Невже ти любиш його більше ніж себе?

Вечірка почалась раніше ніж Мейсон планував. Дві будівлі місцевих видавництв наче свічки загорілися о шостій ранку. Здавалось що хтось спеціально перемив декілька поверхів бензином, а потім підпалив. Але такі висновки поліція зробить лише завтра, якщо пожежникам все ж вдастся загасити полум’я.
Це вивело з себе Мейсона, адже тепер із репортерів на святі була лише Фреді Лаунс яку він не ненавидів. Своїм роздратуванням чоловік намагався і іншин запсувати настрій. Наприклад мені, по приходу у майєток, прийшлось вислухати що він сподівався на одну із тих відвертих суконь, в яких я так ефектно з’являлась на вечерях у Лектора. І це вже було схоже на капризи маленького хлопчика, адже ніжно-рожева сукня з глибоким декольте одразу привернула увагу Ходжа, що не соромлячись присутності своєї дівчини, кожен раз скользив поглядом від цицьок і нижче.
Ще до початку вечірки Мейсон то й діло огризався, робив незрозумілі натяки і на питання в чому справа лише яхидно глумився у відповідь. Маркус теж був не вгуморі, поводився по-свинські більш ніж зазвичай. Між собою вони не розмовляли іноді лише зустрічались поглядом, а потім робили вигляд що нічого не трапилось. Було схоже що за ці пару днів чоловіки добряче посварилися і це грало мені на руку, адже з появою Ходжа боготворіння в мою сторону від Мейсона поубавилось.
Хоч зараз , Верд як слухняний песик, стояв поряд зі мною на фоні стіни з живими білими квітами та позував для Фреді Лаунс – единої репортерки, яка погодилась все ж такі прийти задокументувати цей вечір, та я відчувала що даже зараді мене він не буде таким добрим довго. Його хватка на мої талії то ставала сильніше, то навпаки. Він намагався пити шампанське і вже не один раз розливав його на чорну сорочку, а гості робили вигляд що так треба, і що на його пасті немає ніякого протезу.
Хоч більша частина запрошенних трохи спізнилися, та незважаючи на події останніх днів всі одягнулися підстать святу. Блискуче, на високих підборах, в елегантних костюмах і з високомерними посмішками. Хтось співчував мені, хтось навпаки думав, що грошей у Сем Паркер не залишилось і вона спокусила бідолашного Мейсона. Та все це мало бентежило мене. Весілля не буде, не буде і притулку. Сьогодняшні непомірні витрати на банкет, квіти, та музикантів  для Мейсона були марними.
– Думаю досить. – Виводить із роздумів мене Верд і тут же звертається до Фреді – Є гарні світлини?
– Так. – Вона припіднімає до гори ніс і розтягує губи у посмішці, не ховаючи своєї зневаги до нас обох.
– Чудово. Я Хочу щоб завтра же стаття про нас була в газеті! – Дає наказ Верд і Лаунс зрозумівши лише половину киває.
– Непереймайтеся, пане Верд. Як тільки ви з нареченною прокинетесь, зможете прочитати про себе на перші полосі газети. – Самовпевненно дає обіцянку журналистка і Мейсон щось кряхтить, він наче ззадоволений, та чомусь все одно нервує.
Як тільки він йде геть, Фреді Лаунс міняється в обличчі: їй стає весело, рухи більш повільні, як і язик. Неквапом наблизившись, жінка заглядає в очі, чого давно не робила.
– Маленьку художницю всі покинули і нема кому врятувати від садиста Верда?
Я згадую як Вілл стукнув цю руду головку об машину і та втратила свідомість, а одразу як зник Ганнібал вона виявилась живою. Розчаруванню не було меж.
– Обережніше зі словами, це мій наречений, – Попереджаю журналістку, таким же високомерним тоном яким вона задала розмову. – бо рятувати прийдеться вже тебе.
Моя погроза хоч дійсно має підгрунтя, але Лаунс не сприйняла її в серйоз. Вона робить ще пару кроків до мене і трохи схилившись до вуха тихо промовила:
– Ходж зайшов у тупік, а ти едина з кого можна спросити за Ганнібала.
Лють заповнює кожну клітину тіла, і я невспіваю нічого відповісти, як ця курва йде у натовп. Без Лектора вона стала знов такою ж сміливою, як коли я тільки переїхала у Балтімор. Як шкода що в мене немає часу зайнятися ще й Фреді Лаунс.
В мить мене беруть в коло колишні колеги і вітають. Тепер їм зрозуміло чого я так раптово вирішила звільнитися. Кожен каже тост і ми гучно б’ємось келихами, та я лише пригублюю шампанське, а інші одразу вливають в себе все, зовсім не розпробувавши на смак. Всі вони занадто гучно розмовляють і занадто солодкими словами, стає нестерпно і я майстерно роблю вигляд що скучила за Вердом, та тікаю у холл.
Зробивши пару глибоких вдохів дивлюсь у дзеркало на своє трохи вспітніле обличчя, яке в настільки яскравому макіяжі що не можна відвести очей, та все ж приходиться, бо на подолі сукні помічаю пляму від носа Черчилля. Він весь вечір терся об мене, скулив та не хотів, щоб я покидала їх.
Така безмерна любов допомогла зрозуміти Вілла:  чому він забирає кожну безпритульну собаку до себе. Та я не розумію, як він так легко покинув їх на мене, просто прив’язав на вулиці і подзвонивши у двері тут же поїхав геть з міста.
Після його вчинку, після того як він не пустив мене до Ганнібала ми не розмовляли. Хоча зустрівшись у офісі ФБР ми зупинилися один проти одного і мовчки, з-під лоба спостерігали, поки хтось з робітників не порушив цю ідилію.
Як би злістно я тоді не кричала що ненавиджу його, та вже давно пробачила. Ні. Даже не ображалась. Десь в глибині душі я знала, що він ніколи не буде вбивцею, не буде тим ким його хотів бачити Лектор, та сподівалась на інше. Мені б хотілось так само відверто говорити і з Віллом, щоб він зрозумів мої вчинки, щоб не засуджував, не бачив в мені чудовиська. Прибуваючи поряд із ним я хотіла бути краще ніж є.
Та единий хто мене зрозумів був Ганнібал, сприймав такою якою була. Сидячи в темряві у нього на колінах, притискаючись до його теплої груді, іноді, я ділилась спогадами з притулку, чи життям разом з Паркер, а він мовчки притискав мене до себе і гладив по спині. Для Лектора я не була чудовиськом, та з ним саме жахливе в мені виривалось на ззовні і здавалось нормальним.
– Просто чудово… – ледве чутно лаюсь, але зовсім не злюсь на Черчиля і тут же чую кроки позаду себе.
– Втомилась від уваги? – Маркус вже вспів зняти краватку та напитись шампанськім. Я досі роздумую через кого краще помститися йому: Через Юмі, чи колишню дружину, яка його покинула забравши пятирічного сина у другий кінець країни?
– Зараз перепочину і повернусь. – кидаю через плече і намагаюсь стерти пляму, та вона вже засохла. В любому випадку другий раз у мене не буде бажання одягнути цю сукню.
– Твій женішок хоче бачити тебе.
– Що вже трапилось? – Без емоційно питаю, знаючи наскільки сьогодні непередбаченним є Верд.
– Піди спитай. Він у Кабінеті.
– У кабінеті? Він же так хотів це свято а тепер ховається? – Нащо Маркус лише знизив плечима, не кажучи причини.
– А я тебе шукаю всюди, котику! – до нас приєдналась Юмі в свої ефектні червоні сукні та довгим чорним волоссям яким обладають лише японки. Вона тут же приобняла Ходжа, який посміхнувшись щось прошепотів дівчині на вухо і та пішла назад.
– Мейсон чекає. – Вже наполегливіше нагадує чоловік. Розвернувшись, поглядом даю зрозуміти що не йому вказувати мені, та той лише оскалився, а потім кивком голови позвав за собою.
Щоб пройти на другий поверх прийшлось зайти знов у святкувальну залу і там ще пару разів заговорити з гостями. Весь цей час я не відчувала тривоги до поки не зіткнулась поглядом з Марго. Вона звела брови разом і стискаючи келих в руках незводила очей, наче намагалась щось сказати. Обережно кинувши через плече погляд на розслабленного, але впевненого Ходжа мене кинуло в жар.
– Поквапся. – штрикнувши пальцями в спину промовив чоловік і я не показуючи тривоги рушила далі.
Йти в гору в мить стало складніше, і дихання із-за цього збилося. Чим вище ми піднімалися тим меньш було чутно музики і гомон людей, а коли позаду мене зачинилися важкі двері у кабінет все зовсім затихло.
Мейсон стояв біля акваріума з муреною і нахиливши голову в бік вивчав мене, та потім переглянувся з Ходжем, який почав знімати піджак. Отже, вони щось замислили проти мене.
– Чого ти хотів? – Це не повинно було звучати такою крижаною інтонацією та ситуація змусила мене втратити над собою контроль. Верд смикнувся, наче я не запитала, а почала як школяра відчитувати його за бешкетування.
– Люба, я вже півтора місяця як хочу лише одного. – Мейсон стоїть все там же засунувши руки у кишені штанів. Боковим зором помічаю як Ходж відкинувши піджак взявся закочувати рукава своєї сорочки і страх накриває з новою силою. – Знайти Лектора, та скормити його свиням. Не одразу всього, звичайно, а кожен день по шматочку.
– Як він твоє обличчя собакам? – струшую з обличчя завіток білявого волосся і із роздратуванням дивлюсь на чоловіка що так і не став дорослим даже у тридцять років.
– Тобі зовсім не шкода мене?!? – посміхаючись із сумом в сірих очах запитує Верд і тут же продовжує. – Ходж думае що ти знаеш де він.
– Тоді Ходж помиляється. Лектор не різикував би так.
– Хто зна? – скрізь маску кряхтить Мейсон і відвертається від мене у сторону. – Ти едина хто зміг так близько до нього підібратись.
– Раз Ходж сам не додумався, то я скажу, що тобі робити, любий. – Мені вдається вчепитися в ту свою самовпевненість, яка ще мить тому залишилась за межами цього кабінету і даже Маркус зупиняється щоб послухати. – Знайди Грема, і він допоможе відшукати Ганнібала. Думаю зараз він як раз цим і займається.
– Ми намагались. Та жодного сліду цього клятого Грема, можливо він вже мертвий. – Відповідає Мейсон стіні.
– Скажу в останнє, я не знаю де Ганнібал. Маркус за місяць взагалі не зміг нічого накопати? – Обернувшись посміхаюся агенту ФБР і той зрозумівши що я намагаюсь перевести відповідальність з себе на нього стискає кулаки.
– Зараз перевіримо, чи кажеш ти правду. – Крижаним тоном відповідає Ходж і в два швидких кроки наблизився до мене та взявшись за горло потягнув до Мейсона, який  відчинивши люк в акваріум відійшов від нього.
– Нужбо, невже Лектор того вартий? – з визовом звертається Маркус. – Невже ти любиш його більше ніж себе?
Я не вспіваю нічого відповісти як він тягне мене на підлогу, а потім занурює головою у воду. Впершись руками у край та прикладаючи всі зусилля щоб не випускати повітря з легень я думала лише про те, що Фреді Лаунс була права. Сьгодні ніхто не прийде мене рятувати. Що, можливо, треба було в першу чергу зайнятися Ходжем і не бути такою самовпевненною.
Дуже давно Габрієль вже робив зі мною так само, силою мокав головою у брудне відро для миття підлоги. Тоді я думала що він втопить мене, але тепер знаю, що таким чином лише залякують і я потрібна живою. Тому намагаючись якомога довше тримати кисень у легенях я спостерігала за муреною, яка плавала на самому дні.
Коли в легені почала поступати вода Маркус, нарешті, витягнув мене і як тільки я зробила гучний вдох знов окунув.
Скрізь воду я чула що вони про щось розмовляли, а потім грюкнули двері.
Вдруге, я вже не так довго тримала повітря в собі і тому меньше ніж за пів хвилини видохнула, а потім, коли майже знепритомніла, мене знов витягнули і вже дали більше часу щоб перевести подих.
– Де він? – Питає агент ФБР, і я не відповідаю бо мое: ” Не знаю.” Все одно не влаштує.
– У тебе гарненьке обличчя, – продовжує чоловік, поки зачиняє люк акваріума. – Мейсон розрішив ним зайнятися, та сам пішов до гостей.
Оглянувшись я дійсно не знахожу Верда.
– Непереймайся, він не стане любити тебе меньше. – ми зустрічаємось поглядом і вилизаний зазвичай Ходж тепер нагадував божевільного що піде на все. – Але так ти точно скажеш що знаєш.
Я б хотіла швидко піднятися та втекти, але ноги заплуталися у довгому подолі сукні. А Ходж діставши маленький ніж, який я впізнаю серед інших одразу, сидає зверху та міцно тримаючи моє підборіддя проводить першу смугу від шиї до ока. Сльози самі по собі бризнули з очей, настільки глибоко лезо зайшло у плоть. Мій стогін на секунду затримав Маркуса, якій заглядаючи в перепугані очі сподівався що я щось скажу. Та це лише тіло. Що я добре усвоїла у притулку, то це із якими би вадами воно не було, ти все одно маєш свою ціну.
– Ти про це пожалкуєш! – І він теж не сприймає погрозу в серйоз, як і Лаунс.
Наступний поріз прийшовся від вуха до підборіддя і ще один тільки вище. Крім стогіну та сліз Ходж нічого не добився і тому, через деякий час,  важко зітхнувши та оглянувши рани сказав:
– Що ж, тоді я здеру з тебе шкіру. Як і обіцяв.
І поки він думав з якої сторони йому буде зручніше я схватившись за лезо долонью висмикнула ніж. Швидким рухом міняю руку та встромляю у гладковибриту щоку агента ФБР аж по рукоять лезо, та з силою тягну в бік. Мені вдається розірвати щоку разом з губою. Його крик б’є по перепонкам і Ходж валиться з мене, намагаючись рукою зупинити кров. Тепер в його очах читався жах, і він не знав що робити, чим я й скористалась щоб піднятися на ноги.
– Якщо ще раз наважишся наблизитись до мене, то пошкодуєш, Маркусе.
Важко дихаючи знов розкидуюсь погрозами і покидаю кабінет Верда. Дві доморобітниці побачивши мене округлили очі, а потім шопотки підказали як вийти з будинку не помітною.
Кожен з людей Верда що зустрівся мені по дорозі відводив очі, але прибуваючи у шоковому стані я не звертала на це увагу до поки в свої машині не заглянула у дзеркало.

Стаття Фреді Лаунс:
Мейсон Верд та Сем Паркер готуються до весілля!
Вчора, незважаючи на недавні трагичні події, Мейсон Верд, господар свинячого бізнесу, влаштував святковий вечір на честь заручен з художницею Сем Паркер. 
Обидві персони неоднозначні, адже декілька років тому на пана Верда були позови у суд за розбещення дітей, але справи швидко зам’яли, а батькі що наважились на це відмовляються дати коментарі.
Що ж стосується Сем Паркер, то в останні рік вона часто попадала у крімінальну хроніку як свідок, або консультант ФБР. Також нагадаю що Вілл Грем, якого суспільство довгий час вважало божевільним за звинувачення Доктора Лектора у вбивствах, предполагав що вона є співучасницею злочинів Чесапікського різника. Як виявилось щодо Лектора агент Грем мав рацію, та чи був він правий з приводу Паркер? Поки залишається загадкою. 
Дата весілля ще не призначена, але здається затягувати пара не збирається і вже готує підгрунтя для нового сімейного бізнесу, що викликає у здорової людини жах. За підтримкою місцевої влади, Мейсон Верд почав будівництво нового притулку для дітей. Отже володіти цим місцем буде чоловік якого звинувачували у педофілії, та дівчина бітькі, якої роками були главами секти де продавали дітей. 
І в мене одне питання: Куди дивиться поліція?!?