Глава ХІІ

Після чергового повного місяця Олівер відчував себе дивно. Він не міг точно сказати, що саме було не так, але раптова тривожність ніяк не хотіла зникати. Омега слухав свист вітру за величезним шаром шкір, що закривали вхід у печеру. Олівер вже доволі довгий час не з’являвся на вулиці. Фархад казав, що там страшенні хуртовини і він боїться, що його коханий омега просто загубиться серед снігів, і в кінці кінців замерзне. А ось дітям дозволялося гуляти, але тільки у вовчій подобі.

Омега наводив порядки у печері та готував обід, коли почув шурхіт біля входу і відчув морозний порив вітру. Пухнасті сніжинки осідали на підлогу печери і відразу танули. Тим, хто зайшов був регочучий Сінінен. Що його так розсмішило татусь не знав і мовчки спостерігав за сином. Нені струсив із пухнастого волосся сніг та швидко накинув на себе шкіру, щоб не змерзнути, адже у людського тіла не було товстої шерсті. Вовченя сіло на колоду біля тата і спостерігало за його діями. Мовчання тривало недовго і врешті решт Сінінен тупнув ніжкою і сказав:

– Ні, я так більше не можу! Татусь, знаєш, що я бачив?

– Звідкіля ж мені знати? – наче зовсім не зацікавлено, спитав Олівер.

– Я бачив, як Жеже виходить із куреня Хома. Людей на вулицю зараз не випускають, ну, як тебе, от Жеже і ходить до нього. Уявляєш?

– І що в цьому такого? Вони ж друзі.

– Ні! Ну тато, як ти не розумієш?! Це виглядає так, якби батько ходив до тебе в гості!

Олівер здивовано подивився на Нені. І звідкіля у його дурній голові стільки непристойних думок?

– Ти так думаєш? Він ще занадто малий для такого. Втім, як і ти. Коли почнеш реагувати на повний місяць, тоді і поговоримо, – спокійно промовив омега і продовжив свої справи.

– Ну тато! – обурилося вовча. Скривджено сопучи, він перемістився на свою лежанку і як звичайно почав шкрябати малюнки на стіні. Олівер кинув на нього швидкий погляд та посміхнувся. Яким він був смішним! І, що поганого у тому, що Жеже ходить у гості до людського хлопчини? Так, він був старшим за Жерара і точно розумів, що таке сексуальний потяг, але йому не здолати навіть вовченя, тим більше альфу. Якби він застосував насилля до дитини перевертнів, його б чекала неминуча кара. До того ж, дітей від вовків він мати не міг, тож боятися нема чого. А те, що Жеже до нього прив’язався, омегу ніскільки не хвилювало. Нехай дружать, якщо так вийшло. Можливо, Нені заздрить їм, ось і розпускає плітки.

З такими думками Олівер закінчив готувати вечерю і крикнув Сінінену, котрий копирсався біля входу:

– Клич усіх їсти!

Вовча покрутилося, вибігло на вулицю по витоптаній стежці, торкаючись боками спресованого снігу і голосно, протяжно завило.

Першим показався Жерар. Він був трохи сумним, але відчувши запах їжі одразу відчув себе краще. Потім, ледь відкритий отвір біля входу, застелила величезна тінь. Фархад важко протиснувся між шкірами і жадібно вдихнув не тільки запах готової їжі, а і запах свого омеги. Минулий повний місяць ще давав про себе знати. Кожного разу, відчуваючи солодкий запах, його ніздрі аж тріпотіли. Здавалося, якби не було у печері дітей, він одразу ж накинувся б на Олівера. Омега помітив це, але не звернув уваги. Вирішив поговорити з Фархадом з приводу цього ввечері.

Останнім, як завжди, приповз Блаз. Він приповз, бо знову вештався біля кордонів. Йому коштувало величезних зусиль діставатися додому дуже швидко і максимально коротким шляхом. Фархаду здавалося, що його сірооке вовча вже всі знають. Не один раз він зустрічав знайомих вовків і чув від них, що його син знову носився, як дурень, по всій резервації. Альфа тільки знизував плечами. А що з ним робити? Зв’язати ноги? Так він мотузки перегризе. А віднімати у своєї дитини свободу він не збирався.

Як тільки вони поїли, Олівер дав знак усім залишатися по місцям. Вовки здивовано переглянулись. Омега приготував їм чергову догану?

– Хочу з вами поговорити, – почав Олівер, відкидаючи неслухняне волосся назад. – Перше: мені не подобається, що ви пліткуєте і доносите один на одного. Друге: мені не подобається, що Блаз, не слухаючи наші чисельні попередження, вештається у кордонів резервації. Третє: мені зовсім не подобається те, як я себе почуваю, тож попрошу когось одного з вас залишатися зі мною увесь день.

Звісно, усі попередні зауваження затьмарило собою останнє і вовченята перелякано подивилися на татуся. Що ж сталося? Що не так? Фархад лише насупився і почав ретельно винюхувати запахи, які зібралися у печері. Ось він запах їжі, солодкий запах омеги, запах моря, скошеної трави і мокрого каміння. Він довго винюхував і лише в один момент раптово впіймав абсолютно незнайомий. Цей запах не здавався альфі небезпечним чи ворожим. Він ще більше занурився в себе, намагаючись зрозуміти, що це за запах і звідкіля він узявся.

Тим часом омега продовжував:

– Почнемо з першого. Я більше не хочу чути від вас, щось типу: «А ось я бачив, як…» – і тому подібне. Якщо вас щось не задовольняє один в одному вирішуйте це між собою, а не через мій вплив. Якщо ви сподіваєтесь, що почувши на когось скаргу, я скажу йому не робити цього, ви дуже помиляєтесь. Свої проблеми вирішуйте між собою. Ми ж з батьком не жаліємося вам один на одного? Усе, що нас не влаштовує ми вирішуємо між собою і вас це ніяким чином не повинно торкатися. Тепер Блаз. Якщо тебе так тягне за кордони резервації, то будь ласка, провалюй. Сам здобувай собі їжу, шукай дах над головою і думай, як не потрапити в лапи людям. А з приводу третього, то це ми обговоримо разом з батьком, тому ви маєте купу часу на роздуми над своїми вчинками. А тепер геть з печери!

Вовчата одразу вискочили на вулицю, перекидаючись ледве не на ходу. Жеже одразу ж потяг Нені розбиратися. Зеленоокий здогадався у чому справа. А ось Блаз не втік стрімголов в глибину лісу. Він повільно пішов у сторону озера і ліг там під скелею, де було менше всього снігу та не дув холодний вітер. Він навіть не встиг жалібно пискнути, як гарячі сльози покотилися із його очей.

А в печері, Фархад ніяк не міг прийти до тями. Він не знав, як реагувати на те, що тільки но усвідомив. Олівер помітив його збентеження і спокійнісінько вмостився на лежанці.

– Ти зрозумів, – твердо сказав омега. Фархад повільно перевів на нього погляд і схопився за голову. Нарешті, він зрозумів, що це за незнайомий запах. Тепер, так пахнув ніхто інший, як його коханий омега. До солодкого аромату Олівера додався ще один легкий та спокійний. Омега був вагітним.

– А якщо їх знову народиться троє? – із жахом прошепотів Фархад. Олівер засміявся.

– Будеш виховувати шістьох, – пробурчав омега. – Думаєш, мені легше ніж тобі? Якщо їх буде троє, мені знову прийдеться тягати непомірну вагу в своєму животі, а потім відчувати пекельний біль, народжуючи їх.

– Що ми скажемо дітям? – все ще не вірячи у те, що відбувається, спитав Фархад.

– Ми їм скажемо, що хтось перестарався! – злісно викрикнув омега і відвернувся від вовка. Згадуючи минулий повний місяць, повний пристрасті, альфа підбадьорився. Він тихенько пригорнув Олівера і ліг біля нього, вкриваючи їх обох теплою шкурою. Омега відчув поцілунок за вушком та смикнувся.

– Не чіпляйся до мене, – огризнувся Олівер. Фархад лише обійняв його міцніше і жадібно вдихнув новий запах омеги.

– Тобі потрібно знову зустрітися з тим блакитним вовком, який приймав у тебе роди. Нехай перевірить, чи все добре, – схвильовано прошепотів альфа. Хлопець різко перевернувся, докірливо дивлячись на перевертня.

– Фархад, ти зовсім дурний? Як він зможе, щось перевірити, якщо повний місяць закінчився декілька днів тому. Це ж не людські лікарі, які володіють магією.

– Хочеш сказати, щоб знати напевно тобі потрібно повернутися туди, де ми були? – злякався Фархад. Олівер закотив очі та пхнув тупого альфу в груди.

– Звичайно ні! Я боюсь туди вертатися. Як буде, так і буде. Навіть якщо їх троє, нехай. Тепер моє тіло набагато сильніше ніж тоді. Я взагалі не хвилююся!

– Ага, не хвилюєшся. Ти весь тремтиш, – сказав Фархад, торкаючись омеги.

Раптом, у печеру завалилася бура купа шерсті, разом із купою снігу. Це щось перекинулося у людинку, яка заливалася сльозами. Блаз не бачив перед собою нічого та одразу кинувся до лежанки батьків і впав біля них на коліна. Він так голосно плакав, що Оліверу стало не по собі і він одразу вхопив його під пахви і затягнув на лежанку. Омега міцно обіймав маленького альфу, поки той виплескував усе, що накопичилося. Фархад м’яко посміхнувся і залишив печеру. Він вважав, що їм потрібно про все поговорити тільки вдвох.

Трохи заспокоївшись, Блаз згорнувся клубочком на колінах татуся. Вовченя судомно перебирало пальчиками його одяг, сховавши лице на грудях омеги. Олівер гладив дитину по спині, заспокоюючи, міцно притискаючи. Через довгий плач, на вовча напала гикавка і тепер воно розгублено дивилося по сторонах смішно підстрибуючи. Омега посміхнувся. Блаз витер руками заплакане обличчя і почав терти очі.

– Вмийся, – тихо сказав Олівер. – Так буде краще.

Вовча захитало головою, відчуваючи, як знову навертаються сльози. Він міцно вчепився в омегу і не хотів відпускати. Олівер важко зітхнув та ліг на лежанку, укладаючи поряд вовченя. Сірі очі обурено дивилися на татуся, але Блаз тільки міцніше притиснувся до Олівера. Так він і заснув, сховавшись від усього світу в обіймах тата. Омега не міг зімкнути очей, лише гладив, вічно неслухняне, волосся вовченяти.

Повернувся Фархад і лиш покачав головою, коли побачив у обіймах омеги сплячого Блаза з набряклими очима. Альфа мовчки влігся на лежанку сина і чомусь одразу ж заснув. Мабуть втомився. А ось Сінінен та Жерар не поспішали вертатися.

Вовчата провалювалися у величезних кучугурах, наздоганяючи один одного. Жеже нестерпно хотілося побитися з Нені. Він його дуже розлютив. Яке право він мав підглядати за ним? Хто йому винен, що в нього немає друзів? Та і хто захоче дружити з альфою, який постійно поводить себе, як омега? Навіть зараз, коли Жерар хотів з’ясувати усе раз і назавжди, Нені ж, як боягуз, тікав, зникаючи у кучугурах.

Все ж таки, втомившись, Сінінен, прекрасно орієнтуючись у лісі, почав прокладати дорогу додому. Жерар це зрозумів і одразу ж припинив безглузду погоню. Вже було досить пізно, щоб залишитися у Хома, але іншого виходу Жеже не бачив.

Людський хлопчина готувався до сну, коли під пологом його куреня з’явилася дуже знайома зеленоока морда. Хом втомлено посміхнувся і відкинув полог, пропускаючи вовча. Судячи з його вигляду, той був чимось схвильований.

– Що тебе привело до мене так пізно? – спитав Хом. Жерар перекинувся людиною і одразу сів підібгавши під себе коліна. Хлопець зітхнув і накинув на дитину покривало, щоб той не змерз.

– Залишишся тут? – не відчіплювався Хом. Жеже мовчки кивнув і, кутаючись у покривало, звернувся калачиком прямо на підлозі.

– Ні, так не піде, – обурився хлопець. – Лягай поряд зі мною на лежанку. Якщо будеш спати на підлозі, то застудишся.

Вовченя кивнуло і мовчки перебралося на лежанку. Жеже несміливо притиснувся до теплого боку людини і закрив очі. Хом ще якийсь час дивився на пишні вії вовчати і теж заснув.

Нарешті, дійшовши додому, Нені відчув запах чужого вовка. Він уважно придивився, але нікого не побачив. Сінінен захитав головою, проганяючи наслання і прошмигнув всередину печери. Багаття яскраво горіло, зігріваючи усіх, хто знаходився всередині, тому Нені сильно здивувався, коли побачив свого батька на лежанці Блаза. Вовченя знайшло, що з’їсти і швиденько пірнуло у тепло шкір на своїй лежанці. Він довго не міг заснути і постійно ворочався. Його турбувало лише дві речі, але саме вони вганяли його в ступор і не давали зімкнути очей. Чому Жеже перестав його переслідувати і де він зараз? І що за незнайомий запах забиває йому ніздрі?

Власником незнайомого запаху був все той же плямистий вовк у рубцях. Він лежав на скелі, в якій була печера сім’ї Фархада і вилизував поранені лапи. Чому він вирішив залишитися на ніч саме тут він не знав. Вовк струсив сніг, яким вже добряче припав і спустився зі скелі, пробираючись крізь кучугури до того місця, де не так давно плакав Блазіус. Запах сім’ї, яка мешкала тут, забивав ніс. Плямистий чхав, не перестаючи. Намагався позбавитися від нав’язливого запаху, але ніяк не міг.

Чужинець вмостився в самому сухому місці під скелею і продовжив вилизувати лапи. І як він тільки примудрився їх обколоти? Не заважало б перекинутися людиною і перевірити наявність колючок в лапах, але вовк не міг цього зробити. У нього не було дому, де б він міг розвести багаття, перекинутися людиною і не боятися замерзнути на смерть. Потім, недбало накинути на себе шкіру або покривало, ховаючи численні рубці на тілі.

Також, у нього не було і сім’ї, яка б чекала його кожного вечора. Вовк мимоволі притиснув вуха. Він обіцяв собі не згадувати про це. Усе частіше він задумувався: «А чому власне я вижив? Чому саме я? Невже усі ті величезні, страшні вовки, які були готові розірвати на шматочки, гірше мене?» Можливо саме у когось із його суперників була така сама сім’я, як і ця, котра жила тут в печері. І можливо, його діти до сих пір чекали повернення батька…

Подібні думки усе частіше і частіше гризли плямистого вовка. Він вважав свою перемогу на арені помилкою. Скільки разів його життя висіло на волосинці! І все одно його лікували і, як тільки він одужував, відправляли назад на арену. Люди заробили на ньому немало грошей. Напевно, після його повернення у резервацію, ще довго ходили плітки про плямистого вовка, який влаштував криваву бійню на арені. Вовк пам’ятав той день, але лиш на мить. Він намагався забути, але не міг. Червона заволока застилала його погляд. З тих пір він ненавидить червоний колір. Колір крові. Колір кохання.