Здавалося, що він анітрохи не збентежений трупом. Втім, на той час вони вже всі звикли.

— Його попереднім жертвам також було висунуто звинувачення і знято за кілька тижнів або і місяців до їхньої смерті.

Поки що вісім смертей. Перших двох було вбито недбало, проте на місцях злочинів не було ніяких речових доказів, жодних ознак застосування магії. Кустос був там п’ять місяців тому, а Міністерство все ще не спіймало серійного вбивцю.

— Однак, — продовжував Редл. — його самовпевненість досягає своєї вершини. Не тільки тому що місця злочинів залишаються чистими, але і тому що кількість вбивств зростає. Час між кожною жертвою стає все дедалі меншим.

— Саме тому ми повинні зловити цю сволоту до того, як у неї з’явиться нагода удосконалити свою майстерність, — гаркнув Вілкінсон. — Її причини можуть бути чарівними для громадськости, проте вона прагне уваги. Незабаром у неї не залишиться злочинців, яких можна вбити, і вона звернеться до невинних, щоб угамувати свою жагу.

Це була непогана гіпотеза на думку Кінґслі, але його увагу привернув скептичний вираз обличчя міністра.

— У вас є инші догадки, пане міністре?

Коли Том Редл став міністром чотири роки тому, працівникам Міністерства знадобилося чимало часу, щоб призвичаїтися до його зухвальної вдачі. На відміну від Фаджа, Редл брав діяльну участь у керівництві Міністерством. Тож не дивно, що Редл переплигував з одного відділу до иншого і деякий час працював пліч-о-пліч із працівниками. Завдяки гострому розуму та широкому спектру здібностей, Редл міг надати будь-якому відділу Міністерства необхідну допомогу. Через деякий час політики та співробітники почали захоплюватися Редлом.

Звісно, багато хто захоплювався ним ще до того, як той став міністром. Навіть трохи аж нудотно. Він був шанованим професором у Гоґвортсі перед тим, як поринути в політику з головою.

Щоправда, деякі чарівники не дуже охоче приймали чужинця до себе у відділ, нехай це і був сам міністр.

Наприклад, у відділі аврорів були слідчі, які хотіли проявити себе гідними для подальшого зростання по службі. Кінґслі бажав дати своїм людям нагоду, але, коли йшлося про їхнього нинішнього серійного вбивцю, була потрібна будь-яка корисна інформація, яку він міг отримати.

Схиблений на контролі, Редл надмірно стежив за Міністерство і людьми в ньому. Здавалося, він знав імена й інтереси кожного та використовував це собі на користь. Те, що хтось на кшталт Кустоса кинув прямий виклик Редлу та його Міністерству, ймовірно, спонукало міністра приєднатися до цієї справи, так само як і аврорів.

Кінґслі знав одне. Він переверне пекло і землю догори ногами, щоб тільки бути з Редлом під час зустрічі з Кустосом.

— Хоч припущення і слушне, але я не згоден з аврором Вілкінсон, — Редл схилив голову, пильніше вдивляючись в обличчя небіжчика. — Йдеться не про увагу. Для нього це не забава. Якби це було так, то Кустос грався б з нами в кота і мишку, не залишаючи поза увагою ігри зі своїми жертвами. Він міг завдати Альберту Кінлі незліченну кількість ножових поранень, перш ніж той помре. Хіба тільки якщо не знав добре людську анатомію. Кустос був здатний одним прямим ножовим ударом в груди миттєво вбити свою жертву.

— А як щодо хуя? — різко вигукнув один з аврорів. — А шия? Та він, дементор побери, грається!

Редл метнув на чоловіка холодні очі, продовживши лише тоді, коли молодший аврор відвів погляд. — Блеку, — звернувся Редл до чарівника, що сидів поруч. — Ти згоден, що наш убивця — чоловік, чи не так?

— Звичайно, пане, — різко кивнув Блек. — З огляду на кількість синців на тілі, я б сказав, що ми маємо справу з великим чоловіком. Імовірно, навіть більшим за самого Кінлі. Шість футів і п’ять дюймів? Можливо, двісті двадцять фунтів.

— Цілком можливо, — посмішка Редла давала зрозуміти, що він просто лестив Блеку. — Хоча, я б побився об заклад, що наш серійний вбивця дуже стрункий, якщо не сухорлявий, чоловік. Можливо, середнього зросту, — погляд карих очей ковзнув по обличчю Блека. — Існують і бойові мистецтва. Те, що особа може бути жінкою або невеликим чоловіком, ще не означає, що вона фізично неспроможна.

Одна з трьох авророк поклала руки на стегна, незадоволено дивлячись на Сіріуса Блека.

Редл злегка посміхнувся. — З огляду на те, що наш вбивця використовує фізичні та медичні засоби для седації, припустив би, що маємо справу з чарівником із тісними зв’язками у світі маґлів. Або, можливо, з кимось, пов’язаним з органами влади.

— Органами влади? — нерішуче перепитав пісочний блондин.

— Погляньте на синці на його руках, — заступився за Редла Вілкінсон, дивлячись у бік рук. — Це нагадує техніку, якій аврори навчають своїх новобранців і студентів, коли ті проходять тренувальний табір.

У кімнаті запанувала тиша. Вбивця міг бути одним із них. Кінґслі на мить стиснув кулаки. Вілкінсон мав рацію. Синці на тілі жертви були настільки точними та неповторними, що було зрозуміло, що це і були бойові прийоми, яких вони навчають аврорів.

— Синці невеликі, а це означає, що наш нападник невисокого росту. Ймовірно, аристократичного походження, — говорив Редл неначе нудьгуючи. — Напевно, він був у рукавицях?

Махнувши паличкою над синцями та розглядаючи результати, невимовна відповіла схвально. — Шкіряних рукавицях.

Редл випростався і темно посміхнувся. — Також невисокий зріст може пояснити надріз на горлі. Таке зазвичай застосовується зі спини, щоб легше контролювати своїх жертв, — брунатні очі глянули на молодшого аврора, котрий раніше перебив. — Це пояснює наявність рани на шиї. Що ж до розчленування, то це напряму пов’язано з обвинуваченням Кінлі у зґвалтуванні. Наш вбивця вершить своє правосуддя. Він не грається.

— Та він насолоджується цим! — прогарчав Вілкінсон.

Редл відповів холодною, безгубою посмішкою. — Так, впевнений, що це дійсно правда. Проте він не вб’є нікого, кого вважає “невинним”.

— Середньостатистичний чоловік, найімовірніше, кавказець, — мовив Блек у свою паличку, фіксуючи всі потрібні нотатки та нагадування. — Має причетність до тренувальних таборів аврорів та бойових мистецтв. Охайний, кмітливий, самозакоханий, найімовірніше, нарцис… що вказує на те, що він, вочевидь, навчався на Слизерині… — пробурмотів чоловік, ігноруючи роздратовані погляди своїх співробітників.

“Домінантний,” — подумав Редл і примара посмішки промайнула на його обличчі.

— Перед нами лідерський персонаж, який виступає проти норм і кидає своєрідний виклик органам влади. Вважає, що тільки він один здатен відновити справедливість. Стати героєм для тих, хто не може помститися. Діє один. Б’юся об заклад, він або якось пов’язаний з аврорами, або займає впливову посаду, можливо лікар чи юрист. Йому потрібно бути обережним і організованим.

— Мг. Гаразд. Та може, все таки, звернемо увагу на певного слона в кімнаті? — запитав Блек, зробивши відповідні нотатки.

Аврори й невимовні, глянувши в обличчя покійника, призупинили свої заняття.

— О, штани Мерліна, чому всі його жертви подихають з усмішками? Неначе їм смакує процес вбивства. Ніяких знеболювальних засобів в організмах жертв не було знайдено. Вони відчували все. Чому ж тоді їхні обличчя такі безтурботні, хоча вочевидь смерть точно не була безболісною?

Кінґслі невідривно стежив за Редлом, який, роздумуючи, притиснув кулак до вуст.

— Може він посмертно маніпулював їхніми обличчями… — припустив хтось. ”

. . Темрява . .

Гаррі запустив у розкуйовджене волосся руку, водночас намагаючись змахнути иншою з сорочки пролиту каву і стискаючи при цьому горнятко з нею ж. Люди в кабіні ліфта гидливо глянули на нього, коли на підлогу пролилося кілька крапель гарячого напою. Хлопець похапцем взявся вирівнювати каву, водночас сором’язливо усміхаючись настороженим пасажирам.

— Перепрошую, — промимрив він, бачачи, як жінка хустинкою витирає забруднені кавою високі підбори.

Важко зітхнувши, вона вимушено усміхнулася. — Може, наступного разу на каву варто наслати Вінґардіум Левіоза? Або якесь заклинання, котре запобігатиме проливанню. Ти ж чарівник, любий, забув? — тільки-но ліфт спинився, вона прошмигнула повз нього і поквапилася вниз коридором.

Постійно поспішає.

Гаррі, опустивши голову, незграбно відсунувся до краю коридору, поки повз нього проносилися люди. Хлопець спостерігав за ними з-під непокірного чуба, покрутивши горнятко кави. Вони просто прямували за отарою. Майже всі. Вранці кожного робочого понеділка це так гірко помітно, що аж боляче, особливо після довгих вихідних.

Він не міг звинувачувати їх у чомусь. Ці люди здебільшого були невинними. Проте така невинність балансувала на межі навмисної наївности й цілковитої дурости. Невже вони не розуміють, що весь цей світ корумпований? Політики володарюють у світі, безкарно скоюють злочини, котрі ніхто і ніколи не повинен був скоювати.

Гаррі знову запустив свої пальці у волосся, інтенсивно скуйовджуючи до болю. Вони бачили те, що хотіли. Стиснувши щелепи і гнівно вдихнувши через ніздрі, Гаррі вчепився у горнятко кави.

— Дурні, — злісно буркнув собі під ніс.

Закинувши голову, він відчув, як нервово посмикується верхня губа, а пальці тремтять. Зараз був явно не час для нервових зривів.

Відколи померли його батьки, та й самому довелося побувати на порозі смерті, він став схильним до нервових зривів. Хоч це й трапилося позаторік, а втім, не давало йому спокою. Та йому було лише двадцять один, а він вже був вкрай виснаженим і знесиленим. Його гризли жахіття, компульсивні розлади і певна таємниця, настільки темна, що навіть йому самому було часом від неї гидко.

Проте він ніколи не шкодуватиме про це. Просто не міг. Саме це дозволяло йому зберігати ясність думок у цьому корумпованому і повсякденному світі. Після жорстокого вбивства його батьків і виходу на волю їхнього убивці, вся особистість Гаррі суттєво змінилась.

Далеко не в кращий бік.

Ні! Наразі не було часу згадувати минуле чи своїх бісів. Це було зарезервовано до вихідних. Його вихідних.

Тільки-но Гаррі накрив горнятко кришкою, як хтось врізався йому в плече, від чого воно відлетіло геть. Як тільки він побачив, що чашка розбилася, а кава розплескалася по коридору, яскраво-зеленуваті очі звузилися в щілинки. Він повернув голову, щоб глянути на чоловіка, котрий налетів на нього, і його різкий гострий погляд зустрівся з такими же, якщо не більш, пронизливими очима.

Гаррі моргнув, обличчя розпливлося у відпрацьованій ніяковости.

— Вибач, хлопчику мій, — перепросив міністр, задер підборіддя і глянув згори вниз на розгубленого Гаррі. — Пан Поттер, правильно?

Гаррі слухняно схилив голову, хоча всім тілом був проти. Для видимости, для безпеки. Він мусив нагадувати собі про це. Одного дня, колись йому вистачить впевнености, щоб показати свою справжню натуру. Але, поки для нього все було надто новим, зарано.

— Так, пане міністре.

Кількість разів, коли він стикався з Редлом, можна було перелічити на пальцях однієї руки. Це завжди було мимохідь, той ніколи не помічав його та навіть не заговорював. Але міністра знали всі. Гаррі не міг не помічати його, незважаючи на те, як дратівливо вміло той сипав нудотно-солодкими слівцями в бік кожного, хто траплявся на його шляху.

Політики огидні.

Редл зітхнув. — Перепрошую, дуже поспішаю, инакше б я придбав вам нове горнятко кави. Можливо, иншим разом? — пропозиція майбутньої взаємодії хоч і вселяла надію, та на ділі мала в собі мало чого реального.

Гаррі, анітрохи незацікавлений, глянув поверх Редлового плеча. Він вгледів Сіріуса з групою колег-аврорів. Коли той помітив Гаррі, то пожвавішав і поплив назустріч крізь натовп. Прекрасно. Необхідна і довгоочікувана розрядка. Гаррі не вельми полюбляв Редла, особливо коли той був для нього таким невідомим.

Власне, увесь коридор, котрий почав поволі наповнюватися аврорами, мав безрадісний присмак.

Пригнічений.

Гаррі прекрасно вловлював причину такої серйозности. Завдяки вродженому хисту до емпатії йому було легко відстежувати стан инших та вдало маніпулювати їхніми емоціями. Нині ж колектив аврорів був схвильований їхньою нещодавньою знахідкою. А от почуття Редла, навпаки, ніяк себе не проявляли. Неначе суцільний мур, перегороджуючи будь-яку емоцію, що линула від нього, був між ними.

Можливо, Блокологія. Чи просто Редл був позбавлений емоцій. Хай там як, зрештою, це дещо втішало Гаррі, але й водночас непокоїло. Він вперше зустрів когось, кого не зміг би прочитати, за винятком хіба що свого колишнього директора.

Ах, Дамблдор. Ця родзинка його навчання в Гоґвортсі.

— Гаррі! — Сіріус потягнувся і закинув руку йому на плече. — Як же приємно тебе застати. Якраз вчасно, щопонеділка вранці з моїм горнятком кави, — усмішка чоловіка потьмяніла, коли він помітив розбите горня кави і наявність Редла, який стояв поруч з ним. — Міністре Редле, ви ж знаєте Гаррі, мого хрещеника.

Гаррі стежив за Редлом з-під вій, спостерігаючи за чоловіком так само, як той за ним у відповідь.

Редл кліпнув, повернувши погляд до Сіріуса, ефективно перервавши зоровий контакт з Гаррі. — Авжеж, — немов неприємно вражено відрізав політик. Зрештою, він був відомий завдяки своєму надзвичайному хисту розпізнавати майже всіх працівників Міністерства. — Гадаю, що він працює у відділі магічної фізичної культури і спорту, правильно?

— Ваша правда, — відгукнувся Сіріус замість Гаррі. Його груди зненацька роздулися від гордощів. — Взагалі він був ловцем в самій збірній Англії з квідичу. Тільки-но закінчив школу, як його відразу ж запросили ввійти до складу.

О Мерліне. Невже Сіріус справді поводиться як пиндючливий хрещений татусьо? Гаррі легенько посміхнувся, опустивши обличчя. Сіріуса вся ця ситуація повністю влаштовувала, чи не так? Хрещений то не мав діточок і, звичайно ж, хутко вліз до Гаррі з опікунством, тільки-но Лілі і Джеймс загинули. Гаррі не дуже то й виступав проти бажання татуська хрещеного. Воно то анітрохи йому не заважало.

— І справді, — озвався Редл, приховуючи під удаваною зацікавленістю свою байдужу нудьгу. — Так, це, що ж, вражає. Однак, боюся, мені час іти, як і вам, пане Блеку. Мені дуже приємно було нарешті познайомитися з вами особисто, пане Поттере.

Гаррі мляво стиснув простягнуту руку, понад усе воліючи розчавити її.

Він спостерігав за тим, як чоловік рушив коридором, зауваживши, що той навіть не оглянувся. Насправді, це дещо обезнадіювало. Адже Том Редл мав би бути просто геніальним. А натомість він був таким самим, як і всі вони. Бачив лише те, що бажав. Гаррі Поттера, названого сина Сіріуса Блека, недолугого й антисоціального молодого чарівника, аж ніяк не Редлівський ідеал серійного вбивці.

— Над справою працює тепер і він? — поцікавився Гаррі, слідкуючи за тим, як Редл увійшов до кабінету аврорів.

Обличчя Сіріуса потьмяніло. — Покидьок, — беззвучно промимрив він.— Вештається по відділах і пхає свого носа куди не просять. Авжеж, в такий-то час зацікавився нашим відділом. Він зараз просто відбере всю належну нам хвалу і шану, а потім ще й скупається в ній.

— Правда? — здивовано перепитав Гаррі. — Він взагалі не працював в моєму відділку.

Сіріус хихотнув, поклавши свою лапу на Гарріну маківку. — Пощастило ж тобі. Цей чолов’яга все ж собі загарбує. Дементровий ханжа, не инакше…

Чоловік продовжував лихословити міністра, не звертаючи жодної уваги на Гаррі, котрий в цей час спрямував її на Редла. Молодий Поттер стежив за міністром крізь шибку. Гаррі легко міг розгледіти панівну поставу чоловіка і явну зверхність. Хоч Редл і показував Міністерству покірливість, Гаррі безпомилково розглядав справжню личину під цим.

В цьому чоловікові було щось, що Гаррі розпізнати не міг.

Очевидним було те, що Редл вельми високої думки є про себе. Йому подобалося взаємодіяти з тими, хто, на його думку, були нижчими за нього, проте Гаррі то прекрасно розумів, що той ледве зносить їхню присутність. Тепер він бачив, що для того, щоб поспілкуватися з ним, Редлу було потрібно докласти чималих зусиль. Якби тому не потрібно було підтримувати власну репутацію, він упевнений, чоловік би навіть не зупинився, щоб перепросити за те, що налетів на Гаррі.

Знеобачка Редл глянув на Поттера, зустрівши погляд крізь скло. Гаррі одебелів вперше за довгі роки. Вже дізналися про нього, так? Чи зможе довести провину Гаррі Том Редл?

Ні.

Ніхто не був настільки вправний, за винятком самого Гаррі.

Редл наблизився до вікна, загостривши зеленоокий погляд на собі. Міністр покликав Сіріуса всередину, перш ніж гримнути жалюзями, відмахнувшись від Гарріного взору. Молодший чарівник застиг. Гнів сердито булькотів на поверхні. Ця надзвичайна зухвалість. Не в жарт зачіпляла Гарріну гордість.

— А он він до тебе, схоже, неабияк пристрастився, — промовив Гаррі з ледве стримуваною отрутою в словах.

Вчепившись руками в боки, він розглядав Редла. Чи був цей чоловік дійсною загрозою?

Він не дізнається це доти, доки все не набуде нових відтінків, та одне вже було ясно. Гаррі доведеться стежити пильно за цим паном і хрещеним татуськом. Він не міг дозволити маніпуляціям Редла, як міністра, крутити Сіріусом, як заманеться. Це його хрещений, а не Редлова лялечка. Останній міг бути хоч яким владним, коли йшлося про його Міністерство і співробітників у ньому, та Гаррі точно був не менш територіальним.

— А кому я б не був привабливий? — Сіріус розмірковував уголос, задумливо вдивляючись в обличчя, перш ніж вибухнути гучним реготом.

Лише за мить Гаррі збагнув, що йому належало усміхнутися. Він був настільки захоплений Редлом і можливою загрозою, яку той ніс, що реакція його була млявою. Сіріус замовк, помітивши, як незграбно Гаррі оговтується. Важка рука ляснула того по спині, стиснувши зашийок.

— Все гаразд, Гаррі? — стиха спитав Сіріус.

Гаррі легко отямився, похмуро всміхаючись до хрещеного. Він справді плекав до Сіріуса щиру приязнь, яку після того випадку майже не відчував ні до кого. — Так, просто трохи розгублений, гадаю, — він глянув на розлитий напій. — Мені шкода, що так вийшло з кавою.

— Без проблем, малий, — ще раз стиснувши його шию, Сіріус змахнув чарівною паличкою і прибрав увесь той безлад. — Як щодо обіду сьогодні?

— Авжеж так, — відповів з усмішкою Гаррі. — Якщо, звичайно, зумієш втекти. Якщо я тебе не застану, то вважатиму, що ти опинився все таки в полоні Редла.

Сіріус мигцем підморгнув, прямуючи до кабінету аврорів. Гаррі проводжав того очима і його усмішка поволі темніла, набуваючи насуплених обрисів. Попри свою обачливість Гаррі відчував певний азарт від того, що йому доводилося заплутувати сліди, маючи на хвості цілу команду аврорів. Це мало чим відрізнялося від останніх кількох місяців, але тепер Редл особливу зацікавленість проявляв до цієї справи.

До нього.

Гаррі з великим нетерпінням чекав моменту, коли зможе вивести Редла з гри, змусивши того виглядати дурнем перед усім Міністерством.

. . Зіткнення . .

Кінґслі повільно просувався вперед, не спускаючи очей з чоловіка, який сидів за столом, обкладений стосами документів і сувоїв. Якби Кінґслі не стежив за міністром протягом дня, він навіть не здогадувався б про поточне місцезнаходження цієї людини. Як дивно, цей чоловік настільки зацікавився справою Кустоса, що аж поховався у відділі архіву.

— Знайшли щось, що може стати в пригоді? — спитав Кінґслі своїм низьким баритоном.

Редл ледь помітно підскочив, передбачувана реакція, кинувши приголомшений погляд на Кінґслі з-за свого плеча. — Авроре Шеклболте, — з полегшенням зітхнув чоловік. — А я і не знав, що ви проявляєте такий інтерес до стеження за мною вздовж всього Міністерства, — в усмішці міністра відчувалося певне напруження.

Кінґслі відкашлявся і увійшов до невеликої кімнати, зачинивши за собою двері. Завдяки багаторічному досвіду і майстерності, Кінґслі міг наближатися до міністра настільки непомітно і обережно, наскільки це взагалі можливо. Його долоня за звичкою намацала кобуру чарівної палички, перш ніж спинитися біля крісла Редла. Він окинув темним оком документи, після чого зупинив погляд на очікуваному обличчі міністра.

— Мені важливо переконатися, чи ми на одному боці, — тихо пробурмотів Кінґслі.

Редл підняв витончену брову. — Стосовно?

— Кустос, — підкреслив Кінґслі.

Міністр у відповідь насупився. — Я… перепрошую, авроре Шеклболте, та щось я не пригадаю того моменту, коли б це у вас могло скластися враження, нібито я в спілці зі серійним убивцею.

Редловий тон спонукав Кінґслі відчути себе дурнем, раз він взагалі такий запитав, однак водночас він добре розумів, що за допомогою цієї політичної тактики його намагаються втихомирити і спрямувати розмову в потрібне русло. Кінґслі помістив руку на стіл, після чого сперся на його спину. — Тоді даруйте мені, міністре Редле, за моє безцеремонне запитання, — він глянув вниз на розслаблені долоні Редла на столі. — Проте сьогодні вранці ви, здавалося, виявляли велику сильну зацікавленість до Кустоса . І, здається, присвячуєте свій вільний час перегляду давніх судових справ, хоча не говорили жодному з моїх підлеглих про це.

— Перепрошую за старечу цікавість, Кінґслі, — тонко усміхнувся Редл. — Шкода, що мене заінтригував хтось такий грубий і жорстокий, та ви повинні усвідомлювати, що я сприймаю це особисто. Минуло уже п’ять місяців, а ви і ваша команда досі нічого не придумали.

Під виглядом щирого знайомства пролунав ляпас. Кінґслі скоригував свою позицію до більшої захисної.

— Що стосується судових справ, то це було радше шосте відчуття. Мені не хотілося поділитися власними здогадками, бо була ймовірність, що ті б ви були хибними, — Редл зняв окуляри і хустинкою протер їхній скельця. — Можливо, я дещо параноїк, авроре Шеклболте, проте, чи є ще якась причина ваших раніше висунутих звинувачень?

— Звинувачень? Я не це мав на увазі, пане міністре, — зіткнувшись поглядом з такими ж темними очима, він ніби зізнавався. — Ширятися щодо чутки створення таємного групування кваліфікованих небезпечних осіб, які співпрацюють з нашим Міністерством. Хоч я і не проти наявності такого висококласного підрозділу, та все-таки вважаю неприйнятним, аби серед його учасників були й певні серійні убивці. Кустос має бути покараний відповідно.

Редл дивився на нього твердо і холодно, перш ніж розпливтися в широкій усмішці. Хихікання вислизнуло з-під його зубів, поки він ласкаво кивав аврору. — Це завжди так забавно чути, які байки розпускають наші співробітники, Кінґслі. Мушу вас запевнити, що під моїм керівництвом не перебуває жоден «висококласний підрозділ», — Редл вкотре хихотнув. — Для виконання таких завдань у мене є аврори та невимовні. Зрештою, політичні перемовини ніколи не є хибним рішенням для керування країною, згодні?

— Так, так, безумовно.

Кінґслі відштовхнувся від письмового столу, розтираючи потилицю з тихим соромом. Звісно, це були лише домисли, розумів і він, але мусив переконатися в цьому особисто. Ввічливо кашлянувши в кулак, Кінґслі рушив до паперів розкладених перед Редлом.

— Знайшли щось вартісне? — поцікавився він більш легким тоном.

Редл окинув його шилену голову оком, перш ніж починати набирати перетинок паперу. — Взагалі-то, я був натрапив на дещо дуже цікаве. Перед тим, як звинувачення було знято, усі жертви Кустоса стали перед судом або були звинувачені у скоєнні злочинів, — Редл знову поправив окуляри на носі і постукав по згорнутій папці з файлами. — З восьми жертв, ті, що опинилися на лаві підсудних, мали дещо спільне.

Кінґслі випрямився, його зіниці трохи розширилися. — Так?

— Різні адвокати представляли інтереси кожного з них, але у вісімдесяти відсотків наших позивачів була одна і та ж захисниця.

— Хто? — різко запитав Кінґслі, не в змозі повірити, що в них з’явилася перша зачіпка.

Це мало б сенс. Прокурору, що представляє інтереси позивачів, було дуже прикро б програвати справу своїх підзахисних. Прикро видно, що ґвалтівники та вбивці залишилися безкарними, і тому б хотілося помститися, скоївши вбивство. Також Редл сказав, що Кустос , найімовірніше, обіймає вдень високу посаду. Адвокати мають чималу владу.

Редл підвівся.

— Герміона Ґрейнджер.