Щось хороше у жахливім дні

Коли я був дитиною матір часто мені казала: “Хьоджіне, кожна людина має сого янгола охоронця, котрий стежить за нашими вчинками і оберігає за потреби. Тож будь чемний і в потрібний момент твій янгол допоможе чи захистить тебе” Та скоріш за все вона це казала аби я був слухнянішим, або ж моєму янголу на мене начхати.

Сьогоднішній день навіть почався з нової дилеми, Хван виявив, що його зубна паста скінчилася, а в холодильнику повісилася миша.

Не почистивши зуби він вийшов у продуктовий магазинчик, що був поблизу, та на дверях крамниці він побачив напис. “ВІДЧИНЯЄТЬСЯ О 9.00” так як, ще була 7.50 сенсу чекати не лишалося. Він пішов у ближній ресторан, що працював з 8.00, дочекавшись відкритя він хотів замовив собі Якгечжан ( гострий суп з яловиченою) із локшиною, та власник сказав, що продуктів сьогодні ще не завозили, тож все що вони могли запропонувати це локшину й Токпокі. Хлопця це засмутило, та він не лишався надії на гарний, продуктивний день. Поснідавши він повернувся до дому та зібрався на пари. Після довгих пошуків двох однакових шкарпеток.

Сьогодні гарна погода, на небі ні хмаринки тож він вирішив піти до університету пішки, хоч це й займає в середньому 30 хвилин повільної ходьби. Прогулюючись стежиною, та пройшовши вже десь пів шляху розпочався дощ, і не маленький, лило як з відра. Поки він встиг сховатися під якимсь підвісом вже промок до нитки.

Хван дістав телефон щоб викликати таксі, та побачив розряджену батарею, він згадав, що учора забув поставити на зарядний пристрій його. Бісики побивалися з середини, хотілося проклясти цей світ, та глибокий вдих видих допомогли вернутися йому до реальності. Він був спокійний (зазвичай), бо такі “приємні” ситуації траплялися доволі частенько.

Піднявши над головою торбу він хотів був побігти під дощем, та хтось спинив його. Хван обернувся і побачив хлопця в каптурі, той простягнув йому білу парасолю широко посміхнувшись. Хьоджін бачив лиш частину його обличчя та він здався гарним.
-Та ні дякую, Вам також вона потрібна.- загадковий незнайомець взяв руку хлопця і поклав в неї парасолю промовивши.
-Ви поспішаєте, а я можу зачекати.- Хван і справді мав бігти на першу пару, тож узявши парасолю він швидко попрямував до університету.

Пари тяглися довго, під час однієї з яких Хван навіть отримав догану за те що мимоволі заснув. А виправдання про недосип нікого не бентежило. На обідній перерві якась дівчина випадково перелила на нього сік, це вже доводило до сказу. Хван впевнився, що сьогоднішній день йде по пи#ді коли виявилося, що той фруктовий сік водою не випирається.

Досидівши останні пари у брудній свиті він нарешті пішов на зупинку. Невдовзі підїхав автобус, купа людей зайшли в нього не лишаючи зайвого місця. Хван тяжко видихнув і пішов до трамвайної зупинки. Тепер до дому він потрапить не скоро.

Трамвай приїхав через десять хвилин після очікування, сівши за вільне місце Хьоджін нарешті заспокоївся. Закривши очі та “трохи” подрімавши він мало не пропустив свою зупинку.

Вийшовши з транспорту він нарешті зміг вдихнути на повні груди. Сьогодні зорі так ясно світили, молодий місяць зійшов над дахами багатоповерхівок відображаючись у вікнах срібним сяйвом. Все так набридло, сирість міст, одноманітність днів, все остогидло.

-Де ж мій янгол мам?- промовив Хван стоючи на порожній зупинці перед проїжжою дорогою, по його щоці прокотилася сльоза. Ні не тому, що день був невдалий, просто він пригадав день коли його матір стала однією з цих зірок на цьому безкрайому небі. Вона завжди вірила, що янголи після смерті своєї людини забирають їх на небо та перетворюють у ці казкові зорі. “Хване колись і я буду там, я буду дивитися на тебе і пишатимуся який ти в мене прекрасний”

Світлофор загорівся червоним, машини проїжали повз здіймаючи малий вітер, Хван піднів голову. На протилежному боці він побачив юнака у світлому вбранні, він дивився на Хьоджіна своїми карими очима пронизуюючи поглядом. Їхні очі не відривалися одне від одного допоки вантажівка не проїхала повз, а загадковий світловолосий красень зник.

Мій тгк: Li_ksiks
ТікТок: li_ksiks