Час. Місце

Примітка від автора : “Це є офіційним перекладом фанфіку “В нужное время, в нужном месте” , що знаходиться на фікбуці, від самого ж автора. Після перекладу готових чотирьох сторінок буде продовження історії. 

***

     Березень. Це відбулося в кабінеті, в якому проходила лекція з корейської мови. В приміщення зайшов директор і він. Неймовірний парубок з ластовинням на більшу частину обличчя. На здивування, хлопець був доволі легко одягнений. Не дивлячись на те, що зараз початок весни, погода на вулиці здавалася ще не такою теплою. На ньому була біла оверсайз футболка без принту, чорні завужені джинси і кеди, такого ж самого, темного кольору. Тишу порушив директор.

– Всіх вітаю! – мовив директор Пак, – Привітайтеся, це ваш новенький, Лі Фелікс. Він перевівся до нас з Австралії і буде навчатися на вашому факультеті.

– Привіт. Сподіваюсь, ми знайдемо спільну мову, – неголосно і коротко сказав молодший, озираючись на своїх новим одногрупників.

Хьонджин з неабиякою зацікавленістю придивлявся до новенького. “Гарний хлопчина…” – подумав Хван і одразу відігнав від себе цю думку.

– Сідай на будь-яке вільне місце, – вказуючи Феліксу на пусті стільці, промовив викладач Чон, – Мабуть, почнемо лекцію.

Незайнятих місць було всього три. Біля вікна, на четвертому ряду. Десь посередині, на другому, і пустий простір поруч з хлопцем, у якого була доволі гарна зовнішність. Вибір був очевидним. Гарненьке личико.

– Привіт, – банально легко пробубнів хлопець, – Хван Хьонджин.

Лі з незрозумілим виразом обличчя дивився на тільки-но балакаючого одногрупника секунд 15. Все ж таки вирішивши сісти, він відповів :

– Привіт! – сказав білявий голосно, але так, щоб його не почув викладач. Хлопець продовжив, – Лі Фелікс, можна просто Лікс чи Йонбок.

– Приємно, – з задоволеною посмішкою вимовив Хван.

– Взаємно, – так само усміхнено прогомонів той, – Добренько, що за тема?

***

Лекція закінчилася. Це означало, що пора йти на обід. Виходячи останніми з аудиторії, Лі плівся хвостиком на старшим.

– Слухай, Хьонджин-а, в тебе ж є друзі на факультеті?

– Хм… Дай-ка подумати… Ні, – доволі коротко відповів Джинні.

– Як так? – Лікс зробив сумний вираз обличчя, – Навіть просто по навчанню ні з ким не спілкуєшся?

– Ні. На даний момент, виходить, тільки з тобою.

– А чому так?

– А який сенс заводити нові знайомства з людьми, поруч з якими ти знаходишся майже весь час, котрі тобі повністю байдужі? – різко і з ноткою грубості вимовив Хван.

– Ну… – Фелікс завагався перед тим, як продовжити цю тему, – Мабуть, щоб разом ходити на обід, прогулянки під час перерв і створювати пам’ятні моменти?

– Не впевнений, що мені це взагалі потрібно.

– А знаєш що? Нумо спробуєш, – Йонбок різко схватив брюнета за зап’ястя і потягнув його за собою.

– Га..? – здивовано вигукнув хлопець, і щоб не впасти, побіг за молодшим.

Вони бігли, тримаючись за руки. В Хьонджина на обличчі промайнула посмішка. Як виявилося, Лі біг до їдальні.

– Так, стоп. Звідки ти знаєш, що їдальня саме тут? – зі спантеличеним виразом лиця, запитав Хван.

– Мені взагалі-то проводили “екскурсію” по універу, поки в тебе були перші дві пари, – з гордістю похизувався Фелікс тим, що пропустив дві, скоріш за все, нудні лекції.

– Пф, прогульщик. Як так можна взагалі? – жартівливо мовляв Хьон, – Невже такий білий, пушистий Йонбок виявляється хуліганом?

– Ой божечки, що мені тепер робити… Мене відчислять тепер за прогул? – вирішив підіграти блондин. Заливаючись голосним сміхом, він продовжив, – Так, все. Пішли їсти, я нічого не їв з вчорашнього вечора.

– Так-так, добре, ходімо, – ледве спинившись сміятись, сказав Хьонджин.

Далі буде…