3
від WsiakaПроспавши майже до дванадцятої, Драко прокинувся більш-менш виспаним, але збудженим неймовірно. Він одразу ж знайшов старі чарографії з будинку Блеків. В час, коли їх зробили, його ще не було на світі. На чарографії, окрім незнайомих для Драко людей, були його молоді батьки, Сіріус та тітка Белла. Жінки сиділи за фортепіано, чоловіки скромно стояли позаду. На іншій — компанія тільки-но вийшла з будинку й була заскочена зненацька, тому за кілька секунд, відбиті на чарографії, вони встигли помітити фотографа і розсміятися. Драко усміхнувся теж, а потім зауважив довгий багатоквартирний будинок, кленову алею й напис в нижньому кутку: «Площа Ґримо».
Він точно знав, що це місце знаходиться десь у маґлівській частині Лондону. Колись Нарциса брала його туди з собою. Проте тоді вона точно переносилася. Драко ж досі вирішував питання щодо повернення доступу до повного обсягу своєї магії. Маґлівським транспортом користуватися не вмів, грошей маґлівських не мав. Залишалося знову залучити друзів. Не Пенсі. Її настанови проїли вже всі печінки.
У Блеза могли бути і були відповіді на такі складні питання. Тож невдовзі за його допомоги знайшовся камін, який вів до кравця, що мешкав серед маґлів.
Добряче вивчивши мапу, Драко знав, якої частини міста потребує. Перенісшись каміном, він йшов незвичним бетонно-скляним світом й озирався довкола. Дивні вулиці, дивні люди, що бігли по своїх справах, дихали парою на маленькі сніжинки, що всипали і без того побілілі вулиці свіженьким сніговим шаром. Драко розглядував перехожих: ось гарна блондинка пройшла повз, елегантно перебираючи підборами. Вона махнула до когось рукою, й смішний лисуватий чоловік підніс руки назустріч. Яка дивна пара.
З кав’ярні навпроти вийшли два молодих хлопці в яскравому одязі. Вони трималися за руки й позували перед своїми телефонами, переплітаючи пальці, на яких виблискували обручки. Драко не міг відірвати погляд від них. І від їхнього щастя.
Усе здавалося таким простим. Просто двоє щасливих людей… Чому ж для нього усе настільки складно?
Аж раптом з-за рогу показався чоловік. Він пер величезну ялинку. Саме пер, бо одному Мерліну відомо, як взагалі він зміг вкласти її на плече. Слідом за ним біг хлопчик, що, намагаючись допомогти, підстрибував і чіплявся за гілки, роблячи завдання чоловіка ще більш нездійсненним.
Драко здивувався — ці люди, які нічого не роблять вчасно, такі смішні. Його ялинка вже два тижні як виблискувала фамільними прикрасами. Драко стало навіть шкода цих неорганізованих маґлів, та щось у повадках чоловіка привернуло його увагу. Він придивився, а вже наступної секунди підвівся на ноги й розлючений кинувся назустріч.
Мерліне, що ж він робить! Та деревина важить, мабуть, з тонну.
Гаррі пихтів і дивився тільки собі під ноги. Драко підбіг і зі словами «Посунься-но, малий» пірнув під ялинку, підставляючи під неї плече. Албус покосився на нього, проте відійшов. Гаррі збився з ритму, відчувши, що вага на його плечі значно зменшилася.
— Не зупиняйся, Поттере. Навряд чи ми зможемо підняти її, якщо впустимо.
Гаррі повернувся, на скільки міг.
— Мелфою?
— Чому ти не перенісся з цією ялинкою? Серйозно. Вона ж вдвічі більша за тебе!
Гаррі засміявся.
— Албусе, знайомся. Це мій давній друг з Гоґу Драко Мелфой.
— Чомусь я не пам’ятаю в тебе таких друзів.
— Звісно, ти не пам’ятаєш. Бо він бреше, — пропихтів Драко, Албус підняв брови і перевів погляд на татка.
— Я хотів скласти в мого сина гарне враження про тебе, але бачу, я поспішив.
— Так, я впораюся і без тебе. Де вже той клятий дім?
Албус саме вибіг вперед, напевно для того, щоб промовити закляття. Драко не було видно. Єдине, що він встиг побачити до того, як вони втиснулись у двері, це номер 12 на чорній фарбі будинку, до якого вони увійшли.
Тільки-но за ними зачинилися двері, ялинка одразу втратила вагу й попливла над їхніми головами на другий поверх до вітальні. Драко розминав плече, а хлопці вже поскидали чоботи й попрямували до кухні. Драко перемнувся з ноги на ногу, окинув поглядом обжитий старовинний передпокій і, почувши себе недоречно в чужій оселі, взявся за ручку дверей. З кухні долетіло поттерове «Ай», та одразу пролунав дитячий сміх. Звідти ж вилетів тапок, який мав справжні ікла й хижо облизував отвір для ноги.
— Дуже смішно, Албусе, — почувся голос Поттера. — Іди й зніми чари, мені потрібен мій тапок.
Албус вийшов, схопив зачарований тапок і побіг на другий поверх.
— Де ти там застряг? — з кухні виглянув Поттер і, кинувши погляд на руку Драко, яка готувала шлях до втечі, спитав: — Зайдеш? В нас пиріг.
— Буде, якщо пощастить, — додав голос Албуса згори.
— Не думаю, що пиріг твого виробництва, це те, чим варто заманювати гостей, — бурчав Драко, проходячи втім до кухні.
— По-перше, ти сам з’явився біля мого дому, — Гаррі багатозначно стрельнув очима. — А по-друге, він не мого виробництва, можеш розслабитись.
— Ти вчора забув забрати ще два пакунки, а Візлі сказали, що їх треба терміново віддати, — виправдовувався Драко. Гаррі зняв светра й залишився у футболці, а Драко забув, про що говорив.
— Впевнений, що саме так і було, — Гаррі дістав з меблів миску, повну продуктів, зняв стазис і ще раз змахнув паличкою. Ті почали самостійно замішувати тісто й робити начинку. У Драко брови поповзли догори.
— Це винахід Моллі. Тож їжею на свята я забезпечений, — пояснив Гаррі.
Він махнув паличкою на чайник. Той почав нагріватись, аж раптом з носика повалив різнокольоровий дим, стрімко заповнюючи кімнату. Гаррі миттєво наклав на нього закляття Стазису і прочинив вікно.
— Господи, Албусе, я можу торкнутися в цьому домі бодай чогось? — крикнув він.
Драко подумав, що малий Поттер нівроку, й дістав з кишені зменшені пакунки.
Гаррі поставив чайник з новою водою і глянув на те, як Драко збільшував його покупки.
— Не знаю, що там, але щось мені підказує, що зараз ідеальний час для помсти, — хлопці переглянулися, і Гаррі кинувся розпаковувати меншу коробку. Чайник засвистів, Гаррі налив воду до великої кружки з Сантою, насипав какао і смикнув за мотузок невеличкого пакунка просто над напоєм. Навколо нього одразу засвітися сфера, вона трохи покрутила довкола чашки сріблясті зірочки й зникла якраз вчасно. Бо до кухні влетів руденький буревій з «полагодженим» тапком в руках.
— У вас тут щось сталося? — малий покосився на чайник, а потім на татка.
— Мий руки і пий своє какао, — не відповів на питання Гаррі.
Албус зробив кілька ковтків і повернувся до Гаррі щось сказати, та з його вуст вилетіло тільки жаб’яче квакання. Він схопився рукою за рота й вирячив очі на батька. Гаррі приснув у кулак і відвернувся до плити, намагаючись вдати непричетність. Драко набрав носом повітря, щоб не засміятись, хтозна-що за виховний процес тут відбувається. Албус знову спробував заговорити, та чути було тільки гучне «Ква». Драко вибухнув сміхом, а слідом за ним і Гаррі мало не склався навпіл. Албус набурмосився й щось сердито квакнув до них, та хлопці заходилися ще голосніше. Албус раптом поглянув на Гаррі, ніби тільки зараз його побачив, і усміхнувся, а потім засміявся смішним квакливим сміхом. І, зовсім по-жаб’ячому присівши, пострибав по кухні, весело квакаючи щось віддалено схоже на «Джинґл беллз».
Це було збіса смішно. Драко витирав очі, Гаррі тримався за боки. Албус стрибнув до батька на руки, і тепер вже хор з двох чоловічих голосів підквакували «Джинґл беллз», зрідка потрапляючи в ноти. Добре, хоча б нічого з того, що відбувається на Ґримо, 12, ніхто не чує.
Тим часом голосно дзенькнула духова шафа. Гаррі дістав пирога й спробував нарізати його ножем, який гнувся, наче пластиліновий, поки Албус не відмінив своє чергове закляття. Пиріг був смачний, Драко був змушений це визнати. Албус нарешті виквакав усі чари й тепер декламував дурнуваті віршики, принесені невідомо звідки. Гаррі затикав вуха та зрештою сміявся слідом за Драко.
— Тебе справді звуть Драко? — віршики закінчились, а гість — людина нова, а значить, цікава.
— А тебе справді звуть Албус? Серйозно, малий, не починай те, чого не зможеш закінчити.
— Албус — дуже гарне ім’я, до того ж його носив такий чудовий… — намагався завести свою нудну платівку Гаррі.
— То чого ж батьки не назвали тебе Мерліном?
— Ага, — ємко додав Албус і подивився на батька, схрестивши руки.
Драко приснув, і зробив це дарма, бо не варто привертати увагу до себе в цьому домі. Албус підійшов і, піднявши руку з уявним мечем, урочисто промовив:
— Від сьогодні нарікаю тебе Дракулою. Це ім’я хоча б існує, — Драко сіпнувся, проте виду не подав.
— Я чув, що глобуси теж існують, тож домовимося на березі: я не Дракула, ти не глобус.
І на фоні Гаррі, який розривався між милуванням та сміхом, хлопці з офігезними (погодьтеся) іменами уклали мир, потиснувши руки.
— Ти чув, щоб нормальну людину звали Гаррі? — спитав Драко з дуже серйозним обличчям.
— Я відповім, якщо отримаю захист для свідків.
Гаррі досипав цукерок з зачарованої шухляди. Албус знову потис руку Драко під столом.
Так почала своє існування негласна коаліція, куди Гаррі, очевидно, не увійшов.
Драко почувався вкрай дивно. Ніщо з того, що його оточувало зараз, не можна було назвати звичайним явищем в житті Драко Мелфоя. Проте було так затишно. Як давно не було.
І можна було б випити ще по чашці какао, та прикрашання ялинки ніхто не відміняв, про що Поттер його нахабно повідомив.
— Ми швиденько. А потім на каток.
— Якщо ти катаєшся так само, як робиш пироги… — почав Драко.
— Це, звісно, не «Німбус», але якось дам ради.
— Ходімо-ходімо! Там так гарно! Я виграю тобі гнома, — вмовляв Албус.
— Тільки якщо він буде з очима.
— Тобі теж шкода гномів без очей?! — тут Гаррі можна було б взагалі вийти з кадру, бо стільки взаєморозуміння між його сином і будь-ким він не бачив ніколи.
— Даруйте, що псую вашу ідилію, та ялинка сама себе не прикрасить.
— Тут Візлі не допрацювали, — промовив Драко, оглядаючи кухню в пошуках зачарованої скрині з самопричепними іграшками.
Албус схопив Драко за руку й потягнув по сходах до вітальні.
Ялинку швидко поставили у трансфігуровану з залізного вішака підставку. Пролунало чітке «Акціо гірлянди». Гаррі намалював паличкою спіраль у повітрі, зі скрині біля вікна здійнялися вгору дві дротяні плетениці з кольоровими лампочками і петлями лягли на ялинку. Албус діставав з коробки іграшки та великі скляні кулі й одна за одною передавав хлопцям.
— Оу, ця, мабуть, з маґлівської крамниці, — Драко покрутив у руках дерев’яного лускунчика.
— Ми читали казку про мишачого короля. Мені дуже сподобалось, і тато знайшов мені цю іграшку, коли я захворів, уявляєш, — проінформував його Албус. Це було так просто і так по-поттерівськи. Драко подивився на Гаррі крізь пухнасті гілки. Такий гарний та зосереджений, він навіть не знає, що має ще одну надздібність — кожним своїм вчинком змушувати серце Драко завмирати в милуванні.
— Повісь оцю, — Албус подав йому кулю, вбрану у в’язаний мішечок з зимовим візерунком.
— Тут тільки що штампу «мейд бай Візлі» не вистачає, — прокоментував Драко.
— Це мама робила, — запросто сказав Албус, змусивши Драко миттєво скинути очі й зустрітися з очима Гаррі. Купа вибачень крутилися в нього на язику, та він мовчав. Гаррі зітхнув і повісив свою кулю.
— Дуже гарна, — Драко нарешті отямився й повісив іграшку на центральне місце.
Потроху всі прикраси перемістилися зі скрині на гілки. Гаррі змахнув паличкою — і ялинка замиготіла вибуховими кольорами.
Звідкись залунала новорічна пісня. Албус підспівував і намагався то водити хоровод, смикаючи всіх за руки, то вибудовував сороконіжку, змушуючи Драко чіплятися ззаду за Гаррі.
Драко почував себе наче у божевільному сновидінні, де події дедалі нереальніші, а ти все більше радієш їм. У всьому цьому музично-гірляндовому шаленстві Драко не зчувся, як в процесі побудови сороконіжки взяв Гаррі руками за боки. Пальці обпекло чужим теплом. Драко чітко усвідомлював цю мить. Він торкається Поттера просто зараз. Гаррі, ніби почувши його думки, припинив сміятись і повернув голову вбік. Драко миттєво прибрав руки. Сороконіжка розсипалася. Гаррі відпустив Албуса, розвернувся й застиг. Це вже другий такий мовчазний погляд за сьогодні.
Можливо, не можна було торкатися.
Можливо, Драко перейшов межу. Гаррі все нічого не говорив, і він вирішив, що так, це було недоречно. Як і сам він у цьому домі.
— Я, напевно, піду.
Гаррі насупився. Албус розплющив налякані очі, підбіг до Драко, потягнув його за руку до себе й зашепотів на вухо:
— Будь ласка, не йди! Я ніколи не бачив його таким щасливим. А я давно його знаю, — він зазирнув Драко у вічі й додав уголос: — На нас чекає каток! Як ти міг забути!
Думка про те, що Гаррі щасливий сьогодні, зігріла серце. Може, все не дарма?
Малий, що чекав на його відповідь, міцно тримав Драко за руки. Проте це було не його свято. Усе це якесь нереальне, і, можливо, він справді спить.
Та раптом поруч присів Гаррі.
— Ходімо з нами, Драко. Якщо ти, звісно, не маєш інших планів.
Дві пари зелених очей зробили свою справу. За п’ятнадцять хвилин термоси були наповнені, шарфи намотані, й Драко, переживши поїздку в маґлівському таксі, опинився в казковому місці з величезним крижаним прямокутником, який фантастично підсвічувався блакитним сяйвом десь зсередини. Стрімко темнішало. Людей було повно. Одні каталися, виписуючи на льоду піруети, другі хрумтіли грінками з сиром, треті спостерігати за тим всім шаленством з вікон дорогих ресторанів. Гігантська ялинка велично виблискувала на фоні Сомерсет Хаус, гармонійно вплітаючись у святкову какофонію.
Прокат ковзанів знайшовся швидко. Драко, який вмів кататися, скільки себе пам’ятав, і Албус, який мав уроки катання на льоду щотижня, давали ради й навіть змагалися в майстерності виконання «ліхтариків» та складних поворотів. Поки не згадали про Гаррі, що все ще опановував «ялинку» біля бортика.
— Де ж твій «Німбус», Поттере?
— Ми що знову на першому курсі? — ледь тримаючи рівновагу, відказав Гаррі й одразу ж неконтрольовано й різко поїхав уперед, ніс до носа наштовхуючись на Драко.
— Скоріше на шостому, — розгублено промовив Драко, відчувши, як усі волоски на тілі стали дибки від гарячого подиху на щоці.
— Драко! Драко! Там ведмеді звільнились, — крикнув Албус і помчав крізь натовп до протилежного краю катка.
— Албусе, стій! — вигукнув Гаррі й завовтузився, намагаючись пришвидшитись.
А Драко просто ринувся вперед. Хтозна, що означало оте про ведмедів, та людей справді багато, і деякі явно напідпитку. Проїхавши повз натовп у центрі, Драко побачив малого, який їхав, тримаючись за білого пластикового ведмедя на лижах, що був вищий за нього і був призначений, судячи з розміру, для дорослих або підлітків.
Розуміючи для кого Албус везе тренувальну підпору, Драко розчулено поклав руку на плече хлопцеві.
— Йому з тобою пощастило.
Під’їхав захеканий Гаррі. Й подальші кілька годин були найвеселішими з усього, що Драко міг пригадати. Гаррі нарешті міг кататися з ними, тримаючись за ведмедика. Драко відверто кайфував від вечора. Усе довкола вражало його.
Мчиш крижаною трасою, а довкола усе дзвенить, кипить, співає, літає, дивиться…
…дивиться своїми неймовірними очима…
Драко різко загальмував, інстинктивно вхопившись за ручку, вбудовану у ведмедя, й зрозумів, що тримається за Гарріну руку. Він послабив хватку й об’їхав пластикову морду, беручись за іншу ручку другою рукою. Й підняв очі, вкотре за сьогодні опиняючись під мовчазним поглядом Гаррі.
Раптом той поворушив пальцями, відпускаючи ведмедя… І обхопив долоні Драко.
Той скрушно подумав, навіщо хтось вигадав рукавички?
Не такі вони вже і потрібні.
Ведмідь залишився збоку. Драко повільно їхав назад, а Гаррі просто тримав рівновагу. Мовчазний дует, напружений, мов струна, малював на кризі велике коло, одне й друге… Драко тримав дорогоцінні руки й мріяв про те, щоб це ніколи не закінчилось.
— Драко! Драко! Дивись!
Хлопці з’їхали до бортика й побачили Албуса, який встиг забити якийсь гол просто з льоду в сітку наметового атракціону і тепер тримав у випростаній руці модного безокого гнома. Разом вони відірвали насунутий на ніс ковпак і домалювали гномові два чорних ока, а заразом і усмішку, щоб бути точно впевненими, що той не тільки зрячий, а й задоволений.
Випивши з термоса все какао та добряче підмерзнувши, Гаррі з Албусом покликали до себе Драко доїдати пиріг. Він погодився. Просто тому, що його з обох боків тримали за руки, в такому положенні неможливо відмовити. І вже в теплій вітальні на Ґримо, 12 під монотонний звук радіо та шурхотіння карток «Уно» згадав, що завтра міністерський бал. І він на нього має піти.
Втомлений Албус весь час позіхав. Гаррі повів його до ванни та обіцяв скоро повернутися. Драко зручніше вмостився на канапі. Було тихо, тепло, й хотілося усміхатися. Просто так, без причини.
Щось приглушено клацнуло, й Драко розплющив очі. Навколо царювала напівтемрява. Він лежав там, де й був, на дивані у вітальні, вкритий ковдрою. Ялинка слабо світила синіми вогниками, відкидаючи розчепірені тіні на стіни. Драко сів й потер очі, приходячи до тями. Він заснув у Поттера. Зараз ніч. Чи Поттер спить? Він згадав про те, чим він займався з Гаррі останні дві ночі. І, можливо, якщо той і справді має проблеми зі сном, то зараз імовірно чекає на нього в чаті. Вірніше не на нього, а на Drakula, як Драко був підписаний в обліковому запису. Якби хто знав, як сьогодні за обідом в нього мало не вискочило серце. Він навіть подумав, що малий його викрив, та потім згадав, що тому лише вісім, і віджартувався.
За скляними дверима, де був балкон, щось блимнуло. Драко придивився й, побачивши силует, накинув на себе коц і пішов на балкон. Поттер в накинутій безрукавці палив маґлівську цигарку і заховав її за перила, щойно почув звук прочинених дверей.
— Хибна тривога, — промовив Драко й витяг з пачки на підвіконні ще одну собі.
— Не хочу подавати приклад, — Гаррі підпалив цигарку Драко звичайною запальничкою й затягнувся своєю. — Це був незвичний день.
— Не те слово.
— … але прекрасний, — він пронизливо поглянув Драко у вічі. — Я справді вдячний.
— Я теж, — зам’явся Драко.
— Тепер, коли ніхто не кусає мене за ноги і не квакає, розкажи мені, як ти живеш.
— Я живу. Це вже перемога.
— Не віджартовуйся. Маєш практику?
Драко зіщулив очі в намаганні осягнути те, що Поттер, схоже, в курсі його справ.
— Ти ж розумієш, що таким, як я…
— До чого тут це? — спалахнув раптом той. — З тебе знято усі обвинувачення, без жодних обмежень чи утримувань.
— В тебе хибні дані.
— Ні, не хибні! Тобто ти не отримав ліцензію? Драко…
— Слухай, усе під контролем. Я вдячний за…
— Що ще тобі не повернули? Що ще?
— Це тебе не стосується, Поттере!
Гаррі замовк, довго видихнув й запалив нову сигарету, відвертаючись та спираючись на перила. Він зняв окуляри і здавався тепер беззахисним перед всесвітом, де рідні люди гинуть, вдома кусають навіть власні капці, а людина, якій він очевидно хотів допомогти, окреслює його неіснуюче місце.
Драко стало соромно.
Чому Поттер палить? І не спить чому?
Чому він, Драко, нічого не може зробити?
Чи все ж таки може?
Він зробив крок вперед і поклав руку на темну потилицю, зариваючи пальці в густе волосся. Гаррі голосно видихнув, його спина відчутно напружилася. Драко ледь дихав. Зараз той просто дасть йому в пику, якщо він навигадував собі усі ті погляди. І це добре. Драко принаймні не почуватиметься таким винним. Проте Гаррі не ворушився, і з шалено калатаючим серцем Драко ковзнув пальцями далі, на шию й зупинився, відчуваючи, як Гаррі ковтнув. Драко наблизився обличчям й вдихнув у себе деревний запах шампуню.
— Я не казав, що ти не важливий, якщо ти раптом так подумав, — прошепотів він просто у волосся, притуляючись чолом. — Я сказав, що вирішу свої проблеми сам.
Пальці посміливішали й торкнулися колючого кадика. Гаррі здригнувся, Драко відчув його тремтіння й провів носом по волоссю. Він торка
вся і дихав ним. Благаючи подумки, щоб Гаррі не зупиняв його.
— Ти теж важливий, — шепіт, від якого у Драко шалено закалатало в грудях. — І завжди був.
Його пальці накрила гаряча рука, відняла від шиї, і вологе тепло торкнулося середини долоні…
Мені життєво необ
ідне продовження!!!
Вже є)
Біттешон❤️