Докази

— Чому ти завжди так поспішаєш?

— Це те, чого ти просиш.

Дадзай ухиляється від розмови, розтягуючи Чюю вже трьома пальцями. Його очі не відриваються від місця, де їх жадібно поглинає вузький прохід. Ритм у нього безжальний, тож Чюя все ж дозволяє собі на мить заплющити очі й трохи розвести ноги, щоб отримати максимальний ефект. Його коліна розчервонілись від тривалого перебування під тиском — стіл, врешті, не найкраще місце, але це саме те, за чим Дадзай сюди явився. Щоб використати Чюю, дати йому солодке відчуття безпорадності перед чужою перевагою.

— Так, але я бачу, як ти витріщаєшся, — парирує він, крадькома поглядаючи в камеру на кухонному острівці праворуч від них. З гарячої картини легко вихопити через край збуджений член, і Чюю приємно сіпає, коли він згадує, що той скоро буде у ньому. — Щось мені підказує, що я не просто твій клієнт.

— Вірно, ти мій постійний клієнт, яких у мене, окрім тебе, ціла купа.

Тіло Чюї прорізає глухим болем, коли Дадзай додає четвертий палець, грубо штовхаючи його до решти. І навіть подовжуючи процес, він нетерплячий: завдяки камері Чюя помічає, як тремтить його рука, перш ніж ляснути бліду сідницю.

Це дуже схоже на секс перед дзеркалом — так само збуджує, не відпускає думки, насильно змушує знайомитись із усіма відвертими деталями. А надто плавить мозок усвідомлення, що це відео, скоріш за все, наступного дня красуватиметься на сторінці Дадзая, на очах в усіх, хто на нього підписаний.

Змазка гучно хлюпає востаннє, і Дадзай виймає з Чюї свої пальці. Таранячи Чюю членом, він цупкою хваткою чіпляється за ремені портупеї, щоб потягнути його на себе. Це було єдиним елементом одягу, який Дадзай сказав залишити. Якби Чюя знав, що так можна, він би також попросив Дадзая не знімати отой чокер, що так личив його пошрамованій шиї, але було запізно.

У Чюї навіть думки немає щось заперечити, тому що він мало не кричить від того, як йому добре, й це все, що займає його свідомість, але Дадзай раптово вирішує продовжити перепалку:

— Важко сприймати тебе всерйоз, коли ти так стогнеш, — каже він із дратівливою усмішкою на вустах. Чюї не потрібно перевіряти на камері, аби її відчути.

— Я все ще можу скласти тебе навпіл однією рукою, — огризається він і ні краплинки не шкодує, бо Дадзай не стримує задоволеного мугикання, — Тобі це подобається, чи не так? Скажи це, Дадзай.

Скажи, що я тобі подобаюсь.

— Стули свій брудний писок, — цідить Дадзай, тягнучи ремені аж до білої шкіри й стискаючи горло Чюї іншою рукою, — Звучиш гірше, ніж повія.

На противагу цьому, він ще більше твердіє, коли Чюя, немов пропустивши репліку Дадзая, видихає відчайдушне “так” на правильному куті. Одразу після цього лунає кашель, адже долоня Дадзая перекриває небезпечне місце під підборіддям, і лише випадково глипнувши на екран, Чюя бачить, як сильно Дадзай зціплює зуби, замружившись. В суміші із підбурюючим страхом задихнутися, те, як Дадзай весь час тільки й шукає момент, аби перевести дух, щоб не показувати, наскільки його самого від усього цього веде, спонукає Чюю діяти. Він нагло здирає з себе нігтями пальці Дадзая й вдихає так шумно, наче щойно тонув.

Його рука притискає Дадзаєву до поверхні столу, й Чюя молиться, аби він не розгнівався на це. Трюк спрацьовує завдяки тому, що тепер увага Дадзая цілком та повністю зосереджена на звуках, що видає Чюя на кожному поштовху. Йому лестить знати, що він має такий вплив на Дадзая, хай той і не визнає цього. Дадзай не полишає спроб вирватись, й, відпустивши його руку, Чюя виє: він не душить його, а натомість знову тягнеться по рожеві сідниці, на цей раз вдаряючи обидві. Він обертається на Дадзая через плече й ловить спантеличений вираз на його спітнілому обличчі, коли Чюя благає:

— Будь ласка, Дадзай. — В будь-якій іншій ситуації Чюя б нізащо не робив цього, не розірвавши принаймні зоровий контакт, але, що ж, це Дадзай.— Будь ласка, ще!

Істина нарешті досягає запаленого мозку Дадзая, й Чюя відчуває сльози, що підступили до очей. Він більше не намагається довести, що має владу: його повсякчас накриває хвилями нестерпного тепла, поки чутлива шкіра пече під безперервними ударами. Його лікті ниють, тіло вимагає лягти, але він пам’ятає, що Дадзай божеволіє в тому числі саме від вигину Чюї, тож лишається тільки жалібно скавчати.

Удари перестають сипатися, тепер Чюю лише боляче стискають чужі пальці. Рух усередині сповільнюється, ніби Дадзай вагається, німо бореться із чимось. Це не є доречним, але Чюя не може стриматись і протестує, машинально насаджуючись самотужки, від чого Дадзай, що іронічно, піддається інстинкту і заривається у Чюю якомога глибше. Далі нічого не відбувається, чути лише важке дихання. Одна хвилина, дві. Чюя нагадує про себе, відкрито притирається задом до Дадзая. Врешті, він думає, що кинути вичікувальний погляд через плече допоможе, і навіть не здогадується, як сильно.

Тому що на Дадзая це діє, як каталізатор: він хутко підіймає Чюю на коліна, розвертає до себе, і це неймовірно незручно — так цілуватися, але Чюя не сміє заперечувати.

Це те, чого він хотів увесь вечір, не кажучи вже про усі попередні зустрічі. Підсвідомо він передбачав, що колись один із них поведеться на спокусу переступити межу. Почав думати так ще тоді, коли вперше помітив, який дадзай інакший з рештою хлопців, що час від часу з’являлись на його записах. З ними він був холодним, і не те щоб з Чюєю він випромінював ніжність та турботу, проте це був не такий холод: це була байдужість. Йому було неприкрито нудно зі своїми клієнтами, й можливо це зумовлюється тим, що робота ні для кого не є надто приємною річчю, проте Чюя нутром відчував, що справа не в цьому. В розпусних поглядах Дадзая завжди було замішане щось більше, просто донині Чюя мав сумніви щодо того, як це загадкове “щось” зчитувати.

Зараз, враховуючи, що донині Дадзай ніколи не цілував його в губи, Чюя отримав усі докази, яких коли-небудь бажав, навіть з надлишком. Дадзай цілує його зі сміливістю, але і з трепетом. Останнє лоскоче нерви Чюї, немов він уже на порозі оргазму. Ні з чим не зрівняти відчуття, що ти особливий, обраний. Що саме заради тебе і твоїх заалілих щік така непідступна людина готова впустити в себе емоції й дати їм взяти гору. Саме заради Чюї Дадзай забуває про свої принципи, відчуваючи потребу бути романтичним поряд із ним.

Перед тим, як поцілунки зійдуть вниз шиєю, на якій розляглося мокре руде волосся, вони дивляться одне на одного якусь секунду. Їхні очі цивільно розходяться без тіні ворожнечі, ніби щойно уклали угоду, яка вирішувала усі негаразди у світі. Чюя все ж лягає на стіл, дозволяючи Дадзаю підняти його за стегна. Вражень стає забагато, звуки притупляються на шляху до мозку, де не існує жодної святої ідеї, й де не горить жодне бажання, окрім бажання злетіти з цього краю. Дадзай стогне, й це все, що необхідно Чюї, аби побачити зірки, стискаючись навколо його члена.

Ще трохи, і Дадзаю знесе дах: це відчутно у темпі, що збився, нагадуючи Чюї його власні непослідовні думки, й у тому, як він, всупереч своїй природі, не затихає, аж доки не перемістить Чюю ривком на підлогу, щоб проштовхнутись у саме горло. Він не перепитує, не дозволяє відсторонитися, і це саме те, що Чюя має на увазі. Повна покора, що змушує почуватись непереборно слабким, але водночас така жадана. Дадзай ставить Чюю перед фактом, коли йому доводиться ковтати і шалено дихати крізь ніс, аби не захлинутися, але робить це лише тому що знає, що Чюї так потрібно. Тому що знає, що вони по абсурдному підходять одне одному, тому що вони одне одного варті. Все ще не переживши екстаз, що протікає усім тілом, Чюї боляче торкатися свого члену, проте він продовжує у небажанні виходити з цього чарівного стану. Дадзай завершує, звільняючи рот Чюї, і той спирається на ніжку стола, не в силах підвестися. З цього моменту він мало що розуміє і чує лише своє невгамовне дихання, тому цілком можливо, що йому здалося, як Дадзай поцілував його знову, ще більш ніжно й тягуче. Втім, його відносять до спальні і вкладають на ліжко, за що він дуже вдячний, бо якби Дадзай потягнув його до душу, Чюя би точно впав на півдорозі туди. Дадзай знав, що краще так, і взагалі ніяк інакше, так само як знав те, що Чюю вкриє приємними сиротами, якщо він не піде, натомість блукаючи руками його розм’яклим тілом. Не без підтексту: звісно, Дадзай досі — Дадзай, який використає усі методи висловлення любові, перш ніж прямо про неї заявити — навіть у такому неочевидному вигляді, як цнотливі дотики, — проте його рухи вже значно легше зрозуміти, як невимушені. Вони ніби заохочують хутчіше припинити думати та заплющити очі, заколисуючи.

Чюя гадки не має, що буде потім, і чомусь саме це допомагає йому  провалитись у сон, відпустивши усі тривоги. Йому достатньо знати, що сьогодні Дадзай вирішив залишитись. Дадзай вирішив дати їм шанс. І Чюя зі шкіри вилізе, аби довести, що це сталося не дарма.