Перетасована колода

Дисклеймер. Всі персонажі і події вигадані і не мають нічого спільного з реальністю.

Якщо вам здається, що це не так і ви вгледіли в цій графоманській замальовці відсилки до чогось – =).

Лютий 1999 року, Україна

Статний чоловік квапливо перегортав сторінки свого дипломатичного паспорта. Очі, обрамлені окулярами, нервово вдивлялися в штампи та написи. Зрештою паспорт опинився в акуратному дипломаті – разом з низкою інших документів.

Чоловік нервово видихнув і підійшов до вікна. На вулиці вже проявлялися перші ознаки близької весни, яскраво світило сонце і починали розспівуватися пташки. Цю ідилію порушив Мерседес, котрий різко ввірвався в двір, спотворюючи снігові лінії.

Чоловік відійшов від величезного вікна. Дуже вчасно – буквально за хвилину він почув як у вхідних дверях повернувся ключ.

Чоловік попрямував у передпокій і відчув як його серце пішло у п’ятки.

-Ю…Юля?? – його голос здавався чужорідним у помешканні, котре вже давно стало його рідним.

Темноволоса мініатюрна жінка з виразними очима знімала шубку з таким виглядом, ніби бувала тут щодня. Хоча насправді тільки вдруге.

-Привіт, Паша, – неочікувана гостя посміхнулася невинною усмішкою, почепила верхній одяг і потиснула руку ошелешеному хазяїну. –  Я хотіла подзвонити, але бачу, що ти був таким неуважним, що залишив ключ ззовні в дверях. – Вона голосно розсміялася. – Хоча такий стрес – я розумію.

-Я все таки їду, Юльок. Сьогодні ввечері. В США. Родина вже там. Сама розумієш – ВІН мене тут вб’є. Або посадить. Кільце все звужується і звужується. – Павло досі не міг оговтатися від несподіванки, але соратниця мала право знати правду.

-Що ти плануєш робити? – Юля підняла голову і заглянула йому в очі. Інакше ніяк – ростом вона доходила лише до плеча Павла.

-Просити політичного притулку. Розгортати процес ЙОГО дискредитації. Можливо повернуся за рік-два, коли владнаю всі справи. Сподіваюся, що він буде не при владі.

Юля лукаво глипнула з-під темної гривки:

-А як же твоя…наша партія? Вибори?

-Обійдуться без мене поки, в них є Олександр і ти. Я довіряю всім, – майже невдоволено процідив Павло. – Я сподіваюся…

В принципі в цій розмові не було ніякого сенсу. Всі деталі вони проговорили ще вчора.

-Дякую за вертоліт, – Павло, поправляючи окуляри, змінив тему розмови. – Хоча б в Франкфурт.

-Дрібниці, він чекатиме тебе коли завгодно, просто перетелефонуй. Ми так і будемо стояти в передпокої? – розсміялася Юля.

За кілька хвилин вони вже сиділи за столом у вітальні і Павло розливав шампанське, взяте з просторого бару, у келихи.

-За тебе! – Юля театрально підняла келих і залпом випила напій. – Дуже дивно пити шампанське разом з тобою не десь у готелі чи в кулуарах…

-…А в державній квартирі? – з легкою насмішкою продовжив Павло.

-Так.

-Де твій охоронець, Юльок?

– Я приїхала сама. Хотіла поговорити з тобою.

-Поговорила?

– Майже. – Юля поправила кінчики волосся і підперла щоку рукою. – Що там трапилося в Швейцарії, ти так і не сказав.

-Проблеми з документами, – Павло не хотів розповідати про інцидент півторамісячної давності, хоча розумів, що це перший тривожний дзвіночок. Він і не підозрював, що його подруга давно все знає.

Юля елегантно поклала келих на стіл і пройшлася кімнатою. Підійшла до магнітофона і взялася розглядати касетну стопку.

-Я йду. Прощай, Паша. Щасти тобі, – несподівано і тихо мовила вона.

Павло на якусь хвилю перевів подих. Він розумів, що зі своїми соратниками він побачиться нескоро. А ця жінка…Вона була очевидицею всіх його злетів і падінь, вона була його правою рукою…Амбітна і хитра…Скільки вони всього пережилиза кілька років, балансуючи між законністю, криміналом та успіхом.

Він підвівся щоб дружньо обняти її і потиснути руку. Але за декілька секунд сталося несподіване – Юля піднялася навшпиньки і впилася в його губи трохи жорсткуватим як для жінки поцілунком, обдавши ароматом дорогих парфумів. За декілька секунд вона вже була біля дверей вітальні, востаннє лукаво глянула з-під пасем на чолі, без слів помахала Павлові рукою і вибігла за межі квартири, не забувши підхопити шубку і сумочку.

Двері гучно ляснули. Павло усміхнувся і сів на крісло. Він ще не знав, що хитра і нібито лояльна Юля не залишиться «другою після нього», а переступить через свого партнера і піде далі, відхрещуючись від нього. Він ще не знав, що більше ніколи не побачить всіх своїх друзів, ворогів і соратників. Більше того – він ще не знав, що «тимчасові неприємності» стануть початком кінця його карколомної кар’єри і початком фатально-грандіозних проблем.

Зрештою – у всьому був винен насамперед він – життя просто перетасувало карти. Виживають хитріші.

https://t.me/fanficsdeclaudette – анотації фанфіків, картинки та фото